ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 2140/1788/18
касаційне провадження № К/9901/11570/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Приватного підприємства "Буд-Гарант Плюс" на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2019 (головуючий суддя - Крусян А.В., судді - Градовський Ю.М., Яковлєв О.В.) у справі за позовом Приватного підприємства "Буд - Гарант Плюс" до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Буд - Гарант Плюс" (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 16.04.2018 №0001181422, №0001191422.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ПП «Гарде-Плюс», ПП «Комір Груп», ТОВ «Транзит Про», які належним чином відображені у податковому та бухгалтерському обліках платника на підставі відповідних первинних документів, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.
Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 20.11.2018 позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 16.04.2018 №0001181422, №0001191422.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські взаємовідносини з наведеними контрагентами фактично відбулись, що підтверджено належними первинними документами, відтак відсутні підстави для визначення позивачу податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 20.03.2019, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сукупність наданих доказів не підтверджує факт реальності здійснення господарських операцій позивача з ПП «Гарде-Плюс», ПП «Комір Груп», ТОВ «Транзит Про». Фіктивна та нелегальна діяльність зазначених контрагентів є несумісною з легальною підприємницькою діяльністю і, відповідно, всі оформлені вказаними контрагентами первинні документи по господарських операціях з позивачем, які стали підставою для формування позивачем витрат та податкового кредиту, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами документами, які посвідчують факт придбання товарів, а тому віднесення відображених у них сум до складу витрат та податкового кредиту є безпідставним.
Позивач, не погодившись з рішеннями суду апеляційної інстанції, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неправильність, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Скаржник наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і його контрагентами, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, наявними у платника. Вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про нереальність господарських операцій з підстав наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а скаргу позивача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.05.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.07.2024 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 24.07.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з податкового законодавства з податку на прибуток за 2015, 2017 роки та податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами постачальниками ПП «Гарде-Плюс» (код 39012097) за березень, червень, липень 2015 року, ПП «Комір Груп» (код 39613437) за липень, вересень, листопада 2015 року, ТОВ «Транзит Про» (код 40812388) за лютий, березень 2017 року, подальшого використання придбаного товару, відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності, за результатами якої складено акт від 02.04.2018 №66/21-22-14-06 від 02.04.2018 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем:
підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства за 2015 рік на суму 76141,00 грн, за 2017 рік на суму 4455,00 грн;
пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого за період березень, квітень, червень, липень, вересень, листопад 2015 року, лютий - березень 2017 року, завищено податковий кредит на загальну суму податку на додану вартість 89551,00 грн, що призвело до заниження суми позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р.25) за березень, квітень, червень, липень, вересень, листопад 2015 року на загальну суму податку на додану вартість 84601,00 грн та заниження суми позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за період лютий - березень 2017 року на загальну суму податку на додану вартість 4950,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.04.2018:
№0001181422, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 111938,75 грн, у томі числі: за податковими зобов`язаннями у розмірі 89551,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 22387,75 грн;
№0001191422, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 81709,75 грн, у томі числі: за податковим зобов`язанням у розмірі 80596,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1113,75 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.
Частиною другою статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №996-ХІV) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.
Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.
Відповідно до статті 1 Закону (№996-ХІV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
Як установлено судом першої інстанції, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з постачальниками: ПП «Гарде-Плюс» за договором поставки від 02.03.2015 №02/03; ПП «Комір-Груп» за договором від 01.07.2015 №0107, предметом яких було постачання товарно-матеріальних цінностей, визначених у специфікаціях до договору (електроди, круги армовані абразивні, кутики, емаль антикорозійна ПФ-115, арматура, ґрунтовка, труби поліпропіленові, муфта РЗ, шпилька М8, шайба М8, гайка М8, гайка «Американка», кран кульовий, регулятор тиску, плити покриття, плита опорна, пісок природний, рядовий, бетон МІ00, кільця опорні К06, прокладка ущільнююча, труби зовнішньої каналізації ПВХ, труба ПП Корсіс, мастика БІЕМ, шпилька М8, щебінь фракція, пісок рядовий, муфта з`єднувальна для труб «Корсіс», труби каналізації ПВХ, муфта ПВХ, люк чавун, с решіткою, труби сталеві електрозварні із сталі, труби сталеві електрозварні прямошовні та спірально шовні, мастика БІЕМ, шпилька М8 та інші).
На підтвердження зазначених господарських операцій позивачем надано до суду видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, виписки по банківському рахунку
Також позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Транзит Про» (виконавець) з надання послуг гідромолота, екскаватора, екскаватора-гідромолота, на підтвердження яких позивач надав до суду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки, рахунки-фактури, платіжні доручення.
В свою чергу, позивач на підтвердження реальності господарських зобов`язань з вказаними вище контрагентами послався на те, що придбані у зазначених контрагентів товари (роботи, послуги) були використані ним у власній господарській діяльності, а саме - з метою належного своїх зобов`язань як підрядника перед ТОВ «Станіславська торгова компанія» за договором підряду № 17-0114 від 10.01.2014, на чого надав відповідні первинні бухгалтерські документи та пояснення.
За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Гарде-Плюс», ПП «Комір-Груп» і ТОВ «Транзит Про», з урахуванням того, що в межах порушеного кримінального провадження № 32016060000000036 за фактом скоєння злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, в яких фігурують ПП «Гарде-Плюс» та ПП «Комір-Груп», відсутні докази в підтвердження фіктивності господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами.
Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, Верховним Судом з`ясовано, що Єдиний державний реєстр судових рішень не містить інформації щодо вироку стосовно посадових осіб контрагентів позивача, а також ухвали про звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, або ж будь-якого іншого процесуального рішення, постановлених за результатами розгляду цього кримінального провадження.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового скасував законне і обгрунтоване рішення суду першої інстанції
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 КАС України).
Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Буд-Гарант Плюс" задовольнити.
Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2019 скасувати, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова