Постанова
Іменем України
27 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 243/11349/18
провадження № 61-13356св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2020 року у складі судді: Гончарової А. О.,та постанову Донецького апеляційного суду від 18 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Агєєва О. В., Тимченко О. О.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ФОП ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання траншу та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 в 2012 році була поручителем відповідача і їй достеменно відомо, на які цілі було витрачено кошти, отримані за Договором про надання траншу. Ці кошти відповідач витратила на поліпшення майна, яке належить їй як фізичній особі і як фізична особа, з цього майна отримує дохід за договором оренди з 2017 року. Господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Позивач вказувала, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Крім того, позивач вказала, що ОСОБА_2 при отриманні кредиту за Рамковою угодою заповнила зведені дані клієнта АТ «ПроКредит Банк» де зазначила себе як фізичну особу. Із зведених даних встановлено, що ОСОБА_2 , як фізичній особі, належало нерухоме майно: у АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 . З метою здійснення державної реєстрації 6-го корпусу та спа-центру, які належать до комплексу будівель та споруд бази відпочинку батьків із дітьми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 листа від 12 квітня 2019 року, в якому вказала, що всі кредитні кошти вона як власник спрямувала на будівництво 6-го корпусу та спа-центру. Рамкова угода № FW401.504 від 29 жовтня 2012 року та Договір про надання траншу №401.44242/FW401.504 від 30 грудня 2013 року за своєю правовою природою не є господарськими договорами, а тому спір належить до цивільної юрисдикції.
ФОП ОСОБА_1 просила:
стягнути із ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість за Договором про надання траншу №401.44242/FW401.504 від 30 грудня 2013 року, укладеним на підставі Рамкової угоди №FW401.504 від 29 жовтня 2012 року, в розмірі 550 888,03 доларів США, що еквівалентно 15 571 392,24 грн за офіційним курсом НБУ станом на 29 жовтня 2018 року;
в рахунок погашення заборгованості за Договором про надання траншу №401.44242/FW401.504 від 30 грудня 2013 року, укладеного на підставі Рамкової угоди №FW401.504 від 29 жовтня 2012 року, в сумі 550 888,03 доларів США, що еквівалентно 15 571 392,24 грн за офіційним курсом НБУ станом на 29 жовтня 2018 року, звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 на праві власності та перебуває в іпотеці ФОП ОСОБА_1 відповідно до Договору іпотеки №FIL.101951-ІД1 від 21 червня 2013 року; до Договору від 29 жовтня 2018 року про відступлення прав за Договором іпотеки №FIL.101951-ІД1 від 21 червня 2013 року, шляхом продажу предмету іпотеки ФОП ОСОБА_1 з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу, з можливістю здійснення ФОП ОСОБА_1 всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки;
в рахунок погашення заборгованості за Договором про надання траншу №401.44242/FW401.504 від 30 грудня 2013 року, укладеного на підставі Рамкової угоди №FW401.504 від 29 жовтня 2012 року, в сумі 550 888,03 доларів США, що еквівалентно 15 571 392,24грн за офіційним курсом НБУ станом на 29 жовтня 2018 року, звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку загальною площею 0,1 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1414170500:01:001:0746, за адресою: АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_2 на праві власності та перебуває в іпотеці ФОП ОСОБА_1 відповідно до Договору іпотеки №FIL.101951-ІД1 від 21 червня 2013 року, до Договору від 29 жовтня 2018 року про відступлення прав за Договором іпотеки №FIL.101951-ІД1 від 21 червня 2013 року, шляхом продажу предмету іпотеки ФОП ОСОБА_1 з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу, з можливістю здійснення ФОП ОСОБА_1 всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2020 року закрито провадження в справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Роз`яснено позивачеві його право на звернення із вказаним позовом до Господарського суду Донецької області.
Заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Слов`янського міськрайонного суду від 30 листопада 2018 року - скасовано.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Слов`янського міськрайонного суду від 30 листопада 2018 року, на 1/4 частку нерухомого майна - нежитлових будівель та споруд бази відпочинку батьків з дітьми ІНФОРМАЦІЯ_1», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3047314141, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , та на нежитлові приміщення загальною площею 61,6 кв. м, матеріали стін: цегла, опис: 1-го поверху №7, 9, І, ІІ в літ. «Б-1», за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 65165263101, які належать ОСОБА_2 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Так, за змістом пункту 1 частини першої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Правові висновки щодо застосування відповідних норм права викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18. Справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, укладеного між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем, пов`язаного з господарською діяльністю, зобов`язання, за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця, не припинилось.За таких обставин суд зробив висновок, що дана справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства та не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства, що є підставою для закриття провадження.
Суд першої інстанції вказав, що заява позивача від 25 липня 2019 року про залишення без розгляду позовної вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не розглядається судом в зв`язку з вирішенням питання про закриття провадження по справі.
Твердження представника позивача щодо витрачання кредитних коштів відповідачем на облаштування спального корпусу № 6 бази відпочинку батьків із дітьми «ІНФОРМАЦІЯ_1» суд першої інстанції відхилив, оскільки багатоповерховий корпус бази відпочинку батьків із дітьми «ІНФОРМАЦІЯ_1» призначений для ведення господарської діяльності, а не для приватного проживання. Передача вказаного комплексу, як власності, в оренду в 2017 році також не спростовує наведеного .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 18 серпня 2020 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами у справі виник спір щодо виконання боржником зобов`язання за договором про надання кредитних коштів та укладеного у забезпечення цього кредиту договору іпотеки, сторонами якого є юридична особа та фізична особа-підприємець та які пов`язані з господарською діяльністю боржника за основним зобов`язанням, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України. Пред`явлення позову до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правову природу юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 та від 19 березня 2019 року у справі № 904/2538/18. Господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Апеляційний суд вказав, що за змістом статей 51 52 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про належність спору до господарської юрисдикції. Зазначене відповідає правовим висновкам щодо застосування відповідних правових норм, викладеним в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18., від 09 жовтня 2019 року №127/23144/18 та які, відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, суд повинен враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, що кредитні кошти були витрачені відповідачем на особисті потреби не пов`язані з підприємницькій діяльності, апеляційний суд відхилив, оскільки дана обставина не має правового значення, оскільки з тексту спірного договору убачається, що кредит надавався саме на придбання основних засобів.
Аргументи учасників справи
У вересні 2020 року ФОП ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржені рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що в статті 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Тобто, цивільні права й обов`язки фізичної особи, зокрема право власності на нерухоме майно, добуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи. Наявність у 2013 році у ОСОБА_2 статусу фізичної особи-підприємця не може свідчити про те, що остання виступає в такій якості в усіх правовідносинах, зокрема й щодо отримання, спрямування кредитних коштів, навіть за умови зазначення про це у тексті кредитного договору.
Суди не врахували, що під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач надав належні, допустимі та достатні докази того, що рамкова угода та договір про надання траншу укладались відповідачем з метою отримання коштів для здійснення поліпшень об`єктів нерухомого майна, які ОСОБА_2 не використовує у підприємницькій діяльності.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
В ухвалі Верховного Суду від 25 вересня 2020 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 29 жовтня 2012 року позичальник ФОП ОСОБА_2 та кредитор АТ «ПроКредит Банк» уклали Рамкову угоду № FW401.504, на підставі якої кредитор зобов`язався здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язався належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами.
Позичальник ФОП ОСОБА_2 та кредитор ПАТ «ПроКредит Банк» уклали Договір про надання траншу № 401.44242/FW401.504 від 30 грудня 2013 року, за яким кредитор на підставі Рамкової угоди № FW401.504 від 29 жовтня 2012 року та цього договору зобов`язався надати позичальнику кредит з цільовим призначенням - придбання основних засобів, а позичальник зобов`язався належно виконати всі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов`язань та виконання усіх інших зобов`язань, передбаченої Рамковою угодою та цим договором.
На підставі договору іпотеки № FIL.101951-ІД1 від 21 червня 2013 року іпотекодавець ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності від 14 червня 2013 року діє ОСОБА_1 , для забезпечення повного виконання основних зобов`язань божника за Рамковою угодою передала в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 .
АТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_1 уклали договір про відступлення права вимоги від 29 жовтня 2018 року, за яким первісний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор прийняв право вимоги, що належить первісному кредитору за Рамковою угодою № FW401.504 від 29 жовтня 2012 року та укладеним на її підставі Договором про надання траншу № 401.44242/FW401.504 від 30 грудня 2013 року.
АТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_1 уклали договір про відступлення прав від 29 жовтня 2018 року за Договором іпотеки № FIL.101951-ІД1 від 21 жовтня 2013 року, за яким первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю всі свої права за договором іпотеки.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
У пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 640/16902/18 (провадження № 14-358цс19) зроблено висновок, що «з огляду на приписи частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4 і 45 цього кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (пункт 4.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18). Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що наданий відповідачці як фізичній-особі підприємцю кредит не є споживчим, а кредитний договір спрямований на забезпечення платежів, які пов`язані з підприємницькою діяльністю відповідачки. Так, згідно із заявою про відкриття поточного рахунку та карткою зі зразками підписів і відбитком печатки відповідачка вказала код економічної діяльності 47.59 - «роздрібна торгівля товарами». Також суди попередніх інстанцій встановили, що 25 вересня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність, про що внесений відповідний запис № 24800060003142558 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Отже, з 15 грудня 2017 року, що є датою набрання чинності ГПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем (див. пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17). У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (див. пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18). Оскільки спірні правовідносини виникли щодо виконання фізичною особою-підприємцем умов господарського договору, зобов`язання за яким у відповідачки з втратою статусу фізичної особи-підприємця не припинилися, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19) вказано, що «у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про належність спору до господарської юрисдикції».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) зазначено, що «з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) вказано, що «законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19) зроблено висновок, що «до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18). Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці».
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про те, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та закрили провадження в справі.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 18 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н. О. Антоненко
М. М. Русинчук