Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 209/1392/17
провадження № 61-5150св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подавала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року у складі судді Лобарчук О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від
06 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
Єлізаренко І. А,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 25 березня 1989 року між ним та ОСОБА_1 укладено шлюб.
За час перебування у шлюбі ними було придбано нерухоме майно, а саме:
- за договором купівлі-продажу від 28 липня 1995 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинскього нотаріального округу Дніпропетровської області Шаповал В. М. та зареєстрованого в Реєстрі за № 279 - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 63 250,00 грн;
- за договором купівлі-продажу від 16 січня 1998 року, зареєстрованого Товарною біржою «Дніпродзержинська» за № 004/017-Н - 1/2 частини магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 310 020,00 грн.
Посилаючись на те, що сторони не дійшли згоди про порядок поділу зазначеного нерухомого майна, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати спільною сумісною власністю його та ОСОБА_1 зазначене вище нерухоме майно;
- визнати за ним право власності на 1/2 частину магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки, розташованих за адресою:
АДРЕСА_2 , припинивши право спільної сумісної власності подружжя на зазначене майно;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок розташований за адресою:
АДРЕСА_1 , припинивши право спільної сумісної власності подружжя на нього.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року позовні вимоги
ОСОБА_1 задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частини магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки, розташованих за адресою:
АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , припинено право спільної сумісної власності подружжя на зазначене нерухоме майно.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, розташований за адресою:
АДРЕСА_1 , припинено право спільної сумісної власності подружжя на цей будинок.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зазначений позивачем житловий будинок та 1/2 частини магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки придбані сторонами в період шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. Ураховуючи, що відповідач не заперечувала проти задоволення позову щодо запропонованого позивачем поділу спільного сумісного майна подружжя, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 травня 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року апеляційну скаргу особи, яка не була залучена до участі у справі, ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 травня 2019 року, залишено без змін.
Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим. Суд правильно урахував презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно придбане у зареєстрованому шлюбі за їх спільні кошти. Доводи ОСОБА_2 про те, що позов про поділ майна поданий з метою ухилення боржника ОСОБА_1 від сплати їй заборгованості за договором позики, суд вважав недоведеними, оскільки з позовом про поділ майна звернувся ОСОБА_1 , який немає боргових зобов`язань перед ОСОБА_2 , судове рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (справа № 208/6346/16-ц) ухвалено 13 грудня 2017 року (постанова апеляційного суду від 14 березня 2019 року), тобто після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції про поділ майна (03 липня
2017 року). Крім того, зауважив, що ОСОБА_1 частково погасила борг перед ОСОБА_2 .
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 , у якій вона просила рішення Дніпровського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі №6-539цс16 щодо урахування боргів подружжя при поділі майна та постановах Верховного Суду від 22 жовтня
2018 року, № 654/1528/17, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц щодо недобросовісної поведінки сторони, порушення прав кредитора, оскільки поділ майна сторін був направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Суди попередніх інстанцій не урахували, що рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року, додатковим рішенням цього ж суду від 13 грудня 2017 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2019 року з ОСОБА_1 на її користь стягнуто заборгованість за договорами позики у розмірі 467 046,00 грн. Ухвалою Заводського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року у зазначеній справі накладено заборону на відчуження 1/2 частини магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки, розташованих за адресою:
АДРЕСА_2 . Заборона на відчуження указаного майна зареєстрована 28 жовтня 2016 року, однак,
05 березня 2018 року державний реєстратор, у порушення існуючої заборони на його відчуження, виніс рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстрував право власності на 1/2 частину магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки за ОСОБА_1 .
Суди не надали належної оцінки її доводам про те, судовий розгляд про поділ майна подружжя був ініційований сторонами з метою уникнення ОСОБА_1 сплати боргу перед нею, та створення у такий спосіб перешкод у виконанні судового рішення у справі № 208/6346/16-ц. На підтвердження зазначених доводів, вказувала на те, що звернення ОСОБА_1 із зазначеним позовом до суду відбулося одразу після звернення її у березні 2017 року з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики (справа
№ 208/6346/16-ц), відсутність розірваного між сторонами шлюбу, спільного їх проживання та ведення спільного господарства, відступ від рівності часток подружжя, зокрема визнання за ОСОБА_1 права власності на майно, що у п`ять разів перевищує вартість майна, право власності на яке визнано за ОСОБА_1 , що не заперечувалося останньою, та за відсутності стягнення на її користь грошової компенсації вартості майна, свідчить про її наміри позбавитися від майна за рахунок якого можливо було забезпечити виконання боргових зобов`язань. Натомість визнання в порядку поділу майна за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок не забезпечить виконання судового рішення у справі № 208/6346/16-ц, оскільки згідно чинного законодавства України та сталої судової практики, звернути стягнення на житлове приміщення, у якому мешкає особа, практично неможливо, до того ж його вартість є набагато меншою, ніж визначений судовим рішенням борг ОСОБА_1 . Про неможливість звернення стягнення на зазначене нерухоме майно свідчить і постанова державного виконавця від
19 грудня 2019 року про повернення їй виконавчого документа у справі №208/6346/16-ц у зв`язку з відсутністю зареєстрованого за боржником ОСОБА_1 майна, на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення боргу.
Апеляційний суд належно не перевірив її доводів про наявність боргових зобов`язань подружжя, що виникли в інтересах сім`ї та не урахував, що у разі, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд повинен постановити ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжити судовий розгляд. Апеляційний суд помилково послався на те, що позивач ОСОБА_1 немає боргових зобов`язань перед ОСОБА_2 , оскільки не врахував, що ОСОБА_1 , підписуючи боргові розписки, підтверджував, що грошові кошти його дружина бере в борг в інтересах сім`ї. Зазначені обставини були підтверджені і при розгляді справи №208/6346/16-ц, зокрема встановлено, що позику ОСОБА_1 отримувала у зв`язку з необхідністю погашення боргу позивача ОСОБА_1 за кредитним договором.
У липні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому він просив прийняти відзив до розгляду, оскільки копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги він отримав після встановленого судом строку на подання відзиву.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Згідно зворотного повідомлення про отримання поштового відправлення, копію ухвали Верховного Суду від 03 червня 2020 року та касаційної скарги з додатками, ОСОБА_1 отримав 14 липня 2020 року, тобто після встановленого судом строку для подання відзиву (01 липня
2020 року), що є поважною причиною для поновлення йому строку на подання відзиву.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що доводи ОСОБА_2 про здійснення поділу спільного сумісного майна подружжя з метою уникнення сплати боргу перед нею є необгрунтованими. Суд апеляційної інстанції надав зазначеним доводам належну правову оцінку та правильно вирішив спір, право на поділ спільного сумісного майна має чоловік та дружина незалежно від розірвання шлюбу. Арешт на спірне нерухоме майно не був накладений в інтересах ОСОБА_2 , крім того, наявність арешту на майно не є перешкодою для захисту права власності на нього. Поділ майна подружжя не ставиться у залежність від обтяжень майна і не є його відчуженням (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 грудня 2018 року у справі
№ 200/12775/17-ц).
Заборона на відчуження 1/2 частини магазину-бару, сезонного майданчику та денної автостоянки за ухвалою Заводського районного суду
м. Дніпродержинська від 20 жовтня 2016 року була накладена за заявою ОСОБА_3 , якому за рішенням Заводського районного суду
м. Дніпродержинська Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2019 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання договорів позики недійсними та стягнення грошових коштів. Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродержинська Дніпропетровської області від 16 липня 2019 року зазначені заходи забезпечення позову скасовано.
Посилання у касаційній скарзі на не врахування судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 квітня
2019 року у справі № 726/831/15-ц, є безпідставним, оскільки у зазначеній справі особою, права якої було порушено, виступав банк, як іпотекодержатель нерухомого майна, яке було предметом спору між подружжям.
ОСОБА_2 не є особою, права якої були порушені оскаржуваними судовими рішеннями. Для застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 та від 03 квітня 2019 року у справі
№ 726/831/15-ц, необхідно встановити, що поділ майна подружжя сторонами було використано для уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу, що між сторонами був відсутній спір про поділ майна і сторони діють очевидно недобросовісно. Натомість, підставою його звернення з позовом до суду про поділ спільного сумісного майна подружжя стало укладення ОСОБА_1 договору оренди приміщень від 01 січня
2016 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрросвугілля»
(далі - ТОВ «Укрросвугілля») на невигідних умовах та без його згоди.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
16 червня 2020 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 25 березня 1989 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 укладено шлюб.
Від шлюбу сторони мають двох повнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
28 липня 1995 року за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського нотаріального округу Шаповаловим В. М., зареєстрованого в реєстрі за № 279, ОСОБА_1 придбала житловий будинок, розташований за адресою:
АДРЕСА_1 .
16 січня 1998 року за договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , що посвідчений Товарною біржою «Дніпродзержинська» за реєстраційним
№ 004/017-Н, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 купили магазин « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 квітня 2011 року (справа №2-609/2011) визнано, що ОСОБА_1 належить 1/2 частка у праві спільної власності на магазин-бар, загальною площею 839,3 кв. м, з сезонним майданчиком та денною автостоянкою, розташований за адресою:
АДРЕСА_2 .
Згідно зі звітом про незалежну оцінку вартості майна від 23 травня 2017 року, вартість житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складає
63 250,00 грн.
Вартість 1/2 частини магазину-бару, загальною площею 839,3 кв. м, з сезонним майданчиком та денною автостоянкою, розташованого за адресою:
АДРЕСА_2 , що була визначена позивачем у позовній заяві, і не заперечувалася ОСОБА_1 , складає 310 020,00 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року, з урахуванням ухвали цього суду від 16 травня 2018 року про виправлення описки, (справа №208/6346/16-ц) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними відмовлено. У задоволені позовних вимог відповідача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
444 877,41 грн - основну суму боргу, 2 074,60 грн - інфляційні втрати,
2 230,47 грн. -три проценти річних, 4 491,82 грн - судовий збір, а всього
453 674,30 грн.
Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року (справа №208/6346/16-ц) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
13 118,52 грн - інфляційних втрат, 7 267,78 грн. -три проценти річних,
203,87 грн - судового збору, а всього 20 590,17 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2019 року (справа №208/6346/16-ц) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та додаткове рішення Заводського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики від 21 грудня 2015 року борг у розмірі 249 131,67 грн, три проценти річних у сумі 5 405,89 грн, а всього 254 537,56 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики від 28 грудня 2015 року борг в розмірі 188 600,00 грн, інфляційні втрати - 15 193,12 грн, три проценти річних в розмірі 4 092,36 грн, а всього 207 885,48 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 4 624,23 грн.
В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року та додаткове рішення цього суду від 16 травня 2018 року залишено без змін.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають у обох із подружжя, а тому якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що визначене позивачем нерухоме майно придбане сторонами у період шлюбу, а тому ураховуючи визнання відповідачем позову, вважав, що наявні підстави для задоволення позову.
Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними, оскільки направлені на уникнення сплати боргу на виконання судового рішення про стягнення боргу.
Аналогічний по суті правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, від 03 квітня 2019 року у справі
№ 726/831/15-ц,від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від
11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку за скаргою ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції не звернув увагу на її доводи про наявність у діях подружжя ОСОБА_1 ознак недобросовісності, зокрема що подання ОСОБА_1 позову про поділ спільного сумісного майна подружжя відбулося після звернення заявника з позовом до суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за укладеними між ними договорами позики, та накладення заборони на відчуження 1/2 частини магазину-бару, сезонного майданчика та денної автостоянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 (ухвала Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпопетровської області від 20 жовтня 2016 року), відсутності між подружжям спору про поділ майна (визнання позову відповідачем, незважаючи на значний відступ від рівності часток подружжя), що вказує на те, що подання позову про поділ спільного сумісного майна використовується подружжям з метою виведення з власності ОСОБА_1 більш вартісного майна, на яке можливо звернути стягнення на виконання боргових зобов`язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договорами позики.
Висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність аргументів заявника про те, що метою звернення з позовом до суду є уникнення подружжям ОСОБА_1 від виконання боргових зобов`язань з посиланням на те, що у позивача ОСОБА_1 відсутні боргові зобов`язання перед ОСОБА_2 , не грунтується на системному аналізі наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, та урахуванні судової практики вирішення таких спорів, а також положень статті 65 СК України.
При вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 червня
2020 року у справі № 638/18231/15-ц).
При розгляді справи № 208/6346/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики судами встановлено, що позика дружиною позивача бралася з метою погашення заборгованості її чоловіка - ОСОБА_1 , за кредитним договором, який в свою чергу посвідчував факт отримання дружиною грошових коштів (розписки від 21 грудня 2015 року та від 28 грудня 2015 року). Зазначене свідчить про те, що договори позики від 21 грудня
2015 року та від 28 грудня 2015 року, за якими стягнуто борг на підставі судового рішення у справі № 208/6346/16-ц, укладались ОСОБА_1 в інтересах сім'ї.
Про наявність судового спору про стягнення боргу за договорами позики (справа № 208/6346/16-ц), у тому числі ухвали Заводського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року про забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження 1/2 частини магазину-бару, сезонного майданчика та денної автостоянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 , позивачу ОСОБА_1 було достименно відомо, оскільки він приймав участь у зазначеній справі в якості третьої особи та давав покази у якості свідка.
Посилання апеляційного суду на відсутність зареєстрованих обтяжень на спірне майно на користь ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки заборона на відчуження 1/2 частини магазину-бару, сезонного майданчика та денної автостоянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 була накладена на підставі ухвали Заводського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпровської області від 20 жовтня 2016 року, якою було вжито заходи забезпечення позову у справі № 208/6346/16-ц за позовом ОСОБА_3 (чоловік ОСОБА_2 ) про визнання договорів позики від
21 грудня 2015 року та від 28 грудня 2015 року недійсними, стягнення на користь ОСОБА_2 грошових коштів, позичених нею ОСОБА_1 . ОСОБА_2 була залучена до участі у справі як третя особа, яка заявляла самостійні вимоги.
Про порушення прав ОСОБА_2 , як кредитора ОСОБА_1 , внаслідок поділу спільного сумісного майна подружжя, свідчить також факт повернення їй 19 грудня 2019 року виконавчого документа, виданого у справі № 208/6346/16-ц про стягнення боргу, у зв'язку з відсутністю зареєстрованого за боржником ОСОБА_1 майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Виконавчий документ було повернуто до ухвалення апеляційним судом оскаржуваного судового рішення у зазначеній справі.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору про поділ майна подружжя не урахували, що реалізація їх права на поділ спільного сумісного майна не повинна порушувати інтереси інших осіб, зокрема кредиторів. Дії сторін повинні відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Аналогічні по суті висновки, викладено у постановах Верховного Суду від
22 жовтня 2018 року у справі №654/1528/17 та від 06 березня 2019 року у справі №317/3272/16-ц, на які заявник посилалася у касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги про поділ майна подружжя, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, неправильно застосували положення статей 61 65 СК України, не звернули увагу на те, що звернення з позовом до суду про поділ майна подружжя є очевидно недобросовісними діями, направленими на ухилення від виконання боргового зобов`язання за договором позики перед заявником.
Узагальнюючи наведене, рішення Дніпровського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, оскаржувані рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати, сплачені за подання апеляційної скарги у розмірі 5 599,05 грн ((63 250,00+310 020,00)х1%х150%) та касаційної скарги у розмірі 7 465,40 грн ((63 250,00+310 020,00)х1%х200%), що разом становить 13 064,45 грн підлягають стягненню з позивача.
Керуючись статтями 127 400 409 410 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 13 064,45 грн.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко