№ 205/7254/18

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 205/7254/18

провадження № 61-1043св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (далі - ТОВ «Автокредит Плюс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання довіреності, договору купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна та про реєстрацію транспортного засобу.

Позов мотивувало тим, що 27 травня 2014 року придбало транспортний засіб - автомобіль «Skoda», модель «Octavia А5», рік випуску 2012, тип ТЗ хетчбек-В, колір сірий, № кузова/шасі НОМЕР_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 27 травня 2014 року, актом приймання-передачі від 27 травня 2014 року та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 11 червня 2014 року серії НОМЕР_2 .

Надалі спірний автомобіль передало у лізинг ОСОБА_1 , який за підробленими документами від його імені продав спірний автомобіль ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою-рахунком від 25 липня 2014 року серії ВІА № 680798.

Зазначило, що не формувало та не видавало на ім`я ОСОБА_1 жодних документів для відчуження спірного автомобіля, у зв`язку із чим вимушене звернутися до суду за захистом своїх прав.

Просило суд:

1. Визнати недійсною довіреність від імені ТОВ «Автокредит Плюс» на уповноваження ОСОБА_1 зняти з обліку та продати автомобіль марки «Skoda Oktavia А5», колір сірий, кузов НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2012, з часу її вчинення;

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «Skoda», модель «Oktavia А5», рік випуску: 2012, тип ТЗ: хетчбек-В, код кольору-колір: НОМЕР_4 , № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_3 , оформлений довідкою-рахунком від 25 липня 2014 року серії НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_2 .

3. Скасувати державну реєстрацію прав власності на автомобіль марки «Skoda», модель «Oktavia А5», рік випуску 2012, тип ТЗ хетчбек-В, код кольору-колір НОМЕР_4 , № кузова/шасі НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_7 та визнати недійсним свідоцтво від 12 квітня 2018 року серії НОМЕР_8 , видане Територіальним сервісним центром 1242 про реєстрацію транспортного засобу автомобіль марки «Skoda», модель «Oktavia А5», рік випуску 2012, тип ТЗ хетчбек-В, код кольору-колір НОМЕР_4 , № кузова/шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_9 видане 12 квітня 2018 року на ім`я ОСОБА_3 .

4. Витребувати у ОСОБА_3 транспортний засіб - автомобіль марки «Skoda», модель «Oktavia А5», рік випуску 2012, тип ТЗ хетчбек-В, код кольору-колір НОМЕР_4 , № кузова/шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_9 (вартістю 170 513,36 грн) та передати транспортний засіб, автомобіль «Skoda», модель «Oktavia А5», рік випуску 2012, тип ТЗ хетчбек-В, код кольору-колір НОМЕР_4 , № кузова/шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_10 (вартістю 170 513,36 грн) представникам ТОВ «Автокредит Плюс».

5. Зареєструвати транспортний засіб, автомобіль марки «Skoda», модель «Oktavia А5», рік випуску 2012, тип ТЗ хетчбек-В, код кольору-колір НОМЕР_4 , № кузова/шасі НОМЕР_1 за ТОВ «Автокредит Плюс», надавши повноваження його представникам у будь-якому сервісному центрі МВС України отримати (відновити) свідоцтво про реєстрацію автомобіля марки Skoda, модель Oktavia А5, рік випуску 2012, тип ТЗ: хетчбек-В. код кольору-колір НОМЕР_4 , № кузова/шасі НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 28 липня 2020 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у позові відмовив.

Відмовляючи у позові, місцевий суд виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Крім того, зауважив, що ТОВ «Автокредит Плюс» подало позов із пропуском строку позовної давності, проте суд не бере цю обставину до уваги, оскільки відмовив саме за недоведеністю вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ТОВ «Автокредит Плюс» подало апеляційну скаргу.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Автокредит Плюс» задовольнив частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2020 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково.

Визнав недійсною довіреність від імені ТОВ «Автокредит Плюс» на уповноваження ОСОБА_1 зняти з обліку та продати автомобіль марки «Skoda Oktavia А5», колір сірий, кузов НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2012, з часу її вчинення.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «Skoda», модель «Oktavia А5», рік випуску 2012, тип ТЗ хетчбек-В, код кольору-колір НОМЕР_4 , № кузова/шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , оформлений довідкою-рахунком від 25 липня 2014 року серії НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_2 .

У решті позову відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» судовий збір у розмірі 6 536,42 грн.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у справі є довіреність, яка видана ТОВ «Автокредит Плюс», за підписом його директора ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 .

Вихідного номера або інших реквізитів, які б свідчили про видачу цієї довіреності товариством, вона не містить.

Крім того, за висновком експерта від 19 липня 2019 року № 3/1.1/421 підпис від імені ОСОБА_4 в рядку «директор ТОВ «Автокредит Плюс» довіреності, без дати, виконаний не ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 77-80).

Зазначив, що рішенням від 15 серпня 2016 року Вишгородський районний суд Київської області стягнув з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» 260 826,09 грн заборгованості за договором фінансового лізингу від 10 липня 2014 року.

Дійшов висновку, що ТОВ «Автокредит Плюс» заявило взаємовиключні вимоги щодо стягнення вартості предмета лізингу та витребування автомобіля у порядку статті 388 ЦК України.

Вважав, що товариство не надало доказів щодо причин невиконання судового рішення, що у цьому випадку є ризиком застосування до цих правовідносин подвійного стягнення.

Дійшов висновку, що вимоги ТОВ «Автокредит Плюс» про скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та його реєстрації за позивачем задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ «Автокредит Плюс», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило:

скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, витребування майна та його реєстрацію за позивачем, у цій частині ухвалити нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог;

у решті постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін;

судові витрати покласти на відповідачів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 27 січня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме застосування судом апеляційної інстанції статей 387 388 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5328/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 757/36411/17-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 759/13986/17-ц.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 01 вересня 2022 року Верховний Суд справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу ТОВ «Автокредит Плюс»мотивувало тим, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, визнав недійсними довіреність та договір купівлі-продажу автомобіля, проте не застосував статті 387 388 ЦК України і відмовив власнику автомобіля у витребуванні майна.

Послалося на те, що положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечень відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

На думку заявника, ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції, з огляду на встановлений факт вибуття автомобіля з володіння власника - ТОВ «Автокредит Плюс», не з його волі, фактичного володіння автомобілем ОСОБА_3 , безпідставно до цих правовідносин не застосував статтю 388 ЦК України та відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та його реєстрацію за позивачем.

Також суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування статей 387 388 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5328/16-ц (провадження № 61-18126св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 757/36411/17-ц (провадження № 61-2093св19), від 12 грудня 2019 року у справі № 759/13986/17-ц (провадження № 61-5806св19), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Крім того, вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач заявив взаємовиключні вимоги щодо стягнення вартості предмета лізингу та витребування автомобіля у порядку статті 388 ЦК України і про ненадання суду доказів щодо причин невиконання судового рішення, що в даному випадку є ризиком застосування до вказаних правовідносин подвійного стягнення, з огляду на наступне.

Послалося на те, що відповідно до рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2016 року у справі № 363/964/16-ц з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» стягнуто заборгованість за договором фінансового лізингу № К500А!0000595536 від 10 липня 2014 року у розмірі 260 826,09 грн.

Тобто зазначеним рішенням суду з ОСОБА_5 стягнуто заборгованість за договором фінансового лізингу, а не вартість автомобіля, як зазначає суд апеляційної інстанції.

Стверджує, що рішення у справі № 363/964/16-ц у примусовому порядку не виконувалось, з ОСОБА_5 не стягувалась заборгованість за вказаними рішенням, що підтверджується матеріалами справи.

Правовідносини у справі № 363/964/16-ц є не подібними у справі № 205/7254/18, яка переглядається.

У справі № 363/964/16-ц правовідносини виникли між лізингодавцем (ТОВ «Автокредит Плюс») та лізингоодержувачем ( ОСОБА_5 ) щодо виконання умов договору фінансового лізингу, а не вартості автомобіля.

У справі № 205/7254/18, яка переглядається, правовідносини виникли між власником (ТОВ «Автокредит плюс») та набувачем ( ОСОБА_3 ) щодо захисту права власності позивача, у зв`язку з витребуванням його майна (автомобіля), який йому належить та який вибув з його володіння поза його волею.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ТОВ «Автокредит Плюс» є суб`єктом господарювання, що здійснює діяльність із надання, зокрема, послуг з фінансового лізингу (т. 1 а. с. 49-52).

Загальні збори учасників ТОВ «Автокредит Плюс» обрали на посаду директора товариства - ОСОБА_4 з 23 грудня 2008 року (т. 1 а. с. 46-47).

У власності ТОВ «Автокредит Плюс» перебував автомобіль марки «Skoda», модель «Oktavia А5», рік випуску 2012, тип ТЗ хетчбек-В, код кольору-колір 8-сірий, № кузова/шасі НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 15).

ТОВ «АВ-ТРЕЙЛ» та ТОВ «Автокредит Плюс» через довірену особу - ОСОБА_1 25 липня 2014 року уклали договір комісії, відповідно до умов якого ТОВ «АВ-ТРЕЙЛ» прийняло на себе обов`язки з реалізації транспортного засобу марки «Skoda Oktavia А5», № кузова/шасі: НОМЕР_1 , вартістю 87 536,00 грн (т. 1 а. с. 22, 23).

За цим договором комісії відбулися відчуження спірного транспортного засобу на користь ОСОБА_2 та реєстрація права власності за ним на підставі рахунку-фактури від 25 липня 2014 року № ВІА680798 (т. 1 а. с. 25, 137).

У справі наявна довіреність від ТОВ «Автокредит Плюс», в особі директора ОСОБА_4, якою товариство уповноважило ОСОБА_1 зняти з обліку та продати автомобіль марки «Skoda Oktavia А5», колір сірий, кузов НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_3 , рік випуску 2012, для чого надало право керувати зазначеним автомобілем, представляти інтереси в органах ДАІ, в будь-яких установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форм власності з усіх без винятку питань, пов`язаних з розпорядженням (продажем) та управлінням цим автомобілем (т. 1 а. с. 30).

Наказом від 24 липня 2014 року № 27 ТОВ «Автокредит Плюс» уповноважило ОСОБА_1 зняти цей автомобіль в органах Державтоінспекції МВС у зв`язку з продажем автомобіля марки «Skoda Oktavia А5», колір сірий, кузов НОМЕР_1 , д/н НОМЕР_3 , рік випуску 2012 (т. 1 а. с. 31).

Проте у той самий час за договором фінансового лізингу від 10 липня 2014 року № К500А!0000595536, чинність якого не оспорюється, спірний автомобіль марки «Skoda Oktavia А5», д/н НОМЕР_3 , ТОВ «Автокредит Плюс» передало у платне володіння та користування ОСОБА_5 (т. 2 а. с. 240, 241).

Надалі спірний автомобіль вибув у власність ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_11 від 05 листопада 2014 року, виданим сервісним центром м. Дніпропетровська, про реєстрацію транспортного засобу.

За відомостями реєстраційної картки транспортного засобу реєстрація права власності на спірний автомобіль здійснена за ОСОБА_3 на підставі довідки-рахунку від 05 листопада 2014 року № ВІА520648 (т. 1 а. с. 137).

Рішенням від 15 серпня 2016 року Вишгородський районний суд Київської області стягнув із ОСОБА_5 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» 260 826,09 грн заборгованості за договором фінансового лізингу від 10 липня 2014 року № К500А!0000595536 (т. 2 а. с. 178-180).

ТОВ «Автокредит Плюс» зверталось до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, визнання недійсним довіреності, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації, витребування транспортного засобу, реєстрації транспортного засобу (т. 1 а. с. 216-219, 220-224).

Заочним рішенням 18 жовтня 2016 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області позов задовольнив (т. 1 а. с. 112-117).

Ухвалою 30 березня 2017 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року скасував (т. 1 а. с. 118).

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 22 березня 2018 року допустив поворот виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року, у зв`язку із чим, здійснив державну реєстрацію транспортного засобу автомобіля марки «Skoda» модель «Oktavia А5», рік випуску 2012, тип ТЗ хетчбек-В, код кольору-колір 8-сірий, № кузова/шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_12 , за його власником ОСОБА_3 , надавши йому повноваження в будь-якому сервісному центрі МВС України отримати (відновити) свідоцтво про реєстрацію автомобіля марки «Skoda» модель «Oktavia А5», рік випуску 2012, тип ТЗ хетчбек-В, код кольору-колір НОМЕР_4 , № кузова/шасі НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 120-123).

Висновок експерта від 19 липня 2019 року № 3/1.1/421 встановив, що підпис від імені ОСОБА_4 в рядку «директор ТОВ «Автокредит Плюс» довіреності без дати та наказі від 24 липня 2014 року виконав не ОСОБА_4 (т. 2 а. с. 77-80).

За довідкою ТОВ «Автокредит Плюс» станом на 15 листопада 2019 року відповідно до договору фінансового лізингу від 10 липня 2014 року № К500А!0000595536, лізингоотримувач ОСОБА_5 , предмет лізингу - автомобіль «Skoda Oktavia А5», кузов НОМЕР_1 , має заборгованість 727 224,93 грн. (т. 2 а. с. 159).

ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати позовну давність (т. 1 а. с. 106-111).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(застосування судом апеляційної інстанції статей 387 388 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5328/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 757/36411/17-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 759/13986/17-ц).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах доводів касаційної скарги та у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

ТОВ «Автокредит Плюс» оскаржило постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку лише у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, витребування його та реєстрацію за позивачем.

Тобто в іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржена і судом касаційної інстанції не переглядається.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, зокрема, щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, витребування майна та його реєстрації за позивачем, виходив з того, що ТОВ «Автокредит Плюс» заявило взаємовиключні вимоги щодо стягнення вартості предмета лізингу та витребування автомобіля у порядку статті 388 ЦК України, що підтверджується рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2016 року, згідно з яким з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Автокредит Плюс» стягнуто 260 826,09 грн заборгованості за договором фінансового лізингу від 10 липня 2014 року.

Доказів на підтвердження невиконання цього судового рішення позивач не надав, тому наявний ризик застосування до цих правовідносин подвійного стягнення.

Дійшов висновку, що за таких обставин заявлені вимоги про скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, його витребування та реєстрацію за позивачем задоволенню не підлягають.

Щодо підстав відкриття касаційного провадження

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(застосування судом апеляційної інстанції статей 387 388 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 759/13986/17-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 757/36411/17-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5328/16-ц).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) розглядала питання дотримання вимог статей 387 і 388 ЦК України у справі за позовом керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та інших фізичних осіб про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки.

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 757/36411/17-ц (провадження № 61-2093св19) Верховний Суд розглядав питання застосування положень частини першої статті 388 ЦК України у справі за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування майна, а саме нежитлового приміщення, яке належить територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради та вибуло з її володіння без волі власника.

У постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5328/16-ц (провадження № 61-18126св18) Верховний Суд розглянув питання щодо застосування статті 388 ЦК України у спорі між фізичними особами про визнання недійсним правочину щодо відчуження автомобіля та витребування майна із чужого незаконного володіння, виходячи із доведеності позовних вимог.

У постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 759/13986/17-ц (провадження № 61-5806св19) Верховний Суд розглядав питання щодо застосування статті 388 ЦК України у спорі між фізичними особами про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, скасування рішень та записів державних реєстраторів. Направляючи справу на новий розгляд до місцевого суду, Верховний Суд зазначив про допущені порушення норм процесуального права при встановленні фактичних обставин, визначив коло осіб, які мають бути залученими до участі у справі, зазначив про неправильне застосування норм матеріального права у частині вимог про витребування земельної ділянки і норм процесуального права щодо належності та допустимості доказів у цивільному процесі.

Фактичні обставини справи, яка переглядається Верховним Судом, не є подібними та суттєво відрізняються від наведених вище справ.

У справі, що переглядається, між ТОВ «Автокредит Плюс» та фізичними особами виник спір про визнання довіреності, договору купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна та про реєстрацію транспортного засобу.

Із справи відомо, що ТОВ «Автокредит Плюс» неодноразово зверталось до суду із позовами до різних фізичних осіб щодо предмета спору у цій справі, а саме автомобіля марки «Skoda», модель «Oktavia А5», рік випуску 2012, тип ТЗ хетчбек-В, код кольору-колір НОМЕР_4 , № кузова/шасі НОМЕР_1 .

Рішенням від 15 серпня 2016 року Вишгородський районний суд Київської області задовольнив позов ТОВ «Автокредит Плюс» та стягнув на його користь із ОСОБА_5 вартість спірного автомобіля та заборгованість за договором фінансового лізингу від 10 липня 2014 року № К500А!0000595536 у загальному розмірі 260 826,09 грн (т. 2 а. с. 178-180).

Позивач у цій справі не навів суду переконливих доказів того, що він не вживав заходів для виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2016 року або існували перешкоди для виконання цього судового рішення, таким чином, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності ТОВ «Автокредит Плюс» позовних вимог щодо витребування спірного автомобіля з метою уникнення подвійного стягнення.

Колегія суддів погодилася із висновком апеляційного суду.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 922/2391/16 дійшов висновку про те, що преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Із справи відомо, що Вишгородський районний суд розглянув справу №363/964/16-ц за позовом ТОВ «Автокредит Плюс» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу від 10 липня 2014 року № К500А!0000595536 у розмірі 260 826,09 грн, що складається із: заборгованості щодо відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 170 513,36 грн, винагороди за користування предметом лізингу в розмірі 48 411,62 грн, винагороди за проведення щомісячного моніторингу предмета лізингу в розмірі 9 034,54 грн, пені в розмірі 32 866,57 грн.

За наслідками розгляду цієї справи, рішенням від 15 серпня 2016 року Вишгородський районний суд Київської області суд встановив юридичний факт того, що 10 липня 2014 року шляхом підписання заяви про приєднання ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» та ОСОБА_5 уклали договір фінансового лізингу № К500А!0000595536, згідно із яким лізингодавець передав у платне володіння та користування предмет лізингу, визначений у п. 14.1.1 заяви про приєднання до договору, а лізингоодержувач прийняв його та зобов`язався сплачувати щомісячні платежі та платежі щодо відшкодування витрат лізингодавця, пов`язаних із виконанням договору (п. 2.1 договору).

Відповідно до специфікації та акта приймання-передачі додатку № 1 до договору фінансового лізингу, підписаного директором товариства ОСОБА_4 , відповідач прийняв від позивача спірний автомобіль марки «Skoda», модель «Oktavia А5», д/н НОМЕР_3 вартістю 220 000,00 грн.

Як у зазначеній справі №363/964/16-ц, так і у справі, яка переглядається, ТОВ «Автокредит Плюс» не оспорювало факту передачі спірного автомобіля із його володіння на користь ОСОБА_5 , дійсності угоди між сторонами чи справжності підпису директора ТОВ «Автокредит Плюс» ОСОБА_4, вчиненого на договорі та акті приймання-передачі спірного автомобіля (т. 2 а. с. 240, 241, т. 3 а. с. 96, 97).

Отже, посилання ТОВ «Автокредит Плюс» на вибуття спірного автомобілю з його володіння поза його волею є неприйнятними та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до пункту 2.1 публічного договору фінансового лізингу, розташованого на загальнодоступному офіційному сайті позивача https://planetavto.ua/terms/, лізингодавець на визначених цим Договором умовах фінансового лізингу передає Лізингоодержувачу у строкове, платне володіння та користування Об`єкт лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого на момент укладення Договору наведені в Заяві про приєднання до Договору та у Додатку 1 «Специфікація та акт приймання передачі» (надалі - «Акт»), а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти Об`єкт лізингу та сплачувати щомісячні платежі та платежі щодо відшкодування витрат Лізингодавця, пов`язаних з виконанням Договору, на умовах цього Договору.

По закінченню строку лізингу до Лізингоодержувача переходить право власності на Об`єкт лізингу згідно з умовами цього Договору (за виключенням випадків, передбачених Договором та/або законодавством).

Як убачається із заяви про приєднання до публічного договору № К500А!0000595536 від 10 липня 2014 року (т. 3 а. с. 96) пункт 14.1.3 статті 14 «Особливих умов» передбачає у структурі щомісячного платежу як платіж щодо відшкодування частини вартості предмета лізингу, так і відсотки за користування предметом лізингу.

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 15 серпня 2016 року стягнув із ОСОБА_5 на користь ТОВ «Автокредит плюс» 260 826,09 грн заборгованості за договором фінансового лізингу № К500А!0000595536 від 10 липня 2014 року, зокрема вартість спірного автомобілю (т. 2 а. с. 178-180).

Таким чином, Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 15 серпня 2016 року вже відшкодував ТОВ «Автокредит Плюс» вартість спірного автомобіля, отже, у позивача відпали правові підстави для витребування спірного автомобіля.

Колегія суддів зауважує, що не може одночасно існувати двох судових рішень, у яких встановлені взаємовиключні юридичні факти щодо однієї і тієї ж особи та стосовно одного й того ж предмета спору.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

У частині першій статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

З огляду на статтю 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши наявність рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 серпня 2016 року у справі № 363/964/16-ц, яке набрало законної сили та відсутність доказів його невиконання, дійшов правильного висновку про те, що позивач - ТОВ «Автокредит плюс» заявило взаємовиключні вимоги щодо стягнення вартості предмета лізингу та витребування автомобіля у порядку статті 388 ЦК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття провадження, а саме пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України є безпідставними, оскільки у справах, на які посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права, та у справі, яка переглядається, є різними підстави позову та встановлені фактичні обставини.

Отже, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених, як приклад, постановах касаційного суду.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Щодо можливості захисту права особи, яка ним зловживає

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які становлять зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, співмірності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і, навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наставати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб?єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Із справи відомо, що ТОВ «Автокредит Плюс» неодноразово зверталось із позовами про стягнення заборгованості за договором лізингу, відшкодування вартості предмета лізингу, витребування предмета лізингу - спірного автомобіля. Зазначені позовні вимоги пред`являлись як разом, так і окремо.

Так, у справі № 205/7254/18, яка переглядається Верховним Судом, ТОВ «Автокредит плюс» зазначало та доводило той факт, що спірний автомобіль вибув із його володіння за підробленими документами, а саме за довіреністю, виданою на ім`я « ОСОБА_1 » (т. 1 а. с. 64, 65).

У іншій справі № 175/3422/16-ц, яка розглядалась Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, ТОВ «Автокредит Плюс» стверджувало, що спірний автомобіль вибув із його володіння на підставі довіреності, виданої на ім`я « ОСОБА_8 » (т. 1 а. с. 221).

У справі № 363/964/16-ц, яка розглядалась Вишгородським районним судом Київської області, ТОВ «Автокредит Плюс» стверджувало, що спірний автомобіль вибув із його володіння на підставі договору лізингу, укладеного ним із ОСОБА_5 , та просив суд стягнути із відповідача його вартість (т. 2 а. с. 178-180).

Крім того, у справі № 363/964/16-ц ТОВ «Автокредит Плюс» не оспорювало факту незаконного вибуття спірного автомобіля із його володіння на користь ОСОБА_5 , дійсності угоди між сторонами чи справжності підпису директора ТОВ «Автокредит Плюс» ОСОБА_4 , вчиненого на договорі та акті приймання-передачі спірного автомобіля (т. 2 а. с. 240, 241, т. 3 а. с. 96, 97).

Отже, заяви ТОВ «Автокредит Плюс» щодо одного і того самого предмета спору є різними, непослідовними, містять протилежні фактичні обставини, явно суперечать одна одній, свідчать саме про суперечливу поведінку та недобросовісність дій з його боку.

Із справи відомо, що рішенням від 15 серпня 2016 року Вишгородський районний суд Київської області задовольнив позов ТОВ «Автокредит Плюс» та стягнув на його користь із ОСОБА_5 вартість спірного автомобіля та заборгованість за договором фінансового лізингу від 10 липня 2014 року № К500А!0000595536 у загальному розмірі 260 826,09 грн (т. 2 а. с. 178-180).

За ТОВ «Автокредит Плюс» зберігається право звернення до виконання цього судового рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що звернення ТОВ «Автокредит Плюс» у справі, яка переглядається, з позовом про витребування спірного автомобіля з підстав, визначених статтею 388 ЦК України, із засадами розумності, добросовісності і справедливості не узгоджується.

Наведене відповідно до частини другої статті 13 ЦК України є самостійною підставою для відмови у позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук