№ 219/12703/16-к

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року

м. Київ

справа №219/12703/16-к

провадження № 51-4647км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 09вересня 2021 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Сіверськ Бахмутського району Донецької області, громадянина України, який зареєстрований в АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19 квітня 2017року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15років.

Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 07 грудня 2017 року вирок місцевого суду змінено в частині призначеного покарання та призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2019 року вказані судові рішення скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

За наслідками нового розгляду ухваленим вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вирішено рахувати з дня набрання вироком законної сили, зарахувавши в строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 08 листопада 2016 року (день його затримання в порядкуст. 208 КПК) по 07 грудня 2017 року (дата набрання вироком законної сили) - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, з 08 грудня 2017 року (дата початку відбуття покарання за попереднім вироком) по 10 вересня 2019 року - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, як такому що відбував покарання; з 11вересня 2019 року (обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою постановою ККС ВС від 11 вересня 2019 року) - по день набрання вироком законної сили - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково та стягнуто із ОСОБА_6 14532 грн матеріальної шкоди та 100000 грн моральної шкоди.

Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Згідно з ч. 5 ст. 72 КК у строк відбування покарання ОСОБА_6 зараховано строк попереднього ув?язнення з 11 вересня 2019 року по 09 вересня 2021 року з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі.

Суди попередніх інстанцій визнали винуватим ОСОБА_6 у тому, що він 08листопада 2016 року приблизно о 08:52, перебуваючи біля сходинок під?їзду №3 будинку АДРЕСА_2 , спричинив ОСОБА_9 один удар ножем в ділянку живота зліва у зв?язку із тим, що потерпілий не пропускав його в приміщення магазину з ножем, в якому перебував ОСОБА_10 , з яким у ОСОБА_6 тривалий час були неприязні відносини. Від спричиненого ОСОБА_6 удару ножем ОСОБА_9 помер у машині швидкої допомоги.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та заперечень на неї

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого і ухвалу апеляційного судів і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст.284КПК, а також визнати попереднім ув?язненням строк тримання під вартою з 08 грудня 2017 року по 10 вересня 2019 року та зарахувати цей строк у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі.

На обґрунтування своїх вимог засуджений вказує, що протокол огляду предмету від 08 листопада 2016 року є недопустимим доказом. Вважає, що апеляційний суд всупереч ст. 404 КПК необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів. Наголошує, що місцевий суд не досліджував речових доказів. На думку засудженого, його винуватість не доведено поза розумним сумнівом. Акцентує, що суди попередніх інстанцій вийшли за межі пред?явленого ОСОБА_6 обвинувачення. Вказує, що оголошений текст вироку не відповідає тому, що відображений у паперовому вигляді. За твердженнями засудженого, місцевий суд не роз?яснив йому право на подачу клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати до нього зауваження. Зазначає, що апеляційний суд оголосив повний текст ухвали за відсутності ОСОБА_6 . Вказує, що повідомлення про підозру йому було вручено всупереч ч. 1 ст. 278, ст. 279 КПК. Стверджує, що до ЄРДР було внесено інформацію про вчинення злочину за ч. 2 ст. 121 КК, а не за ч. 1 ст. 115 КК. На переконання ОСОБА_6 , суди попередніх інстанцій неправильно обрахували строк його попереднього ув?язнення. Акцентує, що під час нового розгляду кримінального провадження не було виконано вказівок касаційного суду і не доведено його вину за правилами ст. 17 КПК.

Прокурор подав заперечення на касаційну скаргу засудженого, в яких вказує, що судові рішення щодо ОСОБА_6 є законними та обґрунтованими, а тому просить залишити без задоволення його касаційну скаргу, а рішення судів нижчих інстанцій без зміни.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні:

- засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити;

- прокурор заперечила вимоги касаційної скарги та просила відмовити у її задоволенні.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.

Мотиви Суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судами попередніх інстанцій.

На переконання засудженого, його винуватість у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_9 не доведено поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами.

Колегія суддів не погоджується з наведеними твердженнями ОСОБА_6 , виходячи з такого.

У цьому кримінальному провадженні судами було встановлено, що ОСОБА_6 спричинив кухонним ножем ОСОБА_9 один удар в ділянку живота зліва, від чого настала смерть останнього, тобто вчинив умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, яке отримало правильну правову кваліфікацію за ч.1 ст. 115 КК.

До такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли як на підставі фактичних даних, повідомлених безпосередніми очевидцями події, що мала місце 08листопада 2016 року, так і за допомогою інших доказів.

Сам засуджений протягом судового розгляду послідовно заперечував свою винуватість у вчиненні інкримінованого злочину. Однак в основу доведення його винуватості в умисному вбивстві ОСОБА_9 суди поклали вагомі докази, що були безпосередньо досліджені під час судового розгляду. Так, перш за все Суд звертає увагу на показання очевидців події, які були отримані судом першої інстанції під час судового розгляду. Зокрема:

- свідок ОСОБА_11 зазначав, що засуджений стояв з кухонним ножем в правій руці, а потерпілий ОСОБА_9 неодноразово просив викинути його. Потім ОСОБА_6 спричинив ножем один удар потерпілому у ліву частину живота;

- свідок ОСОБА_10 пояснював, що перебуваючи у приміщенні магазину, він чув як потерпілий кричав ОСОБА_6 , щоб той викинув ніж. Коли свідок вибіг з магазину, то побачив, що засуджений стояв з ножем, а ОСОБА_9 схопився за лівий бік живота. Поруч з ОСОБА_12 перебували ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , яка стояла біля ОСОБА_6 , коли він завдав удар ножем.

В основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 було покладено протокол слідчого експерименту від 25 грудня 2016 року за участю свідка ОСОБА_13 , який було проведено на місці події біля магазину «Майстер» у присутності понятих та статистів. Під час цієї слідчої дії ОСОБА_13 показала, що бачила напрямок руху засудженого, зокрема вказала, що ОСОБА_6 спускався сходинками, тримаючи в правій руці великий ніж; далі він направився до магазину, де замахнувся ножем на потерпілого, який голосно сказав «Викинь ножа!» і повторив це десь 3 рази. Після нанесення удару засуджений побіг з ножем додому.

За результатами судово-медичної експертизи від 08 листопада 2016 року №377 смерть ОСОБА_9 настала в результаті гострої кровотечі (2800 мл крові у черевній порожнині), обумовленої проникаючим колото-різаним пораненням живота з ушкодженням великого сальника, підшлункової залози та прилеглих кровоносних судин.

У цьому висновку експерт вказав, що ушкодження у потерпілого утворилось від дії плаского колюче-ріжучого предмету із шириною клинка поринулої частини не більше 36,3 мм, яке має гостре лезо й обух, товщиною близько 2,0 мм.

Наведена інформація кореспондує із протоколом огляду місця події від 08листопада 2016 року, згідно з яким на місці скоєння злочину біля магазину було виявлено калюжу речовини бурого кольору, що зафіксовано на фототаблицях до протоколу.

Окрім цього, слідчі експерименти 21 грудня 2016 року було проведено і за участю свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які відтворили відомі їм обставини вчинення засудженим вбивства. Згідно з висновком експерта від 22грудня 2016 року №377/21/22 показання свідка ОСОБА_11 , надані в ході його допиту, та інформація, яку він повідомив під час слідчого експерименту за його участю не суперечать локалізації, кількості та механізму утворення тілесних ушкоджень, виявлених при дослідженні трупа ОСОБА_9 .

Детально відтворений у судових рішеннях зміст вказаних доказів свідчить про те, що суди в основу доведення винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому злочині поклали низку важливих доказів, які поза розумним сумнівом дають підстави констатувати, що засудженим вчинено умисне вбивство, а тому доводи засудженого про протилежне колегія суддів відхиляє як невмотивовані.

Водночас суд вважає, що твердження ОСОБА_6 про недопустимість протоколу огляду предмету від 08листопада 2016 року та похідних від нього доказів (висновків експертів від 05 грудня 2016 року №1180, від 21 грудня 2016 року №377/21) є слушними. Однак такий висновок жодним чином не впливає на доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину у цьому провадженні.

Колегія суддів наголошує, що судами доведено винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК низкою вагомих доказів. Судові рішення не базуються на визнавальних показаннях засудженого, оскільки він заперечував свою винуватість у вчиненні вбивства ОСОБА_9 .

Суд враховує, що заперечення засудженим впродовж усього судового розгляду своєї причетності до вбивства ОСОБА_9 з підстав незаконного вилучення у нього ножа не спростовує тих фактів, які були повідомлені суду першої інстанції іншими безпосередніми очевидцями злочину про знаряддя вбивства (великий кухонний ніж), а саме свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , показання яких узгоджуються із відображеними у судових рішеннях результатами слідчого експерименту за участю ОСОБА_13 , яка вказувала, що бачила як засуджений спускався зі сходинок з ножем у руці, а після спричинення ним удару потерпілому побіг додому, забравши ножа з собою.

Окрім цього, місцевий суд у вироку слушно зауважив про те, що знаряддя злочину не є основою обґрунтування винуватості, оскільки його наявність чи відсутність, як і похідні докази, отримані внаслідок його вилучення, не спростовують сукупності тих вищенаведених доказів, які вказують на винуватість засудженого в інкримінованому злочині.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що хоча суди і послалися на протокол огляду предмету від 08листопада 2016 року та похідні від нього докази у прийнятих судових рішеннях, однак вони не були вирішальними для встановлення вини засудженого та не впливають на її доведеність.

Сукупність інших доказів, зібраних у ході досудового розслідування в даному кримінальному провадженні, є достатньою для доведення вини ОСОБА_6 в інкримінованому злочині за ч. 1 ст. 115 КК, а тому колегія суддів вважає, що в цьому кримінальному провадженні дотримано загальну справедливість судового розгляду.

Щодо тверджень засудженого про те, що місцевим судом не було досліджено речових доказів, то вони не заслуговують на увагу, адже матеріали провадження містять акт знищення речових доказів, а наявна у матеріалах цього кримінального провадження доказова база давала місцевому суду вмотивовані підстави для ухвалення обвинувального вироку щодо засудженого.

Щодо доводів ОСОБА_6 про те, що суди вийшли за межі пред?явленого йому обвинувачення, то Суд вважає їх такими, що не заслуговують на увагу.

З матеріалів розглядуваної справи слідує, що засудженому було пред?явлено обвинувачення в умисному вбивстві ОСОБА_9 , суть і зміст якого він знав та розумів, оскільки копія обвинувального акта від 27 грудня 2016 року отримана ним без будь-яких зауважень. Окрім цього, у судовому засіданні в суді першої інстанції 26 травня 2020 року за наслідками нового розгляду кримінального провадження прокурором було оголошено обвинувальний акт, а місцевим судом двічі роз`яснювалось ОСОБА_6 зміст пред`явленого обвинувачення (а. с. 105-108, Т. 5).

Під час нового розгляду прокурор не змінював сформульованого обвинувачення, тобто із моменту скерування обвинувального акту від 27 грудня 2016 року до місцевого суду предметом розгляду щодо ОСОБА_6 було обвинувачення у вчиненні умисного вбивства потерпілого ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 115 КК. Таку правову кваліфікацію підтримував державний обвинувач впродовж усіх судових розглядів цього кримінального провадження, а суди, в свою чергу, визнали це обвинувачення доведеним.

Колегія суддів констатує, що доведене у цьому кримінальному провадженні обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК в повному обсязі відповідає висунутому йому обвинуваченню, яке викладено в обвинувальному акті від 27грудня 2016року. Підстав вважати, що засуджений захищався від незрозумілого йому обвинувачення, немає.

З огляду на вказане Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій порушили положення ч. 1 ст. 337 КПК.

Аргументи засудженого про внесення до ЄРДР відомостей за ч. 2 ст. 121 КК, а не за ч. 1 ст. 115 КК, обвинувачення за якою розглядалося судами, колегія суддів вважає неприйнятними.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 214 КПК до ЄРДР вносяться відомості про попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Тобто на момент внесення відомостей до ЄРДР певне діяння отримує попередню (первісну) правову оцінку. Однак, якщо результати подальшого здійснення досудового розслідування зумовлюють зміну цієї кваліфікації на стадії після повідомленняпро підозру (заміна раніше повідомленої підозри або підстави для повідомлення нової) згідно зіст. 279 КПКслідчий, прокурор зобов`язаний виконати дії, передбаченіст. 278 КПК.

Схожу правову позицію щодо внесення відомостей до ЄРДР з попередньою правовою кваліфікацією викладено у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №200/232/18.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження повідомлення про нову підозру за ч. 1 ст. 115 КК було складено слідчим ОСОБА_14 , яке було погоджено прокурором ОСОБА_15 , 23 грудня 2016 року, а 24 грудня 2016року вручено ОСОБА_6 без будь-яких зауважень з боку останнього, що підтверджується його власноручним підписом (а. с. 229-230, Т. 2). Вручення повідомлення про нову підозру на наступний день після його складення не є істотним порушенням в розумінні ст. 412 КПК, яке перешкодило чи могло перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення у цьому кримінальному провадженні.

Щодо доводів засудженого про нероз?яснення йому судом першої інстанції його прав, то Суд враховує, що, у тому числі, й під час нового розгляду кримінального провадження 07 листопада 2019 року ОСОБА_6 було вручено пам?ятку про процесуальні права та обов?язки обвинуваченого, що свідчить про його обізнаність із ними, а відомостей про будь-які перешкоди у їх здійсненні матеріали кримінального провадження не містять (а. с. 37, Т. 4).

Аргументи засудженого про невідповідність оголошеного вироку тому тексту, який відображений у письмовому вигляді були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який їх ґрунтовно відхилив, вказавши, що непроголошення судом виразу «іменем України», аркушів справи та номерів законів жодним чином не впливають на правовий зміст вироку та процесуальні підстави його ухвалення. З такою правовою позицією суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Щодо тверджень ОСОБА_6 про порушення судом апеляційної інстанції правил оголошення судового рішення, то Суд враховує таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 КПК якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п`яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні апеляційного суду 09 вересня 2021 року було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали за результатами розгляду апеляційних скарг сторони захисту та вказано, що її повний текст буде оголошено 14 вересня 2021 року. Той факт, що оголошення судом апеляційної інстанції повного тексту оскаржуваної ухвали відбулося за відсутності засудженого жодним чином не впливає на обґрунтованість та законність цього судового рішення, а тому доводи засудженого у цій частині колегія суддів відхиляє.

Крім цього, Суд звертає увагу, що 15 вересня 2021 року копію оскаржуваної ухвали було направлено засудженому, яку згідно з розпискою від 21 вересня 2021 року було ним отримано (а. с. 78, Т. 7).

Не заслуговують на увагу і твердження ОСОБА_6 про невиконання судами нижчих інстанцій вказівок касаційного суду, оскільки у постанові ККС ВС від 11вересня 2019 року йшлося про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що стосувалося неповноти фіксації судових засідань у місцевому суді, а будь-які інші доводи касаційної скарги засудженого судом касаційної інстанції не оцінювалися.

Щодо аргументів засудженого про необґрунтовану відмову суду апеляційної інстанції у повторному дослідженні доказів, то Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Наведена норма надає апеляційному суду право, а не наділяє обов`язком повторного дослідження обставин справи. При цьому таке клопотання повинно бути належно мотивованим.

Зі змісту журналу судового засідання від 31 серпня 2021 року вбачається, що судом апеляційної інстанції було відмовлено у заявлених ОСОБА_6 клопотаннях про повторне дослідження доказів, тобто апеляційний суд в межах наданих кримінальним процесуальним законом повноважень розглянув клопотання та вирішив їх під час апеляційного розгляду справи. Незгода із таким процесуальним вирішенням клопотань засудженого не зумовлює порушення правил ч. 3 ст. 404 КПК з боку суду апеляційної інстанції, а свідчить про те, що ОСОБА_6 не навів достатніх та переконливих мотивів, за наявності яких його клопотання слід було б задовольнити.

Судові рішення суду касаційної інстанції, на яких у своїй касаційній скарзі акцентує увагу засуджений, є нерелевантними щодо обставин у даному кримінальному провадженні.

Посилання засудженого на неправильне зарахування у строк покарання попереднього ув`язнення ОСОБА_6 , яке слід було застосувати, на його думку, з 08 грудня 2017 року по 10 вересня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, також є необґрунтованими.

Як убачається з оскаржуваних судових рішень, на підставі ч. 5ст. 72 ККу редакціїЗакону України №838-VIII суди правильно зарахували ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення:

- з 08 грудня 2017 року (дата початку відбуття покарання за попереднім вироком) по 10 вересня 2019 року - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, як такому що відбував покарання;

- з 11вересня 2019 року (продовження тримання під вартою згідно з постановою ККС ВС від 11 вересня 2019 року) - по 09 вересня 2021 року (день набрання новим вироком законної сили) з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №663/537/17 та правильно застосували закон України про кримінальну відповідальність.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судами обох інстанцій при розгляді кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Таким чином, за результатами касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це вказує засуджений, судами попередніх інстанцій не допущено. Вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370 374 КПК, а ухвала апеляційного суду положенням ст.419КПК.

Керуючись статтями 433 436 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2020року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 09 вересня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3