12.12.2023

№ 233/5990/18

Постанова

Іменем України

01 березня 2021 року

м. Київ

справа № 233/5990/18

провадження № 61-19232св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Санікової О. С., Агєєва О. В., Космачевської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, зміну черговості одержання права на спадщину.

На обґрунтування позову посилався на таке. Більше 20 років він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Зареєстроване місце його проживання знаходилося за іншою адресою.

Незважаючи на те, що позивач зареєстрований за іншою адресою, у вищевказаній квартирі весь цей період проживав однією сім`єю без укладення шлюбу з ОСОБА_3 .

За час сумісного проживання вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обв`язки, опікувалися один одним, як в звичайній сім`ї, але не звернулися до державного органу реєстрації актів цивільного стану для реєстрації шлюбу. Приблизно в березні 2018 року у ОСОБА_3 було виявлено онкологічне захворювання. Останній час, у зв`язку із хворобою вона взагалі не мала можливості навіть самостійно пересуватись, тому він повністю піклувався про неї.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Відповідно до приписів статті 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач має право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги. Відповідно до статті 1261 ЦК України спадкоємцем першої черги стосовно майна померлої є відповідач, ОСОБА_2 як син померлої.

ОСОБА_2 постійно знаходився на заробітках, не брав ніякої участі у покращенні матеріального становища матері, не надавав останній допомоги та самоусунувся від догляду за нею, незважаючи на її тяжку хворобу, чим порушив вимоги частини першої статті 202 Сімейного кодексу України (далі - СК України), відповідно до змісту якої повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Крім того, похованням ОСОБА_3 позивач займався самостійно.

У зв`язку із зазначеним, позивач вважав, що має право на спадкування частки у спадщині після смерті ОСОБА_3 разом із відповідачем як спадкоємцем першої черги за законом.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2019 року позов задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу більше 20 років за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем надано належні та достатні докази на підтвердження факту проживання однією сім`єю разом з ОСОБА_3 , а у зв`язку з безпораднім станом спадкодавця він постійно піклувався про неї.

Постановою Донецького апеляційного суду від 26 вересня 2019 року рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2019 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем надано належні та допустимі докази здійснення позивачем опіки над спадкодавцем, та ведення спільного господарства. Крім того, помилковим є висновок суду щодо знаходження ОСОБА_3 тривалий час у безпорадному стані та потреби у постійному піклуванні. Апеляційний суд вказав на відсутність факту, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставами для задоволення позову була сукупність наступних юридичних фактів, які були встановлені судом першої інстанції: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, моральна підтримка, наявність у спадкодавця з спадкоємцем стосунків подружжя, які спільно проживали без реєстрації шлюбу, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця (пов`язаність спільним побутом, придбання ліків, продуктів харчування, інших побутових речей, сплата комунальних послуг, засобів особистої гігієни, тощо); 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, прання та прасування одягу, ремонт квартири, виконання побутових потреб, тощо; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1 - 3 (що найменше протягом року або більше); 5) наявність безпорадного стану спадкодавця, тобто такого стану, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна була наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Судом першої інстанції протягом розгляду цієї справи встановлено всі вищевказані обставини. Вказані обставини встановлені на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції відступив від принципів повноти та об`єктивності судового розгляду, при цьому не врахував наявність в матеріалах справи довідки, яка підтверджує наявність тяжкої хвороби спадкодавця.

Також апеляційний суд не надав належної правової оцінки показанням свідків, хоча останніми підтверджено ту обставину, що ОСОБА_3 потребувала стороннього догляду у зв`язку з похилим віком та станом здоров`я.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

У грудні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на все належне їй за життя майно, в тому числі на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 є її син - ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частина друга статті 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до змісту статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом право на спадкування одержують спадкоємці за законом.

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями цієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно зі змістом указаної норми при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця у безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем. Тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами), 2) матеріальне забезпечення спадкодавця, 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріальне вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири, 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1 - 3, 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову, необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є процесуальним обов`язком, передбаченим змістом статей 12 81 ЦПК України. Зазначив, що доводи позивача про те, що він тривалий час опікувався спадкодавцем в силу похилого віку та стану здоров`я, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України, оскільки як вбачається з медичної документації про стан здоров`я померлої, остання постійно хворіла, проте тяжка хвороба була встановлена з 12 березня 2018 року, а у безпорадному стані знаходилась з початку вересня 2018 року, тобто нетривалий час до смерті, що спростовує доводи касаційної скарги про здійснення позивачем постійного піклування про спадкодавця.

Таким чином, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89 263 264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 перебувала у безпорадному стані та потребувала піклування протягом довгого часу матеріали справи не містять.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 рокув справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 27 серпня 2020 рокув справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 18 лютого 2019 року в справі № 569/18047/17-ц (провадження № 61 - 40302св18).

Отже, висновки апеляційного суду про відсутність підстав для зміни черговості одержання права на спадщину відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, наявним у справі доказам дана належна правова оцінка.

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд відступив від принципів повноти та об`єктивності судового розгляду є безпідставним, оскільки висновки суду, викладені у судовому рішенні, відповідають дійсним обставинам справи, суд належним чином оцінив докази і до правовідносин, які виникли, правильно застосував норми матеріального права.

Одночасно правильними є висновки апеляційного суду стосовно відсутності підстав для задоволення вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю протягом 20 років.

Пунктом 5 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

За змістом частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку може бути встановлений такий факт, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем позивач пов`язує з можливістю спадкування за законом майна померлої.

Оскільки, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни черговості спадкування ОСОБА_1 за законом, правильним є висновок суду про відсутність підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний