Постанова
Іменем України
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 210/1242/18
провадження № 61-1556 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
представник позивача - Хмельов Дмитро Іванович;
відповідач - ОСОБА_1 ;
представник відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 27 травня 2015 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.рrivatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві.
Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, натомість відповідач свої обов`язки належним чином не виконує, у зв`язку із чим станом на 18 жовтня 2017 року утворилась заборгованість по кредитному договору в розмірі 11 667,97 грн, яка складається з: 4 910 грн - заборгованості за тілом кредиту, 2 022,03 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 704,13 грн -заборгованості за пенею, 500 грн - штрафу (фіксована частина), 531,80 грн - штрафу (процентна складова).
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 27 травня 2015 року у розмірі 11 667,97 грн, а також понесені судові витрати.
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та відшкодування моральної шкоди.
Зустрічний позов мотивовано тим, що з метою використання послуг банківської установи ПАТ КБ «ПриватБанк» 27 травня 2015 року на його ім`я було видано банківську картку для виплат. Разом із тим, йому була видана картка «Універсальна» з відкритим на його ім`я рахунком, яку він не активував та жодного разу її не використовував
Вказував, що перед укладанням договору йому не була надана інформація відповідно до пунктів 3.1.-3.3. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі - Правила), затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року, які є обов`язковими, чим порушено вимоги частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, банк не надав йому як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, з урахуванням процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у зв`язку з чим договір є несправедливим по відношенню до споживача.
Також вказував, що 08 грудня 2016 року на його номер телефону надійшов дзвінок з номеру 3700 (номер банку) та представником банку було запропоновано збільшити кредитний ліміт до 5 000 грн, на що згоди він не надав та повідомив про намір закрити дану карту.
Того ж дня, 08 грудня 2016 року, невідома йому особа заволоділа його грошовими коштами в розмірі 1 902 грн шляхом зняття готівки через банкомат без використання кредитної картки у відділенні банку у м. Першотравенську по вул. Гагаріна, 1 а. 10 грудня 2016 року таким же самим чином з його кредитної картки було знято залишок в розмірі 3 002 грн, без використання кредитної карти, в магазині Хлебушек у м. Першотравенську по вул. Гагаріна, 1 В. Як виявилось, усі дзвінки з його телефону були переадресовані на інший номер.
Вказував, що 22 грудня 2016 року він звернувся із заявою про скоєння кримінального правопорушення до Металургійного РВ КВП ГУНП в Дніпропетровській області, за якою до ЄРДР було внесено відомості за № 12016040710003786 про вчинення кримінального правопорушення та відкрито кримінальне провадження за частиною першою статті 190 КК України, а також надіслав до банку звернення щодо незаконного зняття грошових коштів з його картки, однак, з боку служби безпеки банку будь-яких дій з цього приводу вчинено не було.
Ураховуючи викладене, постилаючись на те, що доказів укладення договору про надання банківських послуг банк не надав, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір споживчого кредитування б/н від 27 травня 2015 року з моменту його укладення, стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» моральну шкоду в розмірі 30 000 грн, а також понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 29 травня 2019 року у складі судді Хлистуненко О. В. позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 10 636,16 грн.
В решті позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено відповідно до вимог закону та умов договору. Посилаючись на положення, закріплені у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, суд першої інстанції дійшов висновку, що первісні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 500 грн та його процентної складової у розмірі 531,81 грн задоволенню не підлягають.
Суд вважав, що ОСОБА_1 своїми діями та бездіяльністю сприяв незаконному використанню ПІН-коду та іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції по картці № НОМЕР_2 , відкритої на його ім`я, тому має нести відповідальність з повернення кредитних коштів.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з недоведеності цих вимог, а також недоведеності і похідних позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 29 травня 2019 року скасовано в частині часткового задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем за первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» не доведено вчинення ОСОБА_1 дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, при цьому відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомив банк та правоохоронні органи про цей факт, тому, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлювалася особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості.
Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та відшкодування моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю цих вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 210/1242/18 із Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 2.1.1.2.20. Умов та Правил надання банківських послуг клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з карткового рахунку третіми особами. Вказувало, що ОСОБА_1 не було виконано пункт 1.1.2.1.21. Умов та правил надання банківських послуг щодо негайного повідомлення банку шляхом дзвінка до колцентру (протягом 15 хвилин) інформації про несанкціоноване списання кредитних коштів з його картки третіми особами, а тому вважав, що відповідальність за ризик збитків від здійснення операцій несе користувач, а не банк. Посилання на те, що гроші з картки відповідача були зняти іншою особою не звільняє позичальника від відповідальності по їх поверненню банку.
Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним та відшкодування моральної шкоди не оскаржується, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом апеляційної інстанції вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 27 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про надання банківських послуг, оформленй анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а. с. 8).
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» за договором від 27 травня 2015 року, станом на 18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 667,97 грн, яка складається з: 4 910 грн - заборгованості за тілом кредиту, 2 022,03 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 704,13 грн -заборгованості за пенею, 500 грн - штрафу (фіксована частина), 531,80 грн - штрафу (процентна складова) (а. с. 6-7).
Згідно виписки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 21 грудня 2016 року по картці/рахунку № НОМЕР_2 , відкритої на ім`я ОСОБА_1 , відбулося зняття готівки в банкоматі без картки: м. Першотравенськ, вул. Гагаріна, 1В , магазин Хлебушек, у розмірі 1 902 грн, та 10 грудня 2016 року зняття готівки в банкоматі без карти: м. Першотравенськ, вул. Гагаріна, 1а , відділення банку, в розмірі 3 002грн (а. с. 70).
28 грудня 2016 року на підставі заяви ОСОБА_1 , що надійшла поштою до Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області, про притягнення до кримінальної відповідальності невстановленої особи, яка в період часу з 10 грудня 2016 року по 21 грудня 2016 року з платіжної картки «ПриватБанк» № НОМЕР_2 шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами у сумі 5 000 грн, слідчим Борисенко А. В. було внесено відомості до ЄРДР № 12016040710003786 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України (а. с. 69).
Відповідно до наданих АТ КБ «ПриватБанк» результатів службового розслідування убачається, що дійсно, із карти, що була видана ОСОБА_1 , 08 грудня 2016 року відбулося зняття готівки в банкоматі без картки: м. Першотравенськ, вул. Гагаріна, 1 В , магазин Хлебушек, у розмірі 1 902 грн, та 10 грудня 2016 року зняття готівки в банкоматі без карти: м. Першотравенськ, вул. Гагаріна, 1а , відділення банку, у розмірі 3 002 грн. За витребуваними фотоматеріалами банком встановлено, що гроші було знято жінкою, обличчя не видно.
Постановою слідчого Першотравенського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області від 07 червня 2018 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016040710003786 від 27 грудня 2016 року, закрито на підставі пункту частини першої статті 284 КПК України у зв`язую з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України (а. с. 90-91).
При цьому слідчим було встановлено, що банк не надавав ОСОБА_1 ніяких грошових коштів і останній ними не користувався, вказані кошти є власністю банку. ОСОБА_1 не здійснював ніяких операцій з кредитними коштами, не є їх користувачем чи власником і не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, оскільки електронний платіжний засіб було використано без його фізичного пред`явлення користувачем та електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, у зв`язку з чим майнової шкоди ОСОБА_1 не завдано.
Також апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 з часу підписання анкети-заяви 27 травня 2015 року і до моменту першого зняття невстановленою особою грошових коштів 08 грудня 2016 року з карткового рахунку, відкритого на його ім`я, кредитною карткою не користувався.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно зі статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його ж рахунка, банк повинен негайно, після виявлення порушення, зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб`єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Згідно пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Відповідно до пунктів 7, 8, 9 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.
Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) та від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказану правову позицію підтримав.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до вимог статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд, встановивши, що позивачем не доведено вчинення ОСОБА_1 дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомив позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлювалась особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору, яким правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували постанови Верховного Суду по аналогічним справам, не можуть бути прийняті судом з огляду на таке.
Так, у справі № 465/8545/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання незаконними вимоги та зобов`язання припинити дії, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором або інші докази вимагання від позивача кредитних коштів ПАТ КБ «ПриватБанк» відсутні, а захист права, яке може бути порушене в майбутньому не відповідає вимогам частині першої статті 16 ЦК України.
У справі № 370/476/16-ц (провадження №61-20391св18) Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що пославшись на те, що банком не надано доказів, що саме позивач недотримався вимог щодо захисту інформації та проведення незаконних операцій з компонентом платіжних систем, суд апеляційної інстанції не надав оцінки іншим доказам, які містяться у матеріалах справи, а саме: копії службового розслідування АТ КБ «ПриватБанк», роздруківці смс-повідомлень, даним щодо зміни акаунта, аудіозаписам розмов оператора із клієнтами, не навів мотивів прийняття або відхилення вказаних доказів.
Разом із тим, у справі, яка переглядається, викладені інші обставини, зокрема, судом апеляційної інстанції встановлено, що з моменту підписання анкети-заяви 27 травня 2015 року і до моменту першого зняття невстановленою особою грошових коштів 08 грудня 2016 року з карткового рахунку, відкритого на його ОСОБА_1 , останній кредитною карткою не користувався, що також не заперечувалось банком; ОСОБА_1 належним чином повідомив банк та правоохоронні органи про зняття грошових коштів з його карткового рахунку невідомою особою, а банком не доведено, що вказані дії відбулись внаслідок дій чи бездіяльності саме ОСОБА_1 .
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович