№ 203/60/18

Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 203/60/18-ц

провадження № 61-22349св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, прокуратура Дніпропетровської області, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним затриманням. Подану заяву ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 23 липня 2009 його було незаконно затримано у м. Дніпропетровську співробітниками міліції. Факт затримання, а також його незаконний характер підтверджено рішенням Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року, а також постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року. Посилаючись на приписи статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, керуючись вимогами статей 7, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», заявник просив компенсувати йому моральну шкоду в сумі 165 тис. грн та зарахувати до його пенсійного стажу один день незаконного позбавлення волі у трикратному розмірі.

13 лютого 2019 року заявник збільшив розмір відшкодування моральної шкоди до 825 тис. грн, обґрунтувавши це негативними наслідками, що настали у подальшому.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року заяву задоволено частково. Визначено розмір немайнової (моральної) шкоди, що підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 у порядку, передбаченому Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, у сумі 165 тис. грн. Провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 у частині вимоги про зарахування до пенсійного стажу одного дня незаконного позбавлення волі у трикратному розмірі закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що при вирішенні питання щодо визначення розміру моральної шкоди, суд враховує, що внаслідок незаконного затримання заявника 23 липня 2009 йому завдано моральну шкоду, що полягала в емоційних переживаннях, порушенні нормальних життєвих зв`язків, стосунків з оточуючими, приниженні честі, гідності тощо. Зважаючи на характер порушення та глибину душевних страждань заявника, суд дійшов висновку про те, що розмір шкоди, запропонований заявником у первинній заяві (165 тис. грн), є достатньою і справедливою сатисфакцією для відшкодування шкоди, заподіяної йому незаконним затриманням 23 липня 2009 року. Решта грошових вимог є необґрунтованою й стосується подій, що настали після затримання заявника.Щодо зарахування до пенсійного стажу заявника одного дня незаконного позбавлення волі у трикратному розмірі, суд виходить з того, що 18 травня 2018 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі № 201/4555/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про відшкодування шкоди було ухвалене рішення, яким суд зобов`язав відповідача невідкладно зарахувати строк від 23 по 24 липня та від 14 вересня по 08 жовтня 2009 року (двадцять п`ять днів), протягом яких позивач усупереч його волі тримався у психіатричній лікарні з метою проведення психіатричної експертизи для встановлення його осудності у справі про адміністративне правопорушення, до стажу його роботи для призначення трудової пенсії в потрійному розмірі відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто у розмірі 75 днів, без вимагання від нього будь-яких додаткових документів з цього приводу. Таким чином, оскільки набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, провадження у справі в частині зарахування до пенсійного стажу заявника одного дня незаконного позбавлення волі 23 липня 2009 року у трикратному розмірі необхідно закрити.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 рокуухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в частині закриття провадження у справі в частині зарахування до пенсійного стажу заявника одного дня незаконного позбавлення волі 23 липня 2009 року у трикратному розмірі ухвала суду апелянтом не оскаржена, тому апеляційним судом не перевіряється. Відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2013 року, ухваленого у цивільній справі № 200/1805/13-ц, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, третя особа - Головне Управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди. Свій позов у цивільній справі № 200/1805/13-ц ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що відповідач при перевірці його звернень не встановив факт порушення співробітниками міліції вимог закону і порушення його прав у зв`язку із затриманням. Перевірка його звернень відповідачем була неповною, недобросовісною, а її висновки суперечили фактичним обставинам, що позбавило його права захисту особистої свободи та недоторканості. Позивач вважав, що дії відповідача не відповідали вимогам Закону України «Про міліцію» та Кримінального процесуального кодексу України, а недоброякісною перевіркою його звернень йому було спричинено моральну шкоду. Як вбачається з матеріалів даної цивільної справи № 203/60/18, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним затриманням у м. Дніпропетровську співробітниками міліції. Враховуючи вищезазначене, предмет та підстави заявлених позовних вимог у вказаних справах є різними. Встановивши незаконне затримання ОСОБА_1 23 липня 2009 року, яке призвело до душевних страждань, емоційних переживаннь, порушення нормальних життєвих зв`язків, стосунків з оточуючими, приниження честі, гідності тощо, суд дійшов висновку щодо обгрунтованості розміру відшкодування моральної шкоди, яка визначена судом першої інстанції з додержанням засад розумності і справедливості.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі Перший заступник прокурора Дніпропетровської областіпросить скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що затримання ОСОБА_1 23 липня 2009 року відбулося з метою поміщення його до психіатричного закладу на підставі постанови суду про призначення судово-психіатричної експертизи. Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року затримання заявника працівниками Красногвардійського РВ УМВС України в м. Дніпропетровську 23 липня 2009 року визнано незаконним. Зазначене судове рішення ґрунтується на висновках, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України». Судами залишено поза увагою ті обставини, що позивач отримав справедливу сатисфакцію шляхом відшкодування шкоди у розмірі 5 тис. євро за рішенням ЄСПЛ, а тому стягнення суми відшкодування моральної шкоди у цій справі є подвійним стягненням. Також судами не обґрунтовано розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню.

В частині закриття провадження у справі щодо зарахування до пенсійного стажу заявника одного дня незаконного позбавлення волі 23 липня 2009 року у трикратному розмірі ухвала суду першої інстанції не переглядалася судом апеляційної інстанції та не оскаржується за доводами касаційної скарги, а тому в цій частині колегія суддів справу не переглядає.

(2) Позиція Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначає, що ним моральної шкоди позивачу не завдано.

3) Позиція Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області зазначає, що підтримує касаційну скаргу у повному обсязі, зокрема погоджується із доводами касаційної скарги щодо залишення судом без уваги доводів апеляційної скарги про подвійну сатисфакцію.

4) Позиція ОСОБА_1 .

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із клопотанням про закриття касаційного провадження, посилаючись на те, що з огляду на усталену правову практику Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема у справах № № 201/17000/17, 201/1024/19, аналогічні спори вирішуються на користь заявників, яких було незаконно позбавлено свободи, а тому Верховний Суд не має повноважень свавільно переглядати судові рішення у цій справі.

У задоволенні вказаного клопотання необхідно відмовити, з огляду на таке.

За змістом статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на зміст статті 396 ЦПК України, усталеність судової практики не належить до обставин, за наявності яких суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. Зупинено виконання ухвали суду першої інстанції до закінчення касаційного розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди установили, що у липні 2009 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд отримав від заявника кілька листів, у яких містилися надзвичайно образливі зауваження на адресу суддів, у провадженні яких перебували ініційовані ним справи (зокрема, одного з суддів було названо «гнидою», чий відвід він заявляв «відповідно до … загальновідомих відомостей з підручників з паразитології»).

23 липня 2009 року у зв`язку з цими листами секретар суду склав протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначалось, що заявник висловлює свою неповагу до суду. Справу було передано на розгляд Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

Того ж дня, засідаючи у складі одного судді, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська провів засідання за участю заявника. Згідно з протоколом засідання заявник наполягав на своїй версії перебігу подій, викладеній у його листах, які він грубими не вважав. Вивчивши матеріали справи і заслухавши заявника, суд (для встановлення осудності заявника) призначив стаціонарну судово-психіатричну експертизу. Зазначена експертиза мала проводитися у відділенні судово-психіатричних експертиз Дніпропетровської обласної клінічної психіатричної лікарні. Суддя посилався на статтю 20 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтю 21 Закону України «Про психіатричну допомогу».

Із зали засідань міліція доправила заявника до Красногвардійського РВ УМВС України м. Дніпропетровська, де він знаходився близько трьох годин. Потім його доправили до психіатричної лікарні.

09 серпня 2010 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська закрив провадження в адміністративній справі щодо заявника у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до адміністративної відповідальності.

Заявник оскаржив зазначену постанову, вимагаючи закриття справи на тій підставі, що жодного адміністративного правопорушення вчинено не було.

17 вересня 2010 року апеляційний суд Дніпропетровської області у судовому засіданні за участю заявника залишив його апеляційну скаргу без задоволення, ухваливши постанову, яка є остаточною й оскарженню не підлягає.

Викладені обставини встановлені рішенням Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України № 2» (заява № 45797/09), яке набуло статусу остаточного 06 липня 2015 року.

Вказаним рішенням ЄСПЛ оголошено прийнятною скаргу стосовно примусових госпіталізації і тримання заявника у психіатричній лікарні, а також його скаргу стосовно збирання органами внутрішніх справ відомостей про нього, постановлено, що було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, порушення статті 8 Конвенції, стягнуто з держави-відповідача на користь ОСОБА_1 суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися: 5 000 (п`ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди; та 120 (сто двадцять) євро компенсації судових та інших витрат.

19 грудня 2017 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у справі про адміністративне правопорушення № 203/4555/17 (провадження № 3-в/0203/61/2017) ухвалено постанову про визнання затримання заявника працівниками Красногвардійського РВ УМВС України в м. Дніпропетровську 23 липня 2009 року незаконним. Постанова набрала законної сили.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною п`ятою статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Відповідно до частини другої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною першою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Стаття 5 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачає, що у разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 і 4 статті 3 цього Закону, у встановленому законодавством порядку переходить до його спадкоємців.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пунктах 5.4, 6.9 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання касаційної скарги на відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у визначеному судами розмірі, є безпідставними, оскільки незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі, а суму відшкодування у розмірі 165 тис. грн суди визнали достатньою та справедливою.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги в цій частині, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

За змістом частини п`ятої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вимогою частини п`ятої статті 23 ЦК України заборонено подвійне стягнення моральної шкоди за один і той же епізод порушення прав особи.

Між тим, за змістом статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відшкодування - це сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України № 2» (заява № 45797/09) встановлено, що примусове тримання заявника у психіатричній лікарні з 23 по 24 липня та з 14 вересня по 8 жовтня 2009 року не відповідало вимогам підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції. У справі встановлено порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг) та порушення статті 8 Конвенції (кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції).

У зв`язку із встановленими порушеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ЄСПЛ на підставі статті 41 Конвенції стягнув на користь ОСОБА_1 5 тис. євро відшкодування моральної шкоди.

Стягнута рішенням ЄСПЛ сума є санкцією для держави України за порушення пункту 1 статті 5 та статті 8 Конвенції, відшкодуванням ОСОБА_1 як потерпілому від допущеного Україною порушення прав, викладених у Конвенції.

Натомість у цій справі позивач просить відшкодувати моральну шкоду, завдану незаконним затриманням 23 липня 2009 року, у порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до положень статті 53 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує чи уневажнює будь-які права людини та основоположні свободи, які можуть бути визнані на підставі законів будь-якої Високої Договірної Сторони чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є.

Право громадянина на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним затриманням, гарантоване статтями 1,3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не може обмежуватися отриманням відшкодування як потерпілим від допущеного Україною порушення прав, викладених у Конвенції, оскільки виплата вказаних відшкодувань є різними видами відповідальності держави за незаконне затримання особи.

Таким чином, доводи касаційної скарги відповідача є безпідставними та не впливають на законність судових рішень.

Аналогічні висновки щодо вирішення подібних спорів викладено у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 201/1700/17 (провадження № 61-21131св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміну частині відшкодування моральної шкоди.

Керуючись статтями 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін у частині відшкодування моральної шкоди.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик