ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 206/397/24
провадження № 61-10479св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник - комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради,
заінтересована особа - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Барильської А. П., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
26 січня 2024 року Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги») звернулось до суду із заявою про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 25 січня 2024 року було госпіталізовано до психіатричного стаціонару. На думку комісії лікарів, необхідність примусової госпіталізації хворого зумовлена тим, що він становить небезпеку для себе та оточуючих.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня
2024 року заяву задоволено. Госпіталізовано ОСОБА_1 до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» для надання психіатричної допомоги без його усвідомленої згоди.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного розладу, а тому є підстави, передбачені статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»,для його госпіталізації до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня
2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 на обліку як психічно хвора людина не перебуває. Відомостей стосовно того, що раніше він лікувався та був примусово госпіталізований, у матеріалах справи немає. Доказів того, що ОСОБА_1 становить небезпеку для оточуючих та не має можливості самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, на час розгляду справи суду не надано.
З висновку комісії лікарів-психіатрів вбачається, що в ньому зазначений загальний опис про стан ОСОБА_1 , будь-яких належних та переконливих доказів на підтвердження його поведінки, що становить собою небезпеку для нього та оточуючих, внаслідок встановленого у нього захворювання - гострий поліморфний психотичний розлад - ні висновок, ні матеріали справи не містять.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
22 липня 2024 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенко О. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року та залишити в силі рішення Самарського районного суду
м. Дніпропетровська від 29 січня 2024 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дав оцінки доказам щодо можливих реальних намірів ОСОБА_1 вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих. Суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, що викладені в постановах Верховного Суду від
13 червня 2018 року у справі № 206/5657/17 (провадження № 61-168св18), від
12 лютого 2020 року у справі № 592/12704/19 (провадження № 61-20274св19), про те, що будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу в примусовому порядку у випадку, якщо за висновком кваліфікованого фахівця в галузі психіатрії вона страждає на психічне захворювання, внаслідок якого існує реальна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі чи оточуючим; під час вирішення питання про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку до компетенції суду відноситься перевірка законності дій уповноважених державних органів у контексті статей 14, 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» в поєднанні з вимогами ЦПК України.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Самарського районного суду м. Дніпропетровська.
30 вересня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
25 січня 2024 року було госпіталізовано ОСОБА_1 до психіатричного стаціонару.
Направлення на госпіталізацію видане лікарем-психіатром ОСОБА_2
у зв`язку з наявністю у ОСОБА_1 гострого поліморфного психотичного розладу із симптомами шизофренії.
Згідно з висновком комісії лікарів-психіатрів КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» від
26 січня 2024 року при обстеженні психічного стану ОСОБА_1 виявлено тяжке психічне захворювання, у зв`язку з чим він не спить, не їсть, роздратований, агресивний, та встановлено діагноз: гострий поліморфний психотичний розлад.
ОСОБА_1 в судовому засіданні не погодився з думкою лікаря та заперечував проти задоволення заяви.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь
і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.
Відповідно до пункту 1 принципу 15 Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги (затверджені Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119), коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації.
Відповідно до пункту 1 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу як пацієнт
в примусовому порядку, або особа, яка вже госпіталізована як пацієнт
у добровільному порядку, може утримуватися як пацієнт в психіатричному закладі в примусовому порядку тоді і лише тоді, коли уповноважений для цієї мети відповідно до закону кваліфікований фахівець, що працює в галузі психіатрії, встановить відповідно до принципу 4 (діагноз про те, що особа страждає на психічне захворювання, встановлюється відповідно до міжнародно визнаних медичних стандартів), що ця особа страждає на психічне захворювання, і визначить:
а) що внаслідок цього психічного захворювання існує серйозна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі або іншим особам; або
b) що у випадку особи, чиє психічне захворювання є важким, а розумові здібності - ослабленими, відмова від госпіталізації або утримання даної особи
в психіатричному закладі може призвести до серйозного погіршення її здоров`я або унеможливить застосування належного лікування, яке може бути проведено лише за умови госпіталізації до психіатричного закладу відповідно до принципу найменш обмежувальної альтернативи. У випадку, зазначеному в підпункті b), необхідно, за можливості, проконсультуватися з іншим таким фахівцем, що працює в галузі психіатрії. У разі проведення такої консультації госпіталізація до психіатричного закладу або утримання в ньому у примусовому порядку можуть відбутися лише за згодою іншого фахівця, який працює в галузі психіатрії.
Відповідно до пункту 2 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги госпіталізація до психіатричного закладу або утримання у ньому у примусовому порядку здійснюється спочатку протягом нетривалого періоду, визначеного внутрішньодержавним законодавством, з метою спостереження та проведення попереднього лікування до розгляду питання про госпіталізацію або тримання пацієнта в психіатричному закладі наглядовим органом. Причини госпіталізації або утримання має бути негайно повідомлено пацієнту; про факт госпіталізації або утримання і їх причини також невідкладно і в детальному вигляді повідомляється наглядовому органу, особистому представнику пацієнта, якщо такий є, а також, якщо пацієнт не заперечує, сім`ї пацієнта.
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу розглядається як позбавлення свободи в розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) з гарантіями, що передбачені цією статтею.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена законодавством України.
Недотримання норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі
№ 2-1/07 (провадження № 14-9cвц18)).
Відповідно до частини шостої статті 284 ЦК України надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.
У статті 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Закон України «Про психіатричну допомогу» визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчанні осіб, які страждають на психічні розлади.
Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу
з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу
з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
Згідно з частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи в примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, встановлені законом.
До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу
з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Тлумачення вказаної норми свідчить, що примусова госпіталізація можлива лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, якщо лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, якщо в особи встановлено тяжкий психічний розлад, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу (постанови Верховного Суду від
25 квітня 2024 року у справі № 554/9039/22 (провадження № 61-14103св23), від
09 травня 2024 року у справі № 206/3939/23 (провадження № 61-2692св24), від 09 серпня 2024 року у справі № 206/390/24 (провадження № 61-7637св24)).
Суд апеляційної інстанції дослідив усі наявні у справі докази в їх сукупності, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин
і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, та обґрунтовано виснував про відмову в задоволенні заяви, адже у справі не встановлено підстав для госпіталізації ОСОБА_1 до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, а саме: не підтверджено вчинення ОСОБА_1 чи виявлення ним наміру вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, або те, що він неспроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, що він страждає на такий психічний розлад, вид і ступінь якого можуть бути підставою для примусової його госпіталізації до психіатричної лікарні, й обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару.
Примусова госпіталізація до психіатричного закладу лише на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів, без урахування заперечень ОСОБА_1 та за відсутності доказів того, що він вчиняє (вчинив) чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, не відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції.
Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, узгоджуються із статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», підпунктом «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, практикою Європейського суду
з прав людини та не суперечать висновкам Верховного Суду, на які міститься посилання в касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 червня
2024 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратуризалишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська