Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
справа № 219/5412/16-ц
провадження № 61-33769св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Погрібної Н. М. від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Мірути О. А., Мальованого Ю. А., Хейло Я. В., від 04 липня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» (далі - ТОВ «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон») про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням трудового законодавства.
Позовна заява мотивована тим, що у період з 01 лютого 2011 року по 01 серпня 2014 року він перебував з відповідачем у трудових відносинах та був звільнений за власним бажанням. При звільненні відповідач заборгував та не сплатив йому 3 084,23 грн заробітної плати, а повний розрахунок здійснив лише 11 березня 2016 року. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати у сумі 1 804,27 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 02 серпня 2014 року по день ухвалення рішення суду та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати у сумі 1 804,27 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2014 року по 20 квітня 2017 року у розмірі 51 460,20 грн та моральну шкоду 1 000 грн. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки з позивачем не був проведений повний розрахунок при звільненні, то відповідно до статей 116 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», з відповідача підлягає стягненню компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У зв`язку з порушенням прав позивача на отримання оплати за працю та всіх належних сум при звільненні, йому була спричинена моральна шкода, яка оцінена судом у 1 000 грн.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2017 року відхилено апеляційну скаргу ТОВ «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон», рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 квітня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що при звільненні позивача з ним не було проведено повного розрахунку, а тому відповідач має сплатити останньому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду. Суд правильно обчислив розмір стягуваного середнього заробітку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована відсутністю заборгованості по заробітній платі перед позивачем. Розмір стягнутих судом сум значно перевищує розмір заборгованості по заробітній платі на момент звільнення. У зв`язку з порушення строків розгляду судом справи, збільшився період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Форс-мажорні обставини (антитерористична операція) унеможливлюють виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою суду від 24 березня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1. з 01 лютого 2011 року по 01 серпня 2014 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон».
При звільненні позивачу не була виплачена заробітна плата у розмірі 3 084,23 грн, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до довідки ТОВ «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» від 01 квітня 2016 року заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 погашена 11 березня 2016 року (а.с. 9).
Згідно із довідкою ТОВ «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» № 2/24 від 04 липня 2016 року після звільнення ОСОБА_1 йому частинами була виплачена заборгованість по заробітній платі у сумі 3 084,23 грн, починаючи з 25 листопада 2014 року до 11 березня 2016 року (а.с. 26).
Позивачу не було виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати у розмірі 1 804,27 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають не в повній мірі з таких підстав.
Згідно зі статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
З огляду на наведені мотиви, Верховний Суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум.
Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У справі, яка переглядається, суди, встановивши, що у день звільнення всі належні звільненому працівникові суми виплачені не були, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Оскільки відповідно до норм статті 177 КЗпП України роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, висновок судів в частині періоду стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день ухвалення рішення судом першої інстанції - з 02 серпня 2014 року по 20 квітня 2017 року, є таким, що відповідає вказаним вимогам закону.
Проте, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір стягнутого на користь позивача відшкодування, виходячи з такого.
Відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин протягом 2014-2016 років відповідач добровільно здійснював часткову виплату заробітної плати у обсязі, меншому ніж належало позивачу при звільненні, а останній, знаючи, що така сума не відповідає дійсному розміру заборгованості роботодавця, звернувся із цим позовом лише у червні 2014 року, тобто після сплати відповідачем у березні 2016 року всієї суми заборгованості, що не свідчить про послідовність і добросовісність поведінки позивача щодо реалізації своїх трудових прав на одержання належних при звільненні сум.
Верховний Суд враховує, що сума невиплаченої позивачу заробітної плати становить 3 084,23 грн, що є майже ніж у сімнадцять разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (51 460,20 грн).
У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Суд зазначає, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо невиплати заробітної плати у розмірі 3 084,23 грн.
Верховний Суд вважає, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (51 460,20 грн) порівняно із сумою заборгованості із заробітної плати (3 084,23 грн) є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 6 200 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Тому у відповідній частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині стягнення на користь позивача за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 6 200 грн.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивачу невчасно була виплачена заробітна плата, що призвело до моральних страждань останнього і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, з урахуванням принципу розумності та справедливості, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судові рішення підлягають зміні зі зменшенням розміру стягнутого з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 51 460,20 грн до 6 200 грн.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» задовольнити частково.
Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2017 року змінити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2014 року по 20 квітня 2017 року у розмірі 6 200 гривень.
В іншій частині судові рішення залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович