Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 229/3264/15-ц
провадження № 61-13016св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року у складі колегії суддів: Краснощокової Н. С., Азевича В. Б., Гапонова А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс-Банк» або Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 11 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс-банк», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є ПАТ КБ «Правекс-банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 2199-030/07Р.
Відповідно до умов зазначеного договору, для придбання автомобіля та сплати страхових платежів за договорами страхування автомобіля, Банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 46 500,00 грн зі сплатою 15,49 % річних. Строк кредитування: з 11 вересня 2007 року до 11 вересня 2012 року.
ОСОБА_2 неналежно виконував умови договору, у зв`язку з чим станом на 21 червня 2015 року утворилась заборгованість у загальному розмірі - 121 564,63 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 31 372,91 грн, заборгованості за процентами - 16 606,25 грн, неустойки (пені) за кредитом - 49 517,42 грн, неустойки (пені) за процентами - 24 068,05 грн.
Крім того, 11 вересня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 , а також між Банком та ОСОБА_1 були укладені договори поруки, за якими вони зобов`язались нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання у повному обсязі зобов`язань позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором.
На підставі викладеного, ПАТ КБ «Правекс-Банк» просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитом у розмірі 121 564,63 грн, а також стягнути з ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1 215,65 грн.
Заочним рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 23 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором від 11 вересня 2007 року № 2199-030/07Р, яка станом на 21 червня 2015 року складала 121 564,63 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 31 372,91 грн, заборгованість за процентами -16 606,25 грн, пеня - 73 585,47 грн. Стягнуто судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 215,65 грн та на оплату публікації оголошення у пресі 630,00 грн. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитом, суд першої інстанції дійшов висновку про їх доведеність та обґрунтованість. У той же час, відмовляючи у задоволенні позовних вимог до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , суд виходив із того, що з ними укладено два окремих договори поруки, тому поручителі не несуть солідарної відповідальності між собою. В такому випадку кредитор має право пред`явити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, а кожен з поручителів відповідає перед кредитором разом із боржником як солідарні боржники.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено. Заочне рішення Дружківського міського суду Донецької області від 23 листопада 2015 року скасовано. Позовні вимоги ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ КБ «Правекс-банк» заборгованість за кредитним договором від 11 вересня 2007 року № 2199-030/07Р станом на 21 червня 2015 року в загальній сумі 121 564,63 грн, у тому числі заборгованість за кредитом -31 372,91 грн, заборгованість за процентами - 16 606,25 грн, пеня - 73 585,47 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором від 11 вересня 2007 року № 2199-030/07Р станом на 21 червня 2015 року в загальній сумі - 121 564,63 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 31 372,91 грн, заборгованість за процентами - 16 606,25 грн, пеня - 73 585,47 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-банк» судові витрати по 1 200,97 грн з кожного.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про стягнення заборгованості окремо із кожного з поручителів солідарно з боржником апеляційний суд зробив висновок, що пред`явлення позову про стягнення заборгованості солідарно з боржника та двох поручителів за умови укладення двох окремих договорів поруки не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до поручителів, оскільки кожен з поручителів зобов`язався відповідати за невиконання зобов`язань боржника разом із ним солідарно, заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню окремо із кожного з поручителів солідарно з боржником. Апеляційний суд посилався на правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-511цс15.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд ухвалив оскаржуване рішення за відсутності ОСОБА_1 , яка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання.
Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що згідно наданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2199-030/07Р, остання дата погашення заборгованості за кредитом - 07 серпня 2009 року, остання дата погашення відсотків за користування кредитом - 26 березня 2010 року.
Таким чином, відповідно до пунктів 9.1, 9.1.1 та 4.4, 4.5 вказаного договору, та в силу положень частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у Банку виникло право пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, як до позичальника, так і до поручителя щодо заборгованості за кредитом - не пізніше 10 вересня 2009 року, щодо відсотків - не пізніше 10 квітня 2010 року.
Проте, Банк пред`явив позовні вимоги до ОСОБА_1 , як до поручителя, 28 серпня 2015 року.
З огляду на зазначене, заявник вважає, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: положення статей 559 та 1050 ЦК України, оскільки на момент пред`явлення Банком позову до ОСОБА_1 сплив шестимісячний строк для такого звернення.
Також, у касаційній скарзі заявник зазначила, що апеляційним судом всупереч положенням Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» стягнуто з неї пеню за невиконання умов кредитного договору у розмірі 73 585,47 грн.
На обґрунтування зазначеного доводу заявник посилається на статтю 2 згаданого закону, відповідно до якої на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Заявник звертала увагу, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 22 грудня 2006 року і по сьогодні, тому нарахування пені та стягнення з неї під час проведення антитерористичної операції забороняється.
Разом з касаційною скаргою заявник подав заяву про зупинення виконання рішення, яка обґрунтована тим, що на час подання касаційної скарги відкрито виконавче провадження, державним виконавцем здійснюються заходи примусового виконання щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
У вересні 2019 року правонаступником ПАТ КБ «Правекс-Банк» - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» подано відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , в якому просить залишити її без задоволення, а рішення Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року без змін.
Свою позицію обґрунтовує тим, що частина четверта статті 559 ЦК України визначає, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, тому позов до поручителя ОСОБА_1 пред`явлено в межах позовної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року (після усунення недоліків згідно з ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року) відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи № 229/3264/15-ц з суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року до закінчення касаційного провадження.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції станом на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (в редакції станом на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, оскільки наявні підстави, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.
На виконання вимог частини третьої статті 122 ЦПК України суд першої інстанції звернувся до відповідних органів реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачів у справі.
Згідно з повідомленням Дружківського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 08 вересня 2015 року № 4-2555 ОСОБА_1 зареєстрована у м. Дружківка Донецької області (а. с. 30).
Судом установлено, що відомості щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи 02 березня 2016 року у матеріалах справи відсутні.
Апеляційний суд направив до Комунального підприємства «Комсервіс» повістки про виклик у судове засідання 02 березня 2020 року відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , для вручення у порядку частин третьої, четвертої статті 76 ЦПК України (а. с. 106).
Проте, матеріали справи не містять відповіді Комунального підприємства «Комсервіс» щодо виконання або невиконання доручення суду.
На аркуші справи 110 міститься судова повістка про виклик до суду відповідача ОСОБА_1 , яка згідно з довідкою повернулась до суду із зазначенням причини - «за закінченням терміну зберігання».
Крім того, у матеріалах справи міститься оголошення у газеті «Урядовий кур`єр» про виклик відповідача ОСОБА_2 у судове засідання 02 березня 2020 року (а. с. 125).
Нормативно-правове обґрунтування
Частиною першою статті 304 ЦПК України в редакції до 03 жовтня 2017 року (далі - ЦПК України 2004 року) справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
Апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 305 ЦПК України 2004 року).
Статтями 74-76 ЦПК України 2004 року встановлено порядок повідомлення учасників процесу про час і місце розгляду справи. Про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи може свідчити розписка про одержання судової повістки.
За змістом статті 74 ЦПК України 2004 року судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки - повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.
Положеннями статті 76 ЦПК України 2004 року визначено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України 2004 року ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
Згідно з частинами першою - третьою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вимоги щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень передбачені у статті 263 ЦПК України, за якою судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Системний аналіз вищезазначених норм ЦПК України 2004 року свідчить про те, що повернення повістки про виклик із зазначенням «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи, оскільки не свідчить ні про відмову сторони від одержання відправлення, ні про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.
Крім того матеріали справи не містять доказів про відсутність відповідача ОСОБА_1 , у місці проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, апеляційний суд розглянув справу, не повідомивши ОСОБА_1 належним чином про дату судового засідання, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд є наявність розгляду справи за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції не повідомив її про розгляд справи, зазначена обставина підтверджується матеріалами справи, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При цьому, рішення Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року по суті Верховним Судом не переглядається, з огляду на обов`язкові підстави для скасування рішення наявні в касаційній скарзі.
Керуючись статтями 400 401 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Донецької області від 02 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик