Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 205/9020/16-ц
провадження № 61-15916св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя - доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа за зустрічним позовом, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Новікова Ніна Антонівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Остапенко Н. Г., від 28 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., від 25 червня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна, стягнення заборгованості.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 29 травня 2014 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу з розстрочкою платежу, предметом якого є домоволодіння по АДРЕСА_1 . Пунктом 6 вказаного договору визначено, що продаж домоволодіння здійснюється за ціною в розмірі 168 618 грн, які покупець зобов`язується передати продавцю, а продавець зобов`язується прийняти в такому порядку: в день підписання цього договору покупець передає продавцю 10 000 грн, залишок суми 158 618 грн продавець повинен передавати продавцю один раз у квартал у розмірі 10 000 грн протягом 2 років 6 місяців. Остаточний розрахунок, сума якого складає 68 618 грн, повинен бути проведений не пізніше 01 грудня 2016 року. Також сторони домовились, що у разі прострочення платежу покупець зобов`язаний сплатити продавцю 10% від вартості домоволодіння за кожний день прострочення платежу.
В серпні 2014 року ОСОБА_2 не здійснив черговий платіж, що передбачений умовами договору, і фактично на момент подання позовної заяви не вийшов на графік платежів, який передбачений умовами договору купівлі-продажу від 29 травня 2014 року.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд, - розірвати договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 ; стягнути із ОСОБА_2 заборгованість по черговим платежам у розмірі 90 000 грн, а також 3 % річних в сумі 2 669,58 грн, інфляційні втрати в сумі 16 925,80 грн,
10% від вартості домоволодіння за кожний день прострочення платежу в розмірі 168 618 грн.
У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на домоволодіння, зобов`язання вчинити дії.
Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивована тим, що влипні-вересні 2014 року він здійснив установку металопластикових віконних конструкцій; заміну вхідних дверей; відновив пічне опалення у придбаному домоволодінні, що потребувало значних витрат, у зв`язку із чим усно погодив з ОСОБА_1 можливість сплати чергового платежу за червень-серпень 2014 року в розмірі 10 000 грн частинами до остаточного строку розрахунку.
Вказує, що станом на 01 грудня 2016 року, тобто в строк визначений умовами договору, він виплатив ОСОБА_1 грошові кошти за будинок в повному розмірі - 168 618 грн. Тому просив визнати за ним право власності на домоволодіння за АДРЕСА_1 ; зобов`язати приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Новікову Н. А. скасувати обтяження іпотекою та заборону на нерухоме майно, застосовану при посвідченні спірного договору купівлі-продажу домоволодіння, шляхом виключення запису про іпотеку № 5836346
від 29 травня 2014 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого
2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних у розмірі 2 669,58 грн, інфляційні втрати в розмірі 4 631,38 грн, 10% від вартості домоволодіння за кожний день прострочення платежу в розмірі 80 000 грн, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково та визнано за ним право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 . В іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходив із того, що в серпні 2014 року ОСОБА_3 порушив умови договору в частині сплати квартального платежу, однак решту зобов`язань виконав належним чином, тому обґрунтованими є лише вимоги щодо покладення на
ОСОБА_3 відповідальності за несвоєчасну сплату чергового платежу за червень-серпень 2014 року в розмірі 10 000 грн, передбаченої статтею 625
ЦК України, та стягнення неустойки, передбаченої пунктом 6 договору купівлі-продажу, яку суд зменшив з врахуванням принципу розумності і справедливості до 80 000 грн.
Частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що остаточний розрахунок за договором купівлі-продажу проведений в повному обсязі у визначені договором строки. Вимоги щодо зобов`язання приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Новікової Н. А. скасувати накладені обтяження на домоволодіння АДРЕСА_1 , є передчасними, оскільки матеріали справи не містять відмови нотаріуса щодо вчинення відповідних дій.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого
2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних у розмірі 496,61 грн, інфляційні втрати в розмірі 4 952 грн, 10% від вартості домоволодіння за кожний день прострочення платежу в розмірі 10 000 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , виходив із того, що ОСОБА_2 допустив прострочення чергового платежу за червень-серпень 2014 року в розмірі 10 000 грн, при цьому суд апеляційної інстанції навів свій розрахунок інфляційних втрат, трьох процентів річних, з врахуванням часткового погашення квартального платежу та зменшив розмір неустойки до розміру простроченого чергового платежу - 10 000 грн.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 , судом враховано, що станом на 01 грудня 2016 року, тобто в строк визначений умовами договору, ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_1 грошові кошти за домоволодіння за договором купівлі-продажу в повному розмірі.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд врахував, що останній вже зареєстрував за собою право власності на домоволодіння за АДРЕСА_1 . З приводу вимог щодо зобов`язання приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Новікової Н. А. скасувати накладені обтяження у вигляді іпотеки (запис №5836346) на домоволодіння АДРЕСА_1 , то
ОСОБА_3 не надав доказів звернення до приватного нотаріуса, як державного реєстратора, та доказів відмови у вчинення таких дії. Крім того, апеляційний суд констатував, що за цими вимогами належний відповідач не залучений до участі у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року в частині вирішення його позовних вимог щодо стягнення заборгованості по сплаті чергових платежів, неустойки, інфляційних втрат, трьох процентів річних.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована помилковістю висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині.
Вважає, що судами не враховані умови договору купівлі-продажу домоволодіння з розстрочкою платежу від 29 травня 2014 року, якими встановлено порядок сплати чергових платежів та відповідальність у разі порушення строків їх сплати. Судами не досліджені доводи позовної заяви та апеляційної скарги з приводу того, що після прострочення квартального платежу в серпні 2014 року всі наступні платежі були спрямовані ним на погашення неустойки, передбаченої пунктом 6 умов договору купівлі-продажу. Вказує, що суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір неустойки, не зазначив підстав для такого зменшення та задовольняючи його апеляційну скаргу, не стягнув сплачений ним судовий збір за оскарження рішенням суду першої інстанції в частині вирішення вимог зустрічного позову.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого
2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 25 червня
2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) справа в цій частині касаційним судом не переглядається.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 29 травня 2014 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу з розстрочкою платежу домоволодіння АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Новіковою Н. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1078.
Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу від 29 травня 2014 року ОСОБА_1 передає у власність, а ОСОБА_2 приймає домоволодіння та сплачує за нього обумовлену грошову суму.
За змістом пункту 6 цього договору купівлю-продаж зазначеного домоволодіння сторони здійснюють за ціною в розмірі 168 618 грн, які покупець зобов`язується передати продавцю, а продавець зобов`язується прийняти в такому порядку: в день підписання цього договору покупець передає продавцю 10 000 грн, залишок суми 158 618 грн продавець повинен передавати продавцю 1 раз у квартал у розмірі 10 000 грн протягом 2 років
6 місяців. Остаточний розрахунок, сума якого складає 68 618 грн, повинен бути проведений не пізніше 01 грудня 2016 року. У разі прострочення платежу покупець зобов`язаний сплатити продавцю 10% від вартості домоволодіння за кожен день прострочення платежу.
Згідно пункту 20 договору купівлі-продажу від 29 травня 2014 року у випадках, не передбачених цим договором, сторони керуються чинним законодавством.
В пункті 23 зазначеного правочину встановлено, що право власності на придбане домоволодіння виникає у покупця з моменту належної державної реєстрації, згідно пункту 4 статті 334 Цивільного кодексу України, цього права відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
29 травня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу з розстрочкою платежу від 29 травня 2014 року.
29 травня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Новіковою Н. А. накладено обтяження (запис № 5836346) на домоволодіння АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння з розстрочкою платежу від 29 травня
2014 року.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 сплачував ОСОБА_1 грошові кошти за договором купівлі-продажу від 29 травня 2014 року, а саме:
- 29 травня 2014 року в розмірі 10 000 грн;
- 28 листопада 2014 року в розмірі 12 000 грн;
- 28 лютого 2015 року в розмірі 10 000 грн;
- 31 травня 2015 року в розмірі 10 000 грн;
- 29 серпня 2015 року в розмірі 10 000 грн;
- 28 листопада 2015 року в розмірі 11 000 грн;
- 27 лютого 2016 року в розмірі 12 000 грн;
- 28 травня 2016 року в розмірі 12 000 грн;
- 27 серпня 2016 року в розмірі 10 000 грн.
23 листопада 2016 року ОСОБА_2 здійснив поштовий переказ грошових коштів в розмірі 3 000 грн на ім`я ОСОБА_1
01 грудня 2016 року ОСОБА_2 вніс на депозит приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленка С. О. грошові кошти в розмірі 68 618 грн для їх подальшого передання ОСОБА_1 в рахунок виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу з розстрочкою платежу від 29 травня 2014 року.
11 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про усунення порушень зобов`язань за договором купівлі-продажу
від 29 травня 2014 року шляхом сплати інфляційних втрат в розмірі
16 239,56 грн, трьох процентів річних в розмірі 2 670 грн, неустойки в розмірі 168 618 грн та заборгованості по сплаті чергових квартальних платежів в розмірі 80 000 грн.
15 листопада 2016 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 заяву-повідомлення про необхідність з`явитись до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Новікової Н. А. для проведення остаточного розрахунку за договором купівлі-продажу домоволодіння з розстрочкою платежу від 29 травня 2014 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом частини другої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно із статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватись у встановлений строк.
У частині першій статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд встановивши, що ОСОБА_2 прострочив зобов`язання щодо сплати чергового квартального платежу за червень-серпень 2014 року в розмірі 10 000 грн, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат, трьох процентів річних та неустойки.
Висновок апеляційного суду щодо зменшення розміру неустойки із 168 618 грн до 10 000 грн, є обґрунтованим та узгоджується із вимогами частини третьої статті 551 ЦК України, згідно із якими розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір неустойки, не вказав підстав для такого зменшення, не відповідають дійсності, оскільки апеляційним судом зазначено як правову підставу (частина третя статті 551 ЦК України), так і мотиви зменшення розміру неустойки до суми простроченого платежу в сумі 10 000 грн.
Також апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 в повному обсязі сплатив ОСОБА_1 обумовлену ціну в розмірі 168 618 грн за придбання домоволодіння АДРЕСА_1 у строк до 01 грудня
2016 року, що відповідає умовам укладеного сторонами договору купівлі-продажу від 29 травня 2014 року; відсутність заборгованості з оплати вартості домоволодіння, дійшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог щодо стягнення чергових квартальних платежів у розмірі 90 000 грн.
Верховний Суд відхиляє, як необґрунтовані, доводи касаційної скарги про те, що після прострочення квартального платежу в серпні 2014 року всі наступні платежі були спрямовані на погашення неустойки відповідно до приписів статті 534 ЦК України, яка в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачала, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Суди попередніх інстанцій вважали, що обов`язок зі сплати неустойки виник у ОСОБА_2 починаючи із 01 вересня 2014 року, і такі висновки ним не оспорені.
Всі сплачені покупцем наступні чергові платежі в період із листопада
2014 року по листопад 2016 року були сплачені у строки визначені договором та прийняті ОСОБА_1 , який будь-яких вимог про необхідність сплати неустойки до листопада 2016 року не заявляв; ОСОБА_2 не визнається факт внесення вказаних платежів в якості сплати неустойки; дії сторін договору очевидно свідчили про внесення ОСОБА_2 платежів саме в рахунок оплати вартості домоволодіння та прийняття цих платежів
ОСОБА_1 саме із таким призначенням, а тому апеляційний суд обґрунтовано вважав, що станом на 01 грудня 2016 року заборгованість з оплати вартості домоволодіння за договором від 29 травня 2014 року у покупця відсутня.
За таких обставин, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального чи допущені порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Оскільки рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська
від 28 лютого 2018 року обґрунтовано скасовано апеляційним судом, його повторне скасування судом касаційної інстанції не передбачено.
Разом з тим, колегія суддів не в повній мірі погоджується з розміром стягнутого судового збору за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, апеляційний суд правильно визначивши в сумі 154,41 грн судовий збір, який підлягає стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог останнього пропорційно до розміру задоволених вимог (5, 55% від розміру заявлених вимог майнового характеру), не врахував при цьому сплачений ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 520 грн за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог за зустрічним позовом.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову була задоволена, то постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року в частині розподілу судових витрат необхідно змінити, збільшивши розмір судових витрат, які стягнуто з
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , із 154,41 грн до 2 674,41 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року в частині розподілу судових витрат змінити, збільшивши розмір судових витрат, які підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 зі 154,41 грн до 2 674,41 грн.
В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня
2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович