Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 233/4252/18
провадження № 61-18010св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 03 червня 2019 року у складі судді Малінова О. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Космачевської Т. В., Санікової О. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення аліментів і додаткових витрат на утримання непрацездатного батька.
Позовна заява мотивована тим, що він є батьком ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . На даний час він є непрацездатним, особою з інвалідністю ІІ групи по діабету та отримує пенсію у розмірі 1 452,00 грн, хоча фактично отримує 1 161,00 грн, оскільки решта коштів виплачується його колишній дружині по декільком виконавчим листам, за якими він має заборгованість у розмірі 22 000,00 грн. Крім того, у нього є заборгованість за послугами газопостачання у розмірі 22 400,00 грн та за послугами водопостачання - у розмірі 3 000,00 грн.
Вказував, що він не має можливості самостійно забезпечувати себе необхідними медичними препаратами та проходити стаціонарне лікування. При цьому його доньки: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є працездатними, проживають окремо, є матеріально забезпеченими, однак ніякої допомоги йому не надають, хоча й зобов`язані утримувати своїх непрацездатних батьків.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 аліменти у розмірі, визначеному законом, а також додатково зобов`язати їх сплачувати йому два рази на рік, у жовтні і квітні, на лікування у стаціонарі 1 000,00 грн з кожної.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 03 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року,у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач хоча і є непрацездатною особою, разом з тим, отримує пенсію у розмірі, що перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому не потребує необхідності отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні його позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що він є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності, яка хоча й більша, ніж прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, проте йому цих коштів не вистачає, оскільки значну їх частину він витрачає на лікування та придбання ліків, так як має ряд захворювань. Таким чином, він потребує матеріальної допомоги, яку його дочки - відповідачі у справі, не надають, хоча мають таку можливість.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали відзиви на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У період з 29 квітня 1972 року до 12 серпня 2013 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Під час шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження.
Згідно з пенсійним посвідченням від 03 квітня 2013 року № 1892409093 ОСОБА_1 є пенсіонером, особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання довічно.
Відповідно до довідки Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області розмір пенсії ОСОБА_1 складає 1 452,00 грн. Крім того, з грудня 2018 року розмір пенсії підвищено до 1 497,00 грн, а у березні ОСОБА_1 додатково виплачено 2 869,95 грн.
Згідно з довідкою з місця проживання ОСОБА_1 мешкає один у квартирі АДРЕСА_1 та відповідно до копії акта на відключення від газопостачання від 15 лютого 2018 року і договору про реструктуризацію боргу має боргові зобов`язання зі сплати за використаний газ у розмірі 21 165,23 грн.
З довідки лікарсько-консультативної комісії від 14 березня 2019 року № 218/1 вбачається, що ОСОБА_1 потребує постійного медикаментозного лікування, страждає на ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу ІІ ступеня, цукровий діабет І типу інсулінозалежний.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі.
Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України).
З указаного вбачається, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребує матеріальної допомоги.
З указаного вбачається, що оскаржувані судові рішення не можуть бути визнані законними і обґрунтованими, оскільки, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд виходив лише із того, що позивач хоча й є непрацездатним, проте отримує пенсію у розмірі, що перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому не потребує сторонньої матеріальної допомоги, при цьому не перевірив інші доводи позивача, які можуть бути підставою для стягнення аліментів на його користь із відповідачів.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, і не перевірили доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то оскаржувані судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.
Разом з тим, враховуючи, що допущені процесуальні недоліки можуть бути усунуті на стадії апеляційного перегляду, Верховний Суд, керуючись завданням цивільного судочинства та одним із основних принципів цивільного судочинства - розумність строків розгляду справи судом, дійшов висновку, що скасуванню відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає оскаржувана постанова апеляційного суду з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно дати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович