Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 210/4458/15-ц
Провадження № 14-354цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за заявою ОСОБА_1 (далі - заявниця) (представник - адвокат Шафранова Олена Валеріївна), заінтересовані особи - Прокуратура Миколаївської області, Управління Служби безпеки України в Миколаївській області, Лагодівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області (далі - Лагодівська сільська рада), про встановлення факту, що має юридичне значення,
за касаційною скаргою заявниці на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Митрофанової Л. В., Барильської А. П. та Зубакової В. П.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 16 вересня 2015 року заявниця (дівоче прізвище - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 28 жовтня 1997 року Казанківським РВ УМВС України в Миколаївській області) звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити, що вона була піддана репресіям особливою нарадою разом із матір`ю - ОСОБА_3 1912 року народження (далі - мати заявниці), - перебувала у засланні 5 років 9 місяців 11 днів і має бути реабілітованою згідно зі статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року № 962-XII (далі - Закон № 962-XII) у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин (тут і далі - у цій редакції).
2. Мотивувала заяву так :
2.1. Відповідно до виписки з протоколу № 3-А особливої наради при Міністрі Державної Безпеки СРСР (далі - МДБ СРСР)від 11 грудня 1946 року й архівної довідки Управління внутрішніх справ Північно-Казахстанського облвиконкому від 24 грудня 1991 року № ІІ/5-Т-3037 мати заявниці була засуджена до 5 років заслання.
2.2. Листом від 12 жовтня 1992 року № 1188 Управління Служби безпеки України по Миколаївській області повідомило голову комісії з реабілітації Новобузької районної ради народних депутатів ОСОБА_4 про те, що 14 січня 1947 року мати заявниці та її двоє дітей, у тому числі заявниця, були етаповані до місця заслання у Конюхівський район Північно-Казахстанської області Казахської РСР.
2.3. Згідно з довідками Прокуратури Миколаївської області про реабілітацію від 16 лютого 1994 року № 10481-с і від 21 червня 1994 року № 13р, мати та брат ( ОСОБА_5 ) заявниці були реабілітовані на підставі статті 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років».
2.4. Відповідно до довідки Прокуратури Миколаївської області від 10 червня 1994 року № 13-38-93 мати заявниці реабілітована на підставі статті 1 Закону № 962-XII.
2.5. Згідно з довідкою Прокуратури Миколаївської області про реабілітацію від 23 серпня 1994 року № 13-23-93 заявниця знаходились у засланні 5 років 9 місяців та 11 днів і реабілітована на підставі статті 3 Закону № 962-XII.
2.6. 1 червня 2006 року Лагодівська сільська рада прийняла рішення № 14 про видачу заявниці посвідчення реабілітованої особи.
2.7. Заявниця не може отримати пільги, передбачені Законом № 962-XII, через те, що Прокуратура Миколаївської області відмовляється надати їй довідку про реабілітацію згідно зі статтею 1 цього Закону, арегіональне управління Пенсійного фонду України вважає, що самого лише посвідчення недостатньо для призначення пенсії як реабілітованій особі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 5 вересня 2016 року Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалив рішення про задоволення заяви заявниці та встановив, що заявниця була піддана репресіям разом із матір`ю та перебувала у засланні 5 років 9 місяців та 11 днів, а тому має бути реабілітована згідно зі статтею 1 Закону № 962-XII.
4. Суд першої інстанції мотивував рішення так :
4.1. Необґрунтованими є доводи Управління Служби безпеки України в Миколаївській області щодо наявності підстав для залишення заяви у цій справі без розгляду, оскільки предметом розгляду Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 2а-7659/11/1470 були вимоги заявниці про визнання неправомірними дій прокуратури. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій у справі № 2-а-497/2009 р. за позовом заявниці до Прокуратури Миколаївської області та Управління Служби безпеки України в Миколаївській області про зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди скасував Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 березня 2013 року.
4.2. Заявниця не зверталася до інших судів із подібними заявами, як і в цій справі, про встановлення факту, що має юридичне значення.
4.3. Заявниця та її сім`я були репресовані не згідно з рішенням органу державної влади чи управління, а на підставі постанови особливої наради при МДБ СРСР, що є позасудовим органом, а тому заявницю слід реабілітувати на підставі статті 1, а не статті 3 Закону № 962-XII.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 22 березня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою скасував рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2016 року та закрив провадження у справі.
6. Мотивував ухвалу так :
6.1. Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав фізичних осіб, не зазначених у частині першій статті 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у судовому порядку можливо лише тоді, коли чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення.
6.2. Закон № 962-XII встановлює порядок вирішення питання про реабілітацію особи, а тому заяву не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 31 березня 2017 року заявниця звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Року Дніпропетровської області від 5 вересня 2016 року.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
8. 19 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
9. Мотивував тим, що заявниця оскаржує ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10. Заявниця мотивує касаційну скаргу так :
10.1. Справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
10.2. У заявниці були законні підстави для звернення із заявою відповідно до статті 256 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, а саме: відсутність іншої можливості одержати документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язане із наступним вирішенням спору про право.
10.3. Рішення суду першої інстанції не стосувалося прав і обов`язків заінтересованих осіб, а тому вони не могли оскаржувати це рішення в апеляційному порядку.
10.4. Апеляційний суд порушив норми матеріального права, оскільки не застосував приписи Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) та тоталітарних режимів в України та заборону пропаганди їхньої символіки».
11. 31 жовтня 2019 року та 13 листопада 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли заяви заявниці, в яких вона просила залишити без змін рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2016 року.
12. 8 січня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла «заява-нагадування» заявниці, в якій вона просила суд прийняти рішення про її реабілітацію за статтею 1 Закону № 962-XII.
(2) Позиції інших учасників справи
13. У липні 2017 року Прокуратура Миколаївської області подала заперечення на касаційну скаргу. Вважає, що ухвалу апеляційний суд постановив з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотивувала заперечення так :
13.1. Закон № 962-XII передбачає порядок встановлення фактів про реабілітацію осіб, які піддані репресіям, що виключає можливість встановлення таких фактів у цивільному судочинстві у порядку окремого провадження.
13.2. Прокуратура Миколаївської області видала заявниці довідку про реабілітацію на підставі статті 3 Закону № 962-XII; незгода з підставою реабілітації підтверджує наявність спору про право, який вже вирішений у судовому порядку.
13.3. 31 січня 2008 року Центральний районний суд міста Миколаєва в адміністративній справі № 2а-5-40/2008 відмовив у задоволенні позову заявниці до Прокуратури Миколаївської області про визнання її такою, що необґрунтовано піддана репресіям і має бути реабілітована на підставі статті 1Закону № 962-XII, зобов`язання видати довідку про реабілітацію на підставі вказаної статті, стягнення моральної та матеріальної шкоди. Суд вважав, що заявниця та члени її сім'ї не піддавались репресіям за вчинення контрреволюційних злочинів, а тому заявниця не може бути реабілітована на підставі статті 1 Закону № 962-XII.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції
14. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
15. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення заявниці до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, а також справи щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
16. Відповідно до частини третьої зазначеної статті суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.
17. Порядок розгляду в окремому провадженні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України у редакції, чинній на час звернення заявниці до суду. Близькі за змістом приписи передбачені у главах 1 і 6 розділу IV ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
18. Відповідно до частини першої статті 234 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення заявниці до суду, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
19. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 234 ЦПК України у вказаній редакції суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
20. Визначений у частині першій статті 256 ЦПК України у тій же редакції перелік фактів, які може встановлювати суд, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
21. Відповідно до частини четвертої статті 256 ЦПК України у зазначеній редакції суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Аналогічні приписи передбачені у частині шостій статті 294 і частині четвертій статті 315 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
22. Заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту її реабілітації за статтею 1 Закону № 962-XII. Мотивувала тим, що це необхідно для отримання пільг, встановлених вказаним Законом.
23. Суд апеляційної інстанції встановив:
23.1. Відповідно до виписки з Протоколу № 3-А особливої наради при МДБ СРСР від 11 грудня 1946 року мати заявниці була засуджена до п`яти років заслання.
23.2. На підставі вказаного рішення особливої наради заявниця разом із матір`ю і братом були заслані до Конюхівського району Північно-Казахстанської області Казахської РСР, що підтверджує архівна довідка від 24 грудня 1991 року № II/5-Т-3037.
23.3. Листом від 12 жовтня 1992 року (вих. № 1188) Управління Служби безпеки України по Миколаївській області повідомило, що 14 січня 1947 року мати та двоє її дітей - заявниця з братом - були етаповані до місця заслання.
23.4. Відповідно до довідок Прокуратури Миколаївської області про реабілітацію від 16 лютого 1994 року № 10481-с і від 21 червня 1994 року № 13р мати та брат заявниці реабілітовані на підставі статті 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х років і початку 50-х років». Заявниця аналогічну довідку не отримала.
23.5. У довідці Прокуратури Миколаївської області про реабілітацію від 10 червня 1994 року № 13-38-93 вказано, що мати заявниці реабілітована на підставі статті 1 Закону № 962-XII.
24. Пункт 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років» від 16 січня 1989 року передбачав засудити позасудові масові репресії періоду сталінізму, визнати антиконституційними «трійки» НВКД-УНКВД, колегії ОГПУ й «особливі наради» НКВД - МГБ - МВД СРСР, що діяли в 30-40-их і на початку 50-их років і відмінити прийняті ними позасудові рішення, що не були відмінені на момент прийняття цього Указу. Вважати реабілітованими всіх громадян, які були репресовані рішеннями вказаних органів, включно з особами, засудженими в подальшому за втечу з місць спецпоселення.
25. Згідно зі статтею 1 Закону № 962-XII слід «вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру».
26. Стаття 3 Закону № 962-XIIпередбачала реабілітацію всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.
27. Стаття 7 Закону № 962-XII встановлювала порядок застосування статей 1 і 2 цього Закону. Згідно з таким порядком «органи прокуратури у взаємодії з органами державної безпеки проводять перевірки та складають відповідні висновки щодо всіх кримінальних справ, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, рішення по яких не були скасовані до моменту його прийняття.
На реабілітованих осіб органи прокуратури видають відповідні довідки.
При наявності підстав для визнання особи такою, що згідно з статтею 2 цього Закону не підлягає реабілітації, прокурор надсилає справу з висновком:
щодо засуджених судами - до тих же судів, які виносили останнє судове рішення. Справи, по яких вироки, ухвали, постанови було винесено ліквідованими або розформованими судами, а також військовими трибуналами щодо цивільних осіб, передаються на розгляд тих судів, до підсудності яких ці справи віднесено чинним законодавством. Територіальна підсудність справи визначається за місцем винесення останнього судового рішення;
щодо підданих покаранню за рішенням позасудових органів - до Верховного Суду України, обласних та Київського міського судів, військових трибуналів округів, Чорноморського флоту, на території яких застосовувались репресії.
Внаслідок розгляду справи суд може прийняти одне з таких рішень:
- визнати, що особу обґрунтовано засуджено або піддано покаранню позасудовим органом і на неї не поширюється дія статті 1 цього Закону;
- визнати, що особу необґрунтовано засуджено або піддано покаранню позасудовим органом і вона підлягає реабілітації згідно з статтею 1 цього Закону.
При розгляді справи суд може також внести зміни до раніше винесених вироку, ухвали і постанови судів чи до рішення позасудових органів.
Надати Верховному Суду України повноваження щодо перегляду в порядку нагляду і за нововиявленими обставинами кримінальних справ, розглянутих Верховними Судами України, Союзу РСР, військовими трибуналами та позасудовими органами, в тому числі за межами територій колишнього Радянського Союзу, щодо осіб, які на момент застосування репресій були громадянами України».
28. Відповідно до статті 8 Закону № 962-XII «особі, яку визнано судом чи військовим трибуналом такою, що не підлягає реабілітації, вручається копія ухвали (постанови), а в разі визнання необґрунтовано засудженою або підданою покаранню за рішенням позасудового органу - довідка про реабілітацію. Ухвалу (постанову) суду чи військового трибуналу може бути опротестовано прокурором або головою відповідного суду чи оскаржено особою, якій відмовлено в реабілітації.Протести в порядку нагляду і за нововиявленими обставинами розглядаються у звичайному порядку, передбаченому нормами Кримінально-процесуального кодексу України».
29. Відповідно до абзацу 4 пункту 7 постанови Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (далі - Постанова), чинної на час виникнення спірних правовідносин, довідки про реабілітацію згідно зі статтею 3 цього Закону видаються реабілітованим на їх вимогу органами внутрішніх справ за наявності у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо), а за відсутності таких документів - районними комісіями по поновленню прав реабілітованих після встановлення ними факту виселення.
30. Якщо відповідно до частини четвертої статті 7 і статті 8 цього Закону особа визнається такою, що згідно з його статтею 2 не підлягає реабілітації, прокурор складає відповідний висновок і повідомляє про це заінтересованих осіб. Прокурор надсилає справу на розгляд суду тільки за заявами, зверненнями заінтересованих осіб, які не погоджуються з висновком про відмову в реабілітації (пункт 13 Постанови).
31. Отже, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 962-XII і Постанова встановлювали певний порядок реабілітації особи, згідно з яким це питання вирішував суд у випадку, якщо прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для реабілітації особи. Довідка прокуратури про реабілітацію особи була підставою для реалізації цією особою прав, пов`язаних із набуттям відповідного статусу.Проте станом на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду порядок прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресійсуттєво змінився: такі рішення приймає Національна комісія з реабілітації за поданням регіональних комісій з реабілітації та на підставі заяви репресованої особи, її спадкоємців, будь-якого члена її сім`ї, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам`яті Українського народу, громадського об`єднання, що провадить діяльність у сфері дослідження історії України ХХ століття та/або надання допомоги громадянам з питань, пов`язаних із реабілітацією жертв репресій тоталітарних режимів. Така заява подається за вибором заявника-фізичної особи до регіональної комісії за місцем його проживання, за місцезнаходженням заявника-юридичної особи або місцем зберігання архівних кримінальних справ, носіїв архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, інших архівних документів, у яких міститься інформація про здійснення репресій. Відмова у прийнятті та розгляді такої заяви забороняється (стаття 7 Закону № 962-XII у редакції, чинній з 5 травня 2018 року).
32. Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з довідкою Прокуратури Миколаївської області про реабілітацію від 23 серпня 1994 року № 13-23-93 заявниця знаходилась у засланні 5 років 8 місяців та 8 днів і реабілітована на підставі статті 3 Закону № 962-XII.Оскільки висновку щодо наявності підстав для реабілітації заявниці був позитивним, у прокуратури не було передбачених законом передумов для звернення до відповідного суду.
33. За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у пункті 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
34. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що підставою для звернення із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, стала відмова прокуратури надати заявниці довідку про реабілітацію за статтею 1 Закону № 962-XII, хоча мати заявниці (з якою остання, не будучи засудженою, відбувала заслання) отримала, як встановив суд апеляційної інстанції, саме таку довідку. Тобто, заявниця фактично оспорює правомірність дій прокуратури, яка щодо однієї сім`ї, що відбувала заслання, видала довідки про реабілітацію за різними статтями Закону № 962-XII: матері заявниці, засудженій позасудовим органом, видала довідку про реабілітацію на підставі статті 1 Закону № 962-XII, а заявниці - про реабілітацію на підставі статті 3 Закону № 962-XII.
35. Оскільки законодавство України передбачає спеціальний порядок встановлення статусу реабілітованої особи, то юридичний факт реабілітації особи за конкретною статтею Закону № 962-XII, не може бути встановлений за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні. У випадку, якщо особа отримала від прокуратури документ, який підтверджує факт її реабілітації, проте не погоджується із обраною для реабілітації юридичною підставою, ця особа може оскаржити відповідні дії прокуратури до адміністративного суду, до повноважень якого належить, зокрема, перевірка законності й обґрунтованості дій відповідного суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин.
36. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, заявниця фактично скаржиться на дискримінацію з боку держави України, яка в особі її органів реабілітувала заявницю та матір за різними статтями Закону № 962-XII, з огляду на що ці особи були поставлені у різне становище: матір заявниці, яка була засуджена позасудовим органом, могла претендувати на пільги, передбачені для реабілітованих за статтею 1 Закону № 962-XII, а заявниця, яка не була засуджена цим органом, а спільно з матір`ю перебувала у засланні, таких пільг не отримала, оскільки для її реабілітації була застосована стаття 3 Закону № 962-XII без належного, за твердженням заявниці, обґрунтування. Заявниця вважає, що перебуваючи у засланні, вона на рівні з матір`ю, засудженою позасудовим органом, зазнала необґрунтованого порушення її прав і свобод, а тому мала право на реабілітацію за тією ж, що і її матір, статтею 1 Закону № 962-XII. Проте з позовом про визнання дій держави України дискримінаційними з означених підстав і про усунення наслідків дискримінаційного поводження, які, як зазначила заявниця, не дозволяють їй отримати передбачені чинним законодавством пільги, вона не зверталася.
37. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги наявні у матеріалах справи судові рішення, ухвалені судами в інших справах за позовами заявниці:
37.1. 31 січня 2008 року Центральний районний суд м. Миколаєва в адміністративній справі № 2а-5-40/2008 за позовом заявниці до Прокуратури Миколаївської області прийняв постанову про відмову у задоволенні цього позову, в якому заявниця просила визнати її такою, що необґрунтовано піддана репресіям і підлягає реабілітації за статтею 1 Закону № 962-XII у відповідній редакції, а також зобов`язати Прокуратуру Миколаївської області надати довідку про реабілітацію за вказаною статтею та стягнути завдану моральну і матеріальну шкоду.
5 жовтня 2011 року Центральний районний суд м. Миколаєва постановив ухвалу у зазначеній справі, якою відмовив заявниці у задоволенні її заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови цього суду від 31 січня 2008 року.
37.2. 20 жовтня 2009 року Казанківський районний суд Миколаївської області прийняв постанову у справі № 2-а-497/2009 р. (яку Одеський апеляційний адміністративний суд залишив без змін ухвалою від 14 липня 2011 року), згідно з якою закрив провадження у справі за позовом заявниці до Прокуратури Миколаївської області в частині вимог про: визнання заявниці такою, що необґрунтовано піддана репресіям; зобов`язання реабілітувати заявницю, її матір і брата за статтею 1 Закону № 962-XII; стягнення моральної шкоди. У задоволенні позову в іншій частині вимог (про визнання необґрунтовано засудженою матері заявниці, необґрунтованими репресії щодо брата заявниці та про реабілітацію вказаних осіб за статтею 1 Закону № 962-XII) суд відмовив. Закриття провадження суд мотивував тим, що є постанова Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2008 року, яка набрала законної сили, прийнята стосовно того самого спору і між тими самими сторонами.
6 березня 2013 року Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу, якою скасував ухвалені у цій справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій та закрив провадження у справі в частині вимог щодо матері та брата заявниці, оскільки вважав, що спірні правовідносини не є управлінськими, а справу в цій частині слід розглядати за правилами Кримінального процесуального кодексу України.
37.3. 16 грудня 2011 року Миколаївський окружний адміністративний суд у справі № 2а-7659/11/1470 прийняв постанову, якою відмовив у задоволенні позову заявниці про визнання неправомірними дій Прокуратури Миколаївської області щодо незвернення до відповідного суду для перегляду постанови позасудового органу, прийнятої у межах кримінальної справи № 10481-С, для ухвалення обґрунтованого рішення щодо реабілітації заявниці, її матері та брата, зобов`язання Прокуратури Миколаївської області виконати вимоги статті 7 Закону № 962-XII і звернутися до відповідного суду з поданням про перегляд постанови позасудового органу, прийнятої у межах кримінальної справи № 10481-С, для ухвалення обґрунтованого рішення щодо реабілітації заявниці, її матері та брата.
Того ж дня Миколаївський окружний адміністративний суд постановив у зазначеній справі № 2а-7659/11/1470 ухвалу, якою залишив без розгляду позовні вимоги заявниці в частині визнання неправомірними дій Прокуратури Миколаївської області з видачі довідок про реабілітацію заявниці, її матері та брата без відповідного рішення суду та про визнання неправомірними дій Управління Служби безпеки України у Миколаївській області щодо надсилання неправдивої інформації про зберігання та втрату кримінальної справи № 10481-С відносно заявниці, її матері та брата, надання «надуманої» довідки № К-233 від 3 липня 1993 року про прізвища дітей « ОСОБА_6 », а не « ОСОБА_2 », а також надання довідок від імені Прокуратури Миколаївської області про реабілітацію заявниці, її матері та брата без належної реєстрації в Прокуратурі Миколаївської області. Мотивував ухвалу тим, що заявниця пропустила встановлений процесуальним законом шестимісячний строк звернення з позовом до суду.
37.4. 13 листопада 2013 року Центральний районний суд м. Миколаєва ухвалою закрив провадження у цивільній справі № 490/11142/13-ц за позовом заявниці до Прокуратури Миколаївської області й Управління Служби безпеки України в Миколаївській областіпро визнання репресій необґрунтованими, а дій - неправомірними та про відшкодування моральної шкоди. Мотивував ухвалу тим, що справу треба розглядати за правилами кримінального судочинства, а не цивільного.
38. Стосовно доводу у позовній заяві про те, що заявниця не може отримати пільги, передбачені Законом № 962-XII, зокрема тому, що регіональне управління Пенсійного фонду України вважає посвідчення заявниці недостатнім для призначення їй пенсії як реабілітованій особі, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що спір з органом соціального забезпечення щодо його рішень, дій чи бездіяльності стосовно обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій, соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомог, захисту, пільг згідно з КАС України належить до юрисдикції адміністративного суду.
39. З огляду на все вищевказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства у поряду окремого провадження.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
40. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності тим Законом.
41. Оскільки заявниця подала касаційну скаргу у березні 2017 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржене рішення апеляційного суду на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
42. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанціїза результатами розгляду касаційноїскарги маєправо залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
43. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України у вказаній редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
44. Враховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу від 22 березня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив із додержанням норм процесуального права. Тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
(2.2) Щодо судових витрат
45. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
46. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявницю.
Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, статтями 416 418 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівВ. В. Пророк В. І. ДанішевськаЛ. І. Рогач Ж. М. ЄленінаО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська