Постанова
Іменем України
06 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 209/3695/16-ц
провадження № 61-3178св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинське Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року у складі судді Замкової Я. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток.
Позов обгрунтований тим, що з 28 червня 1993 року до 25 серпня 2015 року він працював у ПАТ КБ «Приватбанк».
25 серпня 2015 року він звільнений за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
При звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, не виплатив йому компенсацію за 74 дні невикористаної щорічної відпустки за період з 28 червня 2006 року до 28 червня 2012 року, що становить 6 436,05 грн.
З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за 74 невикористаних днів щорічних відпусток за період з 28 червня 2006 року до 28 червня 2012 року в розмірі 6 436,05 грн та судовий збір.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинське Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 43 дні невикористаних щорічних відпусток за період з 29 червня 2006 року до 28 червня 2010 року в розмірі 3 738,40 коп.
Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належними та достатніми доказами підтверджено, що відповідач не виплатив позивачу при звільненні компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 29 червня 2006 року до 28 червня 2010 року в кількості 43 дня, а саме: 01 день за період з 29 червня 2006 року до 28 червня 2007 року, 24 дня за період з 29 червня 2007 року до 28 червня 2008 року, 01 день за період з 29 червня 2008 року до 28 червня 2009 року, 17 днів за період з 29 червня 2009 року до 28 червня 2010 року.
При здійсненні розрахунку компенсації за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 3 738,40 грн суд першої інстанції керувався статтею 73 КЗпП України, пунктами 2, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі -Порядок), листами Міністерства праці та соціальної політики України за період з 2006 року до 2010 року та виходив з того, що між сторонами відсутній спір про порядок розрахунку компенсації за невикористані дні щорічних відпусток.
Відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у період з 29 червня 2010 року до 28 червня 2012 року, суд першої інстанції дійшов висновку про їх недоведеність та необґрунтованість.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції повно встановив всі фактичні обставини справи, надав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, ухвалив у справі законне й обґрунтоване рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Рух справи в суді касаційної інстанції
21 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
У січні 2018 року року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, що є істотним порушенням норм процесуального права, на що суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку уваги не звернув.
Висновок суду першої інстанції, що протягом спірного періоду позивачу надана щорічна відпустка у 2012 році - 14 днів, у 2008 році - 23 дня, у 2009 році - 7 днів спростовується матеріалами справи, зокрема наказами про надання відпустки та відомостями про виплату заробітної плати.
Суд першої інстанції не обґрунтував, на якій підставі при вирішенні питання про стягнення компенсації за невикористані відпустки у 2006-2010 роках надані відповідачем докази враховані вибірково та при обчисленні суми компенсації не враховано низку наказів про надання відпусток у 2006-2008 роках, що є грубим порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції, порушуючи норми процесуального права, не вивчив належним чином доводи апеляційної скарги, при перегляді справи в апеляційному порядку не дослідив докази, які не дослідив суд першої інстанції.
Ухвала суду апеляційної інстанції не містить правового обґрунтування та належного мотивування, т чрму суд апеляційної інстанції відхилив апеляційну скаргу.
Згідно з матеріалами справи кількість днів оплаченої відпустки (використаної або невикористаної) дорівнює кількості днів, на які набув позивач протягом роботи у банку. Висновок суду про стягнення компенсації всупереч доказам у справі є фактично подвійним стягненням компенсації за невикористану відпустку понад оплачену щорічну відпустку за спірний період.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2017 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 29 червня 1993 року до 25 серпня 2015 року перебував з ПАТ КБ «Приватбанк» у трудових відносинах та працював водієм.
25 серпня 2015 року звільнений за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача, наказом про звільнення, копією контракту від 28 червня 1993 року №309 та визнано сторонами у справі.
Згідно з наданими ПАТ КБ «ПриватБанк» наказами про відпустку ОСОБА_1 , йому надавались відпустки, а саме: з 02 липня 2012 року до 15 липня 2012 року на 14 календарних днів; з 19 липня 2008 року до 20 липня 2008 року на 02 календарних дня; з 02 серпня 2008 року до 03 серпня 2008 року на 02 календарних дня; з 09 серпня 2008 року до 10 серпня 2008 року на 02 календарних дня; з 23 серпня 2008 року до 24 серпня 2008 року на 01 календарний день; з 30 серпня 2008 року до 31 серпня 2008 року на 02 календарних дня; з 06 вересеня 2008 року до 07 вересня 2008 року на 02 календарних дня; з 13 вересня 2008 року до 14 вересня 2008 року на 02 календарних дня; з 27 вересня 2008 року до 28 вересня 2008 року на 02 календарних дня; з 04 жовнтя 2008 року до 05 жовтня 2008 року на 02 календарних дня; з 11 жовтня 2008 року до 12 жовтня 2008 року на 02 календарних дня; з 25 жовнтя 2008 року до 26 жовнтя 2008 року на 02 календарних дня; з 01 листопада 2008 року до 02 жовтня 2008 року на 02 календарних дня; з 10 серпня 2009 року до 16 серпня 2009 року на 07 календарних днів, і всього: у 2012 році - 14 днів, у 2008 році - 23 дня, у 2009 році - 7 днів.
Суди встановили, що згідно з наданими відповідачем розрахунковими листами за 2011-2012 роки та виписками за рахунком позивачу сплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, виходячи з окладу 2 576,40 грн у такій кількості:
у 2011 році в сукупності за 33 дні (17 днів +16 днів) у розмірі 3 509,02 грн (1 850,62+1 658,40);
у 2012 році у сукупності за 28 днів (19 днів + 1 день+ 2 дні + 2 дні + 2 дні + 2 дні) в розмірі 2 673,55 (1 773, 08 +98,15+197,56+199,92+201,16+203,66).
Суди встановили, що позивачу при звільненні відповідач не виплатив компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 29 червня 2006 року до 28 червня 2010 року в кількості 43 дні, яка складається з такого: 01 день за період з 29 червня 2006 року до 28 червня 2007 року; 24 дня за період з 29 червня 2007 року до 28 червня 2008 року; 01 день за період з 29 червня 2008 року до 28 червня 2009 року; 17 днів за період з 29 червня 2009 року до 28 червня 2010 року.
Обставини виплати позивачу 21 лютого 2017 року компенсації за 55 днів та 19 квітня 2017 року компенсації за 32 дня невикористаних щорічних відпусток сторони визнали в повному обсязі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок в день звільнення.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (стаття 116 КЗпП України).
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Пунктом 7 Порядку визначений порядок нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях і провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
За підрахунками суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 29 червня 2006 року до 28 червня 2010 року становить 3 738,40 грн:
29 червня 2006 року до 28 червня 2007 року: 01 день х (2 576,00 грн х 12 місяців) / (365 днів-10 днів) = 1 день х 30 912,00 грн/355 днів = 87,08 грн;
29 червня 2007 року до 28 червня 2008 року: 24 дні х (2 576,00 грн х 12 місяців) / (366 днів-10 днів) = 24 дні х 30 912,00 грн/356 днів = 2 083,95 грн;
29 червня 2008 року до 28 червня 2009 року: 1 день х (2 576,00 грн х 12 місяців) / (365 днів- 10 днів) = 1 день х 30 912,00 грн/355 днів = 87,08 грн;
29 червня 2009 року до 28 червня 2010 року: 17 днів х (2 576,00 грн х 12 місяців) / (365 днів-10 днів) = 17 днів х 22 776,00 грн/355 днів = 1 480,29 грн.
Доводи касаційної скарги, що суди безпідставно не врахували більшу частину письмових доказів - наказів, які підтверджують виплату грошової компенсації за невикористані позивачем дні відпусток у період з 29 червня 2006 року до 28 червня 2010 року є необгрунтованими, з огляду на встановлені судами оьставини та оцінку доказів у справі.
Суд першої інстанції встановив, що згідно з наданими відповідачем розрахунковими листами за 2011-2012 роки (а. с. 5, 6-13, т. 2) та випискам з рахунку (а. с. 33-38, т. 2) позивачу сплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, виходячи з окладу 2 576,40 грн, а саме:
у 2011 році в сукупності за 33 днів (17 днів+16 днів) у сумі 3 509,02 грн (1850,62+1658,40);
у 2012 році в сукупності за 28 днів ( 19 днів+ 1 день+ 2 дні+ 2 дні+2 дні+2 дні) в сумі 2 673,55 грн (1773, 08 +98,15+197,56+199,92+201,16+203,66 ).
Призначення виплати вказаної компенсації за інший період, ніж 2011-2012 роки, відповідач не довів, розрахункові листи ПАТ КБ "Приватбанк" за 2011-2012 роки суд оцінив як докази виплати відповідачем компенсації за невикористані дні щорічної відпустки позивачу саме за 2011-2012 роки.
Іншим доказам у справі, які надав відповідач: наказам ПАТ КБ "Приватбанк" (а. с. 65-70, 73-109, 111, 124-175, т. 1), розрахунковим листам ПАТ КБ "Приватбанк" (а. с. 176, т. 1, а. с. 14-22 т. 2), наказам (а. с. 23, 24 , т. 2), суд першої інстанції надав оцінку і встановив, що ці докази підтверджують обставини за межами періоду з 29 червня 2006 року до 28 червня 2012 року, тому не стсосуються заявлених позовних вимог в уточненій редакції позову.
Інші надані докази, а саме: розрахункові таблиці (а. с. 177-201, т. 1) та довідки з табуляграмами (а. с. 202-212, т. 1 ) не містять відповідних реквізітів офіційного документа, тому суд їх відхилив як неналежні та недопустимі докази у справі.
Суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів суду першої інстанції.
Є необгрунтованими доводи касаційної скарги, що суд без належного обгрунтування не взяв до уваги переважну частину письмових доказів у справі, оскільки суд виклав мотиви, чому не бере до уваги ці докази. Заперечуючи позовні вимоги, відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року ПАТ КБ «Приватбанк» зобов`язаний надати безспірні, достатні докази у справі, належним чином завірені.
Верховний Суд зазначає, що суди обґрунтовано не взяли до уваги як належні та допустимі докази у справі надані відповідачем розрахункові таблиці та довідки з табуляграмами, оскільки останні не містять відповідних реквізітів офіційного документа.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, які спрямовані на незгоду із судовими рішеннями, Верховний Суд зазначає, що суди належним чином встановили обставини справи та надали оцінку доводам сторін та доказам у справі, правильно здійснили тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосували їх до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 400 ЦПК України встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко