№ 209/3103/21

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 209/3103/21

провадження № 61-9710св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року у складі судді Шендрика К. Л. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 13 серпня 2007 року АТ КБ «ПриватБанк» та

ОСОБА_2 уклали кредитний договір № DZHCG100770518, згідно з яким банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 23 616,00 доларів США на термін до 12 серпня 2030 року, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме видав ОСОБА_2 кредит у розмірі 23 616,00 доларів США.

На порушення умов кредитного договору, ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом

у встановленому договором порядку та строки у зв`язку із чим станом на

05 серпня 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 45 588,89 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 1 226 341,14 грн, яка складається із: 11 476,79 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 11 935,55 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 225,60 доларів США - заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 18 950,95 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

На забезпечення виконання зобов`язання за договором № DZHCG100770518 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

АТ КБ «ПриватБанк» вважає доцільним вказану заборгованість за кредитним договором від 13 серпня 2007 року № DZHCG100770518 стягнути з поручителя - ОСОБА_1 .

Уточнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» остаточно просило стягнути

з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором

від 13 серпня 2007 року № DZHCG100770518 у розмірі 45 588,89 доларів США, що

в еквіваленті становить 1 226 341,14 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом трирічного строку давності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року посилання на пропуск позовної давності, як підставу для відмови

у позові. У решті мотивувальну частину рішення Дніпровського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року викладено у редакції цієї постанови.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову

у задоволені позову, проте не погодився з її підставами, оскільки відмовити

у задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише у тому разі, коли позов є обґрунтованим, а за наведених у цій справі обставин позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявність заборгованість у заявленому розмірі, тобто вимоги є безпідставними.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду

з касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року

у справі № 712/8916/17, Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі

№ 910/1580/18, від 28 липня 2021 року у справі № 202/3270/14.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

13 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № DZHCG100770518, згідно з умовами якого АТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 23 616,00 доларів США на термін до 12 серпня 2030 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені кредитним договором (а. с. 15-23).

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором, 13 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки № DZHCG100770518/2 (а. с. 65).

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором від 13 серпня 2007 року № DZHCG100770518 станом на

05 серпня 2021 року складає 45 588,89 доларів США, що в еквіваленті становить 1 226 341,14 грн, яка складається із: 11 476,79 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 11 935,55 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 225,60 доларів США - заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 18 950,95 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (а. с. 6-9).

Останній платіж на погашення заборгованості здійснений ОСОБА_2 21 серпня 2014 року (а. с. 125 зворот).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову, виходив із того, що позовні вимоги є необґрунтованими, а заборгованість перед позивачем не є доведеною належними і допустимими доказами у справі, отже такі вимоги не підлягають задоволенню за безпідставністю, а не у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Верховний Суд не може погодитися із такими висновками судів з огляду на таке.

Правове обґрунтування

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором

є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до

статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так

і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530 631 ЦК України).

Щодо підстав зміни строку повернення кредиту

У кредитному договорі в силу положень статті 627 ЦК України про свободу договору сторони можуть встановити як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

За обставинами цієї справи, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Крім того, у пункті 7.1 кредитного договору сторони визначили, що у разі порушення термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), відсотків, винагороди, пені

в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Тобто, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто підстави зміни строку виконання основного зобов`язання.

Аналіз змісту пункту 7.1 кредитного договору дає підстави для висновку, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання

є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості.

Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання і така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін.

Такі висновки сформульовані у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2020 року (провадження

№ 61-14987св19), постановленій за результатами касаційного розгляду справи

№ 138/240/16, де умовами пункту 9.2 кредитного договору, укладеного

АТ «Правекс-Банк» та позичальником також встановлювалося, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом, строк користування кредитом припиняється достроково на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Щодо позовної давності

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною

у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов

є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Щодо вимог до поручителя

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша

статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Згідно із частиною четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб`єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов`язок боржника за договором.

Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов`язання за договором поруки у зв`язку з припиненням такого зобов`язання поручителя.

Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що у разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до

частини другої статті 1050 ЦК України п`ятирічний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки Верховного Суду, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі

№ 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19) сформульовано висновки про те, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається

у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач

(частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

Подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 910/1580/18 сформульовано висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника

є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, вирішуючи спір про стягнення заборгованості з поручителя, виходив із того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом трирічного строку позовної давності.

Водночас апеляційний суд, змінюючи підстави відмови у задоволенні позову, виходив із того, що позовні вимоги є необґрунтованими, а заборгованість перед позивачем не є доведеною належними і допустимими доказами у справі, отже такі вимоги не підлягають задоволенню за безпідставністю, а не у зв`язку

з пропуском строку позовної давності.

Так, апеляційний суд вважав, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами у справі наявну заборгованість за кредитним договором, оскільки розрахунок заборгованості за договором не є первинним банківським документом, а є лише внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, які б дозволили суду перевірити чи надавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, враховуючи відсутність у матеріалах справи виписки з особового рахунку клієнта, яка б підтвердила видачу кредиту. Також не надано жодних відомостей щодо того, чи звертався банк із позовом або з досудовою вимогою про повернення заборгованості до позичальника ОСОБА_2 .

Водночас апеляційний суд не звернув уваги на те, що відсутність у справі, яка переглядається, оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів

є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки

з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Отже, наявний у матеріалах справи розрахунок кредитної заборгованості

ОСОБА_2 та виписки з його рахунків є належними доказами наявності заборгованості позичальника.

Також поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилися умови настання строку дострокового повернення кредиту, і такими умовами згідно

з пунктом 7.1 договору є повернення кредиту у повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що останній платіж позичальником здійснено 21 серпня 2014 року.

Отже, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником обов`язків за договором, на підставі пункту 7.1 в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів, сплив строк користування кредитом, тобто 31 грудня 2014 року. Таким чином, відповідно до умов договору змінився строк виконання основного зобов`язання у зв`язку з невиконанням позичальником умов договору.

Пунктом 12 договору поруки передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом п`яти років від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача. Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності, тому висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості

є необґрунтованим, у зв`язку із чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права в частині визначення належності доказів, якими може бути підтверджена заборгованість перед банком, а також норм процесуального права

в частині доказування.

Водночас суд касаційної інстанції не може погодитись із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, оскільки судом першої інстанції не враховано, що позов пред`явлено до поручителя. Пунктом 12 договору поруки передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

З урахуванням того, що 31 грудня 2014 року настав строк повернення кредиту на підставі пункту 7.1 кредитного договору, тому кредитор мав право ще протягом

5 років чинності поруку задовольнити свої вимоги за рахунок поручителя, тобто звернутись із позовом до поручителя не пізніше 30 грудня 2019 року.

Зі спливом п`яти років з дня настання строку повернення кредиту за кредитним договором порука припинилась, тому кредитор втратив право на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Звернення банку до суду з позовом до поручителя 18 серпня 2021 року, тобто після припинення поруки, свідчить про безпідставність вимог кредитора до поручителя. Отже, при вирішені цього спору вимоги кредитора не підлягали задоволенню

у зв`язку з їх безпідставністю, а не у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті, оскаржувані судові рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі

№ 712/8916/17, Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі

№ 910/1580/18, на які посилалася заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд зробив висновок, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню

з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку

з його безпідставністю.

Доводи касаційної скарги про те, що перебіг позовної давності переривався сплатою боржником 16 березня 2016 року заборгованості за кредитним договором, Верховний Суд відхиляє, оскільки посилання на переривання позовної давності не має правового значення, адже кредитор на момент звернення до суду втратив право на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя у зв`язку із припиненням поруки.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559

ЦК України, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, то судові витати, понесені банком у зв`язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 141 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 06 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко