№ 260/5694/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 260/5694/22

адміністративне провадження № К/990/41147/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу №260/5694/22

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент захисту національної державності Служби безпеки України, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року (головуючий суддя Микуляк П.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року (головуючий суддя - Затолочний В.С., судді: Качмар В.Я., Мікула О.І.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі - Головне управління ДМС України в Закарпатській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент захисту національної державності Служби безпеки України (далі - Департамент захисту національної державності СБУ), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 30 листопада 2022 року № 7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Пакистану ОСОБА_1 , виданого 26 червня 2014 року, та визнання недійсною і вилучення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 11 серпня 2014 року.

На обґрунтування позову зазначалося, що 11 серпня 2014 року гр. Пакистану ОСОБА_1 отримав посвідку на постійне проживання на території України серії НОМЕР_1 (підстава видачі посвідки - у зв`язку з укладенням шлюбу з громадянкою України). Однак, 30 листопада 2022 року Головним управлінням ДМС у Закарпатській області на підставі подання Департаменту захисту національної державності СБУ від 01 листопада 2022 року № 5/1/1-9343 прийнято рішення № 7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Пакистану ОСОБА_1 та визнання недійсною і вилучення посвідки на постійне проживання. Позивач вказував, що має постійне місце проживання, одружений та виховує двох дітей, працює та утримує родину, при цьому до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи непогашеної судимості не має, у розшуку не перебуває. Уважав, що жодних дій, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну та виданої на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання, він не вчиняв, у зв`язку із чим просив суд визнати протиправним і скасувати спірне рішення.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Зазначені судові акти ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення відповідача прийнято на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 12 Закону України від 07 червня 2001 року № 2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон № 2491-III), а саме, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, і це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. В свою чергу, питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано поданням Департаменту захисту національної державності СБУ від 01 листопада 2022 року № 5/1/1-9343, у якому зазначено, що про встановлену в ході контррозвідувальних заходів причетність позивача до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, надання іноземним студентам, відрахованим із закладів вищої освіти, сприяння у незаконному перетині державного кордону, інструктування затриманих зазначених іноземців щодо можливостей уникнення від надання показів і унеможливлення збирання доказів під час розслідування кримінальних правопорушень. Крім того, встановлено причетність позивача до співпраці із закладами вищої освіти країни-агресора та окупованої Автономної Республіки Крим, залучення вихідців із Пакистану спецслужбами держави-агресора до проведення протиправних дій на шкоду національній безпеці України.

За висновком судів, установлені третьою особою обставини є підставою вважати, що перебування позивача на території України становить загрозу національній безпеці та громадському порядку, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. Тому враховуючи, що встановлення у діяльності позивача дій, які становлять загрозу національній безпеці держави тощо, належить до компетенції СБУ із застосуванням відповідних оперативних заходів, суди дійшли висновку, що у відповідача були відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності встановлених обставин, а також підстави для їх перевірки. Відтак, приймаючи спірне рішення від 30 листопада 2022 року № 7, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України.

Твердження позивача про порушення відповідачем процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними з огляду на те, що Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983), не визначає право, а не обов`язок відповідача отримувати пояснення від іммігранта, стосовно якого розглядається питання про скасування дозволу на імміграцію, і необхідності у цьому судом не встановлено. Між тим, зважаючи на викладені у поданні третьої особи факти, будь-яка їх перевірка відповідачем шляхом отримання пояснень від позивача не вимагалася. Так само і наявність у позивача сім`ї та дітей не свідчить про відсутність з його боку загрози національній безпеці України, про яку йдеться у поданні СБУ.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме застосування судами попередніх інстанцій положень статті 12 Закону № 2491-III, Порядку № 1983 без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі № 640/13572/20, від 16 квітня 2020 року № 495/5105/17, від 13 березня 2020 року у справі № 805/2340/17- а, від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/1859/19-а, від 13 листопада 2019 року у справі № 815/3651/17, від 13 червня 2019 року у справі № 825/2971/14, від 16 квітня 2020 року у справі № 495/5105/17, від 13 березня 2020 року у справі № 805/2340/17-а, від 22 січня 2020 року у справі № 802/1439/17-а, від 26 червня 2020 року у справі № 820/3098/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 821/697/18.

Так, за доводами скаржника, подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 підготовлене і подане до територіального органу ДМС органом, який не відноситься до суб`єктів ініціювання скасування дозволу на імміграцію в Україну, оскільки це подання внесено не регіональним органом СБУ, а органом який входить до складу Центрального управління СБУ. Тобто, у даному випадку ініціювання питання щодо скасування дозволу на імміграцію здійснено суб`єктом, який не значиться у пункті 21 Порядку № 1983 та якого не наділено таким правом.

Окрім того, всупереч пункту 23 Порядку № 1983 у діях відповідача не вбачається будь-якої перевірки інформації наданої третьою особою або ж ознак її аналізу. Зокрема, відповідачем не проведено всебічного вивчення наведеної у поданні інформації, відповідач не запитував додаткову інформацію ні в ініціатора подання, ні в інших органів, про яких зазначено у поданні, а лише на основі зазначеного третьою особою, без будь-якої перевірки та з`ясування обставин, отримання пояснень від іммігранта, скасував дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні. Водночас, викладені у поданні Департаменту захисту національної державності СБУ відомості не містили належно підтвердженої та конкретної інформації, яка б дозволяла відповідача одразу прийняти спірне рішення про скасування дозволу.

В оскаржуваних судових рішеннях суди констатували, що позивач, як іммігрант, для надання пояснень не викликався відповідачем, а викладена у поданні інформація не потребувала перевірки. Разом із тим позивач уважає, що така бездіяльність відповідача суперечить встановленому законом порядку розгляду та прийняття подібних рішень. Також судами не дотримано вимог статті 2 КАС України, не враховано інтересів неповнолітніх дітей, на необхідність чого Верховний Суд неодноразово наполягав, висловлюючи правові позиції щодо необхідності застосування цих норм закону у подібних правовідносинах.

Отже, аргументи та доводи касатора зводяться до того, що саме по собі подання Департаменту захисту національної державності СБУ не є обов`язковою підставою для прийняття відповідачем рішення про скасування виданого позивачеві дозволу на імміграцію в Україну. Таке рішення може бути прийнято після здійснення аналізу отриманої інформації щодо іммігранта, перевірки фактів та отримання з цього приводу пояснень особи, чого в даному випадку не було зроблено. З погляду позивача, протиправні дії Головного управління ДМС України в Закарпатській області призвели до прийняття незаконного рішення та порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція).

На підставі наведених обґрунтувань скаржник уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не врахували позицію Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, а тому оскаржувані судові рішення потрібно скасувати, а справу направити на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач і третя особа подали відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначають про необґрунтованість доводів і вимог касаційної скарги ОСОБА_1 та просять відмовити у її задоволенні.

Головне управління ДМС України в Закарпатській області вважає, що інформація викладена у поданні Департаменту захисту національної державності СБУ є підставою для скасування іноземцю дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 12 Закону № 2491-III.

СБУ, зі свого боку, стверджує, що підготовку подання та його скерування до Головного управління ДМС України в Закарпатській області здійснено належним суб`єктом згідно з його компетенцією, оскільки регіональні органи є нижчестоящими у ієрархічній структурі органів СБУ відносно Центрального апарату СБУ. Також зазначає, що у спірних правовідносинах орган ДМС не наділений повноваженнями оцінювати правомірність та обґрунтованість подання Департаменту захисту національної державності СБУ. Сам факт визнання загрози національній безпеці уповноваженим органом СБУ вже є тим юридичним фактом, з яким пов`язаний обов`язок відповідача прийняти рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію. Додатково вказує, що направлення запитів до інших органів та отримання пояснень іммігрантів здійснюється органом ДМС у разі потреби.

Ухвалою від 13 лютого 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Громадянин Пакистану ОСОБА_1 проживає в Україні та був документований посвідкою на постійне проживання від 11 серпня 2014 року серії НОМЕР_1 .

У 2008 році отримав реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Місце проживання позивача на території України: АДРЕСА_1 .

17 жовтня 2009 року позивач одружився на громадянці України ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб № НОМЕР_2 серії 1-ФМ. Позивач є батьком спільних дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Син позивача ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 є громадянами України, що підтверджується довідками Головного управління ДМС України в Закарпатській області № 219 від 08 липня 2013 року та № 3943 від 24 липня 2012 року.

08 листопада 2022 року до Головного управління ДМС України в Закарпатській області надійшло подання Департаменту захисту національної державності СБУ від 01 листопада 2022 року №5/1/1-9343, про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину Пакистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Подання обґрунтовано тим, що в ході здійснення контррозвідувальних заходів у рамках контррозвідувальної справи № 68, заведеної відповідно до статті 6 Закону України від 26 грудня 2002 року № 374-IV «Про контррозвідувальну діяльність» (далі - Закон № 374-IV), у поле зору Департаменту захисту національної державності СБУ потрапив громадянин Пакистану ОСОБА_1 , як особа яка становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян та інших осіб, що проживають в Україні.

За наявними даними, позивач причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, які прибули на територію нашої держави каналом міжнародного студентського обміну з метою навчання у закладах вищої освіти, надає через свої невстановлені зв`язки (в тому числі представників закладів вищої освіти, органів державної влади та місцевого самоврядування України) іноземним студентам, відрахованим із закладів вищої освіти, сприяння у незаконному перетині державного кордону поза встановленими пунктами пропуску з України до країн Західної Європи. У разі затримання зазначених іноземців військовослужбовцями Державної прикордонної служби України під час спроби перетину державного кордону України ОСОБА_1 залучається до процесуальних дій стосовно них у якості перекладача. Під час розмов з нелегальними мігрантами інструктує їх як уникати від надання показів, таким чином унеможливлює збирання доказів під час розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтею 332 Кримінального кодексу України («Незаконне переправлення осіб через державний кордон України»).

Разом із тим, вказаний іноземець після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України розпочав співпрацю із закладами вищої освіти країни-агресора та окупованої Автономної Республіки Крим з приводу влаштування на навчання в них вихідців з Пакистану. За наявною інформацією, зазначені іноземці після приїзду на територію російської федерації залучаються спецслужбами держави-агресора до проведення протиправних дій на шкоду національній безпеці України.

За результатами розгляду подання третьої особи 30 листопада 2022 року відповідачем прийнято рішення № 7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Пакистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та посвідку на постійне проживання від 11 серпня 2014 року серії НОМЕР_1 .

V. Джерела права й акти їхнього застосування

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 3 Закону № 2491-III (тут і далі - у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Дозвіл на імміграцію може бути скасовано з підстав, передбачених статтею 12 Закону № 2491-III, а саме, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з пунктами 21-23 Порядку № 1983 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію. Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.

VІ. Позиція Верховного Суду

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Предметом судового контролю у цій справі є рішення Головного управління ДМС України в Закарпатській області від 30 листопада 2022 року № 7 про скасування громадянину Пакистану ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 12 Закону № 2491-III.

Касаційне провадження згідно з ухвалою від 19 грудня 2023 року відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. За доводами касаційної скарги, судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано приписи статті 12 Закону № 2491-III та Порядку № 1983 без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у вищеперелічених постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги в межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Як зазначалося вище, 30 листопада 2022 року відповідачем прийнято рішення № 7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну гр. Пакистану ОСОБА_1 , виданого 26 червня 2014 року, та посвідки на постійне проживання від 11 серпня 2014 року серії НОМЕР_1 на підставі подання Департаменту захисту національної державності СБУ від 01 листопада 2022 року №5/1/1-9343. У цьому поданні вказано, що в результаті контррозвідувальної діяльності установлено, що ОСОБА_1 є особою, яка становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян та інших осіб, що проживають в Україні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки забезпечення національної безпеки належить до завдань СБУ, то органи ДМС України не зобов`язані додатково перевіряти достовірність інформації, наданої Департаментом захисту національної державності СБУ, а лише оцінюють наявність визначених Законом № 2491-III підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію. На думку судів обох інстанцій, інформація, викладена у поданні складала достатні підстави для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

У цьому контексті принагідно врахувати, що у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №823/1499/17 Верховний Суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну за пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні. При цьому, Суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу, як доведення вини іммігранта у кримінальному чи адміністративному провадженні.

За змістом статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (тут і далі - Закон № 2229-XII у редакції на час виникнення спірних правовідносин), на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Отже, саме СБУ наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану.

У той же час, Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 480/296/19 наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).

Для цього законодавець у пункті 23 Порядку № 1983 (у редакції на час прийняття спірного рішення) передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Тобто, Порядок № 1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.

Колегія суддів погоджується з тим, що вказана норма Порядку № 1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Втім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.

Однак, з оскаржуваних судових актів видно, що суди не надавали оцінку тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, не перевірили чи досліджувалися відповідачем будь-які інші документи чи докази, окрім подання Департаменту захисту національної державності СБУ. Натомість, суди обмежилися лише констатацією факту наявності цього подання, як достатньої підстави для прийняття спірного рішення.

До того ж, не варто залишати поза увагою й те, що позивач одружений та виховує двох спільних дітей, а відтак, скасування йому дозволу на імміграцію в Україну становить аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

У такому випадку судам попередніх інстанцій необхідно було оцінити, чи є у вимірі фактичних обставин скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну необхідним та пропорційним законній меті, або навпаки, є «невиправдано суворим».

Колегія суддів зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.

Подібний підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року в справі №480/296/19.

Водночас, у цій справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, обмежився загальним посиланням на подання Департаменту захисту національної державності СБУ та викладену в ньому інформацію.

Судами попередніх інстанцій так і залишилися не встановленими обставини, які відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 12 Закону № 2491-III є підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зокрема: чи вчинялися позивачем дії, які загрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що тут проживають, і якщо вчинялися то які саме. І лише у разі встановлення визначених пунктами 3, 4 частини першої статті 12 Закону № 2491-III підстав для скасування дозволу на імміграцію суди можуть оцінити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами і його правами та інтересами, зокрема правом на повагу до сімейного життя.

Порушення судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи не дозволяє Верховному Суду, який є судом права і не має права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, перевірити правильність застосування судами норм матеріального права та пересвідчитися у правильності їхніх висновків.

Критерій обґрунтованості за статтею 242 КАС України означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Втім, оскаржувані судові рішення не відповідають указаному критерію.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Тож ураховуючи приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суду першої інстанції під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права, а також прийняти рішення та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

VІІ. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №260/5694/22 скасувати.

Справу №260/5694/22 направити на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько