ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2024 року
м. Київ
справа № 216/5888/23
провадження № 61-3540 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
від 20 листопада 2023 року в складі судді Кузнецова Р. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Тимченко О. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду
з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ)
«Сітісервіс-КР» про захист прав споживачів.
В обґрунтування позовних вимог зазначали, що ТОВ «Сітісервіс-КР» надає послуги з управління та утримання багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 .
У період із 09.00 год 09 вересня 2023 року до 13.00 год 10 вересня 2023 року
у зв`язку з бездіяльністю управителя житлового будинку в житловому будинку було відсутнє водопостачання, що створило загрозу їх життю і здоров`ю
та спричинило порушення прав споживачів унаслідок застосування товариством забороненої нечесної підприємницької практики, так як договір про надання послуг з управління будинком від 03 червня 2018 року є нікчемним правочином, який відповідно до статей 215 216 236 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю та є недійсним з моменту його вчинення, а також - який унеможливлює відповідальність ТОВ «Сітісервіс-КР» під час управління спільним майном житлового будинку.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд визнати нечесною підприємницьку практику ТОВ «Сітісервіс-КР» під час укладання договору про надання послуг з управління будинком від 03 червня 2018 року
№ 1406/05-18 у зв`язку з відсутністю нотаріального посвідчення цього договору
та зобов`язати ТОВ «Сітісервіс-КР» повідомити належним чином відповідних співвласників житлового будинку про недійсність цього договору у зв`язку
з відсутністю нотаріального посвідчення під час його укладання.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2023 року, ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, прийнятою у відкритому судовому засіданні, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив
із недоведеності заявлених позовних вимог, а саме порушення прав позивачів,
як споживачів. Їх доводи є абстрактними, не містять обґрунтування негативного впливу на конкретні реальні індивідуально виражені цивільні права чи інтереси
і свідчать виключно про незгоду позивачів із тим фактом, що відповідач, який,
на думку останніх, здійснює нечесну підприємницьку практику, протиправно
є управителем житлового будинку, в якому вони мешкають, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
Апеляційний суд також зауважив, що, посилаючись на незаконність протоколу загальних зборів і договору від 03 червня 2018 року № 1406/05-18, позивачі
не ставлять питання про визнання їх незаконними чи недійсними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду
з касаційною скаргою на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; а також належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі суду від 20 березня 2024 року, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її із суду першої інстанції.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки, наявним у матеріалах справи доказам і доводам позивачів, не врахували, що договір про надання послуг
з управління будинком від 03 червня 2018 року № 1406/05-18 нотаріально
не посвідчений, тоді як відповідно до статті 1031 ЦК України договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню.
Суди не з`ясовували, чи підлягає указаний договір обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно товариство ухилилося від його посвідчення, чи втрачена така можливість, а також, чи немає інших підстав нікчемності цього правочину.
Також під час розгляду справи судами не було з`ясовано та не було перевірено наявність факту передачі багатоквартирного будинку
АДРЕСА_1 в управління ТОВ «Сітісервіс-КР» відповідно до вимог частини першої статті 1029, частини третьої статті 1030
ЦК України, а також пунктів 2, 4 Типового договору управління.
Вказує, що суд першої інстанції не повідомив його про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України
є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених
у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, позивачі вказували, що, на їх думку, відсутність
у житловому будинку 09 та 10 вересня 2023 року водопостачання, створило загрозу їх життю і здоров`ю та спричинило порушення їх прав, як споживачів, унаслідок застосування відповідачем забороненої нечесної підприємницької практики, так як договір про надання послуг з управління будинком від 03 червня 2018 року є нікчемним правочином.
Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Тобто, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод
чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Суд, на підставі наданих сторонами доказів, повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно
від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт
і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів,
а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики
у сфері захисту прав споживачів.
Зокрема, за змістом статті 1 цього Закону споживач - фізична особа,
яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації. Перелік форм підприємницької практики,
що вводить в оману, не є вичерпним.
Водночас, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави
і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,
які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України,
частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном
в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню (частина перша
статті 1029, стаття 1031 ЦК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення
для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги
і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення
для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними
є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять
до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог
та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач -
є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.
Отже, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін у їх сукупності, виходив
із недоведеності позивачами належними та допустимими доказами порушення
їх цивільних прав чи інтересів, а тому вважав відсутніми підстави для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується із висновками судів про відсутність правових підстав для задоволення позову та звертає увагу заявника касаційної скарги, що доводи щодо нікчемності договору від 03 червня 2018 року внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення не можуть братися до уваги, оскільки предметом цього договору є надання послуг з управління багатоквартирним будинком,
а не нерухомістю. Обов`язковість нотаріального посвідчення такого договору законом, зокрема статтею 1031 ЦК України, не передбачена.
Позивачі тлумачать норми матеріального права на власний розсуд, наведені
в касаційній скарзі доводи жодним чином не спростовують правильності висновків судів про відмову в позові. Фактично вони зводяться до незгоди з тим, що відповідач є управителем багатоквартирного будинку, в якому проживають позивачі, але жодним чином не підтверджують факт порушення їх прав.
Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними аргументам, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судами, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки є власним тлумаченням норм матеріального та процесуального права, й не підтверджуються матеріалами справи. Такі доводи зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а також незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки.
Судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону,
які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Твердження ОСОБА_1 про те, що він не був повідомлений про дату, час
і місце розгляду справи в суді першої інстанції спростовуються матеріалами справи, в тому числі й поданими заявами по суті (заявами щодо розгляду справи
в судовому засіданні з повідомленням сторін, відповіддю на відзив) протягом розгляду справи районним судом, а тому відповідні доводи відхиляються Верховним Судом (а. с. 17, 23, 24, 37, 44, ). При цьому апеляційна скарга таких доводів не містила.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність
та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць