ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 240/12238/19
адміністративне провадження № К/9901/20213/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Смоковича М. І., Калашнікової О. В.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 240/12238/19
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій, стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Боровицького О. А., суддів Шидловського В. Б., Матохнюка Д. Б.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1.12 грудня 2019 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
1.1.визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 всіх сум належних йому у день звільнення (невиплати грошової компенсації за речове майно) у розмірі 14328,09 грн;
1.2.стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати компенсації за речове майно у розмірі 14328,09 грн за період з 01 жовтня 2019 року до 28 листопада 2019 року у сумі 36651,94 грн.
2.На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, а саме: виплату належної позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, яку відповідачем здійснено лише 28 листопада 2019 року, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
3.Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не відноситься до грошового забезпечення військовослужбовця (заробітної плати). Відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за №745/32197 від 26 червня 2018 року, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди, допомоги. Крім того, відповідачем зазначено у відзиві та додано довідку згідно з якою середньоденне грошове забезпечення позивача складає 617,35 грн, а не 631,93 грн.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.
5.Під час проходження військової служби ОСОБА_1 перебував на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
6.Відповідно до наказу командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 01 липня 2019 року №71 позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
7.Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 жовтня 2019 року № 226 позивач виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
8.Військова частина НОМЕР_1 при звільненні не нарахувала та не виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно, яке належало йому до видачі, в сумі 14328,09 гривень (згідно з наказом №226 від 01 жовтня 2019 року).
9.Зазначена компенсація за речове майно перерахована позивачу на банківський рахунок лише 28 листопада 2019 року, що підтверджується довідкою Акціонерного товариства КБ «Приватбанк» від 03 грудня 2019 року.
10.Судом першої інстанцій установлено, що середньоденний розмір грошового утримання позивача становить 617,35 грн, а кількість днів затримки розрахунку з 01 жовтня 2019 року до 28 листопада 2019 року 58 днів.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11.Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
11.1.Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 всіх сум належних йому у день звільнення (невиплати грошової компенсації за речове майно) у розмірі 14328,09 грн.
11.2.Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 1 жовтня 2019 року до 28 листопада 2019 року у сумі 35806,30 грн.
11.3.У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
12.Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, то до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи Кодексу законів про працю України.
13.Суд першої інстанції зауважив, що остаточний розрахунок проведено з позивачем не у день звільнення, а лише 28 листопада 2019 року, водночас не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
14.Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
15.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статей 116 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
16.Судом апеляційної інстанції ураховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі №620/1982/19 (провадження № К/9901/33237/19).
IV. Касаційне оскарження
17.Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 12 серпня 2020 року.
18.18 серпня 2020 року ухвалою Верховного Суду вказана касаційна скарга ОСОБА_1 залишена без руху та надано строк для надання до суду касаційної інстанції доказів на обґрунтування клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішень.
19.На виконання вимог зазначеної ухвали Верховного Суду заявником касаційної скарги усунуто встановлені судом недоліки шляхом подання копії заяви від 05 серпня 2020 року про видачу копії постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі №240/12238/19.
20.Касаційну скаргу ОСОБА_1 подано на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
21.Посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач у касаційній скарзі наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 117 Кодексу законів про працю України, та вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19, яка застосована судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
22.Крім того, оскаржуючи судове рішення, прийняте у справі в порядку спрощеного позовного провадження, позивач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а саме, вказує, що питання застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у справах щодо затримки виплат, зокрема компенсації за недоотримане речове майно, яка не є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовців, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
23.У зв`язку із зазначеним позивач у касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
24.У касаційній скарзі позивач просить розглядати праву без його участі.
25.Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Житомирського окружного адміністративного суду справу №240/12238/19.
26.22 вересня 2020 року матеріали справи №240/12238/19 надійшли до Верховного Суду.
27.Відзив на касаційну скаргу у встановлений строк до Верховного Суду не надійшов.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
28.Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
29.За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
30.Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права..
31.Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32.За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
33.Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ).
34.За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
35.Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
36.Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
37.Частина друга цієї ж статті установлює, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
38.Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
39.Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі Інструкція №232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України <...> в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
40.Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
41.Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
42.Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:
звільнення з військової служби;
загибелі (смерті) військовослужбовця.
43.Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
44.За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
45.Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. <...>
46.Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
47.За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
47.1.У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
48.Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
48.1.При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
49.Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
50.Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
51.Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
52.Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
53.Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
54.Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
55.Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
56.Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
VІ. Позиція Верховного Суду
57.У цій справі підставою для відкриття касаційного провадження визначено пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 117 Кодексу законів про працю України, та необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19.
58.У постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116 117 КЗпП України у подібних правовідносинах (у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) дійшов таких висновків.
59.Зі змісту положень Інструкції №232 висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
60.Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
61.Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
62.Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата у справі № 480/3105/19 зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
63.За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника йому виплачуються «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
64.Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
65.Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
66.Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
67.Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
68.Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.
69.Указані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року в справі з № 810/451/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
70.Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
71.Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
72.Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
73.Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямопропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
74.У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що у день звільнення позивача 01 жовтня 2019 року йому не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за недоотримане речове майно, яке належало йому до видачі, в сумі 14328,09 гривень (згідно з наказом №226 від 01 жовтня 2019 року). Зазначена компенсація за речове майно перерахована на банківський рахунок позивача лише 28 листопада 2019 року (в повному обсязі).
75.Задовольняючи позов і стягуючи на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) за період з 01 жовтня 2019 року по 28 листопада 2019 року (день фактичної виплати компенсації, суд першої інстанції) дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин статей 116 117 КЗпП України.
76.Водночас, визначаючи розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, суд першої інстанції обрахував таку суму на підставі пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням серпень вересень 2019 року.
77.Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статей 116 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
78.Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
79.Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
80.Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
81.У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що наказом №226 від 01 жовтня 2019 року позивачу визначено розмір грошової компенсації за недоотримане речове майно у сумі 14328,09 грн. Натомість розмір стягнутого судом першої інстанції середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 1 жовтня 2019 року до 28 листопада 2019 року сягає 35 806,30 грн, що є явно непропорційним, оскільки перевищує розмір заборгованості більше ніж у два рази.
82.За таких обставин справи з огляду на правову позицію судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 при розгляді цього спору необхідно застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, пропорційно до середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
83.Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
84.У цій справі судами першої та апеляційної інстанції не установлено загальний розмір всіх належних позивачеві при звільненні виплат, а також відсоткове значення суми компенсації за неотримане речове майно у цих виплатах, що унеможливлює визначення пропорційної суми середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно.
85.Відповідний висновок колегії суддів відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19.
86.Таким чином, у цій справі судом апеляційної інстанції не було установлено всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
87.Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення норм процесуального права, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
88.Оскільки суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, при цьому не встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та обрання достатнього способу захисту порушених прав позивача, справа направляється на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду відповідно до вимог статті 353 КАС України.
VІІ. Судові витрати
89.З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року в справі № 240/12238/19 скасувати.
3. Адміністративну справу № 240/12238/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
4.Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя доповідач:Н. В. Шевцова
Судді:О. В. Калашнікова
М. І. Смокович