15.02.2023

№ 263/1283/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 263/1283/19

провадження № 61-8522св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне комерційне підприємство «Маріупольтепломережа»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Маріупольська первинна профспілкова організація № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року, ухвалене у складі судді Ковтуненка В. О., та постанову Донецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Баркова В. М., Мироненко І. П., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» (далі - ККП «Маріупольтепломережа»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Маріупольська первинна профспілкова організація № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з 1 жовтня 2005 року працювала на посаді начальника загального відділу ККП «Маріупольтепломережа».

Наказом № 52 від 31 січня 2018 року «Про зміни організаційної структури» до штатного розкладу ККП «Маріупольтепломережа» було введено відділ документаційного забезпечення підприємства. При цьому функції та повноваження відділу документаційного забезпечення підприємства кореспондуються з повноваженнями загального відділу та до червня 2018 року всі функції щодо реєстрації кореспонденції, ведення електронного документообігу на підприємстві продовжував виконувати загальний відділ.

Наказом № 191 від 16 квітня 2018 року «Про зміни в організації виробництва та праці та скорочення штатної чисельності» затверджено організаційну структуру ККП «Маріупольтепломережа» згідно з додатком № 1 та виведено зі штатного розкладу посади згідно з додатком № 2, відповідно до якого скасовано штатну одиницю начальника загального відділу.

Враховуючи викладене, посада начальника загального відділу була виведена, при цьому сам загальний відділ із структури виключено не було.

Попередження щодо скорочення посади, відповідно до вимог законодавства, вона не отримувала, з вакантними посадами її не ознайомлювали.

Наказом № 312 від 12 червня 2018 року «Про передачу документів та обов`язків» відділ документаційного забезпечення підприємства з 14 червня 2018 року є відповідальним за прийом вхідної кореспонденції (у тому числі і засобами електронного зв`язку), реєстрацію, облік, обробку та направлення на розгляд керівництва вхідної кореспонденції, організацію своєчасного та адресного направлення до структурних підрозділів вхідної кореспонденції, збереження вхідної кореспонденції, управлінської та організаційно-розпорядчої документації, оформлення посвідчень на відрядження та підготовку наказів на відрядження.

Згідно з даним наказом її як начальника загального відділу зобов`язано передати документи відповідно до переліку, вказаного в наказі, до відділу документаційного забезпечення підприємства у строк до 14 червня 2018 року.

Тільки з 14 червня 2018 року всі повноваження загального відділу передані відділу документаційного забезпечення підприємства.

З 18 червня до 18 серпня 2018 року на підставі заяви їй була надана відпустка, у період якої вона перебувала на лікарняному, тому період відпустки було продовжено.

Під час її відпустки наказом № 249/к від 27 грудня 2018 року її було звільнено за на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки воно відбулось без згоди профспілкової організації, членом якої вона є, відповідачем не було проведено перевірки визначення її переважного права при звільненні між нею та іншими працівниками, які мають аналогічні посади, а також звільнення відбулося 27 грудня 2018 року, яким є останній день її відпустки, що суперечить частині третій статті 40 КЗпП України.

Також зазначала, що при звільненні їй не в повному обсязі виплачена вихідна допомога.

З врахуванням наведеного ОСОБА_1 просила визнати незаконним наказ ККП «Маріупольтепломережа» від 27 грудня 2018 року № 249/к про її звільнення, поновити її на посаді начальника загального відділу ККП «Маріупольтепломережа», стягнути з ККП «Маріупольтепломережа» на її користь недонараховану суму вихідної допомоги при звільненні в розмірі 3 850,51 грн, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня ухвалення судового рішення, а також 7 500 грн - витрати, пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що у ККП «Маріупольтепломережа» мали місце зміни в організації виробництва та праці, і, як наслідок, скорочення штатної чисельності та штату працівників, а адміністрація підприємства діяла в межах наданих повноважень з метою реалізації політики в області вдосконалення організаційної структури підприємства.

Відповідачем було дотримано вимоги діючого законодавства та ознайомлено позивача з наявними вакансіями. Під підпис позивач неодноразово відмовлялася ознайомлюватися з вакансіями, наявними на підприємстві, про що складені відповідні акти. Списки вакансій неодноразово надсилалися на адресу позивача рекомендованими листами з повідомленнями про вручення.

Відповідачем було дотримано вимоги статті 43 КЗпП України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а відмова в отриманні згоди на звільнення ОСОБА_1 , з урахуванням змісту рішення профспілки № 54/Т від 13 липня 2018 року, не є безумовною перешкодою для її звільнення.

Адміністрацією підприємства дотримані вимоги законодавства про працю щодо порядку виплати заробітної плати та інших виплат при звільненні.

Постановою Донецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року в частині відмови у стягненні недоплаченої вихідної допомоги скасовано та прийнято в цій частині нову постанову про їх задоволення.

Стягнено з ККП «Маріупольтепломережа» на користь ОСОБА_1 недоплачену вихідну допомогу в сумі 3 850,51 грн.

В решті рішення суду залишено без змін.

Стягнено з ККП «Маріупольтепломережа» у дохід держави у відшкодування судового збору 1 921 грн.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення недонарахованої суми вихідної допомоги при звільненні та приймаючи в цій частині нове рішення про їх задоволення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що посаду позивача скорочено 19 червня 2018 року і на неї не розповсюджуються державні гарантії.

В решті залишаючи рішення місцевого суду без змін, апеляційний суд виходив з того, що на підприємстві дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, відповідач виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України, запропонувавши позивачу інші посади на підприємстві, однак остання відмовилась від запропонованих посад.

Враховуючи доводи Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність», викладені в рішенні про відмову в наданні згоди на звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість відмови у такій згоді.

Апеляційний суд також погодився з висновками суду першої інстанції щодо правомірності звільнення позивача в останній день відпустки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

29 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновленні на посаді начальника загального відділу та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу і ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 вказує,що суди застосували положення пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, частини першої статті 43 КЗпП України, пункти 2, 3 статті 41 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 592/3977/16-ц, від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18, від 30 січня 2019 року у справі № 166/1262/17, в яких зазначено, що при звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України діють переваги на залишення на роботі, що встановлені статтею 42 цього Кодексу. До кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не тільки ті, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи обіймав посаду працівник, який підлягав звільненню.

Крім цього, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є доказами про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Також ОСОБА_1 посилається на пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та вважає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме наказу ККП «Маріупольтепломережа» № 52 від 31 січня 2018 року та актів підприємства про ознайомлення з наявними вакансіями на зазначеному підприємстві, оскільки вони підписані особою, яка не мала на це повноваження та не є членом комісії по працевлаштуванню.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2020 року ККП «Маріупольтепломережа» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на відповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій нормам матеріального та процесуального права, просило залишити касаційну скаргу без задоволення.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 592/3977/16-ц, від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18, від 30 січня 2019 року у справі № 166/1262/17.

Також підставою для відкриття касаційного провадження слугувало те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 на підставі наказу №1/к від 1 жовтня 2005 року прийнято на посаду начальника загального відділу ККП «Маріупольтепломережа».

Наказом директора ККП «Маріупольтепломережа» № 52 від 31 січня 2018 року «Про зміни організаційної структури» затверджено зміни (додано) до організаційної структури ККП «Маріупольтепломережа», у тому числі введено структурний підрозділ - відділ документаційного забезпечення підприємства з посадами начальника відділу та трьох діловодів.

Наказом директора ККП «Маріупольтепломережа» № 191 від 16 квітня 2018 року «Про зміни в організації виробництва та праці та скорочення штатної чисельності» затверджено організаційну структуру ККП «Маріупольтепломережа» згідно з додатком № 1 та виведено зі штатного розкладу посади згідно з додатком № 2 з встановленням терміну виконання до 19 червня 2018 року. У додатку № 2 міститься список скасованих штатних одиниць, зокрема, штатна одиниця начальника загального відділу.

ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з цим наказом, про що 16 квітня 2018 року складено відповідний акт.

Наказом директора ККП «Маріупольтепломережа» № 312 від 12 червня 2018 року «Про передачу документів та обов`язків» з 14 червня 2018 року відділ документаційного забезпечення призначено відповідальним за: прийом вхідної кореспонденції, реєстрацію, облік, обробку, направлення на розгляд до керівництва, організацію своєчасного та адресного направлення до структурних підрозділів та збереження вхідної кореспонденції, управлінської та організаційно-розпорядчої документації підприємства, оформлення посвідчень на відрядження працівникам підприємства і підготовку проектів наказів на відрядження. Начальника загального відділу ОСОБА_1 у строк до 14 червня 2018 року зобов`язано передати до відділу документаційного забезпечення підприємства документи згідно з переліком, вказаним у наказі, та провести заходи щодо списання документів, які за закінченням терміну вже не підлягають збереженню та передати їх до бухгалтерії на списання.

ОСОБА_1 заявою від 21 лютого 2018 року повідомила директора ККП «Маріупольтепломережа» про те, що з 21 лютого 2018 року вона стала членом Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність».

Рішенням Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» № 54/Т від 9 липня 2018 року відмовлено у наданні згоди на звільнення начальника загального відділу ОСОБА_1 .

З протоколу засідання комісії ККП «Маріупольтепломережа» від 13 липня 2018 року судами встановлено, що на засіданні комісії було розглянуто рішення профспілки № 54/Т від 9 липня 2018 року про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 та визнано його необґрунтованим.

Наказом ККП «Маріупольтепломережа» від 4 червня 2018 року № 225 ОСОБА_1 надана щорічна основна відпустка тривалістю 61 календарний день з 18 червня 2018 року до 18 серпня 2018 року.

Згідно з листками непрацездатності ОСОБА_1 у період з 5 липня 2018 року до 24 липня 2018 року, з 31 липня 2018 року до 17 серпня 2018 року, з 27 серпня 2018 року до 14 вересня 2018 року, з 4 жовтня 2018 року до 19 жовтня 2018 року, з 22 жовтня 2018 року до 19 листопада 2018 року, з 21 листопада 2018 року до 17 грудня 2018 року перебувала на лікарняних.

Наказом виконуючого обов`язки директора ККП «Маріупольтепломережа» № 249/к від 27 грудня 2018 року начальника загального відділу ОСОБА_1 27 грудня 2018 року звільнено у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, компенсації за невикористану частину відпустки за 15 календарних днів.

Підставою для винесення наказу про звільнення слугували наказ від 16 квітня 2018 року № 191 «Про зміну в організації виробництва і праці та скорочення штатної чисельності», протокол засідання комісії за результатами розгляду рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 . Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» від 13 липня 2018 року, службова записка начальника ВРП Радченко О. П.

Судами також встановлено, що у ККП «Маріупольтепломережа» дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, про що свідчить наказ про зміни в організації виробництва та праці і скорочення штатної чисельності № 191 від 16 квітня 2018 року.

Згідно з організаційною структурою ККП «Маріупольтепломережа», затвердженою наказом директора № 52 від 31 січня 2018 року, на підприємстві існував загальний відділ із чисельністю 15,5 штатних одиниць, який наказом № 191 від 16 квітня 2018 року ліквідовано та замість нього створено відділ документаційного забезпечення підприємства із чисельністю 4 штатні одиниці, а також були ліквідовані й інші відділи і посади. Загалом штат працівників було зменшено з 1 469,5 штатних одиниць до 1 413 штатних одиниць.

Роботодавцем також дотримано двомісячний строк попередження позивача про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням штату чисельності працівників та були запропоновані вакантні посади. Проте відповідно до акта № 1 від 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з наказом № 191 від 16 квітня 2018 року та додатками до нього. Зі списком вакансій від 16 квітня 2018 року усно та письмово ознайомитися також відмовилась.

ККП «Маріупольтепломережа» неодноразово направляло ОСОБА_1 з повідомленням про вручення листи про наявні вакансії.

Судами встановлено, що між ККП «Маріупольтепломережа» та Маріупольською первинною профспілковою організацією № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» відбувалася переписка щодо отримання згоди профспілки на звільнення працівників підприємства, які підпадають під скорочення штату, та які є членами профспілкової організації.

Рішенням Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» № 32/т від 13 квітня 2018 року відмовлено ККП «Маріупольтепломмережа» у наданні погодження зміни та скорочення штатної чисельності ККП «Маріупольтепломережа». Підставою для відмови у погодженні зазначено те, що всупереч КЗпП України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» ККП «Маріупольтепломережа» ігнорувало порядок звільнення працівників підприємства, членів профспілки, зокрема, підприємство не провело консультації, які запропоновані провести профспілкою у публічному форматі, а також з посиланням на положення статей 42 49-2 КЗпП України вказано на недотримання строків, визначених цими нормами.

22 червня 2018 року ККП «Маріупольтепломережа» повторно направлено подання до Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням штату працівників відповідно до частини першої статті 40 КЗпП України, в якому зазначені підстави для звільнення та вказано, що позивач відмовилася від усіх запропонованих вакансій.

Рішенням Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» від 09 липня 2018 року № 54/т відмовлено ККП «Маріупольтепломережа» у надані згоди на звільнення начальника загального відділу ОСОБА_1 з посиланням на попереднє рішення про відмову у наданні такої згоди, порушення порядку звільнення працівників при скороченні штатів та неврахування рішення Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» № 32/т від 13 квітня 2018 року.

Судами встановлено, що рішення про скорочення штату було прийнято відповідачем 16 квітня 2018 року, в той час коли ОСОБА_1 повідомила відповідача про своє членство у Маріупольській первинній профспілковій організації № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» 21 лютого 2018 року.

Також судами встановлено, що позивач під підпис неодноразово відмовлялася ознайомлюватися з вакансіями, наявними на підприємстві, про що складені відповідні акти, а саме 18 квітня 2018 року, 3 травня 2018 року, 7 травня 2018 року, 23 травня 2018 року, 4 червня 2018 року, 11 червня 2018 року, 27 грудня 2018 року.

Крім того, списки вакансій неодноразово надсилалися на адресу позивача рекомендованими листами з повідомленнями про вручення, а саме № 85/к від 16 квітня 2018 року, № 86/к від 18 квітня 2018 року, № 87/к від 19 квітня 2018 року, № 96/к від 23 квітня 2018 року, № 116/к від 3 травня 2018 року, № 137/к від 7 травня 2018 року, № 146/к від 23 травня 2018 року, № 161/к від 4 червня 2018 року, № 172/к від 11 червня 2018 року, № 177/к від 14 червня 2018 року, № 190/к від 21 червня 2018 року, № 199/к від 2 липня 2018 року, № 225/к від 11 липня 2018 року, № 234/к від 19 липня 2018 року, № 255/к від 6 серпня 2018 року, № 270/к від 16 серпня 2018 року, № 210/к від 23 серпня 2018 року, № 297/к від 6 вересня 2018 року, № 315/к від 13 вересня 2018 року, № 330/к від 25 вересня 2018 року, № 344/к від 8 жовтня 2018 року, № 355/к від 18 жовтня 2018 року, № 393/к від 8 листопада 2018 року, № 401/к від 16 листопада 2018 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши дотримання судами норм матеріального і процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і доводи відзиву суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Встановивши, що наказом директора ККП «Маріупольтепломережа» № 191 від 16 квітня 2018 року «Про зміни в організації виробництва та праці та скорочення штатної чисельності» затверджено організаційну структуру ККП «Маріупольтепломережа» згідно з додатком № 1 та виведено зі штатного розкладу посади згідно з додатком № 2 з встановленням терміну виконання до 19 червня 2018 року. У додатку № 2 міститься список скасованих штатних одиниць, зокрема, штатна одиниця начальника загального відділу, яку обіймала ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про проведення підприємством скорочення чисельності штату працівників.

ОСОБА_1 відповідно до положень частини першої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення була повідомлена персонально, проте відмовилася від ознайомлення з наказом № 191 від 16 квітня 2018 року «Про зміни в організації виробництва та праці та скорочення штатної чисельності», про що 16 квітня 2018 року складено відповідний акт.

Тобто відповідач не допустив порушення передбаченого законодавством строку попередження про наступне вивільнення.

Крім того, позивач під підпис неодноразово відмовлялася ознайомлюватися з вакансіями наявними на підприємстві, про що складені відповідні акти, а саме 18 квітня 2018 року, 3 травня 2018 року, 7 травня 2018 року, 23 травня 2018 року, 4 червня 2018 року, 11 червня 2018 року, 27 грудня 2018 року

Списки вакансій неодноразово надсилалися на адресу позивача рекомендованими листами з повідомленнями про вручення, а саме № 85/к від 16 квітня 2018 року, № 86/к від 18 квітня 2018 року, № 87/к від 19 квітня 2018 року, № 96/к від 23 квітня 2018 року, № 116/к від 3 травня 2018 року, № 137/к від 7 травня 2018 року, № 146/к від 23 травня 2018 року, № 161/к від 4 червня 2018 року, № 172/к від 11 червня 2018 року, № 177/к від 14 червня 2018 року, № 190/к від 21 червня 2018 року, № 199/к від 2 липня 2018 року, № 225/к від 11 липня 2018 року, № 234/к від 19 липня 2018 року, № 255/к від 6 серпня 2018 року, № 270/к від 16 серпня 2018 року, № 210/к від 23 серпня 2018 року, № 297/к від 6 вересня 2018 року, № 315/к від 13 вересня 2018 року, № 330/к від 25 вересня 2018 року, № 344/к від 8 жовтня 2018 року, № 355/к від 18 жовтня 2018 року, № 393/к від 8 листопада 2018 року, № 401/к від 16 листопада 2018 року.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про дотримання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України щодо вжиття всіх можливих заходів, спрямованих на працевлаштування позивача.

Відповідно до вимог статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

Згідно з наказом директора ККП «Маріупольтепломережа» № 191 від 16 квітня 2018 року «Про зміни в організації виробництва та праці та скорочення штатної чисельності» скасовано штатну одиницю, зокрема, начальника загального відділу, яку обіймала ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що роботодавець не визначав коло осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, безпосередньо щодо такої посади.

Відповідно до частини другої статті 252 КЗпП України, частини другої

статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» є спеціальним законом, що визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок.

Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника і це право на захист не може бути обмежено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ККП «Маріупольтепломережа» було обізнано про статус позивача, як члена профспілкової організації, у зв`язку з чим між ККП «Маріупольтепломережа» та Маріупольською первинною профспілковою організацією № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» відбувалася переписка щодо отримання згоди профспілки на звільнення працівників підприємства, які підпадають під скорочення штату та, які є членами профспілкової організації.

Рішенням Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» № 32/т від 13 квітня 2018 року відмовлено ККП «Маріупольтепломмережа» у наданні погодження про зміни та скорочення штатної чисельності ККП «Маріупольтепломережа». Підставою для відмови у погодженні зазначено те, що всупереч КЗпП України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» ККП «Маріупольтепломережа» ігнорувався порядок звільнення працівників підприємства, членів профспілки, зокрема, підприємство не провело консультації, які запропоновані провести профспілкою у публічному форматі, а також з посиланням на положення статей 42 49-2 КЗпП України вказано на недотримання строків, визначених цими положеннями.

Рішенням Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» від 09 липня 2018 року № 54/т відмовлено ККП «Маріупольтепломережа» у надані згоди на звільнення начальника загального відділу ОСОБА_1 з посиланням на попереднє рішення про відмову у наданні згоди на звільнення, порушення порядку звільнення працівників при скороченні штатів та неврахування рішення Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» № 32/т від 13 квітня 2018 року.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Маріупольська первинна профспілкова організація № 141-2 Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» відмовила у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Встановивши на підставі матеріалів, здобутих в ході розгляду цієї справи, про дотримання відповідачем вимог КЗпП України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанційправових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 592/3977/16-ц, від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18, від 30 січня 2019 року у справі № 166/1262/17, не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц виклав висновок про те, що після звільнення позивача на підприємстві залишилось 19 інженерів першої категорії. Відповідач не довів, що посади інженерів неможливо порівняти через різні функціональні обов`язки інженерів, тому звільнення позивача відбулося з порушенням вимог чинного законодавства.

У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 592/3977/16-ц Верховний Суд, встановивши, що звільнення позивача з роботи відбулося у період перебування на стаціонарному лікуванні і, крім того, не допускається звільнення вагітних жінок, дійшов висновку про порушення трудових прав і поновив позивача на роботі, стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України, та зобов`язав провести розрахунок за листками непрацездатності.

Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18 виклав висновок про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України здійснено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки відповідачем не доведено факт скорочення чисельності або штату працівників організації, а також неможливість організації перевести позивача на іншу роботу та врахував звільнення позивача без обов`язкової згоди профспілкової організації.

У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 166/1262/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що рішення профспілки про відмову у наданні згоди на звільнення позивача є необґрунтованим у розумінні частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки не містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізованого правового обґрунтування незаконності звільнення позивача, належно повідомленої про скорочення займаної нею посади та подальше звільнення. Роботодавцем у відповідності до вимог статті 42 КЗпП України перевірено наявність у позивача переважного права на залишення на роботі та встановлено відсутність вакантних посад для її працевлаштування. Такі обставини дали суду підстави для висновку, що звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що питання про поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано зазначені норми КЗпП України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статте 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ККП «Маріупольтепломережа» на користь ОСОБА_1 недоплаченої вихідної допомоги в сумі 3 850,51 грн в касаційному порядку не оскаржується, тому не переглядається Верховним Судом.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Донецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук