Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 233/3569/19
провадження № 61-3781св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом)- Приватне акціонерне товариство «АПК-Інвест»,
відповідач (за первісним позовом)- ОСОБА_1 ,
треті особи (за первісним позовом): Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
позивач (за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідач (за зустрічним позовом)- Приватне акціонерне товариство «АПК-Інвест»,
треті особи (за зустрічним позовом): Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» на постанову Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року в складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Азевича В. Б., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року Приватне акціонерне товариство «АПК-Інвест» (далі - ПрАТ «АПК-Інвест») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , про переукладення договору.
Позовна заява ПрАТ «АПК-Інвест» мотивована тим, що 22 березня 2012 року між ним і ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної частки (паю), який зареєстрований 29 березня 2012 року в книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 970 (далі - договір оренди паю).
За умовами договору оренди паю ПрАТ «АПК-Інвест» передано в оренду земельну частку (пай) (ріллю) площею 4,78 умовних кадастрових гектарів згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0173922, виданим 30 серпня 1996 року Костянтинівською районною державною адміністрацією Донецької області.
Згідно з актом приймання-передачі земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року ОСОБА_1 передав, а ПрАТ «АПК-Інвест» прийняло у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай) (ріллю) площею 4,78 умовних кадастрових гектарів, що розміщена у межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом. Строк дії договору оренди паю сторони погодили на 20 років.
Крім того, у пункті 2.3. договору оренди паю сторони погодили, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди переукладається сторонами за договором не пізніше ніж у строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України.
При цьому ОСОБА_1 зобов`язався протягом п`яти робочих днів з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку письмово повідомити про це орендаря (пункт 3.1 договору оренди паю).
Таким чином, під час укладення договору оренди паю ОСОБА_1 вчинив волевиявлення та погодив строк дії договору у 20 років, а також правові наслідки подальшої реалізації ним права на виділ земельної ділянки, а саме обов`язок переукладення договору оренди землі з орендарем, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди паю.
ПрАТ «АПК-Інвест» належним чином виконує свої обов`язки за договором оренди паю, зокрема щодо сплати орендної плати ОСОБА_1
ПрАТ «АПК-Інвест» стало відомо про виділення в натурі ОСОБА_1 двох земельних ділянок площею 4,7102 га та 1,0298 га, кадастрові номери 1422483900:44:000:0002 та 1422483900:47:000:0028 відповідно, які фактично використовуються позивачем за первісним позовом на підставі укладеного між сторонами договору оренди паю. ОСОБА_1
20 квітня 2018 року зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказані земельні ділянки.
При цьому ОСОБА_1 у порушення умов договору не повідомив ПрАТ «АПК-Інвест» про виділ земельних ділянок в натурі, а згодом в односторонньому порядку відмовився від переукладення договору оренди. ПрАТ «АПК-Інвест» вважало, що такими діями ОСОБА_1 порушив умови укладеного договору оренди паю та норми земельного законодавства.
На підставі викладеного, ПрАТ «АПК-Інвест» просило визнати переукладеним договір оренди паю на договір оренди землі
(кадастрові номери земельних ділянок 1422483900:44:000:0002 та 1422483900:47:000:0028, площею 4,7102 та 1,0298 га відповідно) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди паю, починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (20 квітня 2018 року) у запропонованій редакції.
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ПрАТ «АПК-Інвест», треті особи: Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , про припинення дії договору шляхом розірвання у зв`язку з неможливістю його виконання.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що після укладення між сторонами у справі договору оренди паю, предметом якого була земельна частка (пай) площею 4,78 умовних кадастрових гектарів згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай), він на підставі розпорядження районної державної адміністрації від 08 квітня 2018 року отримав у власність дві земельні ділянки площею 4,7102 та 1,0298 га, право власності на які зареєстрував20 квітня 2018 року.
Вказував, що після виділення земельної частки (паю) в натурі сертифікат про право на земельну частку (пай) згідно з вимогами земельного законодавства є недійсним. Із часу отримання державного акта на право власності на землю ОСОБА_1 набув статусу власника земельних ділянок,
а тому змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди паю.
ОСОБА_1 повідомив ПрАТ «АПК-Інвест» про виділення земельних ділянок в натурі та намір припинити орендні правовідносини з товариством. Проте ПрАТ «АПК-Інвест» відмовляється у добровільному порядку припиняти правовідносини, посилаючись на те, що виділення земельної ділянки в натурі та отримання ОСОБА_3 державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дію укладеного між ними договору оренди паю.
Зазначав, що оренда паю та оренда земельної ділянки за предметом
є суттєво різними, оскільки у випадку оренди паю встановлюються орендні відносини щодо земельної частки (паю) на невизначену в натурі земельну ділянку, право на яку посвідчено сертифікатом. Після отримання ОСОБА_1 земельних ділянок у власність, він набув статусу власника конкретних земельних ділянок, а сертифікат, на підставі якого укладався договір оренди паю, втратив чинність, тому такий договір слід вважати припиненим.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив припинити правовідносини,
а саме дію договору оренди паю, шляхом розірвання у зв`язку
з неможливістю його виконання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 13 листопада 2019 року первісний позов ПрАТ «АПК-Інвест» задоволено.
Визнано переукладеним договір оренди земельної частки (паю)
від 22 березня 2012 року між ПрАТ «АПК-Інвест» і ОСОБА_1
на договір оренди землі (кадастрові номери земельних ділянок 1422483900:44:000:0002 та 1422483900:47:000:0028, площею 4,7102 га та 1,0298 га відповідно) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 20 квітня 2018 року, зазначивши:
- у пункті 1.1 договору предметом договору земельні ділянки розміром 4,7102 га, з кадастровим номером 1422483900:44:000:0002, вартістю (не вказана), та розміром 1,0298 га, з кадастровим номером 1422483900:47:000:0028, вартістю (не вказана), загальною площею 5,74 га, які розміщені на території Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області, в тому числі за складом угідь: рілля 5,74 га, сіножатні - 0,0000 га; пасовища - 0,0000 га;
- виклавши абзац перший пункту 2.2 договору в такій редакції:
«За користування зазначеною в договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату в розмірі 4 823 (чотири тисячі вісімсот двадцять три) грн 53 коп. Починаючи з 01 січня 2019 року розмір орендної плати, відповідно до умов чинного законодавства з урахуванням індексації орендної плати складає 8 373 (вісім тисяч триста сімдесят
три) грн 00 коп. за земельну ділянку розміром 4,7102 га, з кадастровим номером 1422483900:44:000:0002, та 1 830 (одна тисяча вісімсот
тридцять) грн 00 коп. за земельну ділянку розміром 1,0298 га, з кадастровим номером1422483900:47:000:0028. Загальна орендна плата становить 10 203,00 грн.»;
- виклавши абзац перший пункту 2.3 договору в такій редакції:
«Договір укладено сторонами терміном на 20 років. Загальний строк оренди обчислюється з моменту реєстрації договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між орендарем та орендодавцем, а саме з 29 березня 2012 року»;
- виклавши абзац шостий пункту 2.3 договору в такій редакції:
«Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України»;
- виключивши підпункт 4 абзацу першого пункту 3.1 договору;
- змінивши по всьому тексту договору слова «земельна частка (пай)»
у відповідних відмінках на «земельна ділянка» у відповідних відмінках.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АПК-Інвест» судовий збір у розмірі 1 921 грн.
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реєстрація 20 квітня
2018 року ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки площею
4,7102 га та 1,0298 га з кадастровими номерами 1422483900:44:000:0002 та 1422483900:47:000:0028 відповідно, автоматично не припиняє дію укладеного між ним і ПрАТ «АПК-Інвест» договору оренди паю, який укладено на двадцять років. Надіславши 12 травня 2018 року ПрАТ «АПК-Інвест» лист, ОСОБА_1 висловив свій намір про відмову від договору оренди паю в односторонньому порядку, а також відмову від його переукладення, що суперечить умовам укладеного договору та положенням Закону України «Про оренду землі». Позовні вимоги про переукладення договору оренди паю є такими, що ґрунтуються на законі, отже підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що останній не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що питання розірвання договору оренди паю було предметом обговорення сторін договору, а також доказів на підтвердження істотності змінених обставин.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ПрАТ «АПК-Інвест» відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір оренди земельної частки (паю) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів від 22 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ «АПК-Інвест», зареєстрований 29 березня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 970.
Стягнуто з ПрАТ «АПК-Інвест» на користь ОСОБА_1 понесені витрати
з оплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі
4 034,10 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач уклав договір оренди паю з власником сертифіката на право земельної частки (пай). Вказаний сертифікат був дійсними до моменту виділення в натурі
(на місцевості) земельних ділянок та передання їх ОСОБА_1 у власність. Отже, із часу отримання права приватної власності на землю ОСОБА_1 набув статусу власника земельних ділянок, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору, а тому договір оренди паю слід вважати припиненим.
Таким чином, підлягає задоволенню зустрічний позов про розірвання договору оренди паю, оскільки наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ПрАТ «АПК-Інвест» просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження постанови Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року заявник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14, від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що факт оформлення державного акта на право власності на землю не припиняє дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично, а такі договори підлягають переукладенню.
Апеляційний суд помилково вважав підставою для відмови у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову пункт 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, оскільки вказаний Типовий договір не є актом вищої юридичної сили, що регулює правовідносини з оренди землі, а вказана умова підлягає застосуванню лише у комплексі з нормами матеріального права, які не передбачають підстав припинення зобов`язання сторін у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Апеляційний суд залишив поза увагою, що сторони висловили свою волю на переукладення договору оренди паю у разі набуття відповідачем за первісним позовом права власності на об`єкт оренди, про що зазначили
у пункті 2.3 цього правочину, тому висновок суду апеляційної інстанції щодо примусу для власника земельної ділянки з метою укладення спірного правочину не грунтуються на матеріалах справи.
Суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин частину другу розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі», яка регулює спірні правовідносини та відповідно до якої після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.
Апеляційний суд безпідставно послався в оскаржуваному судовому рішенні на постанови Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, оскільки в указаних справах касаційний суд не робив висновок щодо питання застосування норм права, які регулюють правовідносини у цій справі.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
У жовтні 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 22 березня 2014 року між ОСОБА_1
і ПрАТ «АПК-Інвест» був укладений договір оренди паю, відповідно до пунктів 1.1, 2.2, 2.3 якого ОСОБА_4 передає, а ПрАТ «АПК-Інвест» приймає у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай), яка належить ОСОБА_1 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай)
серії ДН № 0173922, площею 4,78 умовних кадастрових гектари, яка розміщена у межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, загальною площею 4,78 га, терміном на 20 років.
Сторони узгодили розмір орендної плати - 4 823,53 грн та її виплату один раз на рік - грудень поточного року (пункт 2.2 договору оренди паю).
Пунктом 2.3 договору оренди паю встановлено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди переукладається сторонами за договором не пізніше ніж у строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 3.1 договору оренди паю ОСОБА_1 зобов`язався протягом п`яти робочих днів з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку письмово повідомити про це орендаря.
Договір оренди паю зареєстровано 29 березня 2012 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 970.
22 березня 2012 року сторонами підписано акт приймання-передачі земельної частки (паю) відповідно до умов укладеного договору оренди паю.
На підтвердження виконання своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати на користь ОСОБА_1 протягом 2012-2019 років ПрАТ «АПК-Інвест» надало копії платіжних документів.
Відповідно до довідки ПрАТ «АПК-Інвест» від 19 липня 2019 року земельні ділянки, визначені з врахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування згідно зі схемою поділу земель колективної власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружківський» (далі - КСП «Дружківський»), розташовані на території Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області та передані у користування ПрАТ «АПК-Інвест» ОСОБА_1 на підставі договору оренди паю, укладеного 22 березня 2012 року та зареєстрованого 29 березня 2012 року у книзі реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 970, обробляються товариством. На цих земельних ділянках засіяна озима пшениця.
Згідно з розпорядженням голови Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області від 13 грудня 2017 року № 426 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) у зв`язку із заміною сертифіката серії ДН № 0173922 на право на земельну частку (пай) на правовстановлюючий документ на земельну ділянку із земель КСП «Дружківський», орієнтовною площею 4,86 умовних кадастрових гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області.
На підставі розпорядження голови Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області від 06 квітня 2018 року № 170
ОСОБА_1 надано у власність та виділено в натурі (на місцевості)
земельні ділянки з кадастровими номерами 1422483900:44:000:0002 та 1422483900:47:000:0028, загальною площею - 5,74 га, з них рілля - 5,74 га.
20 квітня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки площею 1,0298 га з кадастровим номером 1422483900:47:000:0028 та площею 4,7102 га з кадастровим номером 1422483900:44:000:0002, які розташовані на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Листом від 12 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «АПК-Інвест», в якому повідомив про небажання переукладати договір оренди на виділені йому в натурі земельні ділянки, у зв`язку з чим просив утриматися щодо проведення будь-яких робіт на цих земельних ділянках.
Квитанцією від 17 липня 2019 року ОСОБА_1 повернув ПрАТ «АПК-Інвест» 3 370,10 грн, сплачених йому орендарем як орендну плату платіжним дорученням від 25 червня 2019 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи у задоволенні позовуПрАТ «АПК-Інвест» про переукладення договору оренди земельної частки (паю) та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної частки (паю), суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки отримавши у власність земельні ділянки площею 1,0298 га та 4,7102 га ОСОБА_1 набув статусу власника земельних ділянок, тому змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, у зв`язку з чим для укладення (переукладення) вказаного договору необхідне волевиявлення ОСОБА_1 . Волевиявлення власника земельної ділянки на переукладення спірного договору відсутнє, тому такий договір є припиненим. Підстави для переукладення договору оренди земельної частки (паю) відсутні.
Натомість Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Частиною другою статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно із частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк,
а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Разом з тим розділом IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості)
земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території
і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів
з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із законодавством, що діяло на час укладення договору оренди земельної частки (паю), такий договір відповідав чинному законодавству, був дійсним і передбачав надання орендарю зобов`язального права користування певною ділянкою, у свою чергу частина друга розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» передбачала переукладення договору після виділення земельної ділянки в натурі на тих самих умовах, але вже відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку.
Таким чином, законодавець легітимізував відповідні відносини, надавши особі, яка не є власником ділянки, можливість правомірно передати володіння нею іншій особі. Більше того, законодавець також передбачив обов`язкову трансформацію «зобов`язальної» оренди в «речову» після виділення земельної частки (паю) на місцевості.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 233/2053/19 (провадження № 61-6207св20).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 22 березня 2012 року між ПрАТ «АПК-Інвест» і ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю), за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ПрАТ «АПК-Інвест» прийняло у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, строком на 20 років.
29 березня 2012 року договір оренди земельної частки (паю) зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 970.
Розпорядженням Костянтинівської районної державної адміністрації від 06 квітня 2018 року № 170 ОСОБА_1 надано у власність та виділено в натурі (на місцевості) земельні ділянки, кадастрові номери: 1422483900:44:000:0002, 1422483900:47:000:0028, загальною площею 5,7400 га, з яких рілля - 5,7400 га, який виявив бажання вийти з членів КСП «Дружба» Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області.
20 квітня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на земельні ділянки: площею 4,7102 га, кадастровий номер 1422483900:44:000:0002, площею 1,0298, кадастровий номер 1422483900:47:000:0028.
12 травня 2018 року відповідач звернувся до ПрАТ «АПК-Інвест» з листом-повідомленням про припинення договору оренди земельної частки (паю) у зв`язку з оформленням права власності на земельну ділянку.
Спір між сторонами виник у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 переукласти з орендарем договір оренди земельної частки (паю) після виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості).
Особливістю договору оренди земельної частки (паю) є, зокрема, те, що його предметом є не конкретна земельна ділянка, а земельна частка (пай), яка належить до загального масиву ділянок, виділеного учасникам колективного сільськогосподарського підприємства.
Власник сертифікату на право на земельну частку (пай), тобто орендодавець за договором оренди земельної частки (паю), не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладає цей договір. Незважаючи на це, до орендаря фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок - земель відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельні ділянки. Тому не можна стверджувати, що після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості та виділення у натурі земельної ділянки, котра відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, зникає. Відбувається лише зміна її юридичного статусу.
Зміна юридичного статусу частини земної поверхні, яку орендар використовує на підставі договору оренди земельної частки (паю), шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не означає знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання відповідного договору.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20), від яких Велика Палата Верховного Суду не вважала за необхідне відступити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд апеляційної інстанції керувався Типовим договором оренди земельної частки (паю), затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5.
Згідно з пунктом 2.3 цього Типового договору у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.
Частиною другою статті 637 ЦК України передбачено можливість урахування в разі тлумачення умов договору також типових умов (типових договорів), навіть якщо у договорі немає посилання на ці умови.
Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього кодексу (частини перша та друга статті 630 ЦК України у редакції, чинній на час оформлення ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки). Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (частина друга статті 7 ЦК України).
Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження
№ 14-376цс18).
Ураховуючи, що внаслідок виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості) предмет оренди за договором оренди земельної частки (паю) не зникає, а відбувається тільки зміна його юридичного статусу на земельну ділянку, припис пункту 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю) суперечить актам цивільного законодавства - ЦК України та Закону України «Про оренду землі». А тому застосування такого припису судом апеляційної інстанції є необґрунтованим.
Аналогічний висновок виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Також у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що сторони не передбачили у договорі оренди земельної частки (паю) застосування до їхніх правовідносин умов Типового договору оренди земельної частки (паю). Домовленість сторін про переукладення договору земельної частки (паю) слід розуміти як таку, що виключає можливість автоматичного припинення зобов`язань за ним у випадку виділення земельної ділянки на місцевості.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції також дійшов помилкового висновку про те, що пункт 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю) слід застосувати з огляду на пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, оскільки постанови пленумів судів касаційної інстанції та Верховного Суду України не є правотворчими чи правозастосовними актами; вони не встановлюють, не змінюють, не припиняють норм права та не є актами інтерпретації цих норм, визначеними чинним законодавством.
Згідно з частиною другою статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 651 ЦК України).
Згідно з пунктом 2.3 договору оренди земельної частки (паю) у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством.
Словосполучення «переукладення договору», яке вжили сторони у договорі оренди земельної частки (паю), а парламент - у розділі IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі», слід розуміти і як укладення нового договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням необхідних змін у предметі оренди відповідно до юридичного статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, і як внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення у частині предмета оренди у відповідність з юридичним статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. Інші умови договору оренди, за виключенням тих, які стосуються предмета оренди, можна змінити виключно у випадках, передбачених самим договором або за домовленістю сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).
Суд апеляційної інстанції не врахував, що хоча сторони прямо не домовилися про порядок переукладення договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі, проте зазначення ними в договорі про його переукладення свідчить про можливість укладення нового договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням необхідних змін у предметі оренди відповідно до юридичного статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, у зв`язку з чим зробив помилковий висновок, що внаслідок зміни предмета оренди та статусу сторін, договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року є припиненим.
Також апеляційний суд не звернув увагу, що пункт 2.3 договору оренди земельної частки (паю) передбачає право, а не обов`язок сторони на переукладення цього договору, оскільки приписи розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» є імперативними щодо продовження дії відповідного договору оренди на тих самих умовах, а отримання згоди сторони договору на його переукладення необхідне лише у разі зміни умов раніше укладеного договору.
Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно з частиною другою статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний.
У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору (частина третя статті 652 ЦК України).
Положеннями статті 31 Закону України «Про оренду землі», у редакції, чинній на час оформлення відповідачем права власності на земельні ділянки, передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).
У частинах другій-четвертій статті 31 Закону України «Про оренду землі», увказаній редакції, зазначено, що договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
За змістом наведених приписів виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та набуття права власності на неї ніяк не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Таке виділення не можна вважати обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651 і 652 ЦК України, зокрема не можна розглядати як «істотну зміну обставин».
Виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) не зумовлене причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості й обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, припинення дії договору оренди земельної частки (паю) відбувається тільки після його переукладення на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку або у судовому порядку з визначених законом підстав.
Вирішуючи спори щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) суди мають ураховувати, що зміна юридичного статусу земельної частки (паю) та зміна юридичного статусу власника сертифікату на право на земельну частку (пай) не мають наслідком автоматичне припинення раніше укладеного договору оренди земельної частки (паю), крім випадків, коли сторони передбачили це у договорі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20)).
Аналогічний правовій висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, не врахував, що направивши 12 травня 2018 року на адресу ПрАТ «АПК-Інвест» листа про намір припинити договірні правовідносини у зв`язку з виділенням земельної ділянки та отримання державного акта на право власності на землю ОСОБА_1 фактично висловив намір припинити договірні правовідносини в односторонньому порядку та відмовився від переукладання правочину вцілому, що суперечить як умовам укладеного договору оренди земельної частки (паю), так і чинному законодавству, зокрема, Закону України «Про оренду землі».
Крім того, як зазначено вище, частиною другою розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» передбачено переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки в натурі на тих самих умовах, але вже відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку.
Звертаючись до суду із позовом ПрАТ «АПК-Інвест» просило переукласти договір оренди паю на договір оренди землі на тих саме умовах, що і раніше укладений договір.
Предметом договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року є земельна частка (пай) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів, вартістю 97 698,26 грн, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату у розмірі 4 823,53 грн.
У зв`язку з заміною сертифіката на право на земельну часту (пай) на правовстановлюючий документ на земельні ділянки, розташовані на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок: площею 4,7102 га, кадастровий номер 1422483900:44:000:0002, та площею 1,0298 га, кадастровий номер 1422483900:47:000:0028.
Заперечуючи проти позовних вимог ПрАТ «АПК-Інвест» про переукладення договору оренди паю на договір оренди землі на тих самих умовах, що і раніше укладений договір, ОСОБА_1 , крім інших доводів (які не є підставними) зазначав, що розмір земельної частки (паю), який переданий в оренду на підставі спірного договору оренди, та розмір земельних ділянок, які перебувають у його власності, відрізняються. ПрАТ «АПК-Інвест» не надало доказів про досягнення сторонами правочину згоди з усіма його істотними умовами щодо переукладення договору оренди саме на дві земельні ділянки, які ОСОБА_1 отримав у власність.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду з підстав відсутності у ПрАТ «АПК-Інвест» права на переукладення договору, в тому числі і з підстав набуття орендодавцем у власність двох земельних ділянок, на зазначене уваги не звернув.
При новому розгляді справи апеляційному суду слід з`ясувати розмір земельної частки (паю), переданої в оренду, та розмір земельних ділянок, які передано у власність ОСОБА_1 , перевірити належним чином доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо зміни меж та розміру земельної ділянки, яка була передана йому у власність, оскільки об`єкт оренди є істотною умовою договору оренди землі, та надати їм належну правову оцінку, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.
Крім того, згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру.
Суду апеляційної інстанції слід звернути увагу, що розмір орендної плати, яка була раніше узгоджена сторонами договору, та розмір орендної плати, яка визначена як за земельну ділянку площею 4,7102 га, так і за земельну ділянку площею 1,0298 га, є різними.
У змісті договору оренди землі, на який ПрАТ «АПК-Інвест» просить переукласти попередній договір оренди земельної частки (паю), визначено додатково розмір орендної плати за земельну ділянку площею 1,0298 га у сумі 1 830 грн,що не було раніше узгоджено сторонами договору, тобто така умова договору є новою.
При цьому ПрАТ «АПК-Інвест» не надало доказів, які визначають порядок обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку, про яку зазначено в проекті договору про переукладення договору оренди.
Враховуючи наведене, апеляційному суду слід перевірити чи дійсно суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, виходив з того, що проект договору оренди земельної ділянки містить зміни лише в предметі оренди, а інші умови договору є такими самими, що і в раніше укладеному договорі оренди паю, що є необхідною умовою для переукладення такого договору.
Отже суд апеляційної інстанції невірно застосував норми матеріального права та всебічно не з`ясував усі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам.
За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83-84 228 229 235 243 263-265 ЦПК України, під час вирішення спору суд обов`язково повинен установити обставини, що мають значення для справи, надати їм юридичну оцінку, а також оцінку всім доказам, з яких суд виходив при вирішенні позову.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Щодо вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі
У березні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Байгуш О. Ю., звернувся до Верховного Суду з клопотанням про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «АПК-Інвест» на постанову Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року, посилаючись на пункт 5 частини другої, частини шосту, дев`яту, десяту статті 394 ЦПК України, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до абзацу 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК Україниу разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Частинами шість, дев`ять, десять статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Ухвалу про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє не пізніше ніж через двадцять днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Копія ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з доданими до скарги матеріалами направляються особі, яка подавала касаційну скаргу, а копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14, від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18. При цьому, касаційна скарга містить обґрунтування застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в зазначених постановах Верховного Суду.
Оскільки касаційна скарга ПрАТ «АПК-Інвест» була подана у визначений статтею 390 ЦПК України строк та з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов обґрунтованого висновку про відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга ПрАТ «АПК-Інвест» містить посилання на постанови Верховного Суду, правовідносини в яких не є подібними, проте в них містяться висновки щодо застосування норм права, на неврахування яких послався заявник.
Таким чином в задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Байгуш О. Ю., необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не охоплюються в повному обсязі передбаченою пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України підставою закриття касаційного провадження.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Байгуш О. Ю., звернувся до Верховного Суду з клопотанням про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «АПК-Інвест» на постановуДонецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року, посилаючись на пункти 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
Зазначав, що Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18 вже викладав висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, та суд апеляційної інстанції у цій справі розглянув справу з урахуванням такого висновку.
Апеляційний суд правильно не застосував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14, від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, оскільки такі висновки викладені у справах з іншим предметом спору, підставами позовів, змістом позовних вимог.
За змістом пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, тому висновок щодо застосування норм права, викладений у зазначеній постанові, не підлягає застосуванню.
Крім того, на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Відмінність у предметах і підставах позовів у справах про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди земельної ділянки (справа № 233/3569/19), про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок (справа № 924/468/14) та про зобов`язання повернути самовільно зайняті земельні ділянки (справа № 904/3558/18) означає, що спірні правовідносини не є тотожними. Однак це не спростовує їх змістовну подібність, зумовлену, зокрема, подібним матеріально-правовим регулюванням прав і обов`язків учасників спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Байгуш О. Ю., про закриття касаційного провадження на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України слід відмовити.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
ПрАТ «АПК-Інвест» звернулося до суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Клопотання мотивоване тим, що дана справа має виняткове значення для ПрАТ «АПК-Інвест», який є належним і добросовісним землекористувачем за спірним договором оренди земельної частки (паю), а ОСОБА_1 не бажає виконувати цей договір. Разом з тим, відсутня єдина правозастосовча практика щодо застосування норми права, яка регулює порядок переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акта на право власності на земельну ділянку на договір оренди землі. Існує виключна правова проблема, яка полягає у неоднаковому застосуванні судами абзацу другого розділом IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі».
Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд дійшов висновку, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на те, що 12 жовтня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), в якій суд вже вирішив питання щодо умов припинення договору оренди земельної частки (паю) у разі зміни юридичного статусу земельної ділянки (паю) та зміни юридичного статусу власника сертифіката на право власності на земельну частку (пай).
На підставі викладеного у задоволенні вказаного вище клопотання необхідно відмовити.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 394 396 400 402 403 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» до ОСОБА_1 , треті особи - Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , про переукладення договору; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест», треті особи - Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , про припинення дії договору оренди земельної частки (паю) шляхом розірвання у зв`язку з неможливістю його виконання, відмовити.
У задоволенні клопотань ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Байгуш Олексій Юрійович, про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» на постанову Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року відмовити.
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук