№ 236/3821/18

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 236/3821/18

провадження № 61-6009св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Глушпенко Віталій Олександрович, на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 грудня 2018 року у складі судді Саржевської І. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Санікової О. С., Космачевської Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Українська залізниця» до 17 липня 2017 року, був звільнений у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

При звільненні ПАТ «Українська залізниця» не виплатило йому заробітну плату за такі періоди: лютий - червень 2016 року в розмірі 570 грн 45 коп., липень 2016 року - 2 241 грн 39 коп., серпень 2016 року - 1 392 грн 71 коп., березень 2017 року - 1 759 грн 03 коп., квітень 2017 року - 3 596 грн, травень 2017 року - 3 596 грн, червень 2017 року - 3 596 грн, липень 2017 року - 1 883 грн 62 коп., а також грошову компенсація за невикористані дні відпустки у розмірі 5 478 грн 20 коп. і вихідну допомогу при звільненні в розмірі 5 392 грн 31 коп.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача заборгованості із заробітної плати за лютий - серпень 2016 року, березень - липень 2017 року, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за лютий - червень 2016 року у розмірі 570 грн 45 коп., березень 2017 року - у розмірі 1 759 грн 03 коп., без утримання із цих сум передбачених законом податків та зборів.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за липень 2016 року у розмірі 2 241 грн 39 коп., серпень 2016 року - у розмірі 1 392 грн 71 коп., квітень - липень 2017 року - у розмірі 11 466 грн 90 коп., одноразову грошову допомогу при звільненні - у розмірі 4 758 грн 87 коп., компенсацію за невикористані дні відпустки - у розмірі 4 994 грн 84 коп.

Зобов`язано ПАТ «Українська залізниця» утримати з цих сум податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року (день звільнення), та при звільненні він не отримав всі належні йому виплати. Зокрема, позивач частково підтвердив наявність заборгованості із заробітної плати за 2016-2017 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то вона не підлягає задоволенню, оскільки відсутність вини відповідача у непроведенні своєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні підтверджено висновком Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 про наявність обставин непереборної сили. Зазначене узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-2159цс15), від 11 травня 2016 року (провадження № 6-383цс15), від 23 березня 2016 року (провадження № 364цс16), від 23 березня 2016 року (провадження № 365цс16), від 25 травня 2016 року (провадження № 948цс16), від 31 травня 2017 року (провадження № 6-2163 цс16), а також у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 264/925/17-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 225/5072/17.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 грудня 2018 року змінено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за липень 2016 року у розмірі 2 241 грн 39 коп., серпень - у розмірі 1 392 грн 71 коп., квітень - липень 2017 року - у розмірі 12 671 грн 62 коп., одноразову грошову допомогу при звільненні - у розмірі 5 392 грн 31 коп., компенсацію за невикористані дні відпустки - у розмірі 4 279 грн 89 коп.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції постановив, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та відповідні ним правовідносини, правильно застосував норми права в частині задоволення вимог щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористанні дні відпустки, та відмовив у стягненні середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, однак невірно розрахував суми цих виплат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Глушпенко В. О., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив змінити рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 грудня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року в частині стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та стягнути компенсацію в розмірі 5 478 грн 20 коп., в частині відмови в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що в наказі про звільнення від 17 липня 2017 року № 3281-ОС зазначено, що позивач має право на компенсацію за невикористані дні відпустки у кількості 28 календарних днів. Відповідно до довідки-розрахунку оплати відпустки середньоденний заробіток для розрахунку відпустки складає 195 грн 65 коп., тому сума компенсації за невикористану відпустку має складати 5 478 грн 20 коп. Також судами попередніх інстанцій при розрахунку компенсації за невикористану відпустку не було враховано наказ від 22 березня 2017 року № 43 про підвищення годинних тарифних ставок та посадових окладів, яким встановлено коефіцієнт 1,25 збільшення заробітної плати, та накази від 03 січня 2017 року, від 06 січня 2016 року про виплату щомісячної надбавки за вислугу років у 2016-2017 роках.

Щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то судами попередніх інстанцій не враховано вимоги статті 117 КЗпП України, а висновок ТПП України є неналежним доказом, оскільки має виключно інформаційний характер.

Крім того, науково-правовий висновок, що викладений на бланку ТПП України, не є сертифікатом в розумінні статті 14-1 Закону України від 02 грудня 1997 року № 617/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні», пункту 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 року № 44 (5).

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ПАТ «Українська залізниця» не надходив.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Глушпенко В. О., на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 грудня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року і витребувано із Краснолиманського міського суду Донецької області цивільну справу № 236/3821/18.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Глушпенко В. О., не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 2015 року перебував у трудових відносинах із Державним підприємством «Донецька залізниця» на різних посадах. З 01 червня 2016 року ОСОБА_1 переведений на посаду майстра з експлуатації та ремонту машин і механізмів дільниці 2 групи матеріального складу «Родакове» виробничого підрозділу «Луганський відділ служби матеріально-технічного забезпечення».

Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Луганський відділ служби матеріально-технічного забезпечення» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»».

Згідно із наказом начальника структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 16 березня 2017 року № 58-ДН, починаючи з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Луганський відділ служби матеріально-технічного забезпечення» встановлено простій по причинам, незалежних від працівників.

Наказом (розпорядженням) структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 17 липня 2017 року № 3283-ОС ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату. Відповідно до цього наказу ОСОБА_1 має право на вихідну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсацію за 28 днів відпустки.

У підтвердження не виплаченої заробітної плати в матеріалах цієї справи містяться розрахункові листи (табуляграми), в яких зазначені суми до виплати: лютий 2016 року - 680 грн 76 коп., березень 2016 року - 935 грн 20 коп., квітень 2016 року - 1 470 грн 52 коп., травень 2016 року - 1 346 грн 05 коп., червень 2016 року - 3 208 грн 03 коп., липень 2016 року - 1 620 грн 35 коп., серпень 2016 року - 1 126 грн 36 коп., березень - 1 759 грн 03 коп., та копії табелів обліку використання робочого часу, відповідно до якого за липень 2016 року ОСОБА_1 відпрацьовано 13 днів, за серпень 2016 року - 8 днів, березень 2017 року - 12 днів, за квітень, травень, червень та липень - 0 днів.

Відповідно до розрахунку заробітної плати за березень 2017 року сума до оподаткування складає 4 777 грн 11 коп., до якої входить також і оплата простоїв (код 340) в розмірі 1 643 грн 97 коп.

Згідно із копіями табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 , кількість днів простою у квітні - 19 (152 год.), травні - 20 (159 год.), червні - 20 (159 год.), липні - 11 (88 год.).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця» згідно додатку № 1.

Також постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 затверджено статут ПАТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТ Українська залізниця. «Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

У частині позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та вихідної допомоги при звільнені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Щодо позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки

Згідно зі статтями 47 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок обчислення середньої заробітної плати), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (абзац 1 пункту 7 Розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати).

Згідно наказу (розпорядження) структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 17 липня 2017 року № 3283-ОС про звільнення ОСОБА_1 має право на компенсацію за 28 днів відпустки.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що суд першої інстанції, розраховуючи розмір середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки позивача, виходив з сум заробітної плати за період з липня 2016 року до лютого 2017 року. При цьому судом не враховано, що Порядком обчислення середньої заробітної плати не передбачено, що розрахункові місяці мають бути повністю відпрацьовані. Якщо протягом розрахункового періоду відпрацьовано хоча б один день, обчислення середньої заробітної плати проводиться виходячи з нарахувань за цей день (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 15 грудня 2003 року № 18-841).

Також суд першої інстанції не врахував, що позивачем у березні 2017 року відпрацьовано 95 годин та нарахована сума 3 133 грн 14 коп.

Крім того, розраховуючи розмір сумарного заробітку за розрахунковий період, суд першої інстанції взяв до уваги індивідуальні відомості про застраховану особу форма ОК-5 та розрахункові листи і виходив із заробітної плати за серпень 2016 року в розмірі 11 392 грн 71 коп. Однак відповідно до розрахунку заробітної плати за серпень 2016 року вона становила 1 392 грн 71 коп. (том 1 а. с. 29).

Враховуючи наведене, отримана позивачем сума за розрахунковий період липень 2016 року - червень 2017 року складає: 2 241 грн 39 коп. + 1 392 грн 71 коп. + 4 703 грн 09 коп. + 4 703 грн 09 коп. + 5 212 грн 40 коп. + 4 835 грн 52 коп. + 4 773 грн 17 коп. + 4 773 грн 17 коп. + 3 133 грн 14 коп.= 35 767 грн 68 коп.

Середньоденна заробітна плата складає 152 грн 85 коп. (35 767 грн 68 коп. : 234 днів (кількість календарних днів за розрахунковий період, без урахування днів простою, відпусток за особистий рахунок та неявки з відома адміністрації (згідно розрахунків заробітної плати та доданих табелів обліку використання робочого часу і персоніфікованих даних)).

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанцій, що розмір компенсації за невикористану відпустку позивача становить 152 грн 85 коп. х 28 днів = 4 279 грн 89 коп.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Частиною першою статті 117 КЗпП Українипередбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника (стаття 117 КЗпП України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-2159цс15) від 23 березня 2016 року (провадження № 6-364цс16), від 11 травня 2016 року (провадження № 6-383цс15), від 25 травня 2016 року (провадження № 6-948цс16), в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Відповідно до Науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 24 липня 2017 року за № 2370/2/21-10.2 терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Харцизьк, Ясинувата Ясинуватського району Донецької області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Зважаючи на те, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні».

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову».

Аналогічні висновки містяться також в постановах Верховного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19), від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805св18).

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідно до висновку ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк.

З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Доводи касаційної скарги щодо неналежності висновку ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, як доказу відсутності вини відповідача, стосуються необхідності переоцінки доказів, зокрема на предмет їх належності і допустимості, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи, викладені в касаційних скаргах, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, їм дана належна правова оцінка, тому колегія суддів їх відхиляє як необґрунтовані.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У квітні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Глушпенко В. О., надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з тим, що за аналогічним предметом спору є протилежні висновки.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Глушпенко Віталій Олександрович, про передачу справи за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Глушпенко Віталій Олександрович, залишити без задоволення.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 грудня 2018 року в його незміненій частині та постанову Донецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець