ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2024 року
м. Київ
справа № 209/79/22
провадження № 61-17436св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Кам`янської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська в складі судді Шендрик К. Л. від 18 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р. від 14 листопада 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , в якому, уточнивши позовні вимоги, просив суд виселити відповідачів з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути судові витрати.
Позов мотивовано тим, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 01 квітня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є акціонерне товариство «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 , укладено іпотечний договір №105-24- 62-8, відповідно до якого остання передала банку в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У порушення умов договору іпотеки, ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконала, в результаті чого банк прийняв рішення звернути стягнення на заставне майно, в рахунок погашення боргу. Відповідно до виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Кам`янське від 03 липня 2019 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк».
Внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків є АТ «Альфа-Банк», яке згідно 18 серпня 2022 року змінило назву на АТ «Сенс Банк». Згідно довідки про місце проживання та склад сім`ї у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Подальша реєстрація малолітнього відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в квартирі, що є предметом іпотеки, унеможливлює її реалізацію.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з відсутністю доказів отримання відповідачами письмової вимоги про звільнення ними спірної квартири.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ «Сенс банк» залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 травня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції щодо неотримання позивачами досудової вимоги є обґрунтованим.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
Представник АТ «Сенс Банк» - адвокат Тернова І. В. 06 грудня 2023 року звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 755/5691/16-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 від 22 березня 2023 року в справі № 361/4481/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 209/79/22 та витребувано цивільну справу з Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 01 квітня 2008 року між відповідачем ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» був укладений договір кредиту № 105/6-92-8, згідно якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 222 000,00 грн зі сплатою 15% річних на строк до 31 березня 2018 року.
На виконання забезпечення зобов`язань за кредитним договором, 01 квітня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» і відповідачем ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 105/24-62-8, відповідно до якого відповідачка передала у іпотеку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 2002 року, що підтверджується копією іпотечного договору.
Відповідно до виданого 07 серпня 2019 року виконавчого листа, Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області було винесено рішення, за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 105/6-92-8 від 01 квітня 2008 року, яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом - 214 600,00 грн, за відсотками - 418 535,24 грн, інфляційні витрати за кредитом - 32 619,2 грн, інфляційні витрати за відсотками - 58 889,96 грн, на користь ПАТ "Укрсоцбанк", шляхом проведення прилюдних торгів, згідно Закону України "Про виконавче провадження", за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеного на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності.
Згідно довідки про місце проживання та склад сім`ї у спірній квартирі зареєстровані відповідачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк», правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків є АТ «Альфа-Банк», що підтверджується протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15 жовтня 2019 року.
АТ «Альфа-Банк» на адресу відповідачів направляло вимогу про виселення та зняття з реєстраційного обліку, що підтверджується вимогою, реєстром № 326 рекомендованих поштових відправлень від 05 листопада 2021 року та списком № 14525 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих.
Відповідно до Протоколу № 2/2022 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 18 серпня 2022 року, було змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях послались на те, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачами письмової вимоги про звільнення ними спірної квартири, що є підставою для відмови в позові про їх виселення.
Установлено, що 07 серпня 2019 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області було винесено рішення, за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 105/6-92-8 від 01 квітня 2008 року.
Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (стаття 40 Закону України «Про іпотеку»).
Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем статті 40 Закону України «Про іпотеку».
Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2021 року у справі № 520/7676/18 (провадження № 61-18842св20)
Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає уваги на те, що помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про недотримання банком статті 40 Закону України «Про іпотеку», оскільки наявне судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.
Отже, частиною другою статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно, - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.
При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредитку і забезпеченого іпотекою цього житла, в судовому порядку відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).
Суди встановили, що спірна квартира придбана не за рахунок кредитних коштів, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у спірній квартирі, іншого житла не має.
Банк, ініціювавши питання про виселення ОСОБА_1 із спірної квартири, не вказав у позовній заяві іншого постійного житлового приміщення, яке відповідно до частини другої статті 109 ЖК України має бути надане особі одночасно з її виселенням.
Тому у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_1 належить відмовити з огляду на те, що в іпотеку була передана квартира, яка придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, а тому відсутні підстави для виселення останньої зі спірної квартири без надання їй іншого постійного житла.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що у спірній квартирі були зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
З аналізу частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України слідує, що члени сім`ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 215/6578/21.
У справі, яка переглядається, судами установлено, що у спірній квартирі, яка є предметом іпотеки, ОСОБА_2 зареєстрований 20 квітня 2006 року, тобто ще до укладення договору іпотеки 01 квітня 2008 року, тому доводи позивача про незаконність реєстрації зазначеної особи у квартирі є помилковими.
Що стосується реєстрації в 2013 році (після укладення договору іпотеки) у спірній квартирі дітей іпотекодавця: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 січня 2023 року у справі № 691/995/21.
У даній справі спірна квартира придбана 30 листопада 2002 року не за рахунок кредитних коштів, а діти іпотекодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які були неповнолітні на час їх реєстрації у спірній квартирі, та зареєстровані після укладення іпотечного договору 01 квітня 2008 року за місцем проживання своїх батьків, що узгоджується з вимогами статті 29 ЦК України.
Встановивши, що спірна квартира придбана не за рахунок кредитних коштів, а ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які на час їх реєстрації у спірній квартирі були неповнолітні, зареєстровані за місцем проживання своїх батьків, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що вказані особи не можуть бути виселені за вимогами кредитора у цій справі.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 442/2982/18.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів із спірної квартири, однак помилився з мотивами такої відмови. Тому судові рішення судів попередніх інстанцій належить змінити в частині мотивів такої відмови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України суд змінює рішення, якщо воно переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк», але допустили помилку при мотивуванні судових рішень, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду й викладення їх мотивувальних частини у редакції цієї постанови.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд змінює оскаржувані судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 141 270 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
У решті рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов