Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 233/1210/17
провадження № 61-48577св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач військова частина польова пошта НОМЕР_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області в складі судді Наумик О. О. від 26 червня 2017 року та постанову апеляційного суду Донецької області в складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Соломахи Л. І., Корчистої О. І. від 27 грудня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини полова пошта НОМЕР_1 (далі ВЧ п/п НОМЕР_1 ), з якої просить стягнути на свою користь завдану майнову шкоду в розмірі 149000 грн, а також відшкодувати спричинену моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 29 серпня 2015 року ОСОБА_2 видав йому довіреність на право розпорядження та управління автомобілем марки «Audi» н/з НОМЕР_2 , № шасі НОМЕР_3 , з огляду на що вказаним автомобілем він керував на законній підставі. 21 жовтня 2016 року приблизно о 07 год. 15 хв. в районі будинку АДРЕСА_1 військовослужбовець ВЧ п/п НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «ГАЗ-66», військовий номер НОМЕР_4 , перед перестроюванням та зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, здійснив маневр зі своєї суми руху ліворуч на смугу руху, по якій рухався позивач у попутному напрямку, внаслідок чого сталося зіткнення з його автомобілем марки «Audi», н/з НОМЕР_2 , який отримав механічні пошкодження, а також завдано позивачу легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я. Цей факт було внесено в ЄРДР за № 12016050380001263, але кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення. Неправомірними діями військовослужбовця ОСОБА_3 , який на той час проходив службу в лавах ЗСУ, а саме в ВЧ п/п НОМЕР_1 , позивачу було завдано майнових збитків пов`язаних з проходженням лікування в сумі 1250 грн, втратами у зв`язку з пошкодженням автомобіля 146920 грн, та вартістю робіт оцінювача, що складає 830 грн. Крім того, у зв`язку з ушкодженням здоров`я та втратою майна йому була завдана моральна шкода, яку просив стягнути з відповідача у розмірі 10000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Костинтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2017 року стягнуто з ВЧ п/п НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 102844 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 4000 грн. Вирішено питання про судові витрати. Передано ВЧ п/п НОМЕР_1 після відшкодування ОСОБА_1 збитків пошкоджене майно, що не може використовуватися за призначенням, у вигляді 70% автомобіля марки «Audi», н/з НОМЕР_2 .
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив із того, що ОСОБА_1 є належним позивачем за вимогами про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Вирішуючи питання щодо обсягу відшкодовування спричиненої позивачу шкоди, суд врахував наявність обоюдної вини водіїв учасників дорожньо-транспортної пригоди та виходив з обсягу вину водія ВЧ п/п 2250 ОСОБА_3 , яку суд вважав встановленою на 70%, та поклав відповідальність за майнову шкоду, завдану позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на військову частину НОМЕР_5 (польова пошта НОМЕР_1 ) в пропорційному до вини водія ОСОБА_3 розмірі.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2017 року апеляційну скаргу В/Ч НОМЕР_5 (польова пошта НОМЕР_1 ) задоволено частково. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що обов`язок держави відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб, що заподіяно внаслідок незаконних дій військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління, що судом першої інстанції не враховано та призвело до неправильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 26 червня 2017 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого суду змінити в частині обов`язку передати ВЧ п/п НОМЕР_1 після відшкодування збитків пошкоджене майно, що не може використовуватися за призначенням, у вигляді 70% автомобіля марки «Audi», н/з НОМЕР_2 .
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідати за позовами про відшкодування шкоди повинна військова частина в якій солдат проходив службу, а не держава в особі Міністерства оборони України. ВЧ НОМЕР_6 не подавала заяви про присудження пошкодженого майна, і суд першої порушив принцип диспозитивності без волі відповідача присудив частину пошкодженого майна, що є незаконним і таким, що суперечить пункту 14 постанови пленуму ВССУ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства про відшкодування шкоди», що без заяви відповідача суд не має права присуджувати пошкоджене майно на його користь.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У січні 2019 року ВЧ НОМЕР_5 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказує, що апеляційний суд прийняв постанову у відповідності із вимогами норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 233/1210/17 з Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що згідно довіреності від 29 серпня 2015 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 розпоряджатись: в тому числі продати, обміняти, передати в оренду (в позичку, в лізинг), заставити, - транспортним засобом марки «Audi», н/з НОМЕР_2 .
21 жовтня 2016 року приблизно о 07 год. 15 хв. по вул. Мірошниченко в м. Костянтинівка Донецької області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Audi», н/з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу марки «Газ-66», військовий номер НОМЕР_4 , під керуванням військовослужбовця військової частини НОМЕР_5 (польова пошта НОМЕР_1 ) старшого солдата ОСОБА_3 .
Факт дорожньо-транспортної пригоди підтверджується довідкою №104525239 про дорожньо-транспортну пригоду, постановою слідчого військової прокуратури Донецького гарнізону «Про закриття матеріалів кримінального провадження» від 28 лютого 2017 року, відповідно до якої дорожньо-транспортна пригода сталася за участі старшого солдата ВЧ НОМЕР_5 (польова пошта НОМЕР_1 ) ОСОБА_3 під час виконання ним обов`язків військовослужбовця.
В даній дорожньо-транспортній ситуації в діях водія ОСОБА_3 вбачається невідповідність вимогам п.п. 10.4, 10.1 Правил дорожнього руху України. При цьому, зазначені невідповідності сформували необхідні умови для настання події, та знаходилися в причинному зв`язку з наслідками події.
В умовах даної дорожньо-транспортної пригоди дії водія автомобіля марки «AUDI А6», р/н НОМЕР_2 , ОСОБА_1 не відповідала вимогам пункту 12.4 та пункту 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, при цьому, вищезазначені невідповідності вимогам Правил дорожнього руху України створювали одну з умов для настання події, та знаходяться в причинному зв`язку з наслідками події.
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 27 жовтня 2016 року вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля марки «AUDI», н/з НОМЕР_2 , відповідно до висновку № 193/16 від 27 жовтня 2016 року, складеного експертом Синельником А. І., з визначення розміру матеріального збитку, вартість матеріального збитку, спричиненого володільцю автомобіля марки «AUDI», н/з НОМЕР_2 становить 146920 грн.
Згідно з висновком експерта № 149 від 28 листопада 2016 року у відповідності до наданої історії хвороби у потерпілого ОСОБА_1 малась закрита черепно-мозкова травма струс головного мозку, яка утворилась від дії тупих предметів, якими могли бути часті салону автомобіля, зазначену ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2017 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
За загальним правилом частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (частина перша статті 1188 ЦК України)
У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України.
Згідно з нормою частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовую шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі невиплаченого відшкодування.
Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.
У частині першій статті 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом та наявності її вини.
Тобто, частина перша статті 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Таким чином, частина друга статті 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом статті 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме винний водій.
Аналіз положень статей 1166 1167 1187 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.
Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.
За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Статті 1187 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктивного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особі власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності), речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання, утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Зазначений висновок узгоджується із нормою частини першої статті 1172 ЦК України та частини другої статті 1187 ЦК України.
Положення частини першої статті 1187 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1187 ЦК України).
У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Таким чином, положення статей 1187 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до статті 1167 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
Зазначена вище позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-108цс13.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння бойова та інша техніка, боєприпаси.
Стаття 2 вказаного закону передбачає, що Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює, відповідно до закону, управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі, у разі їх розформування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 серпня 2000 року № 1225 «Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах» (далі Положення) визначається порядок ведення обліку і зберігання військового майна, закріпленого за військовими частина Збройних Сил України, його списання та використання.
Пункт 3 цього Положення зазначає, що Міноборони, як центральний орган управління Збройних Сил, закріплює згідно із законодавством військове майно за військовими частинами на праві оперативного управління, про що ним видаються відповідні акти». Військові частини використовують закріплене за ними військове майно виключно за його цільовим та функціональним призначенням (пункт 5 вказаного Положення).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав.
Транспортний засіб марки «Газ-66», військовий номер НОМЕР_4 , належить ВЧ НОМЕР_5 (польова пошта НОМЕР_1 ) .
Власником джерела підвищеної небезпеки визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах ним володіє.
Військова частина НОМЕР_5 (польова пошта НОМЕР_1 ) знаходиться у складі Збройних Сил України і є юридичною особою.
Вказаний транспортний засіб, на якому військовослужбовець ОСОБА_3 скоїв дорожньо-транспортну пригоду, перебуває на обліку цієї військової частини.
Таким чином, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що спричинену військовослужбовцем старшим солдатом ОСОБА_3 , повинна нести військова частина, на обліку та у оперативному управління якої перебуває джерело підвищеної небезпеки транспортний засіб марки «Газ-66», військовий номер НОМЕР_4 .
Відповідно до пункту третього частини першої статті 1189 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Місцевий суд, установивши, що ДТП сталася внаслідок вина двох водіїв учасників дорожньо-транспортної пригоди, а також виходячи з обставин справи, встановив вину водія ОСОБА_3 у розмірі 70%, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідальність за майнову шкоду, завдану позивачу, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, слід покласти на відповідача в пропорційному до вини водія ОСОБА_3 розмірі, а саме: на лікування у розмірі 875 грн; у зв`язку з пошкодженням автомобіля 102844 грн; на відшкодування вартості роботи оцінювача з автотоварознавчого дослідження 581 грн.
Виходячи з принципу розумності та справедливості, суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу в розмірі 4 000 грн.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду у цій частині є законним і обґрунтованим.
Разом із тим, місцевий суд вирішуючи питання у резолютивній частині судового рішення про передачу автомобіля, що не може використовуватись, особі, відповідальній за шкоду після повного відшкодування збитків, не звернув уваги на те, що з врахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, має вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Оскільки із зазначеною заявою відповідач до суду не звертався, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, шляхом виключення з резолютивної частини рішення посилання про передачу автомобіля, що не може використовуватись, особі, відповідальній за шкоду після повного відшкодування збитків.
Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2017 року скасувати.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2017 року змінити.
Виключити з резолютивної частини рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 червня 2017 року посилання про передачу ВЧ п/п НОМЕР_1 після відшкодування ОСОБА_1 збитків пошкоджене майно, що не може використовуватися за призначенням, у вигляді 70% автомобіля марки «Audi», н/з НОМЕР_2 .
У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун