06.09.2024

№ 263/13195/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2020 року

Київ

справа №263/13195/16-а

адміністративне провадження №К/9901/21044/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О., судді Саприкіної І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя на постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області у складі судді Кір`якової Н.П. від 26 грудня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ястребової Л.В., Компанієць І.Д., Блохіна А.А. від 07 лютого 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 16 травня 2016 року № 370 про відмову в призначенні пенсії згідно з пунктом «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати призначити позивачу пенсію згідно з пунктом «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту подання заяви з 07 лютого 2016 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що має право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У грудні 2015 року він звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя із заявою про призначення пільгової пенсії, надавши всі необхідні документи відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судом встановлено наявність у позивача достатнього пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2016 року та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до Вищого адміністративного суду України 22 лютого 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 263/13195/16-а.

Справу передано до Верховного Суду 13 лютого 2018 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Саприкіну І.В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 грудня 2015 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

До заяви на підтвердження свого трудового стажу позивач надав трудову книжку, відповідно до якої він з 02 грудня 1982 року по 14 липня 1985 року, з 25 грудня 1989 року по 22 березня 1990 року, з 05 липня 1991 року по 03 серпня 1991 року, з 02 вересня 1991 року по 28 листопада 1991 року, з 21 травня 1992 року по 11 червня 1992 року, з 19 липня 1994 року по 31 грудня 1994 року та з 01 січня 1995 року по 18 жовтня 1995 року працював у Міжколгоспній виробничій базі флоту Міжобласної північно-азовської спілки риболовецьких колгоспів на посадах: матрос, помічник капітана, капітан. Крім того, позивач надав до відповідача уточнюючі довідки, що підтверджують наявність пільгового стажу ОСОБА_1 для отримання пенсії відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням відповідача від 16 травня 2016 року №370 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно з пунктом «д» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у звязку із відсутністю у нього 25 років 6 місяців роботи за вислугою років. Відповідачем не були включені для розрахунку стажу за вислугою років періоди роботи позивача з 02 лютого 1982 року по 14 липня 1985 року (2 роки 7 місяців 13 днів), з 25 грудня 1989 року по 22 березня 1990 року (2 місяці 28 днів), з 05 липня 1991 року по 03 серпня 1991 року (29 днів), з 02 вересня 1991 року по 28 листопада 1991 року (2 місяця 27 днів), з 21 травня 1992 року по 11 червня 1992 року (21 день), з 19 липня 1994 року по 31 грудня 1994 року (5 місяців 13 днів), з 01 січня 1995 року по 18 жовтня 1995 року (9 місяців 18 днів) на посаді матроса, помічника капітана, капітана, оскільки в поданих документах відсутні відомості про нарахування заробітної плати та є наявність відгулів, а чинним законодавством не передбачено можливість включення до пільгового стажу для призначення пенсії фактично невідпрацьованих періодів.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задоволено позовні вимоги. Крім того, відповідач зазначає, що у наданих позивачем документах на підтвердження його зайнятості на посаді матроса, помічника капітана, капітана у періоди роботи з 02 грудня 1982 року по 14 липня 1985 року, з 25 грудня 1989 року по 22 березня 1990 року, з 05 липня 1991 року по 03 серпня 1991 року, з 02 вересня 1991 року по 28 листопада 1991 року, з 21 травня 1992 року по 11 червня 1992 року, з 19 липня 1994 року по 31 грудня 1994 року та з 01 січня 1995 року по 18 жовтня 1995 року відсутні відомості нарахування заробітної плати та є наявність відгулів, а чинним законодавством не передбачено можливість включення до пільгового стажу для призначення пенсії фактично невідпрацьованих періодів.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).

Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно з абзацом першим пункту «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Пунктом «д» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком (461-2016-п), що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років у чоловіків та після цієї дати при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 20 цього Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Як встановлено судами у даній справі, відповідно до трудової книжки позивача він з 02 грудня 1982 року по 14 липня 1985 року, з 25 грудня 1989 року по 22 березня 1990 року, з 05 липня 1991 року по 03 серпня 1991 року, з 02 вересня 1991 року по 28 листопада 1991 року, з 21 травня 1992 року по 11 червня 1992 року, з 19 липня 1994 року по 31 грудня 1994 року та з 01 січня 1995 року по 18 жовтня 1995 року працював у Міжколгоспній виробничій базі флоту Міжобласної північно-азовської спілки риболовецьких колгоспів на посадах: матрос, помічник капітана, капітан.

Відповідно до архівної довідки від 24 грудня 2008 року № 4087, яка видана архівним відділом Маріупольської міської ради, вбачається, що з 02 грудня 1982 року по 18 жовтня 1995 року позивач працював на таких посадах: матрос, помічник капітана, капітан. При цьому, з 02 грудня 1982 року матрос ПТС-45, СРТМ «Марлин»; з 02 червня 1983 року помічник капітана - ПТС-45, СРТМ «Генерал Аршивцев», т/х «Трускавець», МБ «Донбасс», СРТМ «Аэлита»; з 06 липня 1992 року капітан СРТМ «Голуб мира».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до архівної довідки Комунальної установи «Трудовий архів м. Маріуполя» Маріупольської міської ради відомості щодо нарахування ОСОБА_1 заробітної плати Міжколгоспній виробничою базою флоту за період з 1982-1984 роки на державне зберігання не передавались.

Стосовно наявності у позивача з 25 грудня 1989 року по 22 березня 1990 року, з 05 липня 1991 року по 03 серпня 1991 року, з 02 вересня 1991 року по 28 листопада 1991 року, з 21 травня 1992 року по 11 червня 1992 року, з 19 липня 1994 року по 31 грудня 1994 року відгулів, колегія суддів зазначає наступне.

Кодексом законів про працю України визначено перелік підстав, за які працівнику може бути наданий відгул.

Згідно з положеннями статті 72 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Абзацом 3 частини третьої статті 107 КЗпП України передбачено, що на бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відгули у період роботи ОСОБА_1 з 02 грудня 1982 року по 18 жовтня 1995 року є трудовим стажем, який повинен бути врахований позивачу при призначенні пенсії за вислугу років.

Крім того, відповідно до частини першої статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 672/914/16-а, від 11 липня 2019 року у справі № 127/1849/17.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «д» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки трудовий стаж підтверджений трудовою книжкою, яка відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом, що підтверджує стаж роботи, уточнюючими та архівними довідками та іншими письмовими доказами, які є в матеріалах справи.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя залишити без задоволення.

Постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: Я.О. Берназюк

І.В. Саприкіна