Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 206/3593/21
провадження № 61-7316св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Бухта Ніжна», Самарський відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Дніпро),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду
м. Дніпропетровська від 25 січня 2022 року у складі судді Маштак К. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 , треті особи: Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Бухта Ніжна» (далі - ТОВ «Бухта Ніжна»), Самарський відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання права власності та скасування обтяжень.
Позовну заяву мотивовано тим, що у зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 обов`язку щодо повернення позичених у позивача 14 лютого 2017 року коштів у розмірі 385 000 доларів США, рішенням Самарського районного суду
м. Дніпропетровська від 14 січня 2020 року, яке набрало законної сили
15 лютого 2020 року, з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто заборгованість за договором позики у зазначеному розмірі.
Після отримання виконавчого листа позивач звернувся до Самарського ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), де було відкрито відповідне виконавче провадження. Відповідач добровільно відмовився виконати судове рішення, тому належний йому на праві власності будинок АДРЕСА_1 було виставлено на електронні торги. Щоб отримати хоча б якісь кошти в рахунок погашення відповідачем перед позивачем боргу,
ОСОБА_1 вирішив отримати у власність майно боржника, яке ніхто не виявив бажання купити навіть з третіх торгів. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виніс постанову. За фактом такої передачі, виконавець склав акт.
Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
04 серпня 2021 року позивач звернувся до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори з метою видачі позивачу свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), якщо вони не відбулись, на будинок та земельну ділянку, на якій розміщений будинок.
Зазначає, що під час підготовки та перевірки нотаріусом документів для видачі позивачу свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), держаним нотаріусом було з`ясовано наявність обтяжень, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Арешти були накладені на підставі ухвали Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року у справі №201/10611/19 про забезпечення позову в інтересах ОСОБА_3 , який теж вимагав від
ОСОБА_2 повернути йому борги.
Тобто, неможливість державної реєстрації права власності позивача на набуте ним на торгах майно, пов`язана з наявністю відповідних обтяжень за попереднім власником майна, іншими його кредиторами. Це позбавляє можливості позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном.
Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, площею 0,0599 га, та розміщений на ній житловий будинок, які розташовані на АДРЕСА_1 .
Крім того позивач просив скасувати обтяження від 17 грудня 2020 року
№ 39777054, накладене на зазначену земельну ділянку; обтяження
від 17 жовтня 2019 року № 33718486 про арешт земельної ділянки; обтяження від 17 грудня 2020 року № 39777193, накладене на житловий будинок; обтяження від 17 жовтня 2019 року № 33719274 про арешт житлового будинку.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України може звернутися лише власник майна, однак позивач не є власником спірного майна, таке право позивача не зареєстроване. Суди вважали, що сама по собі постанова про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у вищезазначеному порядку не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності на нерухоме майно від боржника до стягувача.
Суди вважали також, що позивачем не доведено наявність підстав для задоволення позову в частині вимоги про скасування обтяжень, які вчинені на виконання судових рішень про забезпечення позову; не конкретизовано чи реалізовані процесуальні права позивача на оскарження відповідного судового рішення, на вступ у справу № 201/10611/19 у статусі третьої особи, до завершення розгляду зазначеної цивільної справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що складені виконавцем акт та постанова про передачу майна стягувачу підтверджують виникнення у позивача права власності на спірне майно, а тому суди дійшли помилкового висновку про те, що позивач не є власником цього майна. Вважає помилковим посилання судів на відсутність за ним реєстрації права власності на майно як підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки державна реєстрація речових прав не є підставою для виникнення права власності, а лише підтверджує від імені держави факт набуття такого права, яке набувається на підставах, зокрема на підставі акту державного виконавця про передачу майна стягувачу. Суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для скасування обтяжень, оскільки ці обтяження порушують його права як власника спірного майна.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.
23 березня 2023 року справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом, ОСОБА_2 є власником домоволодіння на АДРЕСА_1 та земельної ділянки АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:09:192:0032).
На вказані об`єкти нерухомості право власності відповідача ОСОБА_2 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
14 лютого 2017 року ОСОБА_2 взяв у борг в ОСОБА_1 385 000 доларів США для завершення будівництва будинку, що підтверджується копією розписки від 14 лютого 2017 року.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня
2020 року (справа № 206/6319/19), яке набрало законної сили 15 лютого
2020 року, задоволено позов ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 385 000 доларів США.
Листом Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі №36700 від 25 листопада 2020 року повідомлено ОСОБА_1 , що при примусовому виконанні зазначеного судового рішення державним виконавцем 19 березня 2020 року винесено постанову про опис та арешт майна боржника, а саме зазначеного вище домоволодіння та земельної ділянки. Описане та арештоване майно не реалізовано на третіх електронних торгах. Враховуючи вищевикладене, державним виконавцем запропоновано стягувачу вирішити питання про залишення за собою нереалізоване майно.
03 та 04 грудня 2020 року державним виконавцем Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Бутенко О. М. винесені постанови та складені акти, відповідно до яких стягувачу у рахунок погашення заборгованості передано зазначене вище нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 березня 2015 року.
04 серпня 2021 року державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвою Н. С. винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, відповідно до якої ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо вони не відбулись, на житловий будинок
АДРЕСА_1 , загальною площею 456,9 кв. м, та на земельну ділянку площею 0,0599 га, кадастровий номер 1210100000:09:192:0032, у зв`язку з тим, що на зазначене нерухоме майно накладені заборони та арешти.
З матеріалів справи слідує, що ухвалою Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року задоволено заяву
ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі № 201/10611/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ТОВ «Бухта Ніжна» про застосування наслідків нікчемності правочину та до набрання законної сили рішенням накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:09:192:0032, та домоволодіння, що знаходиться на АДРЕСА_1 ; заборонено державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам здійснювати будь-які дії по внесенню записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно здійснення державної реєстрації змін щодо відчуження земельної ділянки та домоволодіння.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року про забезпечення позову скасовано та ухвалено нове судове рішення. Заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено частково. До набрання законної сили рішенням суду заборонено відчуження та вчинення реєстраційних дій щодо відчуження земельної ділянки та домоволодіння.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.
Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто постановити рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.
Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.
Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19) зробила висновок «що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) також зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Позивачем заявлено позовні вимоги про визнання права власності та скасування обтяжень на домоволодіння та земельну ділянку, накладених ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 січня
2020 року в інтересах кредитора ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у межах справи № 201/10611/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ТОВ «Бухта Ніжна» про застосування наслідків нікчемності правочину.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги про визнання права власності та скасування обтяжень лише до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зазначив як третю особу.
При цьому позивач як у апеляційній, так і у касаційній скаргах зазначає, що саме ОСОБА_3 не визнає його право власності на нерухомість, яке арештоване для забезпечення інтересів ОСОБА_3 , однак позовних вимог щодо права на спірне майно до цієї особи не заявив.
Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21).
За таких обставин судам попередніх інстанцій необхідно було відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності та скасування обтяжень у зв`язку з неналежним суб`єктним складом.
Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 травня
2022 року у справі № 711/3591/21, від 29 березня 2023 року у справі
№ 462/8376/20.
Доводи касаційної скарги про те, що право власності у нього виникло на підставі постанови державного виконавця про передачу йому майна в рахунок погашення боргу на правильність рішення про відмову у задоволенні позову не впливають.
Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що відмова в задоволенні позовних вимог у зв`язку із вказаних вище підстав не позбавляє права на захист своїх порушених прав шляхом звернення до суду із відповідним позовом до належних учасників справи, тому і право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є порушене.
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне змінити мотивувальну частину судових рішень з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.
Керуючись статтями 400 409 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня
2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 червня
2022 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович