№ 211/2629/23

Постанова

Іменем України

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 211/2629/23

провадження № 61-17076св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної у місті Кривий Ріг ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконкому Металургійної районної у місті Кривий Ріг ради, про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позову посилалась на те, що з 21 липня 2018 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого вони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 13 червня 2022 року шлюб між ними розірвано.

Після припинення шлюбних стосунків дитина проживає з нею.

Позивачка самостійно займається вихованням та розвитком доньки, не працює та перебуває у відпустці по догляду за дитиною.

Однак, ОСОБА_2 неодноразово намагався забрати доньку, вважає, що дитина повинна проживати разом із ним.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею за адресою її місця проживання: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року позов задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання матері.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 разом із матір`ю відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. На час розгляду справи не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на неї, ніж залишення її проживати разом з матір`ю у звичному для дитини середовищі. При цьому відповідачем не ставиться вимога про визначення місця проживання доньки разом із ним з наданням відповідних доказів на підтвердження кращого забезпечення умов проживання та виховання доньки.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка, будучи ініціатором судового спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, ухилилася від виконання своїх процесуальних обов'язків та не надала суду відомостей, на підставі яких суд може визначити, що місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю відповідатиме її найкращим інтересам.

Суд вказав, що вимоги статті 19 Сімейного кодексу України не виконано, органом опіки та піклування письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, не складено з вини позивачки, яка не надає можливості обстежити умови проживання малолітньої дитини за адресою: АДРЕСА_1 , що унеможливлює підготовку висновку.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22 грудня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року.

У касаційній скарзі заявниця просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції тазалишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд попередньої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

17 березня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що у період з 21 липня 2018 року по 13 червня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу у сторін є малолітня дитина - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 червня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь та на утримання ОСОБА_1 , у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно, починаючи стягнення з 03 травня 2022 року.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року витребувано від Служби у справах дітей Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради висновок щодо доцільності визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з листом Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради № 14/29-1809 від 26 червня 2023 року, виконавчий комітет повідомив суд першої інстанції, що не має можливості виконати ухвалу Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року, оскільки позивачка у справ ОСОБА_1 категорично відмовляється від обстеження умов проживання малолітньої дитини за місцем проживання, що унеможливлює підготовку висновку відповідно до вимог пункту 72 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини».

Батько дитини, ОСОБА_2 , протягом останнього часу тричі звертався до виконкому районної у місті ради з питання перевірки цільового використання аліментів позивачкою на малолітню ОСОБА_4 . Тричі працівники служби у справах дітей намагалися провести інспектування проживання дитини на АДРЕСА_1 , але ОСОБА_1 жодного разу не надала доступу для перевірки умов утримання малолітньої ОСОБА_4 .

02 червня 2023 року представнику позивачки у цій справі - ОСОБА_5 представниками виконавчого комітету Металургійної районної у місті радибуло роз`яснено, що без обстеження умов проживання дитини неможливо надати висновок про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду 01 жовтня 2024 року зобов`язано Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради надати висновок щодо доцільності визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду 01 жовтня 2024 року Служба у справах дітей Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради листом вих. № 14/01.02-11-4145 від 06 листопада 2024 року повідомила апеляційний суд, що ОСОБА_1 не надає можливості обстежити умови проживання малолітньої дитини за адресою: АДРЕСА_1 , що унеможливлює підготовку висновку відповідно до вимог пункту 72 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини».

Додатково у листі Служби у справах дітей Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради вих. № 14/01.02-11-4145 від 06 листопада 2024 року повідомлено Дніпровський апеляційний суд, що батько дитини, ОСОБА_2 , неодноразово звертався до виконкому районної у місті ради з питання перевірки цільового використання аліментів позивачкою на малолітню ОСОБА_4 . Працівники служби у справах дітей неодноразово намагалися провести інспектування проживання дитини на АДРЕСА_1 , але ОСОБА_1 жодного разу не надала доступу для перевірки умов утримання малолітньої ОСОБА_4 , свідомо ухиляючись та ігноруючи повідомлення про необхідність інспектування.

Відповідно до акту обстеження умов проживання № 1193 від 31 жовтня 2024 року, складеного на підставі ухвали Дніпровського апеляційного суду 01 жовтня 2024 року з метою обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 для підготовки висновку щодо доцільності визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за вказаною адресою обстеження умов проживання не проведено, оскільки не дозволено увійти до житла.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані

за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного

з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання

і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги

до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних

і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини

до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі

«М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини,

(в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19).

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Отже, за загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

У справі, яка переглядається, апеляційним встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після припинення сімейних відносин між сторонами у 2022 році донька залишилася проживати з матір`ю.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що визначення місця проживання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею за адресою її місця проживання: АДРЕСА_1 , відповідатиме найкращим інтересам дитини та сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року витребувано від Служби у справах дітей Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради висновок щодо доцільності визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом із цим, згідно з листом Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради № 14/29-1809 від 26 червня 2023 року, виконком Металургійної районної у місті ради повідомив, про неможливість виконання зазначеної ухвали, з огляду на те, що ОСОБА_1 категорично відмовляється від обстеження умов проживання малолітньої дитини за місцем проживання.

З метою повного та всебічного дослідження питання щодо визначення місця проживання для дитини, а також зважаючи на відсутність в матеріалах цивільної справи письмового висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради щодо вирішення спору про визначення місця проживання дитини, ухвалою Дніпровського апеляційного суду 01 жовтня 2024 року зобов`язано Орган опіки та піклування Виконкому Металургійної районної у місті ради надати висновок щодо вирішення спору про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з листом Служби у справах дітей Виконкому Металургійної районної у місті ради за вихідним № 14/01.02-11-4145 від 06 листопада 2024 року, ОСОБА_1 не надає можливості обстежити умови проживання малолітньої дитини за адресою: АДРЕСА_1 , що унеможливлює підготовку висновку відповідно до вимог пункту 72 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини».

Отже, вимоги статті 19 СК України не виконано, письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, не складено і суду не надано з вини позивачки.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували наявність сталих соціальних зав`язків за місцем проживання ОСОБА_1 , відвідування навчального закладу (закладу дошкільної освіти) за місцем проживання матері, психологічного стану дитини тощо, матеріали справи не містять.

При таких обставинах, ураховуючи, що ОСОБА_1 , будучи ініціатором судового спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, ухилилася від виконання своїх процесуальних обов?язків та не надала суду відомостей, на підставі яких суд може визначити, що місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір?ю буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволенні позову ОСОБА_1 .

Оскільки ОСОБА_2 зустрічних позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини разом із ним не заявляв, сторони не позбавлені можливості самостійно на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства врегулювати спірні питання щодо місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , а за відсутності згоди звернутися для вирішення спору до органу опіки та піклування або суду повторно.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що вона не мала можливості прибути вчасно у судове засідання від 21 листопада 2024 року у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги, яка закінчилась об 11:00 год, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції здійснив розгляд справи у її відсутність, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що розгляд апеляційної скарги розпочався саме під час повітряної тривоги, а також того, що позивачка мала перешкоди у доступі до судового засідання, призначеного на 21 листопада 2021 року об 11:10 год, зважаючи на те, що вона прибула у приміщення Дніпровського апеляційного судудо виходу колегії суддів у нарадчу кімнату, що підтверджується матеріалами справи.

Доводи заявниці про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Зокрема, посилання на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) про те, шо передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися, не є обґрунтованим, оскільки зазначений висновок не стосується випадків, коли саме ініціатор судового спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини чинить перепони у складенні такого висновку.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов