№ 206/4419/17

Постанова

іменем України

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 206/4419/17

провадження № 51-2038 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_6,

суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_9,

прокурора ОСОБА_10,

захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_11,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями прокурора ОСОБА_12 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року у кримінальному провадженні № 42017040000000058 від 21 січня 2016 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369-2 КК України, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Згідно з вироком ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачувався у вчиненні закінченого замаху на одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за наступних обставин.

Відповідно до наказу прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_13 № 397к від 05 квітня 2016 року прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_1 переведено на посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1.

06 жовтня 2016 року слідчим відділенням Амур-Нижньодніпровського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області внесено відомості про кримінальне правопорушення та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016040630002981 з попередньою правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 1 ст. 122 КК України.

Проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 06 жовтня 2016 року було доручено слідчому слідчого відділення Амур-Нижньодніпровського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_14

Того ж дня керівником Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 здійснення повноважень прокурора у зазначеному кримінальному провадженні доручено прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_1

19 січня 2017 року слідчим ОСОБА_15 за погодженням із прокурором ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12016040630002981 було вручено ОСОБА_2 письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

В подальшому, 24 січня 2017 року (точного часу в ході досудового розслідування не встановлено), перебуваючи в м. Дніпро (точного місця в ході досудового розслідування не встановлено) в ОСОБА_1 виник прямий злочинний умисел, направлений на одержання від ОСОБА_2 неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_1 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, умисно, у період з 24 січня 2017 року до 25 січня 2017 року (точного часу в ході досудового розслідування не встановлено), перебуваючи у приміщенні Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 за адресою: вул. Софії Ковалевської, 4, м. Дніпро, повідомив особі, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, про необхідність висунення ОСОБА_2 вимог про передачу йому неправомірної вигоди за призначення останньому покарання у вигляді виправних робіт за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, у кримінальному провадженні № 12016040630002981.

В подальшому 25 січня 2017 року приблизно о 16:40, перебуваючи на подвір`ї Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1, особа, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, за вказівкою ОСОБА_1 , жестом у вигляді піднятих двох пальців правої руки повідомила ОСОБА_2 про необхідність передачі ОСОБА_1 неправомірної вигоди у розмірі 2 000 доларів США за вплив на суддю Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, який наділений повноваженнями на виконання функцій держави, а саме на прийняття рішення у кримінальному провадженні № 12016040630002981 щодо призначення ОСОБА_2 покарання у вигляді виправних робіт.

26 січня 2017 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12016040630002981 відносно ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, направлено до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська для розгляду по суті.

08 лютого 2017 року приблизно о 16:06 в приміщенні Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 особа, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, повідомила ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не знайде необхідної суми грошових коштів, після чого ОСОБА_1 повідомив вказаній особі про необхідність передачі йому від ОСОБА_2 неправомірної вигоди у розмірі 1 600 доларів США.

В подальшому, 09 лютого 2017 року приблизно о 12:15, перебуваючи у приміщенні Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1, ОСОБА_1 з метою доведення злочину до кінця, діючи умисно та з корисливих мотивів, повідомив особі, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, про те, що на його мобільний телефон подзвонить особа на ім`я ОСОБА_3 , якій і необхідно передати грошові кошти для нього.

09 лютого 2017 року приблизно о 12:44 на номер мобільного телефону, який знаходився у користуванні особи, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, подзвонив чоловік, який представився ОСОБА_3 від ОСОБА_4 , та відбулася телефонна розмова, в ході якої вказані особи домовились зустрітись приблизно через 30 хвилин в Торгівельному центрі «Наша Правда» за адресою: проспект Слобожанський, 31-д, м. Дніпро.

Того ж дня приблизно о 14:00 в Торгівельному центрі «Наша Правда» особа, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, зустрівся з ОСОБА_5 , який раніше йому телефонував на мобільний телефон, та не був обізнаний про злочинний умисел ОСОБА_1 на отримання неправомірної вигоди.

У зазначений час та місці, за вказівкою ОСОБА_1 , особа, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, передала ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 1 600 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 09 лютого 2017 року становить 43 060 грн., для передачі їх ОСОБА_1 за вплив останнім на суддю Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, який наділений повноваженнями на виконання функцій держави, на прийняття рішення щодо призначення у кримінальному провадженні № 12016040630002981 ОСОБА_2 покарання у вигляді виправних робіт за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Однак, вчинивши усі дії, які ОСОБА_1 вважав необхідними для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від його волі, злочин не було закінчено у зв`язку з тим, що грошові кошти у розмірі 1 600 доларів США (43 060 грн) не були одержані ОСОБА_1 , оскільки незаконні дії останнього були викриті працівниками правоохоронних органів.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_12 задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині зазначення підстави виправдання змінено та постановлено вважати ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369-2 КК України, та виправданим на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим. Також апеляційним судом вирішено питання долі речових доказів.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі з доповненнями, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_16, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що апеляційний суд всупереч вимогам ст. 419 КПК України повною мірою не перевірив доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та, як наслідок, постановив незаконне, необґрунтоване та невмотивоване рішення.

Крім того, прокурор не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що надані стороною обвинувачення докази щодо винуватості ОСОБА_1 були зібрані не уповноваженими особами, оскільки в матеріалах справи відсутні постанови про призначення слідчого (групи слідчих) та прокурора (групи прокурорів). Аргументуючи свою позицію, прокурор зазначає, що такі твердження суду апеляційної інстанції не відповідають дійсності, оскільки повноваження слідчих, які здійснювали досудове розслідування, повною мірою підтверджуються постановами про призначення групи слідчих від 08 лютого 2017 року, 09 лютого 2017 року та 21 лютого 2017 року у кримінальному провадженні № 42017040000000125 та постановами про призначення слідчого від 20 січня 2017 року та 21 лютого 2017 року у кримінальному провадженні № 42017040000000058, копії яких були подані разом із касаційною скаргою.

Одночасно прокурор зауважує, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками місцевого суду про те, що відповідно до листа прокуратури Дніпропетровської області від 31 січня 2020 року №27-18вих-20 слідчого ОСОБА_17 було призначено 09 лютого 2017 року після початку проведення ним слідчих дій, оскільки відповідно до постанов об`єднаної палати Верховного Суду від 04 жовтня 2021року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353кмо21) та від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17 (провадження № 51-4963кмо20) повноваження слідчого мають підтверджуватися виключно винесеною керівником досудового розслідування постановою про призначення слідчого або групи слідчих, а тому вищенаведений лист не може розцінюватися як документ, що підтверджує повноваження слідчого. При цьому даний слідчий згідно вищенаведеної постанови про призначення групи слідчих від 08 лютого 2017 року, станом на момент проведення слідчих дій від 09 лютого 2017 року, був уповноважений на здійснення досудового розслідування.

Разом з тим прокурор наголошує, що висновки апеляційного суду про те, що процесуальні дії у об`єднаному кримінальному провадженні № 42017040000000058 були проведені неуповноваженими особами є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи міститься постанова від 20 січня 2017 року про призначення прокурора ОСОБА_18 у кримінальному провадженні № 42017040000000058 та постанови від 08 лютого 2017 року і 14 березня 2017 року про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42017040000000125, до складу якої також входив прокурор ОСОБА_18, що, в свою чергу, свідчить про те, що вказаний прокурор був призначений відповідно до положень ст. 37 КПК України, а об`єднання кримінальних проваджень не є початком нового провадження, тому не потребує повторного призначення прокурора (групи прокурорів). При цьому у своїй касаційній скарзі прокурор також звертає увагу, що під час об`єднання кримінальних проваджень немає підстав для винесення нової постанови про призначення слідчого (групи слідчих), а тому висновки апеляційного суду про те, що надані стороною обвинувачення докази щодо винуватості ОСОБА_1 були зібрані не уповноваженими особами, є надуманими та не відповідають вимогам закону і матеріалам справи.

Водночас прокурор також посилається на безпідставність тверджень, викладених в ухвалі апеляційного суду, щодо неможливості ухвалення щодо ОСОБА_1 обвинувального вироку. Обґрунтовуючи свої доводи, прокурор зазначає, що не погоджуючись із виправдувальним вироком місцевого суду від 03 квітня 2019 року, стороною обвинувачення було подано апеляційну скаргу, в якій прокурор, посилаючись на положення статей 411-413 КПК України, просив визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369-2 КК України, та ухвалити стосовно останнього обвинувальний вирок, тобто фактично ставив питання про погіршення становища обвинуваченого, що відповідає вимогам КПК України. При цьому апеляційну скаргу прокурора було задоволено частково, а вирок місцевого суду скасовано з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. За таких обставин прокурор вважає, що суди попередніх інстанцій за результатами повторного розгляду матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 в силу вимог ч. 2 ст. 416 КПК України не були позбавлені можливості ухвалити обвинувальний вирок, оскільки новий судовий розгляд було призначено, зокрема, і внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Крім того, у доповненнях до касаційної скарги прокурор стверджує, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369-2 КК України, та безпідставно, відповідно до ст. 420 КПК України, не ухвалив обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1 .

На зазначену касаційну скаргу захисник ОСОБА_11 в інтересах виправданого ОСОБА_1 подала заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів сторони обвинувачення, просила подану прокурором касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Крім того, захисник ОСОБА_11 також подала заперечення на доповнення до касаційної скарги прокурора, посилаючись на те, що вони містять вимоги щодо погіршення становища виправданого, тому не підлягають розгляду.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Кузнецов С.М. підтримав касаційну скаргу з доповненнями та просив її задовольнити в повному обсязі.

Захисник ОСОБА_11 заперечувала щодо задоволення поданої прокурором касаційної скарги з доповненнями, просила рішення суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі з доповненнями доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга з доповненнями підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

За ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п.1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

У своїй касаційній скарзі прокурор посилається на необґрунтованість висновків апеляційного суду про те, що досудове розслідування в рамках кримінальних проваджень № 42017040000000058 та № 42017040000000125, а також об`єднаного кримінального провадження № 42017040000000058 здійснювалось неуповноваженими особами.

Як убачається з ухвали, апеляційний суд зазначив, що у кримінальному провадженні № 42017040000000125 слідчий ОСОБА_28 09 лютого 2017 року проводив огляд місця події, однак в матеріалах справи відсутня постанова про призначення слідчого (групи слідчих), яка б уповноважувала його на здійснення досудового розслідування.

Крім того, суд також зауважив, що наявні в матеріалах кримінальних проваджень № 42017040000000058 та № 42017040000000125 доручення на проведення досудового розслідування слідчим ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27 не є тими процесуальними документами, які належним чином посвідчують повноваження вказаних осіб на проведення досудового розслідування, оскільки відповідно до вимог статей 39 110 КПК України, а також правового висновку, зазначеного у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353кмо21), повноваження слідчого або групи слідчих визначаються керівником відповідного органу досудового розслідування виключно у формі постанови.

Одночасно апеляційний суд, посилаючись на постанову Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 676/5972/17 (провадження № 51-4107км19), зазначив, що в матеріалах справи також відсутні постанови про призначення слідчого (групи слідчих) та прокурора (групи прокурорів), які визначають їх повноваження саме в об`єднаному кримінальному провадженні № 42017040000000058, а тому усі надані стороною обвинувачення докази є недопустимими, оскільки були зібрані неуповноваженими особами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.

Положеннями ст. 110 КПК України визначено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353кмо21) рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.

Разом з тим відповідно до постанови об`єднаної палати Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17 (провадження № 51-4963кмо20) постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.

Системне тлумачення вказаних норм кримінального процесуального закону, а також судової практики Верховного Суду свідчить про те, що повноваження слідчого, групи слідчих та старшого слідчого на здійснення досудового розслідування визначаються керівником органу досудового розслідування у формі постанови. При цьому, якщо така постанова відсутня в матеріалах кримінального провадження, то вона, за вимогою учасників провадження, може бути надана прокурором під час судового розгляду в будь-якій інстанції.

Не погоджуючись з ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року прокурор ОСОБА_16 оскаржив її у касаційному порядку. При цьому разом із касаційною скаргою прокурор подав належним чином завірені копії постанов від 08 лютого 2017 року, 09 лютого 2017 року та 21 лютого 2017 року про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні № 42017040000000125, згідно яких слідчим ОСОБА_19, ОСОБА_24, ОСОБА_23, ОСОБА_20, ОСОБА_22, ОСОБА_21, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_27 доручено проведення досудового розслідування. Крім того, прокурором також було надано належним чином завірені копії постанов від 20 січня 2017 року та 21 лютого 2017 року про визначення слідчого у кримінальному провадженні № 42017040000000058, відповідно до яких слідчому ОСОБА_19 надано доручення на проведення досудового розслідування.

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що досудове розслідування в рамках кримінальних проваджень № 42017040000000058 та № 42017040000000125 здійснювалось слідчими, які відповідно до постанов керівника органу досудового розслідування були уповноважені на проведення слідчих дій. При цьому Суд звертає увагу, що згідно вищенаведеної постанови про призначення групи слідчих від 08 лютого 2017 року слідчий ОСОБА_28 станом на момент проведення огляду місця події від 09 лютого 2017 року був уповноважений на здійснення досудового розслідування.

За таких обставин доводи касаційної скарги прокурора щодо безпідставності висновків апеляційного суду про відсутність повноважень у слідчих, які здійснювали досудове розслідування, є обґрунтованими.

При цьому Верховний Суд також не погоджується з твердженнями, зазначеними в ухвалі апеляційного суду про те, що усі надані стороною обвинувачення докази є недопустимими, оскільки в матеріалах справи відсутні постанови про призначення слідчого (групи слідчих) та прокурора (групи прокурорів), які визначають їх повноваження саме в об`єднаному кримінальному провадженні № 42017040000000058.

Так, відповідно до наданих прокурором суду касаційної інстанції копій постанов про визначення слідчого (групи слідчих) у кримінальних провадженнях встановлено, що слідчому ОСОБА_19 було доручено проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017040000000058, а також його було визначено старшим групи слідчих, яким було доручено проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні№ 42017040000000125.

Тобто, слідчий ОСОБА_29 був уповноважений на здійснення слідчих дій в рамках обох кримінальних проваджень.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, постановою заступника прокурора Дніпропетровської області від 20 січня 2017 року в кримінальному провадженні № 42017040000000058 було призначено прокурора ОСОБА_18

Разом з тим у кримінальному провадженні № 42017040000000125 відповідно до постанови заступника прокурора Дніпропетровської області від 08 лютого 2017 року також було призначено прокурора ОСОБА_18, а відповідно до постанови від 14 березня 2017 року про визначення групи прокурорів, останній був призначений старшим групи.

Отже прокурор ОСОБА_18 був уповноважений на здійснення процесуального керівництва досудового розслідування як у кримінальному провадженні № 42017040000000058, так і в кримінальному провадженні № 42017040000000125.

22 березня 2017 року прокурором ОСОБА_30 було винесено постанову про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень № 42017040000000058 та № 42017040000000125 в одне провадження під № 42017040000000058.

При цьому відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування після винесення вказаної постанови досудове розслідування здійснювалось виключно слідчим Мурчичем Д.М., а процесуальне керівництво досудового розслідування - виключно прокурором ОСОБА_30

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що, оскільки слідчий ОСОБА_29 був уповноважений на проведення досудового розслідування, а прокурор ОСОБА_18 був уповноважений на здійснення процесуального керівництва досудового розслідування в рамках обох кримінальних проваджень, то після їх об`єднання в одне провадження немає необхідності виносити нові постанови про призначення слідчого та прокурора.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що усі надані стороною обвинувачення докази є недопустимими виключно з підстав того, що в матеріалах справи відсутні постанови про призначення слідчого (групи слідчих) та прокурора (групи прокурорів), які визначають їх повноваження саме в об`єднаному кримінальному провадженні, є необґрунтованими та невмотивованими.

Одночасно Суд звертає увагу, що посилання апеляційного суду в своєму рішенні на постанову Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 676/5972/17 (провадження № 51-4107км19) як на додатковий аргумент, який свідчить про те, що після об`єднання матеріалів кримінального провадження в одне необхідно винести нові постанови про призначення слідчого (групи слідчих) та прокурора (групи прокурорів), є безпідставними, оскільки вказане рішення було ухвалено судом касаційної інстанції з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, які суттєво відрізняються від встановлених обставин у даному кримінальному провадженні. Зокрема, зазначена постанова Суду стосується того випадку, коли досудове розслідування та процесуальне керівництво в об`єднаному кримінальному провадженні здійснювалося слідчим та прокурором, які не мали повноважень у попередніх провадженнях.

Що стосується доводів сторони обвинувачення про допущення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін; змінити вирок або ухвалу; скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок; скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу; скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження; скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Статтею 372 КПК України встановлено, що ухвала суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині ухвали має зазначатися суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається, встановлені судом обставини з посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

У своїй касаційній скарзі прокурор стверджує, що апеляційний суд, переглядаючи виправдувальний вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, належним чином не перевірив та не спростував усіх доводів вказаної скарги, внаслідок чого постановив незаконне та необґрунтоване рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись з вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2021 року, прокурор ОСОБА_16 оскаржив його в апеляційному порядку.

У своїй апеляційній скарзі прокурор просив скасувати вирок місцевого суду у зв`язку з невідповідністю його висновків фактичним обставинам справи, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369-2 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням функцій представника влади на строк 2 роки. При цьому прокурор наводив доводи щодо необґрунтованості висновків місцевого суду про недопустимість наданих стороною обвинувачення письмових доказів та просив суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК України, повторно їх дослідити.

Апеляційний суд за результатами перевірки матеріалів кримінального провадження вказані доводи не перевірив, посилаючись на те, що встановлені під час апеляційного розгляду обставини свідчать про неможливість ухвалення обвинувального вироку, про що просить прокурор.

Свої висновки суд аргументував тим, що відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року виправдувальний вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 було скасовано у зв`язку з істотними порушеннями норм КПК, при цьому апеляційний суд у своєму рішенні не вказав про необхідність погіршення становища обвинуваченого, а тому відповідно до положень статей 416 421 КПК України, а також постанови об`єднаної палати Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 728/2724/16-к (провадження № 51-7543кмо18), місцевий суд під час нового розгляду був позбавлений можливості ухвалити обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 .

Однак колегія суддів не погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 416 КПК України встановлено, що при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Системне тлумачення вказаної норми КПК України свідчить про те, що законодавець визначає вичерпний перелік випадків, коли при новому розгляді суд першої інстанції може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, а саме тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

У разі встановлення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 370, 419, ч. 2 ст. 416 КПК України він не може залишити поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, оскільки в протилежному випадку це призведене до неможливості застосування такого закону при новому розгляді в суді першої інстанції.

Така позиція Суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 728/2724/16-к (провадження № 51-7543кмо18).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись з вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2019 року, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369-2 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням функцій представника влади на строк 2 роки, а також вирішити долю речових доказів. Тобто фактично прокурор у своїй апеляційній скарзі ставив питання про погіршення становища ОСОБА_1 .

Крім того, захисник ОСОБА_31 та ОСОБА_1 також подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на положення статей 411-413 КПК України, просили змінити вирок місцевого суду в частині мотивів та підстав виправдання обвинуваченого.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року вказані апеляційні скарги задоволено частково, вирок місцевого суду скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам справи, а саме рішення ухвалено з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Разом з тим суд погодився і з доводами сторони обвинувачення щодо невідповідності вироку місцевого суду вимогам ст. 368, п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України. Одночасно апеляційний суд, з-поміж іншого, зазначив, що місцевим судом у своєму рішенні не було вказано підстав виправдування ОСОБА_1 та не надано належної правової оцінки показанням свідків і обвинуваченого.

Крім того, скасовуючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд також зазначив, що при новому розгляді місцевий суд має детально перевірити усі наявні в матеріалах кримінального провадження докази, надати їм належну правову оцінку та ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Отже враховуючи те, що прокурор у своїй апеляційній скарзі ставив питання про погіршення становища обвинуваченого, а вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2019 року апеляційним судом, з-поміж іншого, було скасовано у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, то колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку місцевий суд під час нового розгляду, у разі встановлення достатньої кількості належних та допустимих доказів, не був позбавлений процесуальної можливості ухвалити обвинувальний вирок.

Крім того, Суд звертає увагу, що посилання апеляційного суду в своєму рішенні на постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 665/7/18 (провадження № 51-4023км21) як на додатковий аргумент підтвердження своїх висновків про те, що місцевий суд у даному кримінальному провадженні під час нового розгляду був позбавлений можливості ухвалити стосовно ОСОБА_1 обвинувальний вирок, є безпідставними, оскільки вказане рішення було ухвалено судом касаційної інстанції з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, які суттєво відрізняються від встановлених обставин у даному кримінальному провадженні. Зокрема, зазначена постанова Суду стосується того випадку, коли вирок суду першої інстанції було скасовано апеляційним судом у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, за апеляційною скаргою прокурора, в якій останній не ставив питання про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що висновки апеляційного суду про відсутність необхідності перевірки усіх доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення у зв`язку з тим, що встановлені під час апеляційного розгляду обставини свідчать про неможливість ухвалення обвинувального вироку, про що просить прокурор, є необґрунтованими.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали грубо порушив вимоги кримінального процесуального закону, прийняте ним рішення за своїм змістом не відповідає законодавчим приписам кримінального процесуального законодавства, відповідно до яких суд апеляційної інстанції має перевірити і надати оцінку всім доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та за наслідком чого постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

На думку колегії суддів, допущення зазначених порушень під час складання судового рішення ставить під сумнів його законність, тому є неприйнятним. Ухвалу апеляційного суду не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції суд повинен, використовуючи усі процесуальні можливості, керуючись вимогами кримінального та кримінального процесуального закону, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги прокурора та надати на них вмотивовану і вичерпну відповідь.

Новий розгляд кримінального провадження суду апеляційної інстанції необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, під час якого суд повинен урахувати вищенаведене та ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу з доповненнями прокурора ОСОБА_12 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року стосовно виправданого ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8