Постанова
Іменем України
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 214/1790/18
провадження № 61-3923св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області ради, Департамент розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради про визнання права користування житловим приміщенням
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, у якому просила визнати її вселення до квартири АДРЕСА_1 таким, що відбулося на законних підставах, та визнати за нею право користування цим житловим приміщенням, яке є її постійним місцем проживання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що у 1989 році її баба ОСОБА_2 отримала ордер на зайняття квартири АДРЕСА_1 . У цій квартирі також був зареєстрований син ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який є її дядьком та рідним братом її батька. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а її син ОСОБА_3 сильно хворів та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . З березня 2013 року вона вселилася до спірної квартири і почала в ній постійно проживати на прохання дядька, здійснювала догляд за ним до самої його смерті. Після смерті ОСОБА_3 вона продовжує проживати у квартирі, сплачує комунальні послуги, здійснює ремонт, в ній находяться її особисті речі. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 03 жовтня 2019 року у складі судді Чернової Н. В. позов задовольнив. Визнав вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 таким, що відбулося на законних підставах. Визнав за ОСОБА_1 право користування цією квартирою з моменту вселення.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачка проживає у спірній квартирі з березня 2013 року, відкрито користується жилим приміщенням, за що сплачує відповідну плату, підтримує квартиру у належному стані, тримає там свої речі, а сторона відповідача не надала належних і допустимих доказів того, що позивач незаконно проживає у спірній квартирі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Дніпровський апеляційний суд постановою від 29 січня 2020 року рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що спірна квартира є службовою, права наймача та члена його сім`ї на користування нею припинилися у зв`язку зі смертю, а проживання позивачки у спірній квартирі не створює для неї жодних прав за відсутності згоди власника службового житла на її вселення.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 рокуі залишити в силі рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 жовтня 2019 року.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що оскаржувана постанова є незаконною, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції того, що позивачка правомірно вселилася до спірної квартири як член сім`ї померлого дядька, відкрито користується спірним приміщенням, сплачує квартирну плату, підтримує квартиру в належному стані та тримає там свої речі, а тому відповідно до статті 64 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) набула такі ж права і обов`язки як наймач квартири, унаслідок чого безпідставно відмовив у задоволенні позову усупереч статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Також безпідставними є висновки апеляційного суду про втручання у право розпорядження власника спірною квартирою, оскільки власник немає будь-яких претензій до позивача, що підтверджується відсутністю позовних заяв про її виселення зі спірної квартири. При цьому суд взагалі не з`ясовав, у чому саме полягає порушення прав власника щодо розпорядження спірною квартирою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
14 травня 2020 року справа № 214/1790/18 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року № 84/0/226-21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та визначено колегію суддів.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що 09 серпня 1989 року ОСОБА_2 , працюючи двірником у ЖКО РУ імені Кірова, отримала ордер на право зайняття службової жилої площі - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Ордер виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Саксаганської ради народних депутатів міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 липня 1989 року № 355/1. Син ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначений у вказаному ордері як особа, яка спільно проживає з квартиронаймачем.
Згідно з відповіддю Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області ради від 30 жовтня 2018 року № 19/31-4476, квартира АДРЕСА_1 надана як службове житло працівнику ЖКО РУ імені Кірова. Відповідно дореєстру обліку службових приміщень, розташованих на території Саксаганського району міста Кривого Рогу, станом на 25 жовтня 2018 року, вказана квартира значиться як службове житло. У період з 21 вересня 2011 року до 25 жовтня 2018 року приватизація цієї квартири не здійснювалась. Станом на 25 жовтня 2018 року право приватної власності на це житлове приміщення не зареєстроване.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 20 лютого 2007 року серії НОМЕР_1 , виданим Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 348.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 24 червня 2017 року серії НОМЕР_2 , виданим Саксаганським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 1074.
ОСОБА_3 та батько позивачки - ОСОБА_4 , доводяться один одному рідними братами, що підтверджує наявність родинних зв`язків між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як між племінницею та дядьком.
Згідно з актами від 28 липня 2017 року та від 04 грудня 2017 року, складеними мешканцями будинку АДРЕСА_2 , у квартирі № 79 з березня 2013 року проживала ОСОБА_1 та доглядала за своїм дядьком ОСОБА_3 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 і проживає по теперішній час.
З листопада 2011 року ОСОБА_1 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_4 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про права власності, інші речові права, іпотеки та обтяження щодо квартири АДРЕСА_1 немає.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно зі статтею 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Особливість права користування службовим житлом на підставі ордера полягає у тому, що воно надається у зв`язку з характером трудових відносин особи з володільцем такого житла, а тому особа, яка користується службовим житлом усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.
Згідно з частинами першою, другою статті 106 ЖК Української РСР повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Звертаючись з цим позовом ОСОБА_1 просила визнати її вселення до спірної квартири таким, що відбулося на законних підставах, та визнати за нею право користування цим житловим приміщенням, яке є її постійним місцем проживання. При цьому посилалася на те, що вона з 2013 року вселилася у це житлове приміщення як член сім`ї наймача ОСОБА_3 , за яким здійснювала догляд.
Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що права наймача ОСОБА_2 та члена її сім`ї ОСОБА_3 на користування службовим житлом припинено у зв`язку з їх смертю, а тому володілець службового житла має право на розпорядження своєю власністю на власний розсуд. Водночас втручання суду у це право шляхом визнання позивачки ОСОБА_1 такою, що має право на користування службовою квартирою, призведе до порушення прав власника, що є неприпустимим.
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про недоведеність заявлених вимог та вважає безпідставними посилання позивачки на те, що вона на законних підставах вселилася до спірної квартири, оскільки доглядала за хворим дядьком ОСОБА_3 , з огляду на таке.
Частиною першою статті 98 ЖК Української РСР визначено, що наймач жилого приміщення та члени його сім`ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім`ї наймача.
Верховний Суд у постановах від 28 липня 2020 року у справі № 759/17953/15-ц (провадження № 61-18718св19) та від 04 листопада 2020 року у справі № 641/2970/17 (провадження № 61-3921св19) дійшов висновку, що особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають.
Таким чином, посилання позивачки на те, що вона вселилася у спірну квартиру як член сім`ї наймача, оскільки доглядала за хворим дядьком, є безпідставними.
Тобто позивачка не довела факту набуття нею відповідно до норм ЖК Української РСР права на користування спірною квартирою, і апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявленого нею позову.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі Верховний Суд України дійшов висновку, що в разі вселення особи до жилого приміщення за договором піднайму вона не набуває самостійного права користування цим приміщенням, якщо не буде встановлено, що ця особа вселилася як член сім`ї наймача. При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Водночас, апеляційний суд, встановивши, що квартира АДРЕСА_1 є службовою, а позивачка не довела того факту, що вселилася у цю квартиру як член сім`ї наймача, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявленого позову.
Тобто з урахуванням фактичних обставин цієї справи, встановлених судом, немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом того, що позивачка набула такі ж права і обов`язки, як наймач квартири, а тому відмова у задоволенні позову суперечить статті 8 Конвенції, не заслуговують на увагу, оскільки за встановленими у справі обставинами ОСОБА_1 не довела законність її вселення у житлове приміщення як члена сім`ї наймача, і бажає юридично визначити в судовому порядку право постійного проживання у службовому житлі після смерті особи, за якою здійснювала тимчасовий догляд, що є неприпустимим.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночассуд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев В. С. Жданова Є. В. Коротенко