Постанова
Іменем України
20 березня 2020 року
м. Київ
справа № 234/19959/17
провадження № 61-10496св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 12 грудня 2018 року у складі судді Марченко Л М. та постанову Донецького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Соломахи Л. І., Канурної О. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 серпня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області було зроблено відповідний актовий запис за № 491. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 27 квітня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.
Позивач вказує на те, що за час подружнього життя сторонами було набуте наступне майно:
1) квартира загальною площею 53,5 кв.м та житловою площею 33,1 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , придбана на підставі договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого 14 травня 2001 року Краматорською товарною біржею «Євгенія Сервіс», та зареєстрованого в реєстрі права власності на нерухоме майно № 15758 в книзі 58. Право власності на дану квартиру оформлено на ОСОБА_2 .
В подальшому вказана квартира була обміняна на іншу квартиру, яка є предметом спору:
2) квартира загальною площею 65,3 кв.м та житловою площею 38,6 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , придбана на підставі договору міни від 29 січня 2009 року (реєстр № 2-543), посвідченого державним нотаріусом Першої краматорської нотаріальної контори.
Право власності на 3/4 частки даної квартири за договором міни було зареєстровано за ОСОБА_2 . Крім того, відповідач по справі мала право власності на 1/4 частку спірної квартири, яке було зареєстровано за нею на підставі свідоцтва про право власності від 17 березня 1994 року, виданого органом приватизації виконкому Краматорської міської ради згідно з розпорядженням № 3066/1 та зареєстровано в КП «БТІ» 18 березня 1994 року.
Посилаючись на те, що набуті під час шлюбу 3/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позивач просив визнати вказане майно об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділити спільне майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 3/8 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 визнати право особистої приватної власності на 5/8 вказаної квартири (а.с. 2-5).
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.
Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 3/4 частки квартири АДРЕСА_3 .
Поділено спільне сумісне майно, визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право приватної власності за кожним на 3/8 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 65,3 кв.м, житловою площею 38,6 кв.м. Вирішено питання про відшкодування судових витрат (а.с. 109-111).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що набуті під час шлюбу на ім`я ОСОБА_2 3/4 частки квартири АДРЕСА_3 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, яке слід поділити, визнавши за кожним із сторін право приватної власності на рівні частки, а саме на 3/8 часток вказаної квартири.
Зазначувати під час поділу майна про право приватної власності ОСОБА_2 загалом на 5/8 часток спірної квартири суд визнав зайвим, оскільки щодо 1/4 частки квартири відповідачка має іншу підставу набуття права власності, яка не оспорюється позивачем та не є предметом спільної сумісної власності сторін та відповідно предметом поділу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2019 року ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
29 травня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В. від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі представник відповідача зазначала, що позовні вимоги задоволені безпідставно, а факти викладені позивачем не відповідають фактичним обставинам справи. Не приймаючи розписку, яка була складена 10 травня 2001 року у присутності свідка ОСОБА_6 і згідно якої батько відповідачки ОСОБА_7 подарував їй 1 300 доларів США, суд зазначив, що вона не відповідає статям 44 244 ЦК України (в редакції, що діяла на момент складання). При цьому суд не врахував той факт, що дарування коштів ОСОБА_2 саме на першу квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_4 у судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , що підтверджує, що вказане майно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали особисто ОСОБА_2 .
Крім того, відповідач посилається на те, що судом безпідставно прийняті до уваги доводи позивача про те, що під час шлюбу він мав постійну роботу, достойний заробіток, завдяки чому забезпечувалася його участь у спільному сімейному бюджеті, а також у правочинах, які укладалися під час шлюбу. З довідки ПАТ «НКМЗ» про доходи № 015/220 від 20 березня 2018 року не можливо встановити місячний дохід та заробіток позивача, оскільки у графі «нарахований дохід» не зазначено, за який період (місяць) і коли отримував зазначені доходи позивач, а також не зазначено чи отримував позивач за час роботи позики або кредити від підприємства. Тому, на думку відповідача, джерела походження коштів позивача ОСОБА_8 на відміну від походження коштів відповідача встановити неможливо.
Також представник відповідача зазначає, що при вирішенні спору про поділ майна суд не з`ясував яку істотну роль мав позивач в утриманні двох неповнолітніх дітей подружжя, яких після припинення шлюбних відносин із лютого 2015 року фінансово забезпечує їх мати відповідач ОСОБА_2 .
Посилаючись на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року по справі № 6-399цс17 та від 25 травня 2017 року по справі № 6-843цс17, наголошує, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Крім того, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 01 серпня 1998 року уклали шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів громадянського стану м. Краматорська Донецької області за актовим записом № 941 (а.с. 13).
Згідно копій свідоцтв про народження, сторони мають двох спільних дітей - доньок ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16,17).
Заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 27 квітня 2016 року шлюб між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набрало законної сили 11 травня 2016 року (а.с. 44).
14 травня 2001 року був укладений договір купівлі-продажу № 1686, який посвідчений та зареєстрований на товарній біржі «Євгенія сервіс», відповідно до якого ОСОБА_2 купила двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 53,50 кв.м, житловою площею 33,10 кв.м. (а.с. 6). З 03 серпня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували місце проживання у вказаній квартирі, що підтверджується записами у їх паспортах (а.с. 10, 14).
29 січня 2009 року був укладений договір міни, посвідчений Першою краматорською державною нотаріальною конторою, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 обміняла двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 на 3/4 частки трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , яка на праві спільної сумісної власності належала відповідачці, її батькам та брату (а.с. 46).
Згідно копії Свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації 17 березня 1994 року, родині відповідачки ОСОБА_2 (до шлюбу ОСОБА_2 ) належала трикімнатна квартира по АДРЕСА_2 , а саме: батькам ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та їх двом дітям ОСОБА_6 , ОСОБА_13 (а.с. 37-38).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанцій відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини третьої статті 10 ЦПК України 2004 року, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно положень статті 57 ЦПК України 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Крім того, відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.
Відповідно до статті 22 КпШС України від 20 червня 1969 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до частини першої статті 28 КПШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Згідно частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частинами другою та третьою статті 29 КпШС України встановлено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 (провадження 14-325цс18).
Задовольняючи позов суд із урахуванням вказаних норм матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, правильно виходив із того, що набуті під час шлюбу на ім`я відповідачки ОСОБА_2 3/4 частки квартири АДРЕСА_3 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, яке слід поділити, визнавши за кожним із сторін право приватної власності на рівні частки, а саме на 3/8 часток вказаної квартири.
Відповідач не надала належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про придбання спірної квартири за її особисті кошти, не довела, що грошові кошти в сумі 1 300 доларів США, отримані 10 травня 2001 року у дарунок, вона сплатила в рахунок вартості квартири АДРЕСА_5 за власні кошти у 2001 році, а тому не спростувала презумпцію спільності майна подружжя.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , є безпідставними, оскільки суд надав їм належну оцінку, зазначивши, що не визнаються посилання на показання свідків для підтвердження укладання угоди з дарування грошових коштів у розмірі 1 300 дол. США, допустимими доказами по справі (а.с. 205). Крім того, вказані показання свідків не спростовують презумпцію спільної сумісної власності на спірну квартиру.
Апеляційним судом також враховано те, що відповідач на момент придбання спірної квартири був працевлаштований, отримував стабільний дохід, утримував сім`ю.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Апеляційний суд відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 12 грудня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко