Постанова
Іменем України
26 липня 2021 року
м. Київ
справа № 209/1743/19
провадження № 61-445св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Кабінету Міністрів України,
третя особа - управління Державної казначейської служби України у м. Кам`янське Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 червня 2020 року в складі судді Лобарчук О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, третя особа - управління Державної казначейської служби України у м. Кам`янське Дніпропетровської області, про відшкодування майнової (матеріальної) шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину.
Позовна заява мотивована тим, що 21 вересня 1982 року водій ОСОБА_2 , який працював водієм в автотранспортному виробничому об`єднанні управлінні будівництва "Дніпроканалстрой" (далі - АТВОУБ "Дніпроканалстрой"), керуючи автомобілем «ГАЗ-53», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив правила дорожнього руху і допустив зіткнення з мотоциклом під його керуванням. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) йому були заподіяні тілесні ушкодження і з 01 лютого 1985 року він визнаний інвалідом 3 групи.
Вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 квітня 1983 року ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєнні злочину передбаченого частиною другою статті 215 УК УРСР та звільнений від відбування покарання за амністією. По цій кримінальній справі він був визнаний потерпілим, неодноразово звертався до суду з позовами про виплату йому втраченого заробітку з урахуванням втрати професійної працездатності до наступного огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК).
На підставі протоколу МСЕК від 01 грудня 2014 року № 167 йому було встановлено II групу інвалідності за загальним захворюванням опорно-рухового апарату безстроково.
Оскільки каліцтво йому було спричинено робітником підприємства АТВОУБ «Дніпроканалстрой», з яким ОСОБА_2 знаходився у трудових відносинах, тому завдану шкоду йому повинне відшкодовувати вказане підприємство, правонаступником якого є державне комплектно-транспортне підприємство м. Добропілля, засновником якого в свою чергу був Державний комітет України по водному господарству. За таких обставин належним відповідачем по справі є держава Україна.
При обрахуванні шкоди слід виходити із середньої заробітної плати по Дніпропетровській області за відповідний період. При цьому середня заробітна плата станом на 01 січня 2019 року складала не менше 5 058,32 грн.
17 березня 2005 року Дніпропетровським обласним бюро судово-медичної експертизи, визначено, що ушкодження здоров`я у нього є наслідком травми, отриманої 21 вересня 1982 року у ДТП, з урахуванням втрати професійної здатності - 60%, втрата його заробітку становить 3 034,99 грн від 5 058,32 грн. Збиток отриманий внаслідок ушкодження здоров`я за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2018 рік складе 254 939,33 грн (5 058,32 грн х 84 місяці х 60 %). Інфляційні збитки з січня 2012 року по листопад 2018 року складають 396 889,04 грн.
02 вересня 2019 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про заміну відповідача держава Україна в особі Державної казначейської служби України на держава України в особі Кабінету міністрів України, яке задоволено ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 вересня 2019 року.
02 вересня 2019 року до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 , в якій він просив суд стягнути з Кабінету Міністрів України на свою користь 312 548,60 грн - втрачений заробіток внаслідок втрати професійної та загальної працездатності за період з 01 січня 2012 року до 01 липня 2019 рік; інфляційні збитки за період з 01 січня 2012 року до 01 липня 2019 ріку - 497 736,80 грн; стягувати заподіяну матеріальну шкоду внаслідок стійкої втрати професійної працездатності у зв`язку з пошкодженням здоров`я, завданого в результаті дорожньо-транспортної пригоди щомісячними платежами у розмірі втраченого ним заробітку у розмірі 3 434,60 грн щомісячно, починаючи з 01 січня 2019 року та довічно, індексуючи виплати на індекс інфляції на підставі річних індексів інфляції у січні за попередній рік.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, щопитання щодо потенційного стягнення на майбутнє шкоди, завданої каліцтвом позивача, повинно було вирішуватися під час розгляду справи про банкрутство деліктного відповідача - державного комплектно-транспортного підприємства м. Добропілля, проте позивачем не надано будь-якого доказу та не наведено жодної обставини, які б вказували на реалізацію ним зазначеного права або перешкоди щодо його реалізації під час розгляду справи про банкрутство, що лише опосередковано вказує на упущену комерційну можливість ОСОБА_1 та не є підставою для задоволення позовної заяви.
Позивачем не обґрунтовано можливість систематичного стягнення шкоди з особи, яка не є безпосереднім заподіювачем завданої шкоди ( ОСОБА_3 ) та не є правонаступником деліктного відповідача; не обґрунтовано розмір грошового стягнення; не зазначено правовий щодо довічного стягнення грошових коштів; не наведено будь-яких обставин щодо капіталізації АТВОУБ «Дніпроканалстрой», завданої шкоди під час ліквідації зазначеного підприємства в порядку статті 1205 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким його позов задовольнити у повному обсязі
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування статті 1207 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Касаційна скарга мотивована тим, що держава має нести відповідальність за борги державних підприємств, не зважаючи на внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи. До спірних правовідносин за аналогією має бути застосований Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність".
У лютому 2021 року від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 12 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 квітня 1983 року ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 215 УК УРСР та був звільнений від відбування покарання за амністією.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 лютого 1989 року стягнуто з АТВОУБ "Дніпроканалстрой" на користь ОСОБА_1 завдані збитки в результаті пошкодження здоров`я в сумі 2 682,76 руб., починаючи з 01 лютого 1985 року до 01 січня 1989 року.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 листопада 1992 року стягнуто з АТВОУБ "Дніпроканалстрой" на користь ОСОБА_1 26 275,83 куп. та вирішено одночасно й щомісяця стягувати по 3 731,60 куп., починаючи з 01 жовтня 1992 року по 29 серпня 1995 року, а також судові витрати в розмірі 1 500 руб.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 грудня 1997 року стягнуто з АТВОУБ "Дніпроканалстрой" на користь ОСОБА_1 одноразово суму в відшкодування шкоди за період з 1995 року по 1997 рік включно 1 537,09 грн щомісяця.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 жовтня 2000 року стягнуто з державного комплектно-транспортного підприємства м. Донецьк на користь ОСОБА_1 одноразово на відшкодування шкоди за період з 01 березня 2000 року по 30 вересня 2000 року 739,93 грн, додаткові витрати по судмедекспертизі - 133,88 грн, витрати на проїзд - 31 грн, щомісяця, починаючи з 01 жовтня 2000 року по 01 березня 2005 рік, по 82,15 грн.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 листопада 2005 року стягнуто з державного комплектно-транспортного підприємства Донецької області на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, одноразово 6 792,55 грн за період з 01 жовтня 2004 року по 01 листопада 2005 року, витрати за придбання лікарських препаратів - 229,00 грн, витрати за надання правової допомоги - 200 грн, а разом 7 221,55 грн, та вирішено щомісячно стягувати з відповідача 554,10 грн, починаючи з 01 листопада 2005 року по 01 березня 2010 року.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 травня 2012 року стягнуто з державного комплектно-транспортного підприємства на користь ОСОБА_1 12 064,80 грн у відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, за період з 01 березня 2010 року по 01 січня 2012 року.
Правонаступник АТВОУБ «Днепрканалстрой» м. Донецька державне комплектно-транспортне підприємство м. Добропілля, засновником якого був Державний комітет України по водному господарству, 13 травня 2013 року було ліквідоване на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 29 квітня 2013 року.
Відповідно до довідки МСЕК від 01 грудня 2014 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 01 листопада 2014 року за загальним захворюванням опорно-рухового апарату безстроково.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відшкодування збитків, що завдаються у позадоговірних відносинах, до яких відноситься і шкода, спричинена злочином та каліцтвом, розглядається не тільки як обов`язкова умова, але і як міра відповідальності.
Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Судами встановлено, що у період з 1989 року по 2012 рік саме роботодавець (або його правонаступник) завдавача шкоди ОСОБА_2 відшкодовував спричинену ОСОБА_1 шкоду, проте був ліквідований на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 29 квітня 2013 року.
Згідно зі статтею 1205 ЦК України у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.
У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов`язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого.
Постановою Кабінету Міністрів України № 765 від 06 травня 2000 року затверджено Порядок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю (далі - Порядок).
Відповідно до цього Порядку здійснюється капіталізація платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань банкрута відшкодовувати шкоду, заподіяну життю і здоров`ю громадян. Згідно з пунктом 1 частини першої Порядку капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів.
Капіталізація виплат майбутніх періодів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю і здоров`ю громадян, повинна проводитись саме в період ліквідаційної процедури банкрута, оскільки саме після визнання підприємства банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність підприємства закінчується та строк виконання усіх його грошових зобов`язань вважається таким, що настав.
Згідно з пунктом 1 статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав; виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідно до статті 31 вказаного вище Закону, у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов`язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута, зобов`язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вирішуючи спір у справі та відмовляючи у задоволенні позову за необґрунтованістю, суди попередніх інстанцій підставно виходили із того, що позивачем не доведено наявність правових підстав для стягнення вказаної шкоди із держави Україна за відсутності реалізації ним права звернутись до ліквідаційної комісії підприємства-боржника з вимогою про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, або перешкоди щодо його реалізації під час розгляду справи про банкрутство деліктного відповідача - державного комплектно-транспортного підприємства м. Добропілля.
Згідно із положеннями статті 1207 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, встановлюються законом.
Відповідно до положень статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Оскільки правонаступник АТВОУБ «Дніпроканалстрой» м. Донецька державне комплектно-транспортне підприємство м. Добропілля 13 травня 2013 року було ліквідоване на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 29 квітня 2013 року, позивач вважав, що саме держава має відшкодувати завдану йому шкоду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з держави моральної шкоди, суди попередніх інстанцій виходили із того, що у зв`язку із відсутністю спеціального закону у ОСОБА_1 відсутні законні очікування на відшкодування шкоди державою.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.
Стаття 1177 ЦК України та частина друга статті 1207 ЦК України посилається на спеціальний закон, який повинен встановити порядок того, як держава має компенсувати шкоду, заподіяну здоров`ю або життю злочином.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 265/6582/16-ц суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ, дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy V. Ukraine, заява № 54904/08) і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine, заява № 3958/13)).
Підстав для відступу від цієї правової позиції колегія суддів не вбачає.
При цьому суди правильно виходили із того, що отримання позивачем відшкодування із держави Україна на підставі статей 1177 1207 ЦК України можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування.
Разом із тим доводи касаційної скарги про необхідність застосування судами до спірних правовідносин за аналогією закону (частина восьма статті 8 ЦПК України) приписів Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» колегія суддів вважає помилковим, оскільки відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
Натомість у справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли із завдання позивачеві шкоди фізичною особою, яка була визнана винною у скоєнні злочину, вчиненого під час виконання трудових обов`язків.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара