Постанова
Іменем України
29 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 209/360/22
провадження № 61-14266св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: Друга Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - Друга Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_5 , про визнання договору дарування частки квартири недійсним, скасування реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Барильської А. П., Зайцевої С. А., Максюти Ж. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, уточнивши який просили визнати недійсним договір дарування 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Другої кам`янської державної нотаріальної контори Бурдік С. С., скасувати державну реєстрацію права власності на 2/3 частини вказаної квартири та витребувати 2/3 частини квартири із незаконного володіння ОСОБА_3 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 посилалися на те, що вони є власниками 2/3 частини спірної квартири, власником іншої 1/3 частини цієї квартири є ОСОБА_5
17 січня 2020 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (дарувальники) і ОСОБА_3 (обдарована) укладено договір дарування 2/3 частини спірної квартири, який посвідчений державним нотаріусом Другої кам`янської державної нотаріальної контори Бурдік С. С.
Договір дарування укладений позивачами під впливом помилки щодо його правової природи та наслідків, а також їх настання не після смерті ОСОБА_1 , а одразу, що вплинуло на їх волевиявлення під час його укладення. ОСОБА_1 була впевнена, що вони укладають договір довічного утримання з ОСОБА_3 , прочитати договір через вади зору немала можливості. ОСОБА_2 , постійно проживаючи в іншій країні, погодився на укладання будь-якого договору, на який погоджується ОСОБА_1 , про наслідки як договору дарування, так і договору довічного утримання обізнаний не був. ОСОБА_2 був упевнений, що цей договір укладається в інтересах хворої родички похилого віку ОСОБА_1 , яка після цього буде мати гарантований догляд і утримання.
01 квітня 2020 року ОСОБА_3 відчужила на користь ОСОБА_4 2/3 частини спірної квартири на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Другої кам`янської державної нотаріальної контори Бурдік С. С.
ОСОБА_1 фактично користується всією квартирою, утримує її в належному санітарно-гігієнічному стані, регулярно оплачує комунальні послуги. Вона не мала наміру укладати договір дарування квартири у віці 83 роки, оскільки це її єдине житло, а мала намір укласти договір довічного утримання, за умовами якого, ОСОБА_3 здійснювала б догляд за нею та безкоштовно утримувала.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська від 30 березня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачі при укладенні оспорюваного договору дарування знали і розуміли, що укладають саме договір дарування, на момент його укладення не помилялися щодо правової природи цього правочину; укладаючи договір, усвідомлювали його істотні умови і правові наслідки укладення. Інші позовні вимоги суд першої інстанції вважав похідними від первісної про визнання договору дарування недійсним, тому також відмовив у їх задоволенні.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 31 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 березня 2023 року скасував та ухвалив нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив. Визнав недійсним договір дарування 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 17 січня 2020 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Другої кам`янської державної нотаріальної контори Бурдік С. С. Витребував від ОСОБА_4 2/3 частини спірної квартири із її незаконного володіння на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . В іншій частині позовних вимог відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції не дав оцінки обставині, що ОСОБА_1 під час укладення договору дарування частини квартири, яка є її єдиним житлом, погоджувалася на безоплатну передачу цього житла у власність ОСОБА_3 лише за умови довічного утримання, тобто інша сторона договору мала здійснювати постійний догляд та її утримання. ОСОБА_1 є особою похилого віку, має значні вади зору, тому на час укладення договору дарування вона потребувала стороннього догляду та матеріальної допомоги. ОСОБА_2 на прохання ОСОБА_1 та після обіцянки ОСОБА_3 про здійснення догляду за ОСОБА_1 , який він не може надавати через проживання в іншій країні, погодився на укладання будь-якого договору, на який погоджується ОСОБА_1 .
Позовні вимоги про витребування майна від ОСОБА_4 , яка є власником спірної частини квартири на підставі договору дарування від 01 квітня 2020 року, є похідними від визнання недійсним договору дарування, а вимога про скасування державної реєстрації права власності є неефективним способом захисту прав та інтересів позивачів.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У вересні 2023 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 337/5653/19, від 28 березня 2018 року у справі № 645/10160/15, від 03 травня 2018 року у справах № 465/826/13 та № 334/7904/15, від 18 листопада 2020 року у справі № 202/2578/19.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що на день укладення договору дарування волевиявлення позивачів було вільним і ніякої помилки вони не припускалися. Обставина того, що ОСОБА_1 мала вади зору та не могла прочитати документ, який підписала 17 січня 2020 року, спростовуються умовами договору, в якому зазначено, що договір дарування був прочитаний нотаріусом вголос та після цього підписаний сторонами.
Апеляційний суд не взяв до уваги, що договір дарування 2/3 часток квартири укладений від двох власників, які розуміли значення своїх дій, були дієздатними особами та усвідомлювали правову природу договору. Доказів на підтвердження того, що позивачі мали намір укласти договір довічного утримання, матеріали справи не містять, і такі обставини не були встановлені апеляційним судом. Посилання суду на те, що спірна квартира є єдиним житлом ОСОБА_1 , не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки позивачка зареєстрована у квартирі та не позбавлена права в подальшому проживати в ній. ОСОБА_2 не мав будь-яких вад здоров`я та не довів факту того, що на момент укладення договору дарування існували обставини, які свідчили б про укладення ним правочину під впливом помилки.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований законністю й обґрунтованістю рішення апеляційного суду. Оспорюваний правочин вчинений під впливом помилки, оскільки позивачі під час укладення помилялися щодо обставин, які мають істотне значення, а саме вважали цей договір договором довічного утримання.
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 мотивовані тим, що касаційна скарга є необґрунтованою; її вимоги є протиправними; пояснення відповідача є такими, що роблять спробу ввести суд в оману та привласнити квартиру, в якій вона проживає, іншого житла вона не має. ОСОБА_3 залишила її без будь-якого догляду приблизно через місяць після підписання цього договору, тому що мала намір отримати всю квартиру, однак позивач їй не дозволила, в наслідок чого їх стосунки значно погіршились.
У липні 2024 року до Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_4 на відзив на касаційну скаргу мотивовані тим, що позивачі не надали жодних належних і допустимих доказів, що ОСОБА_1 мала такі вади зору або інші захворювання, що могли істотно вплинути на її волевиявлення та сприйняття нею фактичних обставин при укладанні договору, а присутній при укладанні договору дарування ОСОБА_2 взагалі не надав жодних доказів того, що він не мав змоги прочитати та зрозуміти суть укладеного договору.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
09 листопада 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і є сином ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , на праві приватної спільної часткової власності належало по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
19 квітня 2019 року державний нотаріус Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Астахова О.С. видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на 1/3 частки спірної квартири.
17 січня 2020 року державний нотаріус Другої кам`янської державної нотаріальної контори Бурдік С. С. посвідчила договір дарування 2/3 частин цієї квартири, які ОСОБА_1 і ОСОБА_2 передали безоплатно у власність ОСОБА_3
01 квітня 2020 року державний нотаріус Другої кам`янської державної нотаріальної контори Бурдік С. С. посвідчила договір дарування 2/3 частин спірної квартири, які ОСОБА_3 безоплатно передала у власність ОСОБА_4
17 січня 2020 року ОСОБА_1 склала заповіт, яким належну їй на праві власності 1/3 частини спірної квартири заповіла ОСОБА_3 . Заповіт посвідчений державним нотаріусом Другої кам`янської державної нотаріальної контори Бурдік С. С. та зареєстрований в реєстрі № 1-70 серії НОЕ № 080567.
З медичної картки ОСОБА_1 відомо, що 14 січня 2020 року, за три дні до укладання спірного договору, зір у ОСОБА_1 становить 0,2 та 00,5.
ОСОБА_1 з 01 серпня 1991 року є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково. Перебуває на диспансерному обліку в сімейного лікаря, лікаря-офтальмолога, лікаря-ендокринолога.
ОСОБА_1 обслуговується соціальним працівником відділення соціальної допомоги вдома Дніпровського відділу надання соціальних послуг Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Кам`янської міської ради з 13 липня 2020 року дотепер та отримує соціальну послугу догляду вдома на безоплатній основі.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Кваліфікація договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки можлива за умови неправильного сприйняття дарувальником обставин вчинення ним цього правочину, які вплинули на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Для цього суд бере до уваги не тільки те, що сторони прочитали текст оспорюваного договору дарування й отримали роз`яснення його суті від нотаріуса, а й вік позивача, його стан здоров`я, потребу у догляді та сторонній допомозі, відсутність фактичного передання майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваним, продовження користування ним цим майном після укладення договору дарування тощо (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18, від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі № 759/17155/20).
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Встановивши, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, з огляду на що потребує сторонньої допомоги, спірна квартира є єдиним її житлом, у якому вона проживає й після укладення договору; у момент укладення оспорюваного правочину дарувальники неправильно сприймали фактичні обставини правочину, що вплинуло на їх волевиявлення та укладення договору дарування замість договору довічного утримання, враховуючи наявність беззаперечної встановленої судом першої інстанції мети на укладання договору задля забезпечення допомогоюОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про укладення позивачами оспорюваного правочину під впливом помилки, що є підставою для визнання його недійсним.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У разі позбавлення власника володіння нерухомим майном таке введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому Реєстрі за відповідачем.
Суди встановили, що ОСОБА_3 , отримавши 17 січня 2020 року в дар від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 2/3 частин спірної квартири, 01 квітня 2020 року на підставі договору дарування подарувала це майно ОСОБА_4 .
Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується і з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння.
Вирішуючи спір, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки апеляційного суду з урахуванням установлених обставин справи не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до незгоди з ними щодо наявності помилки у позивачів при укладенні оспорюваного правочину, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, який є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року зупинено ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2023 року, у зв`язку із залишенням цього рішення без змін його виконання необхідно поновити.
Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов