02.01.2024

№ 211/499/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 211/499/22

провадження № 61-6003св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2022 року в складі судді Сарат Н. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в складі колегії суддів: Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця»(далі - АТ «Укрзалізниця») в особі структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» (далі - СП «Криворізьке локомотивне депо») регіональної філії «Придніпровська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він працює слюсарем з огляду та ремонту локомотивів на пунктах технічного обслуговування четвертого розряду в СП «Криворізьке локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». У листопаді 2021 року у позивача незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. 22 грудня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом від 22 грудня 2021 року № 734/ОС «Про відсторонення від роботи» за підписом начальника депо. Вказаним наказом позивача відсторонили від роботи з 23 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних таких щеплень.

Позивач вважав оскаржуваний наказ незаконним і таким, що підлягає скасуванню судом, оскільки вакцинація від COVID-19 для працівників є добровільною. Роботодавець не має права застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає її проходити.

ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ від 22 грудня 2021 року № 734/ОС «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », відновити доступ до роботи та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 грудня 2021 року до дня ухвалення рішення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 22 грудня 2021 року № 734/ОС «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнено з АТ «Українська залізниця» в особі СП «Криворізьке локомотивне депо» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 23 грудня 2021 року до 01 квітня 2022 року у розмірі 59 962,13 грн.

Звернено до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи за один місяць.

Стягнено з АТ «Українська залізниця» в особі СП «Криворізьке локомотивне депо» на користь держави судовий збір у розмірі 496,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що закони України не передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації проти COVID-19. З 01 квітня 2022 року позивача вже допущено до роботи, відновлено право на працю та доступ до робочого місця, тому в задоволенні вимоги про відновлення позивачу доступу до роботи слід відмовити. На користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за час відсторонення від роботиз 23 грудня 2021 року до 01 квітня 2022 року у розмірі 59 962,13 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Абзац третій резолютивної частини рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2022 року викладено в новій редакції, а саме: стягнено з АТ «Українська залізниця» в особі СП «Криворізьке локомотивне депо» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 23 грудня 2021 року до 01 квітня 2022 року у розмірі 59 962,13 грн з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи позивача з огляду на те, що ОСОБА_1 з 23 грудня 2021 року був неправомірно відсторонений від виконання його посадових обов`язків із зупиненням виплати йому заробітної плати, проте помилився щодо мотивів незаконності такого відсторонення. Дії роботодавця у даному випадку були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Застосування до позивача такого заходу, як відсторонення його від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Матеріали справи не містять

будь-яких доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивача від роботи. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи слюсарем з огляду та ремонту локомотивів на пунктах технічного обслуговування четвертого розряду в структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» особисто контактує з іншими людьми, не запропонував форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щеплений та створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

Водночас приписи законів України з приводу відсторонення працівника без обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника, тому часткове задоволення позовних вимог позивача з підстав того, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації проти COVID-19, є неможливим. Суд першої інстанції не міг враховувати вказані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, проте такі висновки існують на час апеляційного перегляду справи, тому вони підлягають врахуванню.

Суд першої інстанції помилково не зазначив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

20 квітня 2023 року АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця»надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 14 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

23 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19, від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали жодної індивідуальної оцінки виконуваних позивачем трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, не встановили чи міг позивач під час виконання своїх обов`язків спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Українська залізниця».

Суди першої та апеляційної інстанцій не проаналізували, які негативні наслідки дії позивача можуть мати для інших працівників, які також реалізують свої конституційні права на працю, оскільки COVID-19 віднесено законодавством до переліку особливо небезпечних та інфекційних хвороб. Позивач контактує та буде контактувати з іншими працівниками, піддаючи останніх можливому ризику ураження інфекційною хворобою. Висновки судів щодо відсутності доказів про ухилення зі сторони позивача від профілактичного щеплення або відсутності часу на таке щеплення є помилковими, оскільки саме позивач не надав відомостей про профілактичне щеплення.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює слюсарем з огляду та ремонту локомотивів на пунктах технічного обслуговування четвертого розряду в СП «Криворізьке локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».

22 грудня 2021 року позивача ознайомлено з наказом від 22 грудня 2021 року № 734/ОС «Про відсторонення від роботи» за підписом начальника депо. Вказаним наказом позивача відсторонено від роботи з 23 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о).

Відповідно до наказу відсторонення здійснене на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Позивач наказом від 01 квітня 2022 року № 222/ОС допущений до роботи, оскільки наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 80 дію вказаного наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 зупинено до завершення воєнного стану в Україні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Перелік № 2153), обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказувала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 також зробила висновок, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи».

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Позивача відсторонили від роботи з 23 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

При вирішенні спору у справі, що є предметом перегляду, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, оскільки він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним.

Відповідач не обґрунтував необхідності та не довів, що позивач створював загрозу для інших працівників інституту, яка б вимагала вжиття такого непропорційного заходу втручання у право на працю.

У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.

Проте, у цій справі відповідачем не доведено, а судом не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого ОСОБА_1 .

За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

При цьому колегія суддів апеляційного суду зазначила, що висновки суду першої інстанції про те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовились від вакцинації проти COVID-19, є помилковими, оскільки відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, приписи законів України з приводу відсторонення працівника без обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19, є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Оскільки суд першої інстанції не міг враховувати вказані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, то ці висновки врахував суд апеляційної інстанції.

Водночас апеляційний суд надав оцінку виконуваній позивачем роботі (займаній посаді), а також встановив, що застосування до нього передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період відсторонення від роботи, то рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова апеляційного в цій частині є правильними, оскільки суди встановили фактичні обставини, необхідні для її задоволення, зокрема, період відсторонення від роботи та розмір середньої заробітної плати позивача.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 203/538/22 та від 01 грудня 2023 року у справі № 337/42/22.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19, від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 331/5291/19 позивач вказувала, що її дочка навчається у ліцеї, проте наказом відповідача тимчасово заборонено відвідування навчального закладу до надання довідки про проведення щеплення або висновку про можливість дитини відвідувати навчальний заклад; просила визнати недійсним та скасувати наказ ліцею про тимчасову заборону відвідувати заклад освіти; визнати недійсним та скасувати наказ про відсторонення від відвідування очної (денної) форми здобуття освіти. Постановою Верховного Суду від 10 березня 2021 року залишено без змін судові рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційний суд вказував, що дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячого закладу не дозволяється. У разі якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв`язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.

У справі № 630/554/19 позивач просила визнати незаконними дії дошкільного навчального закладу стосовно реєстрації заяви матері дитини про зарахування дитини до вказаного закладу, як скарги стосовно відмови у прийнятті документів на зарахування; визнати незаконними дії дошкільного навчального закладу про відмову у зарахуванні дитини; зобов`язати зарахувати дитину до дошкільного навчального закладу, про що видати відповідний наказ. У постанові від 08 лютого 2021 року Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову. Суд касаційної інстанції зазначив, що дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячого закладу не дозволяється. У разі якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв`язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.

У справі № 682/1692/17 Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки до навчального закладу не може бути прийнято дитину без проведення відповідного медичного обстеження та надання висновку лікарсько-консультативної комісії (у разі відсутності у дитини обов`язкових щеплень) про можливість відвідування дошкільного навчального закладу. Ураховуючи тривалу відсутність дитини у дошкільному навчальному закладі (більше восьми місяців), наявність вакцини, якої не було у медичному закладі під час зарахування дитини до дошкільного навчального закладу та відмову матері від профілактичного щеплення у зв`язку із недовірою до вакцини, відповідач правомірно відмовив у прийнятті дитину до садочка без висновку лікарсько-консультативної комісії (при відсутності у дитини щеплень) про можливість відвідування дошкільного навчального закладу.

У справі № 337/3087/17 Верховний Суд зазначив, що, відмовляючи у наданні направлення дитині для влаштування до дошкільного навчального закладу при наявності у висновку лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) запису «не рекомендовано відвідувати дитячий колектив» територіальний відділ освіти департаменту освіти і науки міської ради діяв у межах законодавства, тобто в його діях відсутні ознаки протиправності. Позивач обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права. Належним способом захисту в даному випадку є оскарження висновку ЛКК, на підставі якого відділ освіти приймає рішення про надання або про відмову в наданні направлення для влаштування до дошкільного навчального закладу.

Спірні правовідносини у порівнюваній ситуації у справах № 331/5291/19, № 630/554/19, № 682/1692/17, № 337/3087/17 та у цій справі, що переглядається у касаційному порядку, враховуючи їхні риси за змістом, а також суб`єктний і об`єктний критерії, не є подібними.

За результатом касаційного перегляду справи № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року дійшла висновку про наявність підстав для скасування наказу виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» про відсторонення позивача від роботи та поновлення її на роботі черговим по переїзду 4 розряду 3-го околодку вказаного виробничого підрозділу. Касаційний суд зазначив, що, надаючи правову оцінку наказу про відсторонення позивача, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про його правомірність і законність відсторонення позивача від займаної посади, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи; з огляду на це суд першої інстанції правильно задовольнив позов.

Висновки, зроблені у рішенні суду першої інстанції (у незміненій частині) та у постанові апеляційного суду у цій справі, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування та встановлених конкретних обставин справи.

Рішення суду першої інстанції у незміненій частині та судове рішення апеляційного суду ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними по суті є висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не є повноваженнями суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд першої інстанції у незміненій частині та суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення (у відповідній частині) з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанови апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2022 року в незміненій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк