Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 234/7614/18
провадження № 61-14544св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач благодійна організація «Благодійний фонд «Хало Траст Україна»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу благодійної організації «Благодійний фонд «Хало Траст Україна» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 01березня 2019 року у склад судді Літовка В. В., та постанову Донецького апеляційного суду від 27 червня 2019 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Азевича В. Б., Кішкіної І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Благодійної організації «Благодійний фонд «Хало Траст Україна» (далі БО «БФ «Хало Траст Україна») про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Просив скасувати наказ № 228-К від 04 квітня 2018 року виданий БО «БФ ХАЛО ТРАСТ Україна» про скасування наказу про прийняття на роботу №149К від 11січня 2018 року ОСОБА_1 та поновити його на посаді сапера (розмінування) в підрозділі розмінування у м. Краматорську БО «БФ ХАЛО ТРАСТ Україна».
Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 04 квітня 2018 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 01 березня 2019року, залишеним без змінпостановою Донецького апеляційного суду від 27 червня 2019 року, позов задоволено.
Скасовано наказ від 04 квітня 2018 року № 228-к, яким скасовано наказ від 11січня 2018 року № 149-к про прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду сапера (розмінування) підрозділу розмінування у м. Краматорську благодійної організації «Благодійний фонд «Хало Траст Україна».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді сапера розмінування підрозділу розмінування у м. Краматорську благодійної організації «Благодійний фонд «Хало Траст Україна», відповідно до наказу про прийняття на роботу №149-к від 11січня 2018 року.
Стягнуто з благодійної організації «Благодійний фонд «Хало Траст Україна», на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 157402,50 грн з наступним утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.
Стягнуто з Благодійної організації «Благодійний фонд «Хало Траст Україна», в дохід держави судовий збір в сумі 1574,02 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для припинення трудового договору були відсутні, оскільки на період дії особливого періоду за позивачем зберігалось місце робота, посада та середній заробіток.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, та зазначив що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, рішення про демобілізацію не прийнято, на нього розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, передбачені статтею 119 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року БО «БФ «Хало Траст Україна»засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 01 березня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 27 червня 2019 рокута ухвалити нове рішення, відмовивши в задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами невірно застосовано статтю 119 КЗпП України та її наслідки у вигляді збереження місця роботи, посади і середнього заробітку для працівників, призваних на строкову службу за призовом під час мобілізації на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. З огляду на фактичні обставини справи, судами невірно встановлено характер правовідносин, що склались між позивачем та відповідачем та не надано належної правової оцінки фактичним обставинам справи.
Суди зазначають, що позивач був працевлаштований у відповідача на час прийняття на військову службу і відповідач не мав законних підстав скасовувати наказ про прийняття позивача на роботу. Проте, саме цей висновок не відповідає матеріалам справи.
Оскільки трудовий договір з відповідачем, відповідно до наказу № 149 від 11січня 2018 року був укладений пізніше, ніж позивач працевлаштувався до Збройних Сил України, вважають, що в межах описаних правовідносин, немає підстав для застосування статті 119 КЗпП України.
Позиція інших учасників справи
Відзив від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження уданій справі, витребувана цивільна справа із суду першої інстанції.
У вересні 2019 року матеріали цивільної справи № 234/7614/18надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року касаційне провадження у справі № 234/7614/18 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 813/402/17.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі № 234/7614/18.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 прийнятий на посаду фахівця до Благодійної організації «Благодійний фонд «ХАЛО ТРАСТ Україна» 06 травня 2016 року та звільнений 30 грудня 2016 року у зв`язку із закінченням терміну дії контракту на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
23 січня 2017 року між сторонами укладено строковий трудовий договір № 75/84, строком дії до 31 грудня 2017 року.
29 грудня 2017 року позивача звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, відповідно до Наказу № 219к/у від 22 грудня 2017 року
27 грудня 2017 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 роки, та отримав військовий квиток від 26 грудня 2017 року.
Наказом від 11 січня 2018 року № 149к Благодійною організацією «БФ «ХАЛО ТРАСТ Україна», ОСОБА_1 прийнятий на роботу до підрозділу розмінування у м. Краматорськ на посаду сапера (розмінування) з 12 січня 2018 року до 30 червня 2018 року відповідно до його письмової заяви від 11 січня 2018 року.
12 січня 2018 року між Благодійною організацією «Благодійний фонд «ХАЛО ТРАСТ Україна» та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір № 149/84 від 12 січня 2018 року строком дії до 30 червня 2018року, з можливістю пролонгації до 30 грудня 2018 року.
Наказом від 04 квітня 2018 року № 228-к БО «БФ «ХАЛО ТРАСТ Україна», скасовано наказ про прийняття на роботу № 149К від 11 січня 2018 року ОСОБА_1 у зв`язку із порушенням встановлених правил прийняття на роботу на підставі статті 7 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 частини першої статті 23 КЗпП України),крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2частини першої статті 36 КЗпП України).
Водночас, згідно з частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) одним із видів військової служби є строкова військова служба. Частиною другою статті 21 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадянин України для виконання обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров`я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу,військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті119 Кодексу законів про працю України,а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої палати Верховного суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) зазначено, що «відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону № 3543-XII, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його лист від 1 жовтня 2015 року № 322/2/8417, у якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на Сході України.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 355/1218/17 та погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, про те, що оскільки ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу в період дії особливого періоду, то за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону № 2232-XII та статті 119 КЗпП».
Отже, встановивши, що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, суди дійшли обґрунтованого висновку, що на нього розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, передбачені статтею 119 КЗпП України, а підстави для припинення трудового договору, відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не був призваний на службу, а пішов служити добровільно безпідставні, оскільки гарантії, передбачені статей 119 КЗпП України поширюються також на працівників, прийнятих на військову службу за контрактом.
Посилання в касаційній скарзі на протилежну судову практику необґрунтоване, оскільки в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 761/24427/17-ц (провадження № 61-2126св19) у справі за позовом до БО «БФ «Хало Траст Україна» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу Верховний Суд дійшов висновку, що «суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, вірно виходив із того, що позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України».
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Керуючись статтями 400 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07лютого 2020 року), 409 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу благодійної організації «Благодійний фонд «Хало Траст Україна» залишити без задоволення.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 01 березня 2019року та постанову Донецького апеляційного суду від 27 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук