24.10.2023

№ 216/2914/14-ц

Постанова

Іменем України

19 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 216/2914/14-ц

провадження № 61-13461св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради як орган опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2019 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що з 05 квітня 2008 року він з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі та ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3 . З вересня 2010 року шлюбно-сімейні відносини між подружжям припинилися остаточно, а рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2011 року у справі № 461/11 шлюб між ними розірвано.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2011 року задоволено позов ОСОБА_1 та визначено місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 разом з ним.

У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради

(далі - Виконавчий комітет) із заявою про визначення способу її участі у вихованні малолітньої ОСОБА_3 , за результатами розгляду якої рішенням Виконавчого комітету від 20 квітня 2011 року № 201 визначено порядок зустрічей ОСОБА_2 з малолітньою дочкою до досягнення нею трьох років. Проте, маючи можливість безперешкодно спілкуватись зі своєю дочкою, відповідач від своїх обов`язків матері та від участі у вихованні дитини ухилилася.

Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2011 року у справі

№ 2-2264/2011 рік з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму, починаючи з 09 серпня 2011 року. Позивач стверджував, що з початку 2012 року відповідачу було відомо про це рішення суду, втім вона його свідомо ігнорує та не виконує.

У березні 2012 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету розглянуто питання щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 . Під час засідання комісії ОСОБА_2 заявила, що має намір брати участь у вихованні дитини, комісія взяла до уваги таку заяву відповідача й визнала недоцільним позбавляти її батьківських прав. Після засідання комісії ОСОБА_2 не виходила на зв`язок і не приїжджала до дочки. Позивач неодноразово хотів поїхати з дитиною за кордон на оздоровлення, однак не міг знайти відповідача для отримання від неї дозволу, оскільки вона за місцем своєї реєстрації не проживає, фактичне місце її проживання невідоме, а на телефонні дзвінки вона не відповідає.

Позивач зауважив, що протягом останніх двох років відповідач не зверталася до Виконавчого комітету з приводу встановлення нового або продовження порядку її зустрічей з дочкою, визначеного згаданим рішенням Виконавчого комітету. За минулі роки ОСОБА_2 не виявляла уваги до дитини, не зустрічалася з нею, не надавала будь-якої допомоги та не брала участі у вихованні дитини.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків відносно їхньої дочки у лютому 2014 року ОСОБА_1 знову звернувся до Виконавчого комітету з приводу позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини.

Згідно з висновком комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету від 25 березня 2014 року № 51 визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку з наведеним, а також врахувавши свідоме невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Відповідач заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що надає матеріальну допомогу на утримання дитини (сплачує аліментні платежі, відправляє одяг, дитячі іграшки тощо), намагається піклуватися про свою дочку та брати участь в її вихованні відповідно до своїх можливостей. Зазначила, що неодноразово намагалася зустрітися зі своєю дочкою, поспілкуватися з нею та взяти активну участь в її вихованні, але з боку позивача постійно створювалися перешкоди й не надавалося у межах встановленого порядку зустрічей матері з дитиною належного спілкування.

Третя особа підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Суд позбавив ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції дійшов висновків, що за встановлених у судовому засіданні обставин позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав буде здійснено згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України) і таке втручання буде виправданим та пропорційним, оскільки здійснюється для захисту емоційного здоров`я та моралі малолітньої дитини, тобто відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Суд поклав на орган опіки та піклування Виконавчого комітету обов`язки зі здійснення контролю за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 ; попередив ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов`язків з виховання і утримання дочки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що за встановлених фактичних обставин недостатньо підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу - позбавлення її батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи наявність цього спору, колегія суддів вважала за необхідне попередити матір дитини про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 .

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у липні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2019 року та залишити без змін рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 лютого 2019 року; постановити окрему ухвалу, якою довести до відома Вищої ради правосуддя про допущені під час вирішення цієї справи порушення норм матеріального та процесуального права суддями Дніпровського апеляційного суду Барильською А. П., Каратаєвою Л. О., Ткаченко І. Ю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та правильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.

ОСОБА_1 зазначає, що:

- суд апеляційної інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам;

- суд апеляційної інстанції вправі переоцінити докази, обов`язково зазначивши при цьому, які саме норми процесуального права порушені судом першої інстанції і в чому полягають такі порушення;

- скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції повинен зазначити про підстави, передбачені у частині першій статті 376 ЦПК України, для постановлення такого рішення судом;

- апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги та предмета розгляду судом першої інстанції, усупереч вимогам частини шостої статті 367 ЦПК України, встановивши обставини, що ОСОБА_1 чинить перешкоди у спілкуванні матері з дитиною;

- апеляційний суд, попередивши ОСОБА_2 про необхідність належного виконання нею батьківських обов`язків та поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків, вийшов за межі позовних вимог;

- суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин релевантні рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, «М. С. проти України», «Мамчур проти України», які визначають, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення;

- усупереч правилам статті 263 ЦПК України суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин правові висновки щодо доцільності позбавлення батьківських прав, викладені у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 759/9995/16-ц (провадження

№ 61-19864св18), від 17 грудня 2018 року у справі № 686/24929/16-ц (провадження № 61-15518св18), від 27 грудня 2018 року у справі № 242/3456/17 (провадження № 61-36208св18);

- рішення суду першої інстанції відповідає висновкам суду касаційної інстанції, викладеним в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року у цій цивільній справі, відповідно до якої справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою дослідження доказів у справі;

- рішення суду першої інстанції ухвалено із правильним застосуванням пункту 2 частини першої статті 164 СК України;

- суд першої інстанції належним чином дослідив наявні у справі докази і врахував сукупність факторів, тому рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 лютого 2019 року відповідає нормам міжнародного права, практиці ЄСПЛ, правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 334/4544/16 (провадження № 61-43990св18).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 просила оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Зазначила, що наведені заявником у касаційній скарзі обставини не доводять наявності такого порушення процесуального права, яке можна було б вважати достатньою підставою для скасування оскаржуваної позивачем постанови суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд врахував, що ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку не отримувала копію касаційної скарги, ознайомилася із матеріалами справи лише 29 серпня 2019 року, а тому причини подання відзиву на касаційну скаргу з пропуском встановленого судом касаційної інстанції строку визнає поважними.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з 05 квітня 2008 року до 17 січня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі.

У період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилася дочка ОСОБА_3 .

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2011 року у справі № 2-31/11 задоволено позов ОСОБА_1 та визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком.

Рішенням Виконавчого комітету від 20 квітня 2011 року № 201 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 щодо її участі у вихованні малолітньої ОСОБА_3 » визначено порядок зустрічей ОСОБА_2 зі своєю малолітньою дочкою до досягнення нею трьох років: щосуботи чи щонеділі з 16.00 год. до 19.00 год. у присутності батька та під час святкування днів народження дитини з 16.00 год. до 18.00 год.

№ 2-2264/2011 рік задоволено позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму, починаючи з 09 серпня 2011 року до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2011 року у справі № 2-3600/11 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав у зв`язку з тим, що не встановлено підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, передбачених статтею 164 СК України, а визначення місця проживання дитини з батьком не є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав матері.

З 02 вересня 2011 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 від 07 лютого 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 , комісією служби у справах дітей Виконавчого комітету встановлено, що для малолітньої дитини створено всі належні умови для виховання, розвитку та проживання; батько старанно виконує свої батьківські обов`язки.

Згідно з висновком комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету від 14 лютого 2012 року № 1 комісія вважає за доцільне визначити відмінними умови проживання та забезпечення малолітньої ОСОБА_3 , яка мешкає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом цього висновку малолітня ОСОБА_3 з моменту народження проживає разом з батьком, який повністю займається її вихованням та утриманням. ОСОБА_2 відвідує дитину вибірково, а саме вкрай рідко (згідно з актами про невідвідування матір`ю дитини, завіреними підписом голови і печаткою вуличного комітету № 21). 07 лютого 2012 року здійснено комісійне обстеження житлово-побутових умов проживання малолітньої дитини за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено відповідний акт і встановлено, що для відповідного вікового розвитку, виховання та проживання дитини створено всі належні умови. На підставі наданих довідок та пояснень встановлено, що батько дитини сумлінно виконує свої батьківські обов`язки.

Згідно із висновком комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету від 13 березня 2012 року № 4 комісія вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 . За змістом цього висновку комісія з питань захисту прав дитини встановила, що малолітня ОСОБА_3 з моменту народження проживає разом з батьком, який повністю займається її вихованням та утриманням. Під час засідання комісії ОСОБА_2 пояснила, що має намір брати участь у вихованні своєї малолітньої дочки та надала довідки з місця роботи, письмові пояснення, характеристики.

Листом Саксаганської районної у місті ради від 28 квітня 2012 року

№ 19/26-1473 ОСОБА_2 роз`яснено положення чинного законодавства про наслідки ухилення того з батьків, з ким проживає дитина, від виконання рішення органу опіки та піклування, а саме про право другого батька звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та в її вихованні.

Згідно з актом від 17 вересня 2011 року, складеним ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , 17 вересня 2011 року о 16.00 год ОСОБА_2 прийшла для зустрічі з дочкою ОСОБА_3 до будинку АДРЕСА_1 . У зазначений час двері ніхто не відчинив. Внаслідок таких дій ОСОБА_2 була позбавлена можливості побачити дочку в час, установлений рішенням Виконавчого комітету від 20 квітня 2011 року № 201. Аналогічні обставини містяться в актах від 29 вересня 2011 року, 01 жовтня 2011 року, 09 жовтня 2011 року, 15 жовтня 2011 року, 16 жовтня 2011 року, 22 жовтня 2011 року, 23 жовтня 2011 року, 29 жовтня 2011 року, 30 жовтня 2011 року, 05 листопада 2011 року, 06 листопада 2011 року, 18 лютого 2012 року, 26 лютого 2012 року, 03 березня 2012 року.

Відповідно до акта від 31 грудня 2011 року, складеного ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , підписи яких засвідчені головою вуличного комітету № 21 ОСОБА_10 , останні проводили будівельні роботи фасадної частини домоволодіння АДРЕСА_1 і знаходилися у період часу з 11.00 год. до 19.30 год. біля входу на територію цього домоволодіння. ОСОБА_2 , яка відома їм візуально, поблизу парадної частини домоволодіння не знаходилася, у домоволодіння не входила та не виходила. Аналогічні обставини містяться в актах від 03 грудня 2011 року, 04 грудня 2011 року, 10 грудня 2011 року, 11 грудня 2011 року, 17 грудня 2011 року, 18 грудня 2011 року, 24 грудня 2011 року, 25 грудня 2011 року, 01 січня 2012 року, 07 січня 2012 року, 08 січня 2012 року, 14 січня 2012 року, 15 січня 2012 року, 21 січня 2012 року, 22 січня 2012 року, 28 січня 2012 року, 29 січня 2012 року, 04 лютого 2012 року, 05 лютого 2012 року.

Згідно із актом обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , від 04 листопада 2013 року комісія Служби у справах дітей Виконавчого комітету дійшла висновку, що малолітня дитина забезпечена всім необхідним. Батько та його дружина ОСОБА_5 приділяють значну увагу вихованню та розвитку малолітньої ОСОБА_3 . Дитина утримується в дуже добрих умовах, її вихованням і забезпеченням займається виключно батько та ОСОБА_5 . Участі матері ОСОБА_2 у вихованні дитини не прослідковується. Останній раз наявні відомості про матір понад рік, тому мати вихованням дитини не займається, матеріально не утримує, життям і здоров`ям не цікавиться.

ОСОБА_1 24 лютого 2014 року звернувся до Служби у справах дітей Виконавчого комітету з проханням надати йому допомогу в зборі документів на позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 у зв`язку з невиконанням матір`ю своїх батьківських обов`язків, а саме відсутністю з її боку жодної уваги до дитини, зустрічей з нею та виховання, будь-якої допомоги, цікавості до життя й здоров`я її дочки, материнського тепла до дитини.

Відповідно до акта, складеного 27 лютого 2014 року о 10.20 год. начальником Служби у справах дітей Виконавчого комітету Сироваткою І. В. та завідуючою сектором з питань опіки та піклування Служби у справах дітей Виконавчого комітету Козачук Л. В., ОСОБА_2 категорично відмовилася від надання письмових пояснень щодо виконання або невиконання нею батьківських обов`язків відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , мотивуючи тим, що надавати будь-які письмові пояснення їй заборонено адвокатом. Під час зустрічі, яку було проведено з метою ознайомлення з текстом заяви батька дитини про надання службою у справах дітей допомоги в зборі документів на позбавлення матері батьківських прав, ОСОБА_2 надано роз`яснення про необхідність надання такої інформації, оскільки питання буде винесено на розгляд комісії з питань захисту прав дитини для надання висновку. ОСОБА_2 пообіцяла надати докази того, що вона надсилала подарунки й одяг своїй дочці та в день народження намагалася навідати дитину в приватному дитячому закладі, а також повідомила про те, що до суду й органів місцевого самоврядування не зверталася з 2012 року, тобто з того часу, коли батьком дитини порушувалося це питання.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету від 25 березня 2014 року № 6 на питання членів комісії ОСОБА_2 відповіла, що останній раз вона бачила дочку два роки тому, оскільки ОСОБА_1 перешкоджав їй зустрічатися з нею.

Згідно із висновком комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету від 25 березня 2014 року № 51 комісія вважала за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 . За змістом цього висновку комісія з питань захисту прав дитини встановила, що рішенням Виконавчого комітету від 20 квітня 2011 року № 201 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 щодо її участі у вихованні малолітньої ОСОБА_3 » матері дитини визначено порядок зустрічей з дитиною до досягнення нею трьох років. Протягом останніх двох років, з моменту досягнення дитиною трьох років ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 не зверталася до Виконавчого комітету щодо встановлення нового або продовження визначеного порядку її зустрічей з ОСОБА_3 . Службою у справах дітей Виконавчого комітету з ОСОБА_2 проведено роз`яснювальну профілактичну бесіду. Мати дівчинки категорично відмовилася від надання письмових пояснень щодо виконання або невиконання нею батьківських обов`язків відносно своєї дочки.

Листом Виконавчого комітету від 23 липня 2014 року № 19/31-2718 ОСОБА_2 повідомлено про те, що 28 квітня 2012 року на підставі її заяви до Виконавчого комітету службою у справах дітей здійснено візит за місцем проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 , з метою встановлення факту перешкоджання батьком дитини зустрічі з матір`ю. Однак за зазначеною адресою ОСОБА_2 не було. Вдома був тільки батько ОСОБА_1 разом зі своєю дочкою.

Згідно із актом від 13 жовтня 2014 року, складеним ОСОБА_2 , її представником ОСОБА_12 , адвокатом Бабенком С. М., позивачем ОСОБА_1 , головним спеціалістом служби у справах дітей виконкому Саксаганської районної у місті ради Масловою Н. М., 13 жовтня 2014 року ОСОБА_2 заплановано проведення зустрічі з дочкою ОСОБА_3 . Оскільки, зі слів батька дитини, ОСОБА_1 телеграму про заплановану зустріч він не отримував, 13 жовтня 2014 року о 09.30 год. дитини вдома не було. ОСОБА_2 порушено питання про визначення дати й часу зустрічі з малолітньою дочкою. ОСОБА_1 заявлено вимогу - перед зустріччю матері з дитинною, провести зустріч з метою консультації з психологом дитини та кожного з батьків окремо. Зі слів батька, 13 жовтня 2014 року о 09.30 год. дитина знаходилася в дитячому садочку.

Листом Виконавчого комітету від 24 листопада 2014 року № 19/31-4264 ОСОБА_2 роз`яснено, що для вирішення питання про визначення способу її участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою їй необхідно надати до Виконавчого комітету заяву та повний пакет документів, передбачений чинним законодавством.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 лютого 2016 року у справі № 214/122/16-ц задоволено заяву ОСОБА_5 про усиновлення малолітньої ОСОБА_3 , оскільки рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 квітня 2015 року у справі № 216/2914/14-ц ОСОБА_2 була позбавлена батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , у зв`язку з чим Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області видано відповідне свідоцтво про народження дитини, в якому її матір`ю зазначено ОСОБА_5 .

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2015 року рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 квітня 2015 року у справі № 216/2914/14-ц скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення останньої батьківських прав відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 07 жовтня 2015 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2015 року у справі № 216/2914/14-ц скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 квітня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 14 вересня 2016 року ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року та рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 квітня 2015 року у справі № 216/2914/14-ц скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_12 на рішення суду першої інстанції у справі № 214/122/16-ц за заявою ОСОБА_5 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Виконавчого комітету, Саксаганський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького МУЮ у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 , про усиновлення зупинено до вирішення цього спору.

Відповідно до листа Криворізького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 14 листопада 2016 року № 719 за наслідками проведення психологічного обстеження малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , незалежна психологічна комісія дійшла висновку, що дитина відповідає віковим особливостям розвитку, фізично розвинена, має великий рівень пізнавальної активності, любить своїх батьків та має прив`язаність до всіх членів своєї родини, особливо до ОСОБА_5 , яку вважає матір`ю, що підтверджують результати психодіагностичних матеріалів. Дитина майже все своє свідоме життя проживала з батьком, ОСОБА_1 , і з досягнення віку в півтора роки - з жінкою, яка замінила дівчинці матір, ОСОБА_5 , яку ОСОБА_3 називає та вважає своєю матір`ю. Своєї біологічної матері вона не пам`ятає.

Згідно з довідкою державного виконавця Центрально-Міського ВДВС м. Кривого Рогу ГТУЮ у Дніпропетровській області Лелетко А. А. від 03 квітня 2017 року № В/10/8033 загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 за аліментами станом на 01 квітня 2017 року становить 45 633, 99 грн.

Відповідно до листа старшого державного виконавця Центрально-Міського ВДВС м. Кривого Рогу ГТУЮ у Дніпропетровській області Сігай А. О. від 05 квітня 2018 року № 497 під час проведення виконавчих дій державним виконавцем розраховано заборгованість відповідача за аліментами, яка станом на 05 березня 2018 року склала 67 106, 86 грн. У зв`язку з тим, що борг зі сплати аліментів боржником ОСОБА_2 перевищив три та шість місяців, державним виконавцем внесено відомості до Єдиного реєстру боржників і 23 лютого 2018 року винесено такі постанови: про тимчасове обмеження боржника у праві полювання; про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України; про тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; про тимчасове обмеження боржника у праві користування вогнепальною, мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами несмертельної дії. Копії цих постанов були направлені сторонам до відома та виконання.

06 березня 2018 року на розрахунковий рахунок виконавчої служби надійшли грошові кошти від боржниці ОСОБА_2 в розмірі 67 106, 86 грн у рахунок погашення заборгованості на користь ОСОБА_1 . У зв`язку з цим державним виконавцем виключено боржника ОСОБА_2 з Єдиного реєстру боржників і 06 березня 2018 року винесено відповідні постанови про припинення тимчасових обмежень боржника у зазначених правах, копії яких були направлені сторонам до відома та виконання.

За результатами засідання міської (незалежної) міжсекторальної психологічної комісії від 21 березня 2018 року, провівши психодіагностичне обстеження родини позивача, остання дійшла висновку що «у родині склалися теплі, доброзичливі, люблячі взаємостосунки: ОСОБА_3 з прихильністю та любов`ю ставиться до батька та ОСОБА_13 , до молодшого брата ОСОБА_14 . Батьки надають ОСОБА_3 необхідну любов, увагу та підтримку, приділяють достатньо уваги навчанню та вихованню дівчинки, забезпечують умови для розвитку дитини. Обидва дорослих подружжя мають власні риси характеру, а саме: активність, практичність, раціоналізм, оптимістичність, товариськість, сенситивність (чутливість), а також батьківські установки, такі як: підтримання емоційного контакту з дитиною, дотримання рівності, заохочення до спілкування та обговорення проблем, створення для дитини безпечного простору, уникання надмірної опіки й надмірного тиску, прагнення прищеплювати дитині повагу до батьків. Такі особливості характеру та батьківських установок сприяють нормальному вихованню й розвитку дитини».

За результатами цього психологічного дослідження малолітньої ОСОБА_3 : головним у родині дівчина відчуває батька, а більшу емоційну близькість має до матері, якою вважає дружину позивача ОСОБА_5 . Близькими та значущими для ОСОБА_3 є батько, матір ОСОБА_5 і молодший брат ОСОБА_14 , з якими в дівчинки гарні взаємостосунки. ОСОБА_3 сприймає як матір ОСОБА_5 , як надію та опору, задоволена станом спокою та захисту, визнає її як авторитетну, значиму людину, емоційно залежить від неї.

З 2009 року ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_5 , дочкою ОСОБА_3 та сином ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За час проживання за цією адресою всі члени сім`ї зарекомендували себе виключно позитивно.

Згідно із характеристикою, наданою 03 березня 2017 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_16 , ОСОБА_3 з двох років до цього часу відвідує приватний заклад «Денний догляд за дітьми». Дитина виховується в повній сім`ї, ОСОБА_5 вважає своєю матір`ю, ставиться до неї з повагою та ніжністю. Батьки завжди повною мірою брали активну участь у житті дитини, створюючи умови для її розвитку.

Відповідно до характеристики учениці 1-А класу КЗСШ І-ІІІ ступенів № 4 ОСОБА_3 , 2009 року народження, учениця зарекомендувала себе як старанна та працьовита. У спілкуванні з вчителями й старшими людьми дівчинка чемна та вихована, завжди охайна зовні. Батьки приділяють належну увагу вихованню дочки, відгукуються на прохання класного керівника, регулярно відвідують школу.

За змістом довідки лікаря Комунального закладу «Криворізька міська клінічна лікарня № 8» Дніпропетровської обласної ради від 22 лютого 2014 року ОСОБА_3 спостерігається лікарем-педіатром, під час відвідування та огляду дитини присутні її батько ОСОБА_1 і його дружина ОСОБА_5 .

Також встановлено, що ОСОБА_2 виключно позитивно зарекомендувала себе за місцем навчання в Криворізькому факультеті ДВНЗ «Запорізький національний університет», за місцями роботи в магазині «Фемен Фарс» і ПАТ «Актабанк», а також за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідок Обласного комунального закладу «Психоневрологічний диспансер м. Кривого Рогу» від 28 вересня 2011 року № 2209 та від 22 серпня 2014 року № 5442 ОСОБА_2 на диспансерному обліку в цьому закладі не перебуває та за медичною допомогою не зверталася.

Згідно з довідкою Асоціації «Українська фінансова асоціація» від 18 вересня 2014 року № 102 з 01 вересня 2014 року ОСОБА_2 працювала в цій асоціації в м. Києві.

Апеляційний суд також встановив, що станом на момент розгляду справи судом відповідач проживає в м. Фастові Київської області, де і працює, що підтверджується листом ПАТ АБ «Укргазбанк» від 17 грудня 2018 року № 10112/24467/2018, відповідно до якого ОСОБА_2 має таку реєстрацію місця проживання: АДРЕСА_3 , працює в банку на посаді головного фахівця відділу помічників, референтів та секретарів управління забезпечення документообігу та роботи керівництва департаменту господарського забезпечення.

ОСОБА_2 надала копії фіскальних чеків, описів вкладень до бандеролей, повідомлень про грошові перекази (аліменти) і листів до позивача щодо надання інформації про потреби дитини та можливість зустрічей і спілкування з нею, які відповідач надсилала позивачеві протягом 2012-2014 років та які позивач не отримував.

Апеляційний суд визнав, що той факт, що відповідач цікавилася життям дочки, підтверджується самим рішенням Виконавчого комітету від 20 квітня 2011 року № 201, яким визначено порядок зустрічей матері з дитиною до 29 квітня 2012 року, під час засідань комісії з питань захисту прав дитини відповідач зазначала про свій намір брати участь у вихованні дочки.

Апеляційний суд не погодився з висновком органу опіки та піклування від 25 березня 2014 року № 51 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки висновок є недостатньо обґрунтованим і мотивованим, так як не містить висновків про те, чи відповідає такий крайній захід інтересам дитини та яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси дитини. Саме по собі посилання у зазначеному висновку на незвернення відповідача до Виконавчого комітету із заявою про визначення порядку зустрічей матері з дитиною після спливу дії попереднього рішення Виконавчого комітету про визначення такого порядку достатньою мірою не свідчить про невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків. При цьому колегія суддів вважала за необхідне звернути увагу на відсутність у висновку даних, які об`єктивно характеризують ОСОБА_2 , умови та спосіб її життя й ставлення до порушеного питання щодо позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 .

Апеляційний суд критично оцінив взяті до уваги судом першої інстанції, з огляду на допустимість доказів, і не взяв до уваги акти, які складені будівельниками ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , підписи яких засвідчені головою вуличного комітету № 21 ОСОБА_10 , в яких останні пояснили, що в дні, зазначені в актах, вони проводили будівельні роботи фасадної частини домоволодіння АДРЕСА_1 і ОСОБА_2 , яка відома їм візуально, біля парадної частини домоволодіння не бачили, у домоволодіння остання не входила та не виходила, оскільки зазначені в них факти того, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9 не бачили біля будинку нібито відомої їм візуально ОСОБА_2 не можуть бути належними та допустимими доказами у справі у розумінні статей 12 81 ЦПК України. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зазначені особи, які протягом тривалого часу проводили будівельні роботи у домоволодінні, знали візуально ОСОБА_2 , зважаючи на те, що вона в зазначеному будинку не мешкала.

Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України

«Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дочки, про умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані висновки про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, надав системну оцінку зібраним у справі доказам, висновку органу опіки та піклування, поясненням сторін у справі.

Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права. Враховуючи відсутність фактів свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову про позбавлення матері батьківських прав.

Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, а також здійснив переоцінку доказів без зазначення при цьому, які саме норми процесуального права порушені судом першої інстанції і в чому полягають такі порушення.

Досліджуючи зібрані у справі докази та надаючи їм власну правову оцінку, апеляційний суд обґрунтував належним чином прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, а тому доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

При цьому відсутність посилання судом апеляційної інстанції на конкретний пункт частини першої статті 376 ЦПК України як підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення. Апеляційний суд, здійснивши дослідження зібраних у справі доказів, встановивши фактичні обставин справи, дійшов переконання про помилковість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Таким чином, апеляційний суд фактично зазначив про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що відповідає пункту 3 частини першої статті 376 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд визнає помилковими доводи касаційної скарги про те, що, встановивши обставини, що ОСОБА_1 чинить перешкоди у спілкуванні матері з дитиною, суд вийшов за межі розгляду справи, оскільки, заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 наполягала на тому, що ОСОБА_1 чинив їй перешкоди у зустрічах з дочкою, що стало незалежною від неї причиною, у зв`язку з якою матір не бачилася тривалий час з дитиною. Таким чином, такі обставини були складовою предмета доказування у справі, яка переглядається.

Попередивши ОСОБА_2 про необхідність належного виконання нею батьківських обов`язків та поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків, апеляційний суд не вийшов за межі позовних вимог, а вжив дій щодо зміни поведінки матері у кращу сторону з метою забезпечення дотримання найкращих інтересів дитини, що не може розцінюватися як вихід за межі позовних вимог про позбавлення батьківських прав. Наведене відповідає усталеній судовій практиці (пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

При цьому Верховний Суд врахував, що постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 334/4544/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 759/9995/16-ц, від 27 грудня 2018 року у справі 242/3456/17 ухвалені за інших фактичних обставин справи, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Одночасно Верховний Суд врахував, що оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 грудня 2018 року у справі № 686/24929/16-ц.

Верховний Суд визнає непідтвердженими також і доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не врахував, що рішення суду першої інстанції відповідає висновкам суду касаційної інстанції, викладеним в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року у цій цивільній справі, відповідно до якої справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою дослідження доказів у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов переконання, що, встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами. Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених у статті 400 ЦПК України.

Одночасно Верховний Суд наголошує на тому, що відсутність змін у ставленні до дитини протягом розумного строку після ухвалення цього рішення слугуватиме достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав у майбутньому.

ОСОБА_2 як мати неповнолітньої дитини зобов`язана вживати дієвих заходів з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, що полягають як у її матеріальному забезпечені, так і у духовному розвитку, підтриманні родинних зв`язків із своєю дочкою.

Щодо клопотання заявника про постановлення окремої ухвали

У касаційній скарзі заявник просить постановити окрему ухвалу, якою довести до відома Вищої ради правосуддя про допущені під час вирішення цієї справи порушення норм матеріального та процесуального права суддями Дніпровського апеляційного суду Барильською А. П., Каратаєвою Л. О., Ткаченко І. Ю.

Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Суд касаційної інстанції не встановив грубих порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, які слугували б підставою для постановлення окремої ухвали у цій справі, а тому у задоволенні такого клопотання необхідно відмовити.

Керуючись статтями 262 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2019 року залишити без змін.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

В. В. Яремко