№ 260/3637/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 260/3637/23

адміністративне провадження № К/990/34565/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 260/3637/23

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року (головуючий суддя - Коваль Р.Й., судді: Гуляк В.В., Ільчишин Н.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (Постанова КМУ № 168) у розмірі до 100 000 грн, за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпечені заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 07.04.2022 по 25.06.2022 року (спірний період) пропорційно дням участі у таких діях або заходах;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168 у розмірі до 100 000 грн, за спірний період пропорційно дням участі у бойових діях або заходах.

Позивач обґрунтовує свій позов тим, що, виконуючи завдання у районах бойових дій у складі Військової частини НОМЕР_2 (у відрядженні), він має право на додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн щомісячно згідно з постановою Кабінету Міністрів №168 від 28.02.2022, проте командування військової частини НОМЕР_1 виплатило йому лише 30 000 грн за кожен місяць участі у бойових діях (квітень, травень, червень 2022 року), що, на його думку, є протиправною бездіяльністю.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача направлено у відрядження з 07.04.2022 (наказ №5-вв від 07.04.2022) до оперативного угрупування " ІНФОРМАЦІЯ_3 ".

Позивач перебував у службовому відряджені у НОМЕР_3 прикордонному загоні (В/ч НОМЕР_2 ), який входить до оперативного угрупування військ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (цей факт підтверджується наказами, доданими до відзиву).

Довідка В/ч НОМЕР_2 №1716 від 05.08.2022 засвідчує, що ОСОБА_1 (який проходить військову службу у В/ч НОМЕР_1 ) брав участь у бойових діях та забезпеченні оборони в Чернігівській і Сумській областях:

- 07.04.2022- 30.04.2022,

- 01.05.2022- 31.05.2022,

- 01.06.2022- 25.06.2022.

Підстава: бойове розпорядження Адміністрації державної прикордонної служби України від 02 квітня 2022 року №56 (гриф).

Позивач вважає, що НОМЕР_4 прикордонний загін (В/ч НОМЕР_1 ) допустив бездіяльність щодо ненарахування додаткової винагороди, тому звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 витребувано від В/ч НОМЕР_2 інформацію про: періоди участі ОСОБА_1 у бойових діях чи заходах з безпеки та оборони; підтвердження направлення документів для виплати додаткової винагороди за 07.04.2022- 25.06.2022.

На виконання ухвали суду В/ч НОМЕР_2 повідомила, що ОСОБА_1 з 07.04.2022 до 25.06.2022 перебував у відрядженні під оперативним підпорядкуванням ІНФОРМАЦІЯ_4 ; у складі НОМЕР_3 загону не значився; участь у бойових діях та забезпеченні заходів з безпеки і оборони здійснював у складі зведеного загону прикордонної комендатури швидкого реагування ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції, виходив із того, що довідка від 05.08.2022 № 1716, видана на ім`я позивача, є належним, достовірним та достатнім доказом його безпосередньої участі у бойових діях або заходах. Це підтверджує його право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі за періоди з 07.04.2022 по 30.04.2022, 01.05.2022 по 31.05.2022, 01.06.2022 по 25.06.2022. Жодна зі сторін не оспорювала цей факт, а єдиною підставою для невиплати винагороди було ненадіслання інформації у встановленій формі та строки, як того вимагає пункт 4 наказу № 164-АГ.

Суд не погодився з аргументами Військової частини НОМЕР_1 про те, що підставою для нарахування додаткової винагороди є виключно списки за формою згідно з додатком 2 до наказу №164-АГ. Він підкреслив, що надсилання цих списків є процедурним елементом, а право позивача на отримання винагороди підтверджується наданою довідкою. Отже, позивач не може бути позбавлений цього права через невиконання іншою військовою частиною формальних процедур.

З огляду на це суд визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону (В/ч НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди. Він зобов`язав відповідача здійснити нарахування та виплату належних сум, забезпечуючи ефективний захист порушених прав позивача відповідно до принципів адміністративного судочинства.

Восьмий апеляційний адміністративний суд 02 вересня 2024 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У вказаній постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не навів жодних переконливих доказів, які б підтвердили його безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні реалізації заходів з національної безпеки та оборони у районах ведення воєнних дій у визначений період. Надана довідка військової частини, на думку суду апеляційної інстанції, не містить конкретних посилань на документи (журнали бойових дій, рапорти, донесення), які б підтвердили факти власне участі позивача у бойових операціях.

Отже, відсутність документальних підтверджень, а також недоведеність умов, передбачених постановою КМУ № 168 для отримання збільшеної винагороди, стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . У результаті суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірний період право на збільшену виплату в розмірі 100 000,00 грн у позивача не виникло.

Ураховуючи ці обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки всім обставинам справи та помилково задовольнив позов. Тому рішення суду першої інстанції було скасовано, а в задоволенні позову відмовлено через відсутність правових підстав для виплати додаткової винагороди позивачу.

IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.

Позиція інших учасників справи

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду віл 02 вересня 2024 року та за актуальною практикою у подібних справах - направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду (п.1 частини четвертої статті 328 КАС України), викладених у постановах у подібних правовідносинах, а саме: постанови Верховного Суду від 01.08.2024 у справі № 200/1994/23; від 05.09.2024 у справі № 200/3161/23; від 08.08.2024 у справі № 200/737/23; та інші.

Зокрема, суд апеляційної інстанції проігнорував правові позиції, за якими порушення або недоліки в передачі документів між військовими частинами, а також відсутність певних формальних даних у довідках, не позбавляють військовослужбовця права на отримання додаткової винагороди. На противагу цьому, Верховний Суд у низці постанов прямо вказував на необхідність з`ясування реальних обставин участі позивача у бойових діях чи заходах та можливість підтверджувати ці обставини альтернативними документами, навіть якщо вони не відповідають суворій формі, затверджених наказами.

Позивач акцентує на тому, що із цих судових рішень Верховного Суду (№ 200/1994/23, № 200/3161/23, № 200/737/23, № 280/603/23, №200/494/23, № 200/3997/23, № 200/1575/23, № 200/694/23) узагальнюється, що позивач може підтверджувати свою безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки та оборони не лише через строго визначену форму довідок або посилання виключно на журнали бойових дій. Верховний Суд вказує, що в разі відсутності таких документів, суд повинен докладати зусиль для з`ясування всіх обставин справи, аналізуючи альтернативні джерела інформації і за необхідності витребовуючи їх з власної ініціативи.

Верховний Суд ухвалою від 10 жовтня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач 23.10.2024 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні чи постанові суду або були відхилені ним; вирішувати питання про достовірність доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти їх (частина друга статті 341 КАС України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги позивача та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із такого.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 , військовослужбовець Держприкордонслужби, просить виплатити йому збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови КМУ № 168, у розмірі до 100 000 гривень за фактичну участь у бойових діях та заходах з національної безпеки та оборони перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів з 07 по 30.04.2022, з 01 по 31.05.2022, з 01 по 25.06.2022 року (у період відрядження).

Згідно з частиною першою статті 6 та частиною першою статті 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 року № 661-IV, Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до особового складу якого входять військовослужбовці та працівники. За статтею 16 цього Закону, умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників визначаються законодавством.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, до грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення (надбавки, премії тощо). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Воно повинно покривати потреби ЗСУ та інших військових формувань. Порядок його виплат встановлюють Міністр оборони України та керівники відповідних органів.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі змінами, внесеними Постановою КМУ № 400 від 01.04.2022).

У пункті 1 цієї постанови Уряд установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та іншим виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби). Тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Постанова №793) до Постанови КМУ № 168 були внесені зміни, Зокрема, у пункті 1 абзаці першому слова «додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн щомісячно» замінено словами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць». Також постанову доповнено пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».

В іншій частині зміст пункту 1 Постанови КМУ № 168, щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України на час виникнення спірних правовідносин (з 10.03.2022 по 30.04.2022), не змінювався.

Ключовими у цій справі є питання наявності підстав для виплати ОСОБА_1 , як військовослужбовцю Держприкордонслужби, збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови КМУ № 168 у спірний період з 07.04. по 25.06.2022.

Реалізація приписів Постанови КМУ № 168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах. Це було необхідно, оскільки Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, не врегульовувала цих питань.

Протягом періоду, за який позивач просить стягнути підвищену додаткову винагороду (з 07.04.2022 по 25.06.2022) діяв наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 31.03.2022 № 164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - наказ № 164-АГ), який застосовується з 24.02.2022.

Пунктом 1 наказу № 164 -АГ визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби виплачується додаткова винагорода (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірі 30000 гривень. Тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплати здійснювати в поточному місяці за попередній місяць.

Відповідно до пункту 2 наказу № 164 -АГ під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем:

- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;

- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

- бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районах ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

-здійснення заходів з виводу сил та засобів з-під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- виконання польотів, пов`язаних з евакуацією військовослужбовців, цивільного населення, озброєння та інших матеріальних засобів з районів бойових дій;

- виконання бойових завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).

Пунктом 3 наказу № 164 передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі одного з таких документів:

- бойового наказу (бойового розпорядження);

- журналу бойових дій або інших відповідних документів;

- рапорту начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах, начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, які ведуть (вели) бойові дії та до яких відряджені військовослужбовці, надавати останнім довідку про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі.

Пунктом 4 наказу № 164-АГ визначено, що начальники регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа поточного місяця повідомляють органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах (додаток 2).

Пунктом 5 цього наказу визначено, що виплату додаткової винагороди здійснюють на підставі наказу начальника (командира) Держприкордонслужби з обов`язковим зазначенням підстав для його видання.

У подальшому з 1 серпня 2022 року набув чинності наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168», у якому змінено перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у таких бойових діях або заходах.

З аналізу пункту 2 наказу № 164-АГ можна зробити висновок, що у переліку завдань, які визначають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або заходах», відсутня чітка прив`язка до меж, бойових (спеціальних) завдань та операцій здійснення самих бойових дій та заходів. Перелік охоплює широкий спектр військових дій, які можуть виконуватися військовослужбовцями як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами.

Це означає, що виконання військовослужбовцем різноманітних військових завдань, як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами, може вважатися підставою для визнання його участі у бойових діях або заходах.

Поряд з цим наказом № 164-АГ визначено, що підставою для виплати додаткової винагороди є наказ командира, який видається, у разі, якщо особи беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби).

Процедура підтвердження участі у бойових діях (пункт 3), згідно з наказом № 164-АГ, здійснюється шляхом видачі довідки (додаток № 1) на підставі одного з визначених документів: бойового наказу (розпорядження); журналу бойових дій; рапорту начальника, без вимоги надання додаткових документів або сукупності інформації. Начальники органів ДПСУ зобов`язані щомісячно повідомляти органи, де проходять службу відряджені військовослужбовці, про їх участь у бойових діях (додаток № 2).

Таким чином, ураховуючи положення наказу № 164-АГ, можна дійти висновку, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах не повинно бути надмірно обмеженим. Навіть якщо надані позивачем документи не повністю відповідають вимогам наказу № 164-АГ через формальні недоліки у документальному підтвердженні, вони можуть бути достатніми для підтвердження його права на додаткову винагороду.

Верховний Суд зазначає, що питання можливості отримання військовослужбовцями збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, неодноразово досліджувалося судом. Практика Верховного Суду є сталою і полягає в тому, що виплата додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100 ?000 гривень обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.

Для відповідача підставою для виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови № 168 є саме документальне підтвердження участі позивача як військовослужбовця у бойових діях (заходах) (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 21.12.2023 у справі № 200/193/23, від 26.06.2024 у справі № 200/216/23, від 31.07.2024 у справі № 200/625/23, від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23, від 28.08.2024 у справі № 200/1310/23, від 04.09.2024 у справі № 280/2228/23, від 30.09.2024 у справах № 200/232/23 та № 200/440/23 та багатьох інших).

Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 року у справі № 200/193/23 розглядав питання застосовності наказів № 392-АГ та № 628-АГ та Інструкції №188 у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, передбаченої Постановою КМУ № 168. У цій постанові Верховний Суд встановив, що накази №392/0/81-22-АГ та №628/0/81-22-АГ є єдиним механізмом реалізації Постанови КМУ № 168 для виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби. Суд наголосив на неприпустимості застосування Інструкції № 188 у цій ситуації. Відповідно, у схожих правовідносинах застосовним є і наказ № 164-АГ.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили лише те, що позивача з 07.04.2022 направлено у відрядження до оперативного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_3 », де він перебував у НОМЕР_3 прикордонному загоні (В/ч НОМЕР_2 ), що входить до складу цього угрупування (підтверджено наказами).

В/ч НОМЕР_2 позивачу видано довідку №1716 від 05.08.2022 про те, що ОСОБА_1 брав участь у бойових діях та забезпеченні оборони в Чернігівській і Сумській областях у період з 07.04.2022-30.04.2022, 01.05.2022- 31.05.2022, 01.06.2022- 25.06.2022.

Підставою для видачі цієї довідки слугувало: бойове розпорядження Адміністрації ДПСУ № 56 (гриф) від 02.04.2022.

За висновком суду першої інстанції довідка В/ч НОМЕР_2 від 05.08.2022 № 1716, яка видана на підставі бойового розпорядження Адміністрації державної прикордоної служби України 02.04.2022 № 56 (гриф) є належним та достатнім доказом участі позивача у бойових діях згідно з пунктами 3-5 Наказу № 164-АГ, підтверджує право ОСОБА_1 на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 0000 гривень на місяць за безпосередню участь у бойових діях у спірні періоди.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов через те, що жоден із суб`єктів спірних правовідносин не заперечує участь позивача у бойових діях, а єдиною підставою для невиплати додаткової винагороди за вказані у довідці періоди, було ненадіслання В/ч НОМЕР_2 інформації за встановленою формою - Списків військовослужбовців у формі за додатком № 2 до наказу № 164-АГ.

Цей суд зазначив, що відсутність вчасно наданих списків за формою додатку 2 до Наказу № 164-АГ не є підставою для відмови у виплаті військовослужбовцю винагороди. Покладення негативних наслідків процедурних недоліків В/ч НОМЕР_2 на позивача порушує його право на матеріальне забезпечення.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору дійшов протилежного висновку та не знайшов підстав до задоволення позову, вказавши що матеріали справи не містять доказів участі позивача у бойових діях або забезпеченні заходів оборони та національної безпеки в зазначені періоди.

Зробивши висновок, що матеріали справи не підтверджують участь позивача у бойових діях чи заходах суд апеляційної інстанції зазначив, що довідка № 1716, на яку посилається позивач, не містить посилань на відомості журналів бойових дій, інформації щодо районів ведення таких воєнних (дій), рапорту (донесення) начальника командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях.

Зокрема, цей суд зауважив про те, що означена довідка не підтверджує право позивача на виплату додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 168, бо вона лише інформує про часовий період участі позивача в заходах, пов`язаних з нацбезпекою та обороною, але не підтверджує його безпосередню участь у бойових діях або виконанні бойових завдань у районах ведення воєнних дій. Тобто не підтверджує факт виконання позивачем саме бойових чи спеціальних завдань.

Колегія суддів вважає таку позицію суду апеляційної інстанції передчасною з огляду на таке.

Такий висновок суду апеляційної інстанції не враховує того, що процедура підтвердження участі у бойових діях (пункт 3), згідно з наказом № 164-АГ, здійснюється шляхом видачі довідки (додаток № 1) на підставі одного з визначених документів: бойового наказу (розпорядження); журналу бойових дій; рапорту начальника, без вимоги надання додаткових документів або сукупності інформації.

Отже, задовольняючи позов перша інстанція визнала довідку належним і допустимим доказом через те, що сторони не заперечували проти її змісту і не ставили під сумнів факт участі позивача у бойових діях і заходах. Крім того, така довідка видана на підставі бойового розпорядження Адміністрації державної прикордонної служби України 02.04.2022 №56 гриф.

Суд апеляційної інстанції, визначаючи, що довідка не підтверджує (фактичну) безпосередню участь позивача в таких діях не навів обґрунтування чому обставини які визнаються сторонами потребують додаткового підтвердження.

Із судового рішення апеляційного суду не вбачається наведення обґрунтованих мотивів, виходячи з яких була надана інша правова оцінка обставинами справи, встановленим судом першої інстанції, та які були покладені в основу його рішення про задоволення позову.

Апеляційний суд мотивів суду першої інстанції не спростував, а обмежився лише висновками про те, що довідка не містить посилань на відомості журналів бойових дій, інформації щодо районів ведення таких воєнних (дій), рапорту (донесення) начальника командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях.

Зробивши такий висновок, апеляційний суд залишив поза увагою, посилання у довідці на бойове розпорядження Адміністрації державної прикордонної служби України 02.04.2022 № 56 гриф.

Такий висновок суду апеляційної інстанції не ураховує доводи позивача заявлені у позові, про те, що у періоди 07.04.2022- 30.04.2022, 01.05.2022- 31.05.2022, 01.06.2022- 25.06.2022 (перебуваючи у відрядженні) він брав участь у бойових діях та забезпеченні оборони в Чернігівській і Сумській областях, що підтверджено довідкою В/ч НОМЕР_2 .

Водночас цей суд підстави видачі довідки не з`ясував, списки військовослужбовців не витребував.

Це свідчить про передчасність висновків суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови КМУ №168.

Без встановлення, чи підтверджується участь позивача у відповідних діях або заходах цією довідкою у сукупності з іншими доказами, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність права у ОСОБА_1 на виплату збільшеної винагороди є передчасним.

Такий висновок зробив Верховний Суд у справі № 200/4100/2. Направляючи справу № 200/4100/2 на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 05 серпня 2024 року зауважив, що суди не перевірили, чи підтверджується участь позивача у відповідних діях або заходах цією довідкою в окреслений ним період у сукупності з іншими доказами в справі.

Докази в адміністративному судочинстві мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (статті 72- 74 КАС України).

Згідно зі статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Стаття 90 КАС України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, базуючись на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

При цьому, вирішуючи спір, апеляційний суд повинен був надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв`язку один з одним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не повною мірою врахував всі наявні докази, не зіставив наявну в матеріалах справи інформацію (витяги з наказів) з інформацією з довідки.

Указане призвело до неповного встановлення фактичних обставин щодо участі позивача у бойових діях або заходах, що передусім вплинуло на рішення про виплату додаткової винагороди за весь період його участі у бойових діях або заходах.

Верховний Суд, враховуючи доводи позивача з цього приводу, які заявлені в касаційній скарзі, не може залишити це поза увагою.

Також необхідно врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, за змістом якої порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі позивача у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність права у позивача на таку винагороду (аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 23 травня 2024 року у справі № 120/4387/23, від 24 травня 2024 року у справі № 120/4967/23, від 28 травня 2024 року у справі № 120/5170/23 та від 08 серпня 2024 року у справі № 280/2754/23).

Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам, для проведення таких виплат.

Отже, фактично суд апеляційної інстанції надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 90 КАС України, адже оцінка судом доказів за своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, за якої змістовно тотожні обставини отримують протилежне тлумачення, без зазначення належних причин відходу від попередньої оцінки, чи вказівки на причини визнання її помилковою.

Для учасників справи постановлення немотивованого (недостатньо мотивованого) рішення означає, що доводи та аргументи, а також надані для доведення певних обставин справи докази, не були почуті та належним чином оцінені судом, що передусім може призвести до неправильного вирішення спору.

У постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), відсутня можливість перевірити правильність його висновків загалом по суті спору.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, Суд, керуючись положеннями статей 2 (засади адміністративного судочинства) та 90 (оцінка доказів) КАС України, вважає за необхідне направити цю справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного дослідження вище вказаного.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

VI. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року скасувати, а справу № 260/3637/23 направити на новий судовий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько