ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 240/18489/23
адміністративне провадження № К/990/7177/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Білак М.В.,
розглянув у порядку письмового провадження без виклику учасників у касаційній інстанції справу № 240/18489/23
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року, ухвалене у складі головуючого судді Окис Т.О.
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Гонтарука В. М., суддів Білої Л.М., Матохнюка Д.Б.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діяв адвокат Дубок Сергій Миколайович, звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просила:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати суми компенсації втрати частини доходу у зв`язку за час затримки виплати грошового забезпечення;
1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 57238,94 грн за весь час затримки виплати - за період з 20.01.2020 по день фактичної виплати 21.06.2023.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка указувала, що під час проходження служби в період з 29.01.2020 по день виключення зі списків військова частина НОМЕР_1 недоплачувала їй грошове забезпечення, а при звільненні не провела остаточний та повний розрахунок. Належну позивачці суму грошового забезпечення військова частина виплатила лише 21.06.2023 шляхом перерахування на її рахунок 57238,94 грн, однак без виплати компенсації втрати частини доходів, що і стало підставою для звернення до суду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. ОСОБА_1 проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 , а з 30.11.2020 № 264 звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу з 06.12.2020.
4. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.04.2022 у справі № 240/37002/21, яке набрало законної сили 26.08.2022, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 з 29.01.2020 по 06.12.2020 включно здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розмірів прожиткових мінімумів станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії за посадою, яку позивач займала на час звільнення із служби.
5. На виконання зазначеного рішення 21.06.2023 військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату позивачці недоплаченої суми грошового забезпечення у розмірі 57238,94 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
6. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.09.2023, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2024, позов задоволено:
6.1. визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби позивачки без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати грошового забезпечення в сумі 57238,94 грн;
6.2. зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 21.06.2023.
7. Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, покликаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16 та постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, виходив з того, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
7.1. Відхиляючи доводи відповідача про те, що спір між ним та позивачкою відсутній з огляду на те, що позивачка із заявою про виплату спірної компенсації до відповідача не зверталась та необхідність, у цьому зв`язку, врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19, суди попередніх інстанцій виходили з того, що колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 14.07.2023 у справі №460/2936/20 передано на розгляд палати з метою відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної в його постановах від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 17.07.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі № 460/783/20 та від 11.05.2023 у справі № 460/786/20, у яких Верховний Суд обґрунтовував свою позицію посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.12.2020 у справі №200/10820/19.
7.2. Отже, за висновками судів обох інстанцій, на момент розгляду цієї справи, позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 11.12.2020 у справі №200/10820/19, на яку посилається відповідач, підлягатиме перегляду. При цьому сталою є судова практикою Верховного Суду за наслідками розгляду спорів щодо проходження публічної служби підтверджено виникнення у позивачів права на нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у момент виплати таких і незалежно від звернення до відповідача з метою отримання такої компенсації (постанови Верховного Суду від 15.10.2020 №240/11882/19, від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі №803/1565/17).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
8. Не погодившись із цими судовими рішеннями, військова частина НОМЕР_1 звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду (далі - Суд), у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
8.1. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права з підстав не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19, згідно з якими обов`язковою умовою для виплати компенсації втрати частини доходу, є звернення особи до роботодавця (установи, організації) із заявою про виплату такої компенсації відповідно до статті 7 Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 та отримання від нього відмови у такій виплаті, адже тільки з моменту отримання такої відмови вважається, що право особи порушено суб`єктом владних повноважень і у особи виникло право звернення до суду з відповідним позовом, а у випадку, якщо особа із заявою про виплату компенсації втрати частини доходу до роботодавця (установи, організації) не зверталась, а роботодавець (установа, організація) не відмовляв цій особі у виплаті відповідної компенсації, то її право ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення особи до суду з відповідним позовом є передчасним.
8.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зауважував, що за обставинами цієї справи позивачка не зверталася до військової частини із заявою про нарахування та виплату позивачці компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а тому відповідач наполягав на застосуванні правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19, під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, однак суди обох інстанцій безпідставно відхилили ці доводи.
8.3. Скаржник підкреслює, що на момент ухвалення оскаржуваних рішення та постанови, Верховним Судом у справі № 460/2936/20 прийнято ухвалу від 12.09.2023, якою закрите касаційне провадження у справі № 460/2936/20 у зв`язку з відмовою скаржника від касаційної скарги, а тому палата, на розгляд якої передавалося питання про відступлення вищевикладених правових висновків, не відступила від цих висновків, та, як наслідок, правові висновки, сформовані Верховним Судом у постанові від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19, є обов`язковими для врахування судами у подібних правовідносинах.
9. Правом подати відзив на касаційну скаргу позивачка не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 11.09.2024 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.
Оцінка Верховним Судом висновків судів попередніх інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
11. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Водночас згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
12. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із ненарахуванням та невиплатою позивачці компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення.
13. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
14. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
15. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
16. За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
17. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
18. Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.
19. На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
20. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).
21. Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
22. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону №2050-III).
23. Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
24. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
25. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
26. Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
27. Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та інш.
28. Від цих висновків Верховний Суд не відступав. Колегія суддів уважає ці висновки застосовними і до обставин цієї справи та не бачить підстав для відступу від цієї правової позиції і в цьому провадженні та надалі зауважує таке.
29. Це касаційне провадження відкрито у зв`язку з тим, що судова практика у цій категорії спорів в частині застосування статті 7 Закону № 2050-ІІІ була неоднаковою.
30. Так, у касаційній скарзі військова частина НОМЕР_1 посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 7 Закону № 2050-ІІІ, викладеного, зокрема, у постанові від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19, відповідно до якого необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті, а тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. У зв`язку з чим касатор уважав звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом передчасним, позаяк остання не зверталася до відповідача із відповідною заявою.
31. Водночас, за іншим правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 10.06.2021 у справі № 805/4179/18-а, від 03.09.2021 у справі №460/1904/19, від 04.05.2022 у справі № 460/5667/20, від 18.05.2022 у справі №460/4531/20, отримання позивачем листа, яким йому відмовлено у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати частини пенсії, донарахованої на виконання рішення суду, не може змінювати момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата прямо не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.
32. Після відкриття касаційного провадження у цій справі, виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
32.1. У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справі, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
32.2. У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
32.3. За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
33. Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
34. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
35. Тож оскільки Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків, на неврахуванні яких наполягав касатор, то касаційна скарга з цих підстав не підлягає задоволенню.
36. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
37. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
38. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
39. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 240/18489/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк М.В. Білак