20.08.2023

№ 209/1046/21

Постанова

Іменем України

14 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 209/1046/21

провадження № 61-3066св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство «ЗІП»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство «ЗІП» на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 жовтня 2022 року у складі судді Лобарчук О. О., додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року у складі судді Лобарчук О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій

У квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство «ЗІП» (далі - ТОВ ПП «ЗІП») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 08 серпня 2000 року він працював на ТОВ ПП «ЗІП» на посаді слюсаря-ремонтника, 10 вересня 2020 року - уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на три роки.

Позивач зазначав, що на період служби за ним залишається робоче місце і він не мав наміру припиняти трудові відносини із роботодавцем, не писав заяв про звільнення, не отримував жодних відповідних наказів чи розпоряджень, трудової книжки та належного вихідного розрахунку, тобто нічого, що б вказувало на його звільнення та припинення трудових відносин з відповідачем. Перебуваючи на службі, він сподівався, що йому буде виплачуватися середній заробіток, проте, не дочекавшись виплат, через свого представника 22 лютого 2021 року звернувся із запитом до відповідача про надання інформації щодо звільнення. 15 березня 2021 року він отримав копію наказу від 08 вересня 2020 року № 275-П про припинення трудового договору за власним бажанням, де підставою звільнення вказано заяву працівника, якої він не подавав.

Збільшивши вимоги позову, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ ПП «ЗІП» від 08 вересня 2020 року № 275-П про припинення трудового договору, поновити його на посаді слюсаря-ремонтника ремонтної дільниці ТОВ ПП «ЗІП», стягнути з ТОВ ПП «ЗІП» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 вересня 2020 року до дня ухвалення судового рішення.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ ПП «ЗІП» від 08 вересня 2020 року № 275-П про припинення трудового договору з ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді слюсаря-ремонтника ремонтної дільниці ТОВ ПП «ЗІП».

Стягнуто з ТОВ ПП «ЗІП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 вересня 2020 року по 19 липня 2022 року в сумі 318 469,20 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 15 березня 2021 року (в день отримання відповіді від 01 березня 2021 року № 158 ТОВ ПП «ЗІП» на адвокатський запит) дізнався про порушення своїх прав, а тому позивач не пропустив встановлений законом строк для звернення до суду для вирішення трудового спору.

У позивача не було вільного волевиявлення на звільнення з підприємства за власним бажанням. Той факт, що працівники, які проходять службу у Збройних Силах України, продовжують отримувати середній заробіток за місцем роботи (до 19 липня 2022 року), є загально відомим. Тому дії позивача про його звільнення за власним бажанням не є логічними.

Встановивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Переверзева І. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ТОВ ПП «ЗІП» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн - витрат на правничу допомогу адвоката; 11 532,19 грн - витрат на проведення почеркознавчої експертизи.

Стягуючи з відповідача на користь позивача судові витрати, суд першої інстанції виходив з того, що понесені позивачем витрати підтверджені належними доказами, відповідають критеріям розумності, співмірності та ґрунтується на вимогах закону.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У лютому 2023 року ТОВ ПП «ЗІП» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 жовтня 2022 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 554/6423/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 483/1070/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 752/12431/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 17 лютого 2020 року у справі № 495/9926/18, від 25 березня 2020 року у справі № 288/1466/18, від 16 квітня 2020 року у справі № 524/3222/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 682/2782/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20, від 10 листопада 2021 року у справі № 673/723/20, від 06 липня 2022 року у справі № 148/201/21, Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц.

Відзив на касаційну скаргу від сторони позивача не надходив.

Щодо клопотання про розгляд справи з викликом сторін

У касаційній скарзі заявник просить розгляд касаційної скарги здійснювати із викликом сторін.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідач реалізував свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції з викликом сторін не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати сторона відповідача лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.

Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає, що у цій справі відсутні підстави для виклику представника ТОВ ПП «ЗІП» в судове засідання для надання особистих пояснень на стадії касаційного перегляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання заявника.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

Із 08 серпня 2000 року ОСОБА_1 працював на ТОВ ПП «ЗІП», що підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_1 та наказом ТОВ ПП «ЗІП» від 08 серпня 2000 року № 118/1-ОК.

10 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки.

Згідно з наказом від 08 вересня 2020 року № 275-П ОСОБА_1 звільнено з ТОВ ПП «ЗІП» на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за власним бажанням.

Листом від 01 жовтня 2020 року № 719 ТОВ ПП «ЗІП» повідомило ОСОБА_1 про те, що на підставі його заяви про звільнення підготовлені документи про припинення трудових відносин із ним, а також про те, що останньому необхідно з`явитися на підприємство для ознайомлення з документами про припинення трудових відносин.

Листом від 01 березня 2021 року № 158 ТОВ ПП «ЗІП» повідомило представника позивача - адвоката Скіпенко Р. Е. про те, що трудовий договір з ОСОБА_1 припинено 08 вересня 2020 року за його власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Разом з цим листом направлено копію наказу про звільнення від 08 вересня 2020 року № 275-П.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи № 3691-21, складеного 21 жовтня 2021 року судовим експертом ДніпроНДІСЕ Соломахою Ю. В. встановлено:

- рукописні записи «Генеральному директору ООО ПП «ЗИП» Титаренко В. В. ОСОБА_1 слюсаря-ремонтника дільниці: «… заява прошу вас звільнити мене за власним бажанням», а також підпис від імені ОСОБА_1 у заяві від 25 серпня 2020 року - виконані ОСОБА_1 ;

- рукописні записи: «Не заперечую про відпрацювання два тижні. Звільнення 08.09.2020 ОСОБА_3 » у заяві ОСОБА_1 від 25 серпня 2020 року - виконані ОСОБА_4 ;

- цифровий рукописний запис «25.08.20» виконаний не ОСОБА_1 , не ОСОБА_4 , а іншою особою;

- ознаки, які б свідчили про виконання підпису від імені ОСОБА_1 , а також рукописних записів: «Генеральному директору ООО ПП «ЗИП» Титаренко В. В. ОСОБА_1 слюсаря-ремонтника дільниці у заяві ОСОБА_1. від 25 серпня 2020 року - під дією збиваючих факторів природного характеру (до яких, зокрема, відносяться: вікові зміни та хворобливий стан, незвичне тримання пишучого приладу, незручна поза, фізична чи м`язова втома, алкогольне сп`яніння, дія фармакологічних чи інших засобів, що посилюють збуджуючі процеси тощо), а також штучного характеру (зміна виконавцем ознак власного почерку) не виявлені; цифровий рукописний запис «25.08.20» є непридатним для встановлення статі та групової приналежності виконавця з причин, викладених у дослідницькій частині висновку.

Відповідно до розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , наданого ТОВ ПП «ЗІП», середньоденна заробітна плата позивача за останні два місця, що передували звільненню (липень та серпень 2020 року), становить 684,88 грн.

Правове обґрунтування

Щодо вимог про поновлення на роботі

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Вирішуючи вимоги про оскарження наказу про припинення трудового договору за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України), суди повинні з`ясувати, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору за власним бажанням, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його, підпис, дата написання і бажана дата звільнення.

Визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

У трудових спорах законність звільнення повинен довести роботодавець.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України (чинної з моменту звільнення позивача до 19 липня 2022 року) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Починаючи з 19 липня 2022 року за такими працівниками не зберігається середній заробіток.

Згідно з частинами першою та другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, визначено, що середній заробіток обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), акт виконаних робіт (детальний опис робіт, наданих послуг).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, акту виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо вирішення спору по суті

Встановивши, що дата документа в заяві про звільнення за власним бажанням виконана не позивачем, а іншою особою, що підтверджено висновком проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи, а також в цій заяві не вказана бажана дата звільнення з роботи, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що на момент подання заяви про звільнення за власним бажанням та видачі відповідачем відповідного наказу про звільнення у позивача не було волевиявлення на звільнення з роботи за власним бажанням.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано, що 10 вересня 2020 року позивач уклав контракт з Міністерством оборони України про військову службу в Збройних Силах України та достеменно знав про те, що на час військової служби за ним буде збережено робоче місце та середній заробіток. Поведінка позивача відповідає його інтересам, є логічною та послідовною, оскільки звільнення з посади на ТОВ ПП «ЗІП» напередодні початку служби в Збройних Силах України для позивача мало б наслідком втрату соціальних гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України, якою на момент виникнення спірних правовідносин було передбачено, що за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.

Встановивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України.

Встановивши, що середньоденна заробітна плата позивача за останні два місця, що передували звільненню (липень та серпень 2020 року) становила 684,88 грн, вимушений прогул, за який здійснюється виплата середнього заробітку, тривав із 08 вересня 2020 року до 19 липня 2022 року, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначили розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача у сумі 318 469,20 грн (684,88 грн ? 465 днів). Відповідачем не спростовано такого розрахунку.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач пропустив встановлений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду, оскільки 06 жовтня 2020 року позивач отримав лист ТОВ ПП «ЗІП» від 01 жовтня 2020 року № 719, яким повідомлено про припинення трудових відносин, з огляду на таке.

Належним чином оцінивши лист ТОВ ПП «ЗІП» від 01 жовтня 2020 року № 719 (а. с. 98 т. 1), суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що у вказаному листі не зазначено правової підстави звільнення, точної дати звільнення, а також не додано копію наказу про звільнення від 08 вересня 2020 року № 275-П. Отже, суди правильно вважали, що із вказаного листа ТОВ ПП «ЗІП» від 01 жовтня 2020 року № 719 не можливо встановити, що позивачу було достеменно відомо про його звільнення.

Також, судами встановлено, що у зворотному рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а. с. 99 т. 1) не зазначено прізвища та ініціалів одержувача.

Пунктом 106 Правил надання послуг поштового зв`язку передбачено, що на бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто» одержувач розписується та зазначає прізвище та ініціали або ім`я та прізвище.

Отже, зазначене зворотне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення складене із порушенням Правил надання послуг поштового зв`язку, а тому не є належним доказом підтвердження факту отримання позивачем листа ТОВ ПП «ЗІП» від 01 жовтня 2020 року № 719.

Верховний Суд враховує доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції в своєму рішенні помилково послався на положення Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», оскільки цей нормативний акт не набрав чинності на момент виникнення спірних правовідносин, проте зазначає, що вказане не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, а тому не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних рішень.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справах № 503/361/16, № 288/1466/18, № 673/723/20, № 682/2782/18, № 148/2021/21 суд касаційної інстанції зазначив, що поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Судами попередніх інстанцій не порушено таких висновків. У справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено, що позивач отримав копію наказу про звільнення 15 березня 2021 року (в день отримання відповіді ТОВ ПП «ЗІП» від 01 березня 2021 року № 158 на адвокатський запит), а тому не пропустив строк звернення до суду із позовом.

У справах № 554/6423/17, № 483/1070/17, № 495/9926/18, № 524/3222/19 позивачі, звертаючись до суду із позовами про поновлення на роботі, посилалися на те, що написання ними заяв про звільнення із займаних посад відбувалося під тиском відповідачів. Суди, відмовляючи у задоволенні таких вимог, встановили, що позивачі не надали суду доказів, які б підтверджували здійснення на них тиску з боку керівництва роботодавця або його неправомірних дій. Тобто, у вказаних справах суди не встановили, що у позивачів не було волевиявлення на звільнення з роботи за власним бажанням. Водночас, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, на підставі висновку судової почеркознавчої експертизи встановлено, що дата у заяві про звільнення за власним бажанням виконана не позивачем, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на звільнення з роботи за власним бажанням.

У справі № 752/12431/17 суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що судами не надано належної оцінки тому факту, що стороною позивача категорично заперечується факт подання заяви про звільнення та волевиявлення на звільнення за власним бажанням; не роз`яснено позивачу право на призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки для з`ясування дійсності написання позивачем оспореної ним заяви слід провести судову почеркознавчу експертизу. Таким чином, у вказаній справі суд касаційної інстанції не зробив остаточних висновків за результатами розгляду справи.

У постанові від 03 листопада 2021 року справі № 387/326/20 суд касаційної інстанції зазначив, що реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності. Судами попередніх інстанцій не порушено таких висновків, оскільки у справі, яка є предметом касаційного перегляду, не встановлено, що позивач вчиняв дії, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди роботодавцю.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, витрат на проведення експертизи у суді першої інстанції сторона позивача надала:

- договір про надання правових послуг (правничої допомоги) від 09 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Дніпролекс» (а. с. 245 т. 1);

- акт приймання правових послуг, згідно з яким адвокатським об`єднанням надано послуг на 10 000,00 грн (а. с. 246 т. 1);

- рахунок від 27 жовтня 2022 року № 250-1 на загальну суму 10 000,00 грн (а. с. 247 т. 1);

- акт попереднього розрахунку вартості виконання висновку експерта від 03 серпня 2021 року № 3691-21 (а. с. 244 т. 1).

Ураховуючи зазначене, оцінивши подані стороною позивача докази у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув із відповідача на на користь позивача 10 000,00 грн витрат з отримання правничої допомоги та 11 532,00 грн витрат на проведення почеркознавчої експертизи.

Із урахуванням зазначеного, додаткове рішення місцевого суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, принципам і завданням цивільного судочинства, вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Касаційна скарга не містять доводів щодо незгоди із визначеним судом розміром понесених позивачем судових витрат.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство «ЗІП» про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Промислове підприємство «ЗІП» залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 жовтня 2022 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний