Постанова
Іменем України
13 березня 2023 року
м. Київ
справа № 207/1892/18
провадження № 61-11887 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
представник ОСОБА_2 - адвокат Шишкін Віталій Миколайович,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шишкіна Віталія Миколайович, на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі судді
Погребняк Т. Ю. від 15 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р. від 25 жовтня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 , в якому просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти за договором позики у розмірі 442 340,00 грн та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05 вересня 2012 року між ним та ОСОБА_3 було досягнуто згоди, згідно якої він надав відповідачу
у позику грошові кошти у сумі 20 000 доларів США, а відповідач повинен був прийняти та повернути ці кошти в повному обсязі до 30 березня 2013 року. Грошові кошти ОСОБА_3 отримав в повному обсязі, що підтверджуються розпискою від 05 вересня 2012 року, складеною відповідачем власноруч.
Вказував, що відповідач не віддав весь борг до 30 березня 2013 року, тому за усною домовленістю між ними було продовжено термін позики до повного повернення боргу. При цьому, починаючи з травня 2013 року по січень 2018 року ОСОБА_3 сплатив йому 3 000 доларів США у рахунок погашення боргу. Проте, починаючи з січня 2018 року по теперішній час відповідач відмовляється від повернення боргу за розпискою, а сплата боргу ОСОБА_3 за розпискою від 05 вересня 2012 року в період з травня 2013 року по січень 2018 року свідчить про визнання відповідачем свого боргу, а тому перебіг позовної давності було перервано.
Позивач зазначав, що станом на день подачі позову відповідач йому не повернув 17 000 доларів США, що становить 442 340,00 грн.
Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року залучено до участі у справі, в якості правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , залишено без задоволення. Рішення Баглійського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 лютого 2021 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неповернутих грошових коштів за розпискою
06 червня 2018 року, тобто після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки факт переривання строку позовної давності не доведено, а представник відповідача просив застосувати позовну давність. При цьому, суди зазначили, що в наданій ОСОБА_1 розписці від 05 вересня 2012 року зазначено строк повернення позики 30 березня 2013 року, проте позивач не довів існування з
ОСОБА_3 усної домовленості про продовження терміну позики до повного повернення боргу та часткову сплату відповідачем боргу і відповідно переривання строку позовної давності для вимоги за цим зобов`язанням, який настав 30 березня 2016 року.
Також суд послався на відповідний правовий висновок Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Шишкін В. М., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня
2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 08 грудня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шишкіна В. М., залишено без руху, запропоновано заявникові звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести підстави для його поновлення та надати докази на їх підтвердження, сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати документ, що підтверджує його сплату, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк представник ОСОБА_2 - адвокат Шишкін В. М., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме надав докази сплати судового збору та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шишкіна В. М., про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу
№ 207/1892/18 з Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
17 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Шишкіна В. М., мотивована тим, що судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц, вказуючи, що суди безпідставно посилалися на положення частини першої статті 218 ЦК України, оскільки правило наведеної норми стосується випадків, коли сторони заперечують сам факт укладення договору.
При цьому зазначає, що показання свідків у цій справі про часткове погашення боргу є належними та допустимими доказами.
Відзив на касаційну скаргу від учасника справи до суду не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень представник ОСОБА_2 - адвокат Шишкін В. М., посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Шишкіна В. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, що згідно з письмовою розпискою від 05 вересня
2012 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі
20 000 (двадцять тисяч) доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 300 доларів на місяць строком до 30 березня 2013 року з виплатою відсотків щомісячно
(а. с. 95-103). Позов пред`явлено у червні 2018 року.
Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи документів від 03 лютого 2020 року
№ 29174/19-34/29175 рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_3 виконано ОСОБА_3 , кульковою ручкою, спорядженою пастою червоного кольору, без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вказали, що виплати в рахунок суми боргу за вказаною розпискою здійснювались відповідачем у 2018 році частково, а саме в розмірі 3 000 доларів США. Точних дат повернення боргу, яке відбувалось, як пояснив ОСОБА_1 , він не записував, так як вважав, що відповідач повертає відсотки, а не борг.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.
У вересні 2018 року представник ОСОБА_3 подав до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а. с. 24-25).
Відповідно до статті 208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладаються у письмовій формі, обов`язку нотаріального посвідчення договорів позики між фізичними особами законом не встановлено.
Згідно із статтею 218 ЦК України заперечення факту виконання правочину повинно доводитися письмовими доказами, а рішення суду не може ґрунтуватися на свідченні свідків.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася та сплати процентів.
Відповідно до стаття 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі
№ 369/6892/15-ц (провадження № 14-96 цс 18) зазначено, що «Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України)».
«Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону».
Подібні за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження
№ 14-381 цс 18) та від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306 цс 18).
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суди дійшли висновку, що позивач звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, які не повернуті згідно з розпискою від 06 червня 2018 року, тобто після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки факт переривання строку позовної давності не доведено у суді. При цьому, суди зазначили, що в наданій ОСОБА_1 розписці від 05 вересня 2012 року зазначено строк повернення позики 30 березня 2013 року, проте позивач не довів існування з ОСОБА_3 усної домовленості про продовження терміну позики до повного повернення боргу та часткову сплату відповідачем боргу і відповідно переривання строку позовної давності для вимоги за цим зобов`язанням, який настав 30 березня 2016 року.
При цьому згідно з частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
А тому доводи касаційної скарги про усну домовленість є безпідставними.
Згідно з частинами першою, третьою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Разом з тим дії, що свідчать про переривання позовної давності повинні бути вчинені до спливу позовної давності.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 червня
2022 року у справі № 686/23170/19 (провадження № 61-13802 св 21).
У цій справі строк позовної давності сплив у березні 2016 року, а позивач зазначає про вчинені дії у 2018 році, що правового значення немає.
Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог, так як факт переривання строку позовної давності не доведений.
Крім того, посилання в касаційній скарзі, що судом застосовано норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у відповідній постанові Верховного Суду,
є безпідставним, оскільки правовідносини у справах та встановлені фактичні обставини у справах не є подібними.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Оскільки касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката
Шишкіна В. М., залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шишкіна Віталія Миколайович, залишити без задоволення.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць