№ 213/2486/16-ц

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 213/2486/16-ц

провадження № 61-22628св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»,

третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про стягнення із Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ІГЗК») на відшкодування моральної шкоди, завданої нещасним випадком, 500 000, 00 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що понад 12 років у період з 11 червня 1976 року до 14 грудня 1998 року він працював на різних посадах у ПрАТ «ІГЗК». Під час виконання трудових обов`язків 16 серпня 1998 року із ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав забій головного мозку середнього ступеня з контузійними осередками, вдавлення головного мозку епідуральною гематомою, лінійний перелом лівої тім`яної кістки, забій м`яких тканин голови. За результатами огляду МСЕК йому визначено первинно 70 % втрати професійної працездатності. Надалі з 22 січня 2007 року встановлено 60 % втрати працездатності безстроково та ІІІ групу інвалідності. Посилаючись, що через отримане трудове каліцтво він втратив здоров`я, відчуває постійний головний біль, вимушений періодично проходити медикаментозне лікування, не може працювати через інвалідність, травма вимагає від нього постійного докладання додаткових зусиль для організації свого життя, просив суд стягнути з відповідача, який не забезпечив безпечні умови праці, відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000, 00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 жовтня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, щоправо на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло у 1998 році, а з позовом позивач звернувся у жовтні 2016 року. Посилаючись на положення статті 71 ЦК Української РСР, суд зробив висновок про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом порушених прав.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди, спричиненої трудовим каліцтвом, у розмірі 25 000, 00 грн, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Отже, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності за вимогами про стягнення відшкодування моральної шкоди, спричиненої трудовим каліцтвом, не узгоджується із вимогами законодавства, тому є помилковим. У судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з нещасним випадком на виробництві позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 70 %, й його визнано особою з інвалідністю другої групи, з 2007 року встановлено 60 % втрати професійної працездатності та інвалідність ІІІ групи безстроково. Після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, його звільнено за станом здоров`я, він періодично проходить лікування, потребує медикаментозного лікування у зв`язку з отриманими травмами, відчуває постійний біль. Виходячи із наведених обставин, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку 22 березня 2018 року, ПрАТ «ІГЗК» просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначив, що суди не врахували, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтував її розміру. Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позов, не врахував, що позивач з 1998 року отримує виплати від фонду соціального страхування і ухвалення оскаржуваного рішення фактично призведе до подвійного стягнення відшкодування шкоди.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 19 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у березні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року та статті 263 ЦПК України, відповідно до якої рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11 червня 1976 року ОСОБА_1 прийнятий в енергетичний цех Інгулецького гірничозбагачувального комбінату слюсарем з ремонту обладнання котельних та пилоприготувальних цехів 4 розряду. 24 жовтня 1988 року позивач переведений до цеху технологічного автотранспортумеханіком автоколони, 14 грудня 1998 року - звільнений за частиною другою статті 40 КЗпП України на пенсію за інвалідністю.

Під час виконання трудових обов`язків механіка автоколони із позивачем ОСОБА_1 16 серпня 1998 року стався нещасний випадок, під час якого він був травмований уламком гірничої маси та отримав закриту черепно-мозкову травму.

Актом про нещасний випадок від 18 серпня 1998 року № 28 встановлено, що під час нещасного випадку, який мав місце 16 серпня 1998 року, ОСОБА_1 порушив Інструкції з охорони праці.

Під час огляду лікувально-трудовою експертною комісією (далі - ЛТЕК) 15 грудня 1998 року ОСОБА_1 вперше у зв`язку із трудовим каліцтвом встановлено втрату професійної працездатності 70 % з 15 грудня 1998 року до 01 січня 2000 року та другу групу інвалідності.

Під час повторних оглядів ЛТЕК 25 січня 2000 року, 04 лютого 2003 року, 20 грудня 2004 року позивачу повторно встановлено 70 % втрати професійної працездатності та ІІ група інвалідності.

Відповідно до довідки ЛТЕК від 22 січня 2007 року, серія ДНА-02 № 015094, за результатами повторного огляду ОСОБА_1 встановлено 60 % втрати професійної працездатності безстроково у зв`язку з виробничою травмою та ІІІ групу інвалідності безстроково. Позивач потребує медикаментозного лікування стаціонарно, амбулаторно, а також санаторно-курортного лікування.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою, другою статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП країни).

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Водночас відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Положеннями пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Проте Конституційний Суд України зробив висновок, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга, третя статті 5 ЦК України).

Отже, у світлі Рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК (ЛТЕК) стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком ЛТЕК 15 грудня 1998 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України

«Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України у Рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі

№ 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України

«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України

«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України

«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Отже, з урахуванням зазначеного, починаючи з 01 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Вирішуючи питання про обов`язок роботодавця як винної особи відшкодувати моральну шкоду внаслідок отриманого позивачем професійного захворювання залежно від дати звернення потерпілої особи з відповідним позовом, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19) зазначила про відсутність передумов для відступлення від правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі

№ 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18), наголосивши, що вони базуються на основоположних нормах цивільного законодавства про те, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, згідно з яким обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідне відділення Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Водночас Верховний Суд також не може погодитись із висновком суду першої інстанції щодо відмови у позові внаслідок спливу позовної давності, оскільки відповідно до статті 83 ЦК Української РСР позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Отже, Верховний Суд не може погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ухвалені із порушенням вимог процесуального законодавства та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання та додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій із ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Верховний Суд наголошує, що відмова у задоволенні позову до ПрАТ «ІГЗК» не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, до належного відповідача відповідного відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити частково.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 13 жовтня 2017 року Дніпропетровської області та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко