Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа №204/5396/18
провадження №61-10792св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2019 року у складі судді Дубіжанської Т. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державна казначейська служба України,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» (далі - ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)»), Державної казначейської служби України з позовом, у якому просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь
230 000 грн моральної шкоди.
2. Позовна заява мотивована тим, що 06 грудня 2012 року позивач був затриманий за обвинуваченням у вчиненні вбивства. 09 лютого 2012 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська задовольнив подання прокурора про застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та того ж дня позивач був поміщений до Дніпропетровського слідчого ізолятора м. Дніпропетровська, який пізніше змінив назву на ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)».
3. 03 березня 2016 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська змінив позивачу запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт. Після скасування апеляційним судом Дніпропетровської області вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська справу було повернуто в той же суд на новий розгляд. Провадження досі триває в Індустріальному районному суді м. Дніпропетровська.
4. Протягом періоду з 10 лютого 2012 року по 03 березня 2016 року, тобто більше 4-х років його тримання в різних камерах Дніпропетровського слідчого ізолятора, умови його тримання суперечили нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
5. Позивач стверджував, що у камерах № 954, 657, 648, 650, 633, 634, 636, розмір яких складав 7,2 кв. м жилої площі, одночасно з ним перебували ще 1-2 ув`язнених, відповідно на кожного припадало приблизно 2,2 або
3,6 кв. м загальної площі камери. Камери не провітрювались, вікна в камерах не відкривались, а штучна вентиляція не працювала. При цьому співкамерники позивача постійно палили цигарки, в результаті в камерах стояли клуби тютюнового диму і позивач був змушений бути пасивним курцем. Камери знаходились в антисанітарних умовах, відсутні необхідні санітарні зручності, в камерах відсутня гаряча вода, не видавались предмети першої необхідності та особистої гігієни, видана постільна білизна була в поганому стані та не змінювалась протягом перебування в слідчому ізоляторі, що у випадку позивача становило 4 роки 21 день.
6. Позивач також посилався на погане харчування, відсутність свіжих овочів, фруктів та м`яса. Право митися надавалось один раз на тиждень протягом 15 хвилин. Неодноразові усні скарги на вищевказане порушення умов утримання, висловлювання прокурору по нагляду за додержанням законності в місцях попереднього ув`язнення при прокурорських обходах та керівництву установи були залишені без уваги і не призвели до покращення умов утримання.
7. Позивач вважав, що умови його тримання під вартою у Дніпропетровському слідчому ізоляторі були несумісними з людською гідністю. Більшу частину строку, проведеного у Дніпропетровському слідчому ізоляторі позивач провів у камерах, площа яких є меншою за мінімальну, рекомендовану Україні Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
8. Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини «Іглін проти України», «Мельник проти України», «Давиденко та інші проти України», «Горбатенко проти України», «Ігнатов проти України», «Тітаренко проти України» та інші, позивач вважав, що вказаних фактів достатньо для висновку, що умови тримання позивача в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» є такими, що принижують гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції.
9. Також зазначав, що бездіяльність керівництва ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» як державного органу не сприяла зміцненню авторитету держави та призвела до глибоких моральних та психологічних страждань.
10. Посилаючись на наведені обставини, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
11. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
12. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», в умовах якої позивач утримувався під вартою у період з 10 лютого 2012 року по 05 березня 2016 року, не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, тому норми статті 56 Конституції України та відповідно і статей 1173 1174 ЦК України в даному випадку застосуванню не підлягають та такий спосіб захисту обраний позивачем помилково.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
13. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2019 року залишено без змін.
14. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що посадові особи ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» відносяться до Державної кримінально-виконавчої служби України і під час виконання своїх службових обов`язків керуються відповідними положеннями, які закріплені у Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», Законі України «Про попереднє ув`язнення», Кодексу етики та службової поведінки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України та Конвенції. Отже, співробітники ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» є службовими особами державного органу виконавчої гілки влади, а, відтак, майнова та моральна шкода, яка завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні своїх повноважень, відшкодовуються державою відповідно до статті 56 Конституції України. Зазначений висновок також підтверджується судовою практикою, у тому числі, Верховного Суду.
17. Касаційна скарга містить посилання на те, що позов є обґрунтованим, ґрунтується, у тому числі, на положеннях статті 3 Конвенції і відповідній прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
18. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги покази свідків, не врахували практику Європейського Суду, зокрема, висновки Суду у справі «Ігнатов проти України», «Сєнін проти України», «Білозор та інші проти України», «Ігнатов проти України» про неналежне тримання засуджених у цій же колонії.
Доводи інших учасників справи
19. Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
21. Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22. У період з 10 лютого 2012 року по 05 березня 2016 року ОСОБА_1 утримувався під вартою в Дніпропетровському слідчому ізоляторі Управління державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області, який в подальшому було перейменовано у ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» та 05 березня 2016 року був звільнений з-під варти Індустріальним районним судом
м. Дніпропетровська в залі суду, що підтверджується довідкою № 3/2-90-18/Т-86 від 15 травня 2018 року, виданою ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)».
23. Згідно вказаної довідки під час перебування у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» ОСОБА_1 утримувався в таких камерах: з 10 лютого 2012 року в камері № 954 загальною площею 14,5 кв. м, жилою площею 13,7 кв. м, у якій встановлено 3 ліжка; з 31 липня 2012 року в камері № 657 загальною площею 7,7 кв. м, жилою площею 7,3 кв. м, у якій встановлено 2 ліжка; з 13 серпня 2013 року в камері № 648 загальною площею 7,7 кв. м, жилою площею 7,3 кв. м, у якій встановлено 2 ліжка; з 04 вересня 2014 року в камері № 650 загальною площею 7,7 кв. м, жилою площею 7,3 кв. м, у якій встановлено 2 ліжка;
з 10 жовтня 2014 року в камері № 648 загальною площею 7,7 кв. м, жилою площею 7,3 кв. м, у якій встановлено 2 ліжка.
24. Сторонами підтверджено та не оспорюється, що розміщення
ОСОБА_1 в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» у камерах № № 954, 657, 648, 650 відповідало нормі житлової площі в камері для однієї особи, встановленій Законом України «Про попереднє ув`язнення» та не було меншим за 2,5 кв. м.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
25. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
26. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
27. Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
28. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
29. Предметом спору у справі, яка переглядається, є відшкодування моральної шкоди, завданої неналежними умовами тримання його під вартою.
30. В обґрунтування позову, ОСОБА_1 посилався на відсутність свіжого повітря, належних гігієнічних умов, погану якість постільної білизни, відсутність приватності для туалету, відсутність туалетних засобів, недостатня кількість продуктів харчування, цвіль та бруд у камері, обмеження доступу до душу, переповненість камери, низьку якість продуктів харчування.
31. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
32. Відповідно до частин четвертої та сьомої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
33. Згідно зі статтею 3 Конвенції, на яку посилається позивач у своєму позові, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
34. 24 січня 1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка набрала чинності в Україні 01 вересня 1997 року. Вказаною Конвенцією передбачено створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - Комітет). Комітет, шляхом здійснення інспекцій, перевіряє поводження з позбавленими волі особами з метою посилення, у разі необхідності, захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання.
35. Зазначений Комітет надав Україні рекомендаційні норми, згідно з якими на одного ув`язненого в камері, призначеній для кількох ув`язнених, чи в приміщенні гуртожитку має припадати не менше 4 кв. м площі.
36. Наведене також знайшло своє відображення у численних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема в рішеннях у справах «Невмержицький проти України», № 54825/00, пункт 66, ECHR 2005 II (витяги)); «Мельник проти України», № 72286/01, пункт 103, від 28 березня 2006 року, «Яковенко проти України», № 15825/06, пункт 84, від 25 жовтня 2007 року; «Двойних проти України», № 72277/01, пункт 66, від 12 жовтня 2006 року); «Іглін проти України» № 39908/05 від 12 квітня 2012 року; «Давидов та інші проти України», № № 17674/02 і 39081/02 від 01 липня 2010 року; « Горбатенко проти України».
37. У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки заявники утримувалися в СІЗО в камерах, де на них припадало площі менше, ніж рекомендовано Україні Комітетом, у зв`язку з браком особистого простору було визнано умови тримання заявників під вартою нелюдськими і такими, що принижують гідність. Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції.
38. При цьому статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
39. Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про залишення позову без задоволення у зв`язку з обранням позивачем неправильного способу захисту його порушених прав.
40. Норми статті 56 Конституції України не поширюються на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
41. Суди встановили, що ДУ «Дніпровська установа виконання покарань
(№ 4)» є юридичною особою та за організаційно-правовою формою є державною організацією (установою, закладом).
42. З огляду на вказане у сукупності суди дійшли висновку, що ДУ «Дніпровська установа виконання покарань № (4)», в умовах якої позивач тримався під вартою у період з 09 жовтня 2015 року до 28 грудня 2016 року, не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, а тому норми статті 56 Конституції України та, відповідно, статей 1173 1174 ЦК України в цьому випадку застосуванню не підлягають, і такий спосіб захисту позивач обрав помилково.
43. Однак, зробивши такі висновки, суди не взяли до уваги, що відповідачем у позові також визначено Державну казначейську службу України, а по суті таким відповідачем є держава Україна, яка гарантує дотримання прав громадян та інших осіб (іноземців, осіб без громадянства), у тому числі і під час відбування покарання. В разі встановлення порушення таких прав саме за рахунок держави відшкодовується завдана шкода.
44. Таке положення відповідає правовим висновкам, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) (пункти 30, 43, 44, 43).
45. Верховний Суд дійшов висновку, що тримання позивача в умовах ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» було таким, що принижували його гідність протягом тривалого часу та є підставою для присудження йому компенсації за завдану моральну шкоду,
46. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
47. У межах розгляду цієї справи права позивача, які були порушені бездіяльністю відповідача - ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», можуть бути відновлені шляхом компенсації моральної шкоди у розмірі 5 000 грн, розмір якої визначено судом за критеріями, що мають істотне значення та належать до характеру порушень, обставин справи з урахуванням розумності і справедливості відшкодування.
48. З метою забезпечення сталості та єдності судової практики що виникають з подібних правовідносин, однакового застосування норм права Верховний Суд під час ухвалення судового рішення у цій справі врахував висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі
№ 204/5876/17-ц (провадження 61-20857св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 204/4295/18 (провадження 61-12877св19), від 11 червня 2020 року у справі № 204/5899/18 (провадження № 61-19363св19), від 17 червня
2020 року у справі№ 204/7119/18 (провадження №61-20542св19).
49. У наведених справах аналогічними є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин у порівнянні зі справою, яка переглядається.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
50. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
51. Частиною першою статі 412 ЦПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
52. Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з мотивів, наведених у цій постанові.
Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 25 вересня 2019 року скасувати, у справі прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О. С. Ткачук