ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 263/2983/16-ц
провадження № 61-30696св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2016 року, ухвалене у складі судді Кір`якової Н. П., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Зайцевої С. А., Гаврилової Г. Л., Пономарьової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 Публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наявністю обставин, що свідчать про неправомірне утримання відповідачем майна позивача (грошових коштів), оскільки підстава, на якій здійснено перерахування коштів позивачу, відпала. Відповідно до рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2014 року у справі № 264/11829/13-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнено з ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 2 500 грн. Зазначене рішення суду першої інстанції виконано ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», що підтверджується платіжним дорученням № 6143 від 3 березня 2015 року.
У подальшому, за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції, апеляційним судом Донецької області 28 квітня 2015 року ухвалено нове рішення у справі № 264/11829/13-ц, яким скасовано рішення суду першої інстанції та стягнено з ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 11 листопада 2013 року по 1 березня 2014 року у розмірі 16 799,20 грн з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів, які підлягали відрахуванню із зазначеної суми при виплаті. На виконання рішення апеляційного суду ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» сплатило позивачу через органи примусового виконання рішень 13 312,55 грн (сума присудженого до стягнення середнього заробітку за вирахуванням обов`язкових платежів), що підтверджується платіжним дорученням № 14926 від 3 червня 2015 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року скасовано рішення апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2015 року та залишено в силі рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 листопада 2014 року.
У зв`язку зі скасуванням рішення апеляційного суду ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулось з листом від 9 грудня 2015 року № 09/3498 до ОСОБА_1 з проханням повернути кошти у розмірі 13 312,55 грн, отримані ним на виконання скасованого рішення, однак ОСОБА_1 кошти у добровільному порядку не повернув.
Посилаючись на зазначені обставини та положення статті 1212 ЦК України, ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів у розмірі 13 312,55 грн як набутих без достатньої правової підстави.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2016 позовні вимоги ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задоволені, стягнено з ОСОБА_1 на користь позивача 13 312,55 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведені обставини, викладені у позові. Оскільки підстава перерахування коштів на користь відповідача у розмірі 13 312,55 грн відпала, отримані кошти підлягають поверненню, що узгоджується з положеннями статті 1212 ЦК України.
Відповідно до ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 1 червня 2017 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення того ж суду від 15 вересня 2016 року залишена без задоволення.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення коштів з відповідача. Також зазначав, що кошти, отримані відповідачем за рішенням суду про відшкодування працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, які підлягають поверненню позивачу, не є заробітною платою і платежем, що до неї прирівнюється, і таке виключає застосування статті 1215 ЦК України до спірних правовідносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У серпні 2017 ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій просить заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили природу спірних правовідносин, помилкового застосували правові норми, що регулюють питання повернення безпідставно набутого чи збереженого майна, тоді як застосуванню підлягали положення статей 380-382 ЦПК України та статті 239 КЗпП України, якими визначаються умови та порядок повороту виконання судових рішень. Питання повороту виконання скасованого рішення має вирішуватись тим судом, у якому перебуває справа. Отже, на думку заявника, позивач мав звернутись до Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області, яким розглядався трудовий спір, та у якому перебувають матеріали зазначеної справи.
Також заявник касаційної скарги зазначає, що кошти у розмірі 13 312,55 грн сплачені ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» за наявної правової підстави, а саме на виконання рішення суду, тому до спірних правовідносин не може застосовуватись стаття 1212 ЦК України.
Крім того, стаття 1215 ЦК України визначає невичерпний перелік безпідставно набутого майна, що не підлягає поверненню, оскільки її частина друга містить формулювання «та інше майно, якщо це встановлено законом». Положення статті 1215 ЦК України є нормою загальної дії. При цьому спеціальними правовими нормами, які регулюють питання повороту виконання рішень, не допускається поворот виконання при скасуванні судових рішень про стягнення виплат, що випливають з трудових відносин.
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2017 року ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» подало заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких позивач посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги. Вважає, що звернення до суду з позовом про повернення безпідставно набутого або збереженого майна на підставі статті 1212 ЦК України є належним способом захисту його інтересів, оскільки позивачем обрано саме такий спосіб захисту, а не поворот виконання рішень.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вказана справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 і зупинено виконання заочного рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2016 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2014 року у справі № 264/11829/14-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнено з ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 2 500 грн із утриманням ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У іншій частині позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2015 року у справі № 264/11829/14-ц рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено з ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 11 листопада 2013 року по 1 березня 2014 року у розмірі 16 799,20 грн з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають відрахуванню із зазначеної суми при проведенні виплат ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою державного виконавця Іллічівського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції від 25 травня 2015 року відкрито виконавче провадження № 47645644 про примусове виконання виконавчого листа № 264/11829/14-ц, виданого 18 травня 2015 року Іллічівським районним судом міста Маріуполя Донецької області, про стягнення з ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 16 799,20 грн з утриманням ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.
Боржник ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» виконав рішення суду та 3 червня 2015 року перерахував на депозитний рахунок виконавчої служби суму у розмірі 13 312,55 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 14926 від 3 червня 2015 року, яку стягувач отримав.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року у справі № 264/11829/14-ц касаційну скаргу ПРАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задоволено, рішення апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2015 року скасовано із залишенням в силі рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2014 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що грошові кошти у сумі 13 312,55 грн, про повернення якої як безпідставно збереженого майна ставиться питання у цьому судовому процесі, попередньо сплачена позивачем на виконання рішення апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2015 року у справі № 264/11829/14-ц, прийнятого на користь ОСОБА_1 , у подальшому скасованого судом касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зі змісту цієї норми вбачається, що зобов`язання у зв`язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підстава, на якій відбулось перерахування коштів відповідачу, згодом відпала у зв`язку зі скасуванням судом вищої інстанції рішення апеляційного суду, та правильно враховано положення статті 1212 ЦК України, тому касаційний суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем.
Посилання заявника на помилковість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки, на його думку, відповідач набув спірне майно небезпідставно, касаційний суд відхиляє з огляду на положення зазначеної норми, якою перебачено обов`язок повернення не тільки безпідставно отриманого майна, а і майна, підстава набуття якого згодом відпала.
Також касаційний суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що положення статті 1215 ЦК України не підлягають застосуванню до даного виду спірних правовідносини, оскільки ставиться питання про повернення суми коштів, сплачених як відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» складається із основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до пунктів 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, розробленої відповідно до Законів України «Про державну статистику» та «Про оплату праці», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці, тобто не є заробітною платою та платежами, які прирівнюються до неї.
З наведених норм чинного законодавства суди правильно встановили, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою.
Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом майнової відповідальності роботодавця, яка застосовується для захисту прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу.
Зазначена позиція касаційного суду узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.
Судом касаційної інстанції відхиляються також доводи відповідача щодо неправильного визначення судами першої та апеляційної інстанцій природи спірних правовідносин та помилкового, на думку заявника, застосування правових норм, що регулюють питання повернення безпідставно набутого чи збереженого майна, тоді як застосуванню підлягали положення статей 380-382 ЦПК України та статті 239 КЗпП України, якими визначаються умови та порядок повороту виконання судових рішень, оскільки у цій справі позивач звернувся до суду з позовом про повернення безпідставно набутого майна, а не із заявою про поворот виконання рішення.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо поновлення провадження у справі
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року зупинено виконання заочного рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполь Донецької області від 15 вересня 2016 року.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Так як судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, касаційний суд поновлює виконання рішення суду першої інстанції.
Керуючись статями 400 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 416 436 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання заочного рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2016 року.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов