№ 260/1075/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 260/1075/19

адміністративне провадження № К/9901/17240/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року (суддя Калинич Я.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2020 року (колегія суддів: Качмар В.Я., Курилець А.Р., Старунський Д.М.) у справі №260/1075/19 за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду державного майна України (далі - Фонд) в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ «Про внесення змін у додаток до наказу Фонду державного майна України від 06.03.2019 №232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» від 24.04.2019 №414 (далі - Наказ №414, Наказ №232 відповідно).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оспорюваний наказ винесено відповідачем з порушенням вимог п. 17 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 20.10.2011 року «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», яким визначено, що головою комісії з припинення територіального органу призначається керівник або заступник керівника такого органу, який затверджує її персональний склад. І тільки у разі звільнення керівника територіального органу, що припиняється, та його заступників головою комісії з припинення такого органу затверджується керівник утвореного територіального органу або територіального органу, до якого переходять права та обов`язки територіального органу, що припиняється, або його заступник.

Вважає, що призначення за оскаржуваним наказом головою комісії з реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області ОСОБА_2., яка на вказану дату не обіймала посади ні керівника, ні заступника керівника РВ ФДМУ по Закарпатській області, є незаконним.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.01.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2020 позов задоволено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В касаційній скарзі вказує, що Законом України «Про Фонд державного майна України» (далі - Закон №4107-VI) безпосередньо визначено повноваження Фонду щодо права на створення (реорганізацію, ліквідацію та діяльність) регіональних відділень та представництв. Також вважає помилковим покликання позивача на положення постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» від 20.10.2011 №1074 (далі - Постанова №1074, Порядок відповідно), якою затверджено однойменний Порядок, так як відповідно до пункту 1 Порядку ним визначено механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів. В даному випадку, на думку відповідача на спірні відносини поширюється Закон №4107-VI. Тому зазначений позивачем пункт 17 Порядку, який з точки зору останнього підлягав застосуванню та визначав, що головою комісії з припинення територіального органу призначається керівник або заступник керівника такого органу, який затверджує її персональний склад є помилковим посиланням. Також вказує, що в розглядуваному спорі щодо оскарження Наказу №414, жодним чином не порушено права позивача, тому заявлений позов взагалі не підлягав розгляду. Те, що позивач звертається до суду з позовом як особа, яка обіймає посаду начальника Регіонального відділення Фонду по Закарпатській області, не підтверджує порушення його прав у зв`язку із прийняттям відповідного Наказу №414.

Ухвалою Верховного Суду від 29.09.2020 відкрито касаційне провадження на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах щодо законності проведення реорганізації територіальних органів центрального органу виконавчої влади, а саме регіональних відділень Фонду державного майна України.

Від позивача надійшов відзив, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засіданні, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 06.03.2019 наказом Фонду державного майна України № 232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України», утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях як юридичну особу публічного права, що розташоване у м. Львові, реорганізувавши шляхом злиття Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, а також Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області.

Пунктом 3 вказаного наказу утворено комісії з реорганізації регіональних відділень ФДМУ та призначено їх голів згідно з додатком. Головою комісії з реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області призначено начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області Андруся В.В., позивача у справі.

16.04.2019 наказом Фонду державного майна України № 376 «Про внесення змін у додаток до наказу Фонду державного майна України від 06.03.2019 № 232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» внесено зміни у додаток до вищевказаного наказу - пункт 2 його викладено в наступній редакції: «Комісія з реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, призначити Головою комісії з реорганізації - ОСОБА_2 , заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області».

23.04.2019 наказом Фонду державного майна України № 114-р ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області в порядку переведення для подальшої роботи в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях за її власною заявою.

24.04.2019 наказом Фонду державного майна України № 115-р ОСОБА_2. призначено заступником начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області.

24.04.2019 наказом Фонду державного майна України № 414 «Про внесення змін у додаток до наказу Фонду державного майна України від 06.03.2019 № 232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» пункт 2 вищевказаного додатку викладено в наступній редакції: «Комісія з реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, призначити Головою комісії з реорганізації - ОСОБА_2., заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях - начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області». Визнано таким, що втратив чинність наказ ФДМУ від 16.04.2019 № 376 «Про внесення змін у додаток до наказу Фонду державного майна України від 06.03.2019 № 232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України».

08.10.2019 відповідно до наказу Фонду «Про звільнення ОСОБА_1 » №404-р позивача звільнено з посади 08.10.2019 в порядку переведення для подальшої роботи в Регіональному відділенні областей. Цієї ж дати прийнято наказ «Про призначення ОСОБА_1 » №405-р, яким його призначено на посаду першого заступника начальника Регіонального відділення областей.

Не погодившись з наказом №414 ФДМУ, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що Наказ №414 винесений не на підставі, не у межах та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. На день винесення оскаржуваного Наказу №414 ОСОБА_2 була звільнена органу, що припиняє діяльність та призначена в новоствореному Регіональному відділенні областей, тому ця посада не давала відповідачу підстав для її призначення головою комісії з припинення Регіонального відділення Фонду по Закарпатській області.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Правомірність прийняття Наказу №232 була предметом спору у справі №640/7773/19 за результатами розгляду, якої рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2019 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду про визнання протиправними (незаконними) дій щодо проведення реорганізації Регіональних відділень Фонду шляхом їх злиття та створення нового Регіонального відділення областей на підставі Наказу №232 та скасування Наказу №232.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2019 скасовано. Позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Фонду щодо проведення реорганізації Регіональних відділень Фонду шляхом їх злиття та створення нового Регіонального відділення областей. Визнано протиправним та скасовано Наказ №232.

Постановою Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 640/7773/19 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019.

Закрито провадження у справі № 640/7773/19 за позовом начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області Андруся Василя Васильовича до Фонду державного майна України, треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Відтак предметом спору у цій справі є Наказ ФДМУ № 414, яким внесено зміни до Наказу № 232, що був предметом позову у справі №640/7773/19 за позовом цього ж позивача ОСОБА_1 та за наслідками розгляду якої Верховний Суд закрив провадження у справі.

Верховний Суд, розглядаючи справу № 640/7773/19 дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й до дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

За правилами пункту 5 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Отже, за змістом наведених норм до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкту владних повноважень надано такому суб`єкту законом.

Таким чином, за загальним правилом один орган державної влади (його посадова чи службова особа) не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої.

Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів.

При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Також для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.

Як свідчать матеріали справи, у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку з прийняттям ФДМУ наказу від 24.04.2019 №414 «Про внесення змін у додаток до наказу Фонду державного майна України від 06.03.2019 №232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України». При цьому, з позовом про скасування цього наказу ФДМУ звернувся ОСОБА_1 як посадова особа.

Так, згідно із статтею 1 Закону № 4107-VI ФДМУ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Фонд державного майна України відповідальний перед Президентом України.

Діяльність Фонду державного майна України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Особливості спеціального статусу Фонду державного майна України визначаються Конституцією та законами України, актами Президента України і полягають в особливому порядку призначення на посаду та звільнення з посади Голови Фонду державного майна України.

ФДМУ здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створені ФДМУ, у разі необхідності.

Представництва підпорядковуються регіональним відділенням.

Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

Регіональні відділення та представництва Фонду державного майна України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Регіональні відділення та представництва діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України.

Керівники регіональних відділень та представництв призначаються на посаду за погодженням з головами місцевих державних адміністрацій та звільняються з посади Головою Фонду державного майна України.

Фонд державного майна України здійснює контроль за діяльністю регіональних відділень та представництв (стаття 6 Закону № 4107-VI).

На виконання положень статті 6 Закону № 4107-VI наказом ФДМУ від 15.05.2012 № 678, зокрема, було затверджене Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України (далі - Положення про РВ ФДМУ), за правилами пункту 1 якого РВ ФДМУ утворюється в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і є територіальним органом ФДМУ, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

РВ ФДМУ підпорядковуються ФДМУ. ФДМУ, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

Пунктом 11 Положення про РВ ФДМУ визначено, що регіональне відділення очолює начальник, який призначається на посаду Головою ФДМУ за погодженням з головою місцевої державної адміністрації та звільняється з посади Головою ФДМУ.

Повноваження начальника РВ ФДМУ визначені у пункті 12 вказаного вище Положення, відповідно до якого начальник регіонального відділення:

здійснює керівництво регіональним відділенням, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності;

організовує та забезпечує виконання регіональним відділенням відповідно актів законодавства, наказів ФДМУ, доручень Голови ФДМУ, його першого заступника та заступника;

вносить Голові ФДМУ пропозиції щодо пріоритетів роботи регіонального відділення і шляхів виконання покладених на нього завдань, подає на затвердження плани роботи регіонального відділення;

звітує перед Головою ФДМУ щодо виконання покладених на регіональне відділення завдань та планів роботи;

здійснює добір кадрів у регіональне відділення, формує кадровий резерв на відповідні посади з урахуванням абзацу сьомого цього пункту;

забезпечує необхідну кількість працівників у штатному складі регіонального відділення, які відповідно до законодавства з оцінки майна, професійної оціночної діяльності, цього Положення та своїх посадових інструкцій забезпечать проведення стандартизованої оцінки майна, у тому числі пакетів акцій та рецензування звітів про оцінку, актів оцінки;

організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників;

призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників регіонального відділення, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності (крім своїх заступників);

вносить Голові ФДМУ пропозиції щодо призначення на посади та звільнення з посад начальників представництва Фонду в районі, місті;

порушує перед Головою ФДМУ питання про присвоєння рангів державних службовців своїм заступникам, а також щодо їх заохочення та притягнення їх до відповідальності;

підписує накази регіонального відділення;

розподіляє обов`язки між своїми заступниками;

затверджує положення про структурні підрозділи регіонального відділення і посадові інструкції працівників;

надає довіреності на ведення справ по захисту інтересів держави в суді, а також на укладання договорів купівлі-продажу, оренди державного майна та з інших питань, пов`язаних з діяльністю регіонального відділення;

відповідно до наказів ФДМУ про затвердження переліків об`єктів, які підлягають підготовці до продажу, та у разі ліквідації режимно-секретного підрозділу в регіональному відділенні бере участь у комісіях з приватизації державних підприємств, які є суб`єктами режимно-секретної діяльності;

здійснює інші повноваження відповідно до чинного законодавства.

Начальник регіонального відділення підзвітний та підконтрольний Голові ФДМУ.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що РВ ФДМУ входять до сфери управління ФДМУ, а їх начальники підзвітні та підконтрольні Голові ФДМУ.

На переконання колегії суддів, виходячи із чітко окреслених законодавством повноважень, начальник РВ ФДМУ, як його посадова особа не наділений компетенцією звертатись до суду з позовом до органу вищого рівня щодо законності дій (рішень) останнього при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій.

На думку колегії суддів, даний спір не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між РВ ФДМУ та ФДМУ. Позивач звертається з вимогою скасувати рішення суб`єкта владних повноважень, якому відповідно до Закону № 4107-VI та Положення про РВ ФДМУ він підзвітний і підконтрольний.

Так, згідно із частиною першою статті 9 Закону № 4107-VI ФДМУ у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України видає накази, що підписує Голова Фонду державного майна України.

Водночас, частиною шостою статті 9 Закону № 4107-VI передбачено, що накази Фонду державного майна України або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Поряд з цим, у статті 28 Закону № 3166-VI закріплено право міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Не даючи оцінку на предмет законності оспорюваним діям та наказам ФДМУ, колегія суддів дійшла до висновку, що в жодному з проаналізованих нормативно-правових актів не закріплено право керівника РВ ФДМУ на звернення до суду з позовними вимогами скасувати накази ФДМУ.

Таке правозастосування узгоджується із правовим висновком, неодноразово висловленим у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №826/3115/17 (провадження №11-892апп19), від 04.12.2019 у справі №826/6233/17 (провадження №11-662апп19).

При цьому, Верховний Суд зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто, як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, але підлягають розгляду в порядку інших судових юрисдикцій, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

За правилами пункту 5 частини першої статті 349, частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 341 КАС України).

В той же час, пунктом 1 частини першої статті 238, частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги й задовольнити її частково. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати і закрити провадження у справі.

Керуючись статтями 341 345 349 354 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду державного майна України задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2020 скасувати.

Закрити провадження у справі №260/1075/19 за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, третя особа ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Постанова суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук