№ 260/6407/21

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа №260/6407/21

адміністративне провадження № К/990/4357/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Закарпатської митниці на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року, ухвалене суддею Гаврилком С. Є., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Гуляка В. В., Довгополова О. М., Коваля Р. Й., у справі № 260/6407/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У листопаді 2021 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Закарпатської митниці (далі - відповідач, скаржник, митний орган), в якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 жовтня 2021 року:

- № 00000637719, яким збільшено суму грошового зобов`язання за митом на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами підприємницької діяльності, на загальну суду 25728,41 грн, зокрема: за податковим зобов`язанням - 20582,73 грн та за штрафними санкціями - 5145,68 грн.

- № 00000647719, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на додану вартість з ввезених на митну територію України товарів на загальну суму 5145,69 грн, зокрема: за податковим зобов`язанням - 4116,55 грн, за штрафними санкціями - 1029,14 грн.

Позивач указує, що донарахування грошових зобов`язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями зумовлено не підтвердженням походження товарів з Європейського Союзу за наслідками документальної невиїзної перевірки. Позивач стверджує, що відповідач безпідставно переглянув та відмовив позивачу у застосуванні преференційного режиму оподаткування товарів, що увозилися з території Європейського Союзу та були випущені у вільний обіг на території України за наслідками їх митного оформлення. Зазначає, що ні у іноземних митних органів, ні митних органів України на час митного оформлення товарів, які увозилися на територію України, не виникало сумнівів щодо документів, які подавалися позивачем для митного оформлення товарів. Такі документи в повній мірі відповідали встановленим вимогам, ідентифікували товари, підтверджували походження товарів з Європейського Союзу та надавали позивачу право на застосування преференційного режиму оподаткування при їх митному оформленні. Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували відомості про Європейське походження товарів та встановлювали, що країною походження товарів є країна, яка не входить до числа країн Європейського Союзу.

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 16 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року, позовні вимоги задовольнив.

Скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій сформували такі висновки:

- станом на момент митного оформлення позивач подав усі необхідні документи, які підтверджували підстави для застосування нижчих (преференційних) ставок увізного мита для товарів, що мають відповідне походження;

- підставою для коригування розміру митних платежів після закінчення процедури митного оформлення може бути лише встановлення митним органом факту недостовірності поданих під час митного оформлення документів, чого не було підтверджено та встановлено під час розгляду справи;

- можливість митного органу відмовити у наданні права на преференцію існує лише тоді, коли така преференція ще не була надана платнику та, відповідно, ним не використана, тоді як позивачу було надано преференцію, а товари було випущено у вільний обіг, у зв`язку з чим після цього неможливо проводити будь-які коригування митних платежів.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:

На підставі наказу від 10 вересня 2021 року № 280 Закарпатська митниця провела документальну невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 05 березня 2018 року № UA305200/2018006205.

За результатами перевірки складено акт від 05 березня 2018 року № №0025/21/7.7-19/2474511950, де встановлено такі порушення:

1) пункту 1 статті 16 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII, в частині відсутності підтвердження статусу походження товару, ввезеного за декларацією інвойсом, як такий, що походить з певної країни в розумінні цього Протоколу та підлягає під дію цієї Угоди, статті 36 частини 7, статті 257 частини 1, статті 270, частини 1 статті 281 частини 1 Митного кодексу України від 13 березня № 4495-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 05 березня 2018 року № UA305200/2018006205 на загальну суму 20582,73 грн;

2) статті 190 пункту 190.1 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 05 березня 2018 року №UA305200/2018006205 на загальну суму 4116,55 грн.

На підставі висновків зазначеного акта перевірки митний орган сформував податкові повідомлення-рішення, які є предметом розгляду у цій справі.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Закарпатська митниця, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження митний орган посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01 березня 2021 року у справі № 240/7093/19, від 11 квітня 2022 року у справі № 260/2805/20, від 11 серпня 2022 року у справі № 460/8509/21.

Скаржник наполягає, що надходження, навіть після завершення процедури митного оформлення, від іноземних митних органів інформації щодо непідтвердження преференційного походження товарів має безумовним наслідком скасування права на преференційне оподаткування та, відповідно, донарахування митних платежів за загальною ставкою.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки уважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, що жодних зауважень до поданих документів під час митного оформлення не було та позивачеві було надано пільгову (преференційну) ставку, а скасування у подальшому права на її застосування суперечить принципу належного урядування, а тому у митного органу відсутнє право відмовляти у праві на преференцію, якщо таке право було вже використано декларантом.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Відповідно до частини першої статті 271 Митного кодексу України (далі - МК України) мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.

Ввізне мито, відповідно до положень статті 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Верховна Рада Законом України N 1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифікувала Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Стаття 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I "Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва" (далі - Протокол I, до цієї Угоди).

Стаття 29 частини 1 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Пункт 1 статті 2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до пункту 1 статті 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

За змістом пунктів 1-6 статті 22 розділу 5 Протоколу 1 декларація інвойс, зазначена в статті 16 (1) (b) цього Протоколу, може бути складена:

(a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу,

Або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.

Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I).

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І).

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I).

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (пункт 6 статті 33 Протоколу I).

Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Частина третя статті 43 МК України встановлює, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Відповідно до частини восьмої статті 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Частиною дев`ятою цієї статті Кодексу передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Згідно з частинами першою, другою статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, обов`язково подається у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

За змістом частини першої статті 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання; в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 54.4 статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

На підставі аналізу наведених норм Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2022 року у справі № 460/8509/21, на яку в обґрунтування підстав касаційного оскарження покликається Відповідач у касаційній скарзі, сформував правові висновки про таке.

Країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених Митним кодексом України. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом.

У разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Угода про асоціацію з ЄС та, зокрема, Протокол I до цієї угоди передбачає чіткий алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Податкове зобов`язання може визначатися контролюючим органом і після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, за результатами документальної перевірки.

За висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 01 березня 2021 року у справі № 240/7093/19 та від 11 квітня 2022 року у справі № 260/2805/20 митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Судами попередніх інстанцій установлено, що компетентним органом Словацької Республіки за результатом процесу перевірки декларації інвойс повідомлено митні органи України, що первинна декларація інвойс від 27 лютого 2018 року за № 20180365 не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності (точності), та письмово наведено обґрунтування причин, з яких товар, що експортований з території Європейського Союзу на адресу українського суб`єкта господарювання - Позивача, не відповідає вимогам положень Протоколу І щодо "преференційного походження товарів" в рамках Угоди.

Суди попередніх інстанцій не погодились із твердженнями відповідача та дійшли висновку, що при митному оформленні товарів було надано достатній обсяг документів на підтвердження походження товарів із країн ЄС, а відповідні листи уповноважених органів Словацької Республіки, не можна вважати єдиним і беззаперечним доказом порушення саме позивачем митних правил.

Верховний Суд вважає такі висновки судів помилковими, адже, оцінивши відповідні листи, зазначивши узагальнено їх зміст у судових рішеннях, суди проігнорували зазначену в них чітку інформацію, яка вказувала про неможливість підтвердження преференційного походження оформлених на адресу позивача товарів в рамках Протоколу І та Доповнення 1 до Угоди в силу наведених у них обставин.

При цьому доводи позивача, з якими погодилися суди попередніх інстанції, що компанія-виробник увезеного транспортного засобу знаходиться на території Європейського Союзу, а за реєстраційним номер транспортного засобу значиться, що він був вироблений на території Європейського Союзу, є недостатніми, оскільки, як було зазначено вище, товари мають бути не лише вироблені на території Європейського Союзу, а й вироблені з матеріалів, що вироблені у Європейському Союзі.

Саме тому, компанія-експортер, зазначивши декларативно в інвойсі про походження товарів з території Європейського Союзу повинна у подальшому в ході перевірки документально підтвердити походження вказаних товарів, в тому числі й обставини, що матеріали, використані при виготовленні товару, також здебільшого походять з Європейського Союзу. У спірних правовідносинах компанія-експортер не змогла підтвердити походження товару. Саме з цієї причини у вищевказаному листі-відповіді уповноваженого органу країни-експортера зазначено, що інвойс є дійсним (видавався), але не пройшов перевірку і не може застосовуватися для отримання товарами преференційного режиму.

Відтак, помилковими є висновки судів, що подання позивачем при митному оформленні товарів достатнього обсягу документів на підтвердження походження товарів із країн ЄС є достатньою підставою не враховувати інформації, зазначеної у листах уповноважених органів Словацької Республіки для цілей перевірки Позивачем митних правил.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Зміст встановлених судами обставин, наведених у судових рішеннях, не дає підстав вважати, що позивач на обґрунтування своїх вимог щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень довів, що висновки, зафіксовані в акті перевірки, є помилковими, а поведінка відповідача при їх формуванні та ухваленні рішень не відповідала передбаченим частиною другою статті 2 КАС України вимогам, а відтак, суди безпідставно вважали такі рішення протиправними та скасували їх.

Підсумовуючи, Верховний Суд уважає, що в контексті обставин цієї справи та підстав касаційного оскарження судами під час ухвалення оскаржуваних рішень правильно встановлено обставини справи, але неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 33 Протоколу 1 до Угоди, що підтверджує зазначені у касаційній скарзі твердження Відповідача, що при вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 березня 2021 у справі № 240/7093/19, від 11 квітня 2022 року у справі № 260/2805/20, від 11 серпня 2022 року у справі № 460/8509/21.

Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закарпатської митниці задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року у справі № 260/6407/21 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді: О. О. Шишов

М. М. Яковенко