№ 240/37652/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року

м. Київ

справа № 240/37652/21

адміністративне провадження № К/990/3693/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року (суддя: Горовенко А.В.) та на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року (судді: Граб Л.С., Смілянець Е.С., Сторчак В.Ю.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України у Житомирській області (далі - відповідач), у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Головне управління Національної поліції в Житомирській області, яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, тобто виплати належних сум коштів при звільненні зі служби в поліції, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області провести ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, тобто виплати належних сум коштів при звільненні зі служби в поліції за період з 13 квітня 2021 року по 07 жовтня 2021 року, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, в сумі 91 591,68 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при звільненні зі служби 12 квітня 2021 року відповідач не провів з ним остаточних розрахунків, зокрема щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Лише 08 жовтня 2021 року на банківський рахунок позивача були перераховані відповідачем зазначені кошти, що підтверджується копією виписки з особового рахунку у банку. Позивач уважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 квітня 2021 року по 07 жовтня 2021 року відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач був звільнений зі служби в період коли діяв пункт 8 розділу VI Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260), який передбачає, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції.

При цьому, суди попередніх інстанцій установили, що нарахування та виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні відбулось у строки, передбачені пунктом 8 розділу VI Порядку № 260, який був чинним на день звільнення позивача.

В частині застосування статей 116 117 Кодексу законів про працю України, суди першої та апеляційної інстанції послалися на те, що норми визначенні Порядком № 260 є спеціальними і прямо встановлюють строки виплати одноразової грошової допомоги, а тому мають застосовуватись саме вони, а не загальні норми Кодексу законів про працю України.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , покликаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування заявленої підстави касаційного оскарження скаржник указує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі №160/20449/21.

На переконання скаржника Кодекс законів про працю України, положення якого передбачають відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні (стаття 117) мають вищу юридичну силу, ніж Порядок № 260, а тому саме він підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

До того ж, скаржник зазначає, що норма пункту 8 розділу VI Порядком № 260 є дискримінаційною, позаяк ставить у нерівне та менш сприятливе становище звільнених працівників поліції з іншими особами, на яких поширюється дія статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», що є недопустимим, з огляду на приписи зазначені в пункті 7 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та є порушенням статті 24 Конституції України, статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», статті 2-1 Кодексу законів про працю України.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача - Головного управління Національної поліції України у Житомирській області надійшов відзиві на касаційну скаргу, у якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Позивач - ОСОБА_1 скористався правом на подання відповіді на відзив на касаційну скаргу, у якій останній наполягав на обґрунтованості доводів касаційної скарги та просив задовольнити вимоги касаційної скарги у повному обсязі.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 17 травня 2023 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області, з якої відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 09 квітня 2021 року №125о/с за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) звільнений з 12 квітня 2021 року.

Відповідно до виписки по картковому рахунку 08 жовтня 2021 року на картковий рахунок позивача перераховано одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 190 067,94 грн.

Уважаючи, що відповідач несвоєчасно виплатив йому належні йому при звільненні суми, позивач звернувся з даним позовом до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон України «Про Національну поліцію»).

Частиною першою статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Частинами першою та другою статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом від 06 квітня 2016 року № 260 Міністерство внутрішніх справ України затвердило Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.

Згідно з пунктом 2 цього наказу, наказ набирає чинності з дня його опублікування і застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про національну поліцію».

Пунктом 3 наказу визначено, що видатки, пов`язані з набранням чинності цим наказом, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті на утримання Національної поліції (крім поліції охорони, яка утримується за рахунок коштів від надання послуг з охорони, які здійснюються на договірних засадах), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.

Наказом Міністерства внутрішніх справ «Про внесення змін до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260» від 17 липня 2020 року №539 (який набрав чинності з 21 серпня 2020 року) доповнено Порядок №260 новим розділом VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби».

Відповідно до пункту 2 розділу VI Порядку №260 поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

За пунктом 7 розділу VI Порядку №260 у наказі про звільнення підрозділом кадрового забезпечення в разі необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначається стаж служби для її виплати. Крім того, у разі необхідності в наказі про звільнення додатково вказується підстави для проведення відрахувань з грошового забезпечення та інших виплат.

Згідно з пунктом 8 розділу VI Порядку №260 одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.

Пункт 23 розділу І Порядку №260, згідно якого:

«Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.

При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби» виключений згідно зі згаданим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 липня 2020 року № 539.

Згідно зі статтею 102 Закону України «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - «Закон №2262-ХІІ»).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2262-XII виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їхнє утримання.

Відповідно до частини п`ятої статті 9 Закону №2262-XII поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Абзацом четвертим пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок №393) визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови (абзац восьмий пункту 10 Порядку №393).

Військовослужбовцям, поліцейським, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки, звільненим із служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і в закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, Службі судової охорони, Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали (абзац другий пункту 14 Порядку №393).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодекс адміністративного судочинства України).

Одним із ключових у цій справі є питання щодо наявності/відсутності правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейського зі служби, а саме застосування статті 117 Кодексу законів про працю України.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в будь-якому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоскаржувану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

Отже, при відсутності спору про розмір виплачуваних при звільненні сум, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас в цій справі спірним питанням є своєчасність виплати відповідачем одноразової грошової допомоги при звільненні.

Суди попередніх інстанцій встановили, що кошти на виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні надійшли на рахунок відповідача 04 жовтня 2021 року.

Кошти на особовий картковий рахунок позивача перераховані 08 жовтня 2021 року - протягом двох робочих днів після їхнього надходження коштів на рахунок відповідача.

Зазначені обставини позивач не заперечував.

В силу пункту 8 розділу VI Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260:

- одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.

Отже, оскільки відповідач дотримався вимог Порядку №260 щодо строків виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Аналогічний підхід до застосування положень статей 116 117 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260 з урахуванням змін, внесених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 липня 2020 року №539, у подібних правовідносинах Верховний Суд висловив у постановах від 15 лютого 2023 року у справі № 160/19339/21, від 23 листопада 2022 року у справі №160/20449/21 та від 24 листопада 2022 року у справі № 160/19343/21.

Надаючи оцінку підставі касаційного оскарження у цій справі, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме існуванню підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі №160/20449/21, колегія судді зазначає наступне.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пункті 45 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, відступленням від висновку, зокрема, є: повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Своєю чергою, скаржник не навів достатніх, переконливих та вагомих аргументів касаційної скарги у розрізі вмотивованої обґрунтованості наявності підстави касаційного оскарження щодо відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від якого він просить відступити.

Доводи скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин Кодексу законів про працю, який має вищу юридичну силу, а не підзаконного нормативного акта - Порядку № 260, колегія суддів відхиляє, позаяк приписи пункту 8 розділу VI Порядку № 260 в частині строків виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні не входять в суперечність з Кодексом законів про працю України. Так, положення пункту 8 розділу VI Порядку № 260 містять лише застереження щодо кінцевого терміну виплати одноразової грошової допомоги працівникові, звільненому зі служби в поліції та не виключають відповідальність роботодавця у разі невиплати звільненому працівникові сум у строки, зазначені у цьому пункті.

Безпідставними є також доводи скаржника про те, що приписи пункту 8 розділу VI Порядку № 260 є дискримінаційними, оскільки наведене норма спеціального законодавства не позбавляє працівника прав та гарантій на отримання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у випадку порушення строку такого розрахунку.

Крім того, колегія суддів зауважує, що текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не містить покликань на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі №160/20449/21.

Беручи до уваги викладене, ураховуючи позицію колегії суддів у розглядуваній справі, Верховний Суд уважає, що підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі №160/20449/21, відсутні.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Виходячи з наведеного вище, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року у цій справі залишити без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2022 року у справі № 240/37652/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов