Постанова
Іменем України
12 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 221/6682/18
провадження 61-20560св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гайтан Катерина Олександрівна, на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 28 травня 2019 року у складі судді Писанець Н. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Зайцевої С. А., Кочегарової Л. М.,
ВСТАНОВИВ
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів дарування квартири недійсними, визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частку квартири та про поділ квартири.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 липня 2000 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 .
За період шлюбу, 12 жовтня 2001 року за спільні кошти у розмірі 1 300 дол. США вони з чоловіком купили у ОСОБА_4 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
У вказаній квартирі вони почали разом проживати, а згодом там були зареєстровані, окрім позивача, і її донька ОСОБА_6 та онука ОСОБА_7 .
Після смерті її чоловіка ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 стало відомо, що замість договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_4 та її чоловіком 12 жовтня 2001 року було укладено договір дарування.
Позивач вважає цей правочин удаваним, оскільки ОСОБА_4 отримала за нього грошові кошти, за які потім придбала собі житло, що не свідчить про безоплатний характер цієї угоди.
На підтвердження своїх доводів позивач має розписку ОСОБА_4 , у якій вона підтверджує факт продажу своєї квартири, а не її дарування ОСОБА_5 .
Також позивач зазначає, що після смерті чоловіка, їй стало відомо, що він за життя 29 квітня 2010 року подарував спірну квартиру своїм синам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині кожному, про що укладено нотаріально посвідчений договір дарування.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 12 жовтня 2001 року договором купівлі-продажу, визнати недійсним договір дарування спірної квартири від 29 квітня 2010 року, визнати спірну квартиру об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за нею право власності на 1/3 частину спірної квартири, визнавши за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 1/6 її частину за кожним.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 28 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наведені позивачем докази є суперечними, такими, що протирічать один одному та свідчать про недоведеність ОСОБА_1 удаваності договору дарування та своєї необізнаності про його укладення.
Також в рішенні суду зазначено, що договір дарування було виконано шляхом реєстрації за ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру.
Постановою Донецького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року рішення Волноваського районного суду Донецької області від 28 травня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала до суду належних та допустимих доказів на підтвердження удаваності договору дарування квартири від 12 жовтня 2001 року.
Також в постанові суду вказано, що позивачу за життя ОСОБА_5 було відомо, що останній спірну квартиру отримав у дар від ОСОБА_4 , яку в подальшому подарував своїм синам, оскільки в розпорядженні позивача була копія договору дарування квартири від 29 квітня 2010 року, проте з позовом про визнання цього договору удаваним вона звернулася до суду лише після смерті ОСОБА_5 .
Крім того зазначено, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_5 , яка була набута ним на підставі договору дарування, а тому відсутні підстави для визнання спірної квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , визнання за останньою права власності на 1/3 частку цієї квартири, визнання недійсним договору дарування квартири від 29 квітня 2010 року.
Також в постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що спірною квартирою ОСОБА_5 розпорядився за життя, спадщина на квартиру АДРЕСА_1 не відкривалась, а тому необґрунтованими є вимоги щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частку спірної квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно досліджені надані позивачем докази та показання свідків, зокрема свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 підтвердили факт купівлі спірної квартири, а не дарування.
Також скаржник зазначила, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, чим порушив її права.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2020 року ОСОБА_2 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому останній вказує на відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
14 лютого 2020 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 17 липня 2000 року виконавчим комітетом Володимирівської селищної ради Волноваського району Донецької області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Відповідно договору дарування квартири від 12 жовтня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Волноваської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв у дар трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначений договір дарування зареєстрований Волноваським бюро технічної інвентаризації.
29 квітня 2010 року ОСОБА_5 за договором дарування квартири, посвідченого державним нотаріусом Волноваської державної нотаріальної контори, подарував у спільну часткову власність ОСОБА_3 , ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 травня 2010 року квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири зареєстрована за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 по 1/2 за кожним.
Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Волноваським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-ІХ) України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно статті 5 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній станом на момент звернення до суду з позовом) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до статті 41 ЦК Української РСР (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.
Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній) (частина перша статті 42 ЦК Української РСР).
Згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини другої статті 58 ЦК Української РСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. Удавана угода своєю формою прикриває реальну угоду, яку мали на меті укласти сторони. Тобто, укладаючи удавану угоду, обидві сторони діють умисно, усвідомлюючи, що укладають саме таку угоду.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно договору дарування від 12 жовтня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Волноваської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв у дар трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Договір дарування було виконано, шляхом реєстрації за ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Суди попередніх інстанцій правильно зазначали, що в момент нотаріального посвідчення спірного договору дарування волевиявлення дарувальника ОСОБА_4 та обдарованого ОСОБА_5 було вільним, відповідало їх волі, що підтверджується їх підписами в договорі дарування. Окрім того, позивачем не ставиться під сумнів, що вказний договір дарування підписаний саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Крім того, суди правильно зазначили про неналежність розписки від 26 червня 2018 року про отримання грошових коштів ОСОБА_4 від ОСОБА_11 у розмірі 1 300 дол. США за продажу спірної квартири як доказу по справі, оскільки стосовно такої розписки у судовому засіданні надано суперечливі показання свідків.
Інші свідчення передачі грошових коштів ОСОБА_5 ОСОБА_4 , надані позивачем як на підставу визнання договору дарування удаваним виходять лише з власних пояснень позивача, що вказує на недоведеність ОСОБА_1 вимог про удаваність договору дарування від 12 жовтня 2001 року.
Відповідно до статті 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Так ОСОБА_5 правомірно розпорядився спірної квартирою, право власності на яку набув згідно з договором дарування від 12 жовтня 2001 року, уклавши за життя договір дарування з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 29 квітня 2010 року, а тому вказана квартира не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність у позивача права на спадкування майна померлого ОСОБА_5 та відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання спірної квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про безпідставну відмову судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання позивача про проведення почеркознавчої експертизи розписки від 26 червня 2018 року з наступних підстав.
Відповідно до вимог частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Так з матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції ні ОСОБА_1 ні її представником не було заявлене клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо виконання підписів на розписці від 26 червня 2018 року ОСОБА_4 , її донькою ОСОБА_12 , зятем ОСОБА_13 . Будь-яких доказів, які б підтверджували неможливість заявити клопотання про призначення даної експертизи у справі в суді першої інстанції позивачем та її представником не надано.
Таким чином, пояснення ОСОБА_1 про передачу грошових коштів ОСОБА_5 ОСОБА_4 , що надані нею як на підставу визнання договору дарування від 12 жовтня 2001 року удаваним не мають наперед встановленої сили, а оцінюються судом у сукупності з усіма іншими доказами, зібраними по справі.
Отже, встановлені судами обставини в їх сукупності не дають змоги дійти однозначного висновку про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , укладаючи договір дарування, мали на меті приховати таким чином договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , враховуючи суперечливі показання свідків та інші зібрані у справі докази, що свідчить про відсутність підстав для скасування правильних по суті судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гайтан Катерина Олександрівна, залишити без задоволення.
Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 28 травня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко