Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 209/4255/18
провадження № 61-12480св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,
представник фізичної особа-підприємця ОСОБА_2 - адвокат Федоренко Роман Вікторович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Федоренко Роман Вікторович, на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області
від 02 вересня 2019 року у складі судді Багбая Є. Д. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час відпусток та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що вона з 30 вересня 2005 року працювала
у відповідача продавцем продовольчих товарів за договором, який був зареєстрований у Дніпродзержинському міському центрі зайнятості.
Зазначала, що із травня 2018 року до грудня 2018 року відповідач їй не виплачував заробітну плату. Також з 2006 року до 2017 року відповідач їй не нараховував та не виплачував середній заробіток за час відпусток. Зазначені виплати вона не отримала і до цього часу. Вказувала, що розмір заробітної плати розраховувала виходячи з мінімальної заробітної плати
у 2018 році - 3 725 грн помножених на 7 місяців, що становить
26 075 грн. Розмір середнього заробітку за час відпустки вона розрахувала виходячи з одного середнього заробітку за кожний рік з 2006 року
до 2017 рік, що становить 10 712,82 грн. Вважає, що неправомірними діями відповідача вона зазнала моральної шкоди, яку оцінює у 5 000 грн.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ФОП
ОСОБА_2 на її користь невиплачену заробітну плату за період
з 05 травня 2018 року до 01 грудня 2018 року у розмірі 26 075,00 грн; середній заробіток за весь час відпусток за період з 2006 року по 2017 рік
у розмірі 10 712,82 грн та моральну шкоду в сумі 5 000 грн.
У лютому 2019 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про зміну підстав розірвання трудового договору.
Позовна заява мотивована тим, що не зважаючи на те, що працівник
ОСОБА_1 з 13 жовтня 2018 року до 06 грудня 2018 року (майже два місяці) без поважних причин була відсутня на роботі, він підписав угоду про розірвання трудового договору та звільнив робітника за частиною першою статті 36 КЗпП України, оскільки розраховував на відсутність будь-яких претензій з її боку. Виплатив їй усі компенсації, нарахування та задовольнив всі інші претензії майнового характеру, про що свідчить розписка
ОСОБА_1 .
Вказував, що внаслідок подальшої протиправної поведінки ОСОБА_1 стосовно нього він вимушений вживати додаткових заходів безпеки,
а також відволікатись від ведення бізнесу, систематично відвідувати органи держпраці, надавати принизливі пояснення, що, на його думку, порушило нормальні життєві і ділові зв`язки через неможливість продовження активного громадського і ділового життя, порушення стосунків
з оточуючими людьми та діловими партнерами.
Вважав, що сума в 10 000 грн цілком може компенсувати його моральні страждання в повній мірі з урахуванням їх глибини та тривалості. На підставі викладеного вважав, що угода про припинення трудового договору може бути розірвана, підстава звільнення ОСОБА_1 - змінена
з частини першої статті 36 КЗпП України на частину третю статті 40 КЗпП України, а також працівник має відшкодувати роботодавцю моральну шкоду.
Ураховуючи зазначене, ФОП ОСОБА_2 просив суд:
- застосувати до позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення
з ФОП ОСОБА_2 на її користь середнього заробітку за час відпусток позовну давність;
- позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення ФОП ОСОБА_2 на її користь заробітної плати, середнього заробітку за час відпусток та моральної шкоди залишити без задоволення;
- розірвати угоду про припинення трудового договору між працівником
і ФОП ОСОБА_2 від 30 вересня 2005 року № 8676 на підставі частини першої статті 365 КЗпП України та визнати підставою звільнення
ОСОБА_1 за частину третю статті 40 КЗпП України (прогул);
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 моральну шкоду
у розмірі 10 000 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської областівід 25 лютого 2019 року прийнято зустрічний позов ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну підстав розірвання трудового договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 05 травня 2018 року до 01 грудня 2018 року
у розмірі 26 075 грн, середній заробіток за весь час відпусток за період
з 2006 року по 2017 рік у розмірі 10 712,82 грн та моральну шкоду
в розмірі 2 000 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну підстав розірвання трудового договору відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки у ФОП
ОСОБА_2 наявна заборгованість із заробітної плати перед ОСОБА_1 , тому необхідно стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість із невиплаченої заробітної плати за період з 05 травня
2018 року до 01 грудня 2018 року та моральну шкоду.
ФОП ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження зустрічних позовних вимог до ОСОБА_1 про зміну підстав розірвання трудового договору.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 вересня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки у ФОП
ОСОБА_2 наявна заборгованість із заробітної плати перед позивачем, тому правильним є висновок суду першої інстанції, що необхідно стягнути
з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість із невиплаченої заробітної плати за період з 05 травня 2018 року до 01 грудня 2018 року
та моральну шкоду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 , апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що відсутні правові підстави та достатні й допустимі докази на обґрунтування зустрічних позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду,
ФОП ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Федоренко Р. В., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не врахували того, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту ненадання роботодавцем відпусток за період з 2006 року по 2017 рік.
Вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що 12 квітня
2019 року відповідача ФОП ОСОБА_2 було припинено. Тому згідно
з частиною першою статті 24 ЦК України і частиною першою статті 128 ГК України, фізична особа і фізична особа-підприємець два різних суб`єкта правовідносин.
Зазначає, що відповідно до частини другої статті 128 ГК України та частини першої статті 52 ЦК України, за зобов`язаннями, пов`язаними
з підприємницькою діяльністю, відповідає фізична особа-підприємець, усім своїм майном, яке використовується у підприємницькій діяльності, а не особистими коштами, належними йому як людині.Таким чином, суди попередніх інстанцій звернули стягнення з неналежного відповідача.
Посилається на те, що судове рішення підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо виплати заробітної плати під час перебування працівника на лікарняному.
Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібраних доказів у справі.
Відзив на касаційну скаргу до суду не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працювала у ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця продовольчих товарів з 30 вересня 2005 року до 06 грудня 2018 року за договором, який був зареєстрований у Дніпродзержинському міському центрі зайнятості за реєстраційним № 8676 від 30 вересня 2005 року
(а.с. 7-8, 9, 10-13, 19, 22-23, т. 1).
02 листопада 2018 року ОСОБА_2 письмовим повідомленням № 1 запропонував ОСОБА_1 з`явитися до міського центру зайнятості
09 листопада 2018 року на 10:00 год або в інший зручний для неї час для розірвання трудового договору (а.с. 84, 86, 87, т. 1).
17 листопада 2018 року ОСОБА_2 письмовим повідомленням № 1 повторно запропонував ОСОБА_1 з`явитися до міського центру зайнятості 30 листопада 2018 року на 10:00 год або інший зручний для неї час для розірвання трудового договору.
Згідно із відомостями Пенсійного фонду України, за Реєстром індивідуальних відомостей про застрахованих осіб, з 01 січня 2018 року до 01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 отримувала заробітну плату
в сумі 3 725,00 грн (а.с. 17-18, т. 1).
Факти знаходження ОСОБА_1 на лікарняному з 24 вересня 2018 року до 04 жовтня 2018 року та з 08 жовтня 2018 року до 12 жовтня 2018 року учасниками судового розгляду не оспорювались, а тому визнані судом як достовірні (а.с. 81-82, т. 1).
Розписка ОСОБА_1 про розірвання трудового договору та отримання від ОСОБА_2 5 000 грн у рахунок виплати лікарняних листків з 24 вересня 2018 року до 04 жовтня 2018 року та з 08 жовтня 2018 року до 12 жовтня 2018 року, а також компенсації за 24 дні щорічної відпустки за 2018 рік, ОСОБА_1 у судовому засіданні не оспорювались, а тому визнана судом як достовірна.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ФОП ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Федоренко Р. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КзпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації
і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений
у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівника виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам провадиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з положеннями частини другої статті 12, частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України учасника справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Згідно з положеннями статей 115 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком.
Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору, і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Судом встановлено, що тривалість щорічної оплачуваної відпустки
ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_2 за трудовим договором від 30 вересня 2005 року, було визначено, згідно з чинним трудовим законодавством України - 24 календарні дні (а.с. 19, 43, т. 1).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що позивач має право на отримання компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, оскільки знаходився з відповідачем
у трудових відносинах та виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а відповідач своїх зобов`язань з виплати заробітної плати належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього утворилася перед позивачем заборгованість із невиплаченої заробітної плати за період
з 05 травня 2018 року до 01 грудня 2018 року у розмірі 26 075 грн,
дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вказаної заборгованості.
Оскільки ОСОБА_1 зазнала моральні страждання, що виявилися
в переживаннях через порушення нормального способу життя та відсутністю значної суми грошей, на які позивач розраховувала, що призвело до необхідності застосовувати додаткові зусилля для організації нормального життя, то правильним є висновок судів попередніх інстанцій про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого
1995 року № 100, встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку
з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року
№ 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» визначений порядок нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях
і провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що розмір компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки з 2006 року по 2017 рік у розмірі 10 712,82 грн є правильним та проведений з дотриманням вимог чинного законодавства, дійшов правильного висновку про те, що вказана сума підлягає стягненню
з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що ФОП ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх зустрічних позовних вимог.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішеннь не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Федоренко Роман Вікторович, залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк