ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 209/510/21
провадження № 61-13408св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 квітня 2023 року у складі судді Шендрика К. Л. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог подання
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 про визнання майна спільним сумісним майном і спонукання до здійснення певних дій.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 13 жовтня 1989 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 грудня 2002 року.
У період перебування сторін у шлюбі, а саме 14 вересня 2001 року за спільні кошти подружжя на ім`я ОСОБА_2 було придбано незавершений будівництвом житловий будинок (готовність становила 91%) на
АДРЕСА_1 . Зазначає, що відповідно до технічного висновку державного підприємства «Проектний інститут «Дніпродзержинськцивільпроект» від 20 вересня 2017 року ступінь готовності до експлуатації вказаного житлового будинку становить 100 %, однак відповідач ухиляється від введення будинку в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на майно, чим порушуються його права на поділ майна подружжя.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати спільним майном подружжя житловий будинок
АДРЕСА_1 , придбаний на ім`я відповідачки за договором купівлі-продажу від 14 вересня 2001 року, зобов`язати ОСОБА_2 здійснити необхідні дії із введення житлового будинку в експлуатацію і здійснити державну реєстрацію права власності на нього.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року,
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що поділу підлягає тільки те майно яке має статус завершеного будівництва, введено в експлуатацію та зареєстроване у відповідності до вимог чинного законодавства, проте як встановлено матеріалами справи, спірне майно не здано в експлуатацію, а тому позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав. Суди зазначили, що у разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію, однак таких вимог позивач не заявляв.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року справа № 759/20387/18, від 28 жовтня 2019 року справа № 308/2695/16-ц, від 18 червня 2021 року справа № 359/3859/17.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірний будинок завершений будівництвом на 100%, фактично експлуатувався за своїм функціональним призначенням сім`єю відповідача, а тому заявник не погоджується із висновками судів, які вважають, що у даному випадку йдеться про сукупність матеріалів, які були використані в процесі будівництва спірного майна. Суди не звернули уваги на те, що предметом позову було визнання майна спільним сумісним майном, а не поділ майна подружжя та визнання права спільної сумісної власності на майна.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
Зазначена ухвала разом із копією касаційною скаргою була отримана представником відповідача ОСОБА_3 08 листопада 2023 року, однак правом на подання відзиву на касаційну скаргу, ні відповідача, ні його представник не скористалися.
Встановлені судами фактичні обставини справи
З 13 жовтня 1989 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 грудня 2002 року.
14 вересня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого якого продавець продав, а покупець купив незавершений будівництвом житловий будинок, загальною площею 132, 1 кв. м, житловою площею 60,7 кв. м, який знаходиться на
АДРЕСА_1 . Готовність незавершеного будівництвом будинку складає 91%.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 04 листопада 2013 року договір купівлі-продажу незавершеного будівництва житлового будинку від 14 вересня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був визнаний дійсним з подальшою реєстрацією права власності на будинок за ОСОБА_2 .
Згідно з технічним висновком державного підприємства «Проектний інститут «Дніпродзержинськцивільпроект» від 20 вересня 2017 року ступінь готовності до експлуатації зазначеного житлового будинку становить 100 %.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України (далі - СК України) цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
Положеннями Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), що діяв до 01 січня 2004 року та був чинний на час виникнення спірних правовідносин, визначалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю (частина 1 статті 22). В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнавались рівними (частина 1 статті 28).
Статтею 16 Закону України «Про власність», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.
Конструкція вказаних норм права свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано матеріалами справи, житловий будинок АДРЕСА_1 був придбаний у 2001 році як незавершений будівництвом та станом на час звернення позивача до суду із цим позовом не прийнятий в експлуатацію.
Об`єкт незавершеного будівництва - це об`єкт, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження, але не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.
Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (справа
№ 14-56цс22).
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.
Встановивши, що спірне майно є незакінчений будівництвом будинок, який не зданий в експлуатацію та який не зареєстрований у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим неможливо визнати його спільною сумісною власністю подружжя, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у позивача в даному випадку виникло право на частину будівельних матеріалів і виконаних робіт, вкладених у будівництво житлового будинку та господарських споруд на час припинення шлюбу, однак таких вимог позивач не заявив, а тому суди дотримуючись принципу диспозитивності цивільного процесу дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що доказом завершення будівництва будинку є технічний паспорт, де зазначено про 100% його готовності, колегія суддів відхиляє, оскільки такий паспорт не є доказом здачі будинку в експлуатацію та його реєстрації у встановленому законом порядку. Технічний паспорт є лише одним з тих документів, що постійно застосовується при реєстрації, зміні прав власності на об`єкт нерухомості (будівлю, споруду, житловий будинок). Також він являється документом, що містить у собі основні характеристики, відомості, що характеризують об`єкт нерухомості та його складові.
Що стосується вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити необхідні дії із введення житлового будинку в експлуатацію і здійснити державну реєстрацію права власності на нього, то Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про їх відмову, оскільки відповідно до частини другої статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
Разом з тим, позивач не позбавлений можливості захистити своє право шляхом пред`явлення вимоги про визнання права на частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів незавершеного будівництвом будинку або з урахуванням конкретних обставин ставити питання про залишення майна одній із сторін з одночасним присудженням компенсації.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 759/20387/18, від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16, від 18 червня 2021 року у справі № 359/3859/17, є помилковими.
Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
У справі № 759/20387/18 предметом позову є визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, отже у зазначеній справі, порівняно зі справою, яка переглядається, є різні предмети та підстави позову та, відповідно, встановлено інші фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними.
У справах № № 308/2695/16, 359/3859/17 Верховний Суд у справі про поділ майна подружжя погодився із судовими рішеннями апеляційної інстанції про можливість визнання об`єктів незавершеного будівництва спільною сумісною власністю подружжя та їх поділу (постанови від 28 жовтня 2019 року та
від 18 серпня 2021 року). У цих судових рішеннях були враховані висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, від яких відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча би в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (постанови від 27 березня
2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року у справі
№ 462/5368/16-ц (пункт 42; № у ЄДРСР 106558740), від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 43; № у ЄДРСР 108930839), від 14 червня
2023 року у справі № 448/362/22 (пункт 66; № у ЄДРСР 111647957)).
З огляду на зазначене безпідставним є посилання у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, сформульованих у постановах від 28 жовтня 2019 року у справі №308/2695/16 та від 18 серпня 2021 року у справі № 359/3859/17.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 09 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара