Постанова
Іменем України
30 серпня 2022року
м. Київ
справа № 234/11122/18
провадження № 61-1644св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Соловйова Світлана Семенівна, приватний нотаріус Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Стародубцева Людмила Володимирівна, ОСОБА_3 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 серпня 2020 року в складі судді Демидової В. К. та постанову Донецького апеляційного суду від 29 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулая до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області Соловйовою С. С. 07 грудня 2017 року.
В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її невістка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
04 березня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої Краматорської державної нотаріальної контори Костюковою Н. С., на її ім`я.
26 лютого 2018 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, однак виявилось, що її невістка за життя склала заповіт, яким заповідала усе майно відповідачці ОСОБА_2 .
Вказаний заповіт порушує її права як спадкоємця. За станом здоров`я ОСОБА_4 потребувала постійного нагляду. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер рідний син ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , після чого ОСОБА_4 втратила інтерес до життя, і стан її здоров`я значно погіршився. З кінця листопада 2017 року в неї погіршилася пам`ять та почались проблеми з серцем.
У період з листопада 2017 року до кінця січня 2018 року ОСОБА_4 проживала у неї в квартирі, вона доглядала за нею, готувала їжу, прибирала, сплачувала за житлово-комунальні послуги.
У січні 2018 року ОСОБА_4 потрапила у лікарню з діагнозом «атеросклеротичний кардіосклероз», де і померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона сплачувала за послуги ритуальної служби, організовувала поховання на цвинтарі, влаштувала поминальний обід.
Вважає, що заповіт, складений на ім`я відповідача є недійсним, оскільки померла ОСОБА_4 на час його складання за станом здоров`я не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 17 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 29 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4 на момент складання оспорюваного заповіту 07 грудня 2017 року не страждала хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом душевної діяльності, слабоумством та за психічним станом могла розуміти значення своїх дій і керувати ними. Оскільки волевиявлення померлої ОСОБА_4 під час складання заповіту 07 грудня 2017 року було вільним і відповідало її волі, відсутні підстави для визнання його недійсним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 серпня 2020 року і постанову Донецького апеляційного суду від 29 грудня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказувала, що ОСОБА_4 на момент складання оспорюваного заповіту за станом здоров`я не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Суд безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про допит свідків в повному обсязі та допитав лише трьох осіб з восьми. При проведенні посмертної судово-психіатричної експертизи не були враховані надані нею та онукою померлої пояснення, які достеменно підтверджують психічне захворювання ОСОБА_4 .
У висновку експерта судово-психіатричної експертизи № 59 від 21 квітня 2020 року не було враховано останній діагноз померлої - дисциркуляторна енцефалопатія. Вказана хвороба є прогресуючим хронічним захворюванням головного мозку. Зазначена обставина свідчить про необґрунтованість вказаного висновку, відтак суди безпідставно відмовили у задоволенні її клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Краматорського міського суду Донецької області.
30 березня 2021 року справа № 234/11122/18 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_2 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 04 березня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої Краматорської державної нотаріальної контори Костюковою Н. С., яким все своє майно, де б воно не було із чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом чи за заповітом матиме право, заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
07 грудня 2017 року ОСОБА_4 склала новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Стародубцевою Л. В., яким все своє майно де б воно не було із чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом чи за заповітом матиме право, заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 59 від 21 квітня 2020 року ОСОБА_4 на момент складання заповіту 07 грудня 2017 року не страждала хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом душевної діяльності, слабоумством, за психічним станом могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.
Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи.
У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16- ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 зазначається, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 77 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судами встановлено, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 21 квітня 2020 року № 59, ОСОБА_4 , 1940 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент складання заповіту 07 грудня 2017 року не страждала хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом душевної діяльності, слабоумством, за психічним станом могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій. Сам по собі факт наявності у заповідача тяжкої хвороби не є достатнім доказом його неспроможності в межах, необхідних для волевиявлення і складення заповіту, та не спростовує презумпцію його психічного здоров`я.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні її клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.
Колегія суддів вважає, що експертиза призначена та проведена відповідно до вимог закону. Доводи позивача, що експертний висновок є недостатньо обґрунтованим, існують сумніви в його правильності, а під час проведення експертизи не було враховано її пояснення в справі та діагноз спадкодавця, є необґрунтованими та такими, що не підтверджені будь-якими належними доказами. Відтак суди попередніх інстанцій встановивши, що висновок експертизи є категоричним, не викликає сумнівів в його правильності, дійшли мотивованого висновку про відсутність підстав для призначення у справі повторної експертизи.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 серпня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 29 грудня 2020 року залишити без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 серпня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 29 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко