№ 205/2283/17

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 205/2283/17

провадження № 61-3698св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив № 208»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2019 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 208»(далі - ОК «ЖБК № 208») про стягнення недоплачених сум при звільненні, компенсації за затримку розрахунку, посилаючись на те, що на підставі наказу від 01 березня 2013 року № 1 вона була призначена на посаду голови правління ОК «ЖБК № 208». 13 березня 2016 року її було звільнено з роботи за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Однак всупереч вимогам статей 47 83 116 КЗпП України відповідач не провів з нею повного розрахунку в день звільнення, зокрема не виплатив заробітну плату за період з 05 по 13 березня 2016 року в розмірі 200 грн та компенсацію за невикористані дні основної (87 днів) та додаткової (30 днів) відпусток за весь період її роботи - 11 838,96 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОК «ЖБК № 208» на свою користь заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористані дні відпусток у вказаному розмірі, а також - середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 38 273,09 грн.

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 липня 2018 року у складі судді Шавули В. С. позов задоволено. Стягнуто з ОК «ЖБК № 208» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 200 грн, грошову компенсацію за невикористані відпустки - 11 836,96 грн та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні - 38 273,09 грн, а всього 50 312,05 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт невиконання відповідачем свого обов`язку здійснити повний розрахунок в день звільнення працівника.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2019 року апеляційну скаргу ОК «ЖБК № 208» задоволено. Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 05 березня 2016 року головою ОК «ЖБК № 208» було призначено ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що останнім робочим днем ОСОБА_1 на посаді голови правління є 04 березня 2016 року, про що також свідчить протокол позачергових зборів ОК «ЖБК № 208» від 04 березня 2016 року № 1, то відсутні підстави для виплати позивачу заробітної плати за період з 05 по 13 березня 2016 року. Оскільки через неналежне виконання ОСОБА_1 як головою правління своїх обов`язків щодо ведення діловодства та складання фінансової документації неможливо встановити факт її перебування чи не перебування у відпустках в період роботи в ОК «ЖБК № 208», а наявні в матеріалах справи виписки з Пенсійного фонду України та податкова звітність містять лише відомості про нарахування позивачу заробітної плати, однак без зазначення її структури (здійснення оплати праці за відпрацьовані дні або за період перебування у відпустці), то позовна вимога про стягнення компенсації за невикористані протягом 2013-2016 років відпустки також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2019 року, а рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 липня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без виклику сторін, хоча у відзиві на апеляційну скаргу вона просила провести судове засідання за її участі. Відповідальність за невиплату всіх належних працівникові сум в день звільнення покладається на роботодавця - ОК «ЖБК № 208», а не на керівника кооперативу. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що вона не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту не використання відпусток. Наявні в матеріалах справи відомості свідчать, що за весь період роботи їй нараховувалася заробітна плата лише за фактично відпрацьовані дні. Окремі недоліки під час виконання нею як головою правління своїх обов`язків не можуть слугувати підставою для позбавлення компенсації за невикористанні дні відпусток.

У травні 2019 року ОК «ЖБК № 208» подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи. Позивач здійснила розрахунки належних їй при звільненні сум заробітної плати за відсутності правильно оформлених табелів робочого часу. Всупереч положенням Статуту ОК «ЖБК № 208» ОСОБА_1 не затвердила на загальних зборах річні плани та штатні розписи, що призвело до безпідставного завищення розміру заробітної плати. У відомостях про заробітну плату позивач проставляла одну суму, а згідно з виписками з банку фактично отримувала кошти у значно більшому розмірі.

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до суду заперечення на відзив на касаційну скаргу, в якому просила відхилити цей відзив у зв`язку з його необґрунтованістю, зазначивши про те, що при звільненні саме відповідач був зобов`язаний нарахувати та виплатити їй компенсацію за невикористанні дні відпусток.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

19 квітня 2019 року справа № 205/2283/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи та матір`ю двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наказом від 01 березня 2013 року № 1, винесеним на підставі протоколу загальних зборів ОК «ЖБК № 208» від 19 січня 2013 року, ОСОБА_1 була призначена на посаду голови правління цього кооперативу.

Відповідно до частини першої статті 16, частини першої статті 34 Закону України «Про кооперацію» виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу. Трудові відносини в кооперативних організаціях регулюються цим Законом, законодавством про працю, статутами кооперативних організацій та правилами їх внутрішнього розпорядку.

Згідно з пунктом 16.5 Статуту ОК «ЖБК № 208» правління кооперативу є виконавчим органом кооперативу, підзвітним загальним зборам членів кооперативу. Правління обирає зі свого складу голову та його заступника (заступників). Голова правління здійснює повсякденне керівництво діяльністю кооперативу, забезпечує виконання рішень загальних зборів членів кооперативу і правління. Якщо кооператив складається менш як з 20 членів, замість правління обираються голова кооперативу та його заступник, які мають повноваження правління.

Пунктом 16.6 Статуту ОК «ЖБК № 208» передбачено, що правління кооперативу забезпечує додержання кооперативом та його членами законодавства, рішень виконавчого комітету місцевої ради з питань діяльності кооперативу і статуту кооперативу; забезпечує ведення діловодства, бухгалтерського обліку і складання звітності; приймає на роботу та звільняє робітників.

13 березня 2016 року позивач видала наказ № 4 про складання своїх повноважень голови ОК «ЖБК № 208» з 13 березня 2016 року у зв`язку з обранням нового складу правління.

Згідно із внесеним самою ОСОБА_1 записом до трудової книжки 13 березня 2016 року її було звільнено з роботи за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом частини першої статті 83 КЗпП України, частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» уразі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Апеляційним судом також встановлено, що до повноважень голови правління ОК «ЖБК № 208» віднесено, зокрема видання наказів з кадрових питань, ведення та заповнення трудових книжок.

Згідно з рішенням позачергових зборів ОК «ЖБК № 208» від 04 березня 2016 року № 1, оформленим протоколом, ОСОБА_1 запропоновано у триденний термін передати новообраному правлінню печатку, штампи і всі документи, а також вирішено провести аудиторську перевірку діяльності кооперативу та призупинити виплату позивачу заробітної плати у зв`язку з обранням нового голови правління.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що починаючи з 05 березня 2016 року головою правління ОК «ЖБК № 208» є ОСОБА_2 .

Згідно з актом Управлінням з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23 березня 2016 року № 71/4.4-8, складеним на підставі звернення позивача, встановлено, що до повноважень голови правління ОК «ЖБК № 208» віднесено здійснення керівництва діяльністю кооперативу, забезпечення ведення діловодства, бухгалтерського обліку та складання звітності. З 05 березня 2016 року головою кооперативу є ОСОБА_2 . За період виконання ОСОБА_1 повноважень голови правління ОК «ЖБК № 208» (з 01 березня 2013 року по 05 березня 2016 року) жодного документа з кадрового діловодства (особових карток працівників; наказів про прийняття, звільнення, надання відпусток; табелів обліку робочого часу; відомостей про нарахування та виплату заробітної плати, тощо) не виявлено. Обов`язок щодо видачі в останній день роботи наказу про своє звільнення, нарахування належних при звільненні сум та заповнення трудової книжки був покладений на позивача.

Наявні в матеріалах справи виписки з Пенсійного фонду України та податкова звітність містять лише відомості про нарахування позивачу заробітної плати за період її роботи в ОК «ЖБК № 208», однак без зазначення її структури (розрахунку оплати праці за відпрацьовані дні або за період перебування у відпустці).

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що станом на 05 березня 2016 року ОСОБА_1 вже не була головою правління ОК «ЖБК № 208» і що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту невикористання нею за період своєї роботи в кооперативі щорічних і додаткових відпусток або неотримання взамін цих відпусток грошової компенсації, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та відмовив у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи заявника про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без виклику сторін, хоча у відзиві на апеляційну скаргу вона просила провести судове засідання за її участі, не заслуговують на увагу.

Відповідно до частин першої та другої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частина шоста статті 19 ЦПК України встановлює, що малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Згідно з частинами першою, третьою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року було відкрито апеляційне провадження в цій справі та вирішено провести її розгляд в порядку спрощеного (письмового) провадження без виклику учасників справи, оскільки характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин цієї справи та відповідно до вимог вищенаведених норм процесуального права апеляційний суд вирішив питання щодо необхідності виклику учасників справи, а тому не надання цим судом оцінки поданому позивачем клопотанню щодо проведення судового засідання за її участі не може бути підставою для скасування правильного по суті і законного судового рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що відповідальність за невиплату всіх належних працівникові сум у день звільнення покладається на роботодавця, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження невикористання позивачем відпусток за період роботи в ОК «ЖБК № 208», а отже, наявності у неї права на отримання відповідної грошової компенсації при звільненні.

Аргументи заявника про те, що окремі недоліки в її роботі не можуть слугувати підставою для позбавлення компенсації за невикористанні дні відпусток, є неспроможними, так як через неналежне виконання ОСОБА_1 як головою правління обов`язків щодо ведення діловодства та складання фінансової документації не знайшов свого підтвердження факт невикористання нею в період своєї роботи в кооперативі щорічних і додаткових відпусток або неотримання взамін цих відпусток грошової компенсації, а доказування, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов